Юридичний супровід бізнесу
Судові історіїСправа«Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою

«Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою

22.11.2018 / 11:14
1315
+A
-a

«Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою

Декілька років тому суспільство сколихнули чисельні випадки самогубств серед дітей, багато з яких, як виявилось, були пов’язані між собою. За однією з найпоширеніших версій, це було спричинено так званими«групами смерті» в соцмережах, де підліткам пропонувалось пройти «смертельний квест», який є найбільше відомий загалу під назвою «синій кит».Судова історія, яку ми нижче пропонуємо до вашої уваги, як раз заснована на одній із таких трагедій.

Минуло трохи більше місяця з моменту, як життя шістнадцятирічної Марини перетворилось на суцільну чорну смугу. Все почалось із того, що наша героїня розійшлася із своїм хлопцем, з яким, між іншим, зустрічалась аж на протязі цілого року. Причина розставання була достатньо банальною: Марина на власні очі побачила, як на шкільній дискотеці її Максим безсоромно залицявся до інших дівчат. Потім хтось їй розповів, що Максим так себе поводив далеко не вперше. У зв’язку із цим навіть попри чисельні вибачення та запевнення у коханні з боку парубка, Марина не мала ані сил, ані бажання надалі продовжувати стосунки з людиною, яка її зрадила.

На цьому фоні в дівчини з’явилась депресія, яка, на додаток, супроводжувалась мігренню та безсонням. Марина почувала себе пригніченою, зрадженою, її було шкода свого часу, який вона витратила разом із Максимом. Найбільш прикрим було те, що поділитись своїми почуттями, полегшити душу їй було на той момент просто не було перед ким. Зі своїми батьками Марина була не надто близька, й, до того ж, вона зустрічалась з Максимом потай від них. Відповідно, порушувати із старими цю тему, наражаючись на спалахування нової непотрібної чвари, не було аж ніякого сенсу. А її найкраща подруга, Поліна, потрапила як раз до лікарні й Марина вирішила не турбувати її в цей час. На жаль, більше в дівчини не було людей, яким вона мала можливість відверто висловити свій біль.

Перебуваючи в такому розпачі, Марині несподівано спала на думку ідея познайомитись із новою людиною, з якою вона би змогла відверто поговорити про своє наболіле, і яка не буде потім обговорювати подробиці розмови з її знайомими. Звичайно, що, на думку дівчини-підлітка, найшвидше і найлегше знайти таку особу можна саме через інтернет. Дівчина завантажила на смартфон додаток «Анонімний чат» і розпочала пошук. Перша співрозмовниця, на яку вона там натрапила, представилась Ар’єю. «Мабуть, передивилась “Гри престолів” », - іронічно подумала про себе Марина. Ар’я була лише на рік старшою за нашу героїню, тому дівчата майже одразу знайшли спільну мову. Нова знайома уважно вислухала розповідь Марини, і після її завершення зауважила, що зрада з боку Максима, чи будь-кого іншого на його місці була неминучою.

- Лише в книжках та фільмах можна знайти справжнє кохання до самої смерті. В реальному ж житті все набагато прозаїчніше: хлопці «ведуться», в першу чергу, на наш зовнішній вигляд. Відповідно, коли вони знаходять іншу, більш привабливу, на їх погляд, дівчину, то без зайвих вагань кидають попередню. Все дуже просто, - сказала Ар’я.

- Як не прикро, але, мабуть, ти маєш рацію, - погодилась Марина.

- Взагалі все наше суспільство вже давно просякнуте суцільною брехнею, численними зрадами та лицемірством. Вчені підрахували, що протягом всього життя людина бреше більше сотні тисяч разів. Відповідно, по-справжньому довіряти ми не можемо нікому. Й лише цього достатньо, аби вважати нас приреченими. Мабуть, недарма Ветхозавітній Бог посилав кари на стародавніх людей, хоч його зусилля й виявились марними. Проте існує інший, кращий світ, куди я маю намір потрапити.

- Про що ти конкретно говориш?, - запитала Марина, яку мимоволі здивував незвичний стиль розмови незнайомки. Адже більшість дівчат її віку, з якими вона зазвичай спілкувалась, не дуже цікавить релігійна чи філософська тематика.

- Для того, щоб дізнатись це, треба пройти «гру», - відповіла Ар’я. - Я декілька разів її починала, але постійно вибувала на фінальному етапі.

- А як потрапити до цієї «гри»?

- Напиши «#синійкит» або «#яугрі»на своїй сторінці «ВКонтакті» і все зрозумієш сама.

Після цих слів Ар’я несподівано вийшла з мережі.

Марині було трохи прикро через те, що вона не змогла більш детально розпитати свою співрозмовницю про цю загадкову «гру». «Мабуть, це був просто жарт», - вирішила дівчина.

Протягом всієї ночі Марина не змогла заплющити очі. Вона знову думала про розставання з Максимом, про школу, в яку дівчині останнім часом все більше набридало ходити, про оточуючих людей, переважній більшості з яких абсолютно байдуже, що з нею наразі відбувається. «Можливо, слова Ар’ї дійсно не позбавлені сенсу», - гірко подумала наша героїня.

Наступного ранку Марина вирішила все ж таки випробувати долю і написати ці «магічні» слова з хештегом у себе на сторінці. Від них віяло якоюсь загадкою та містицизмом, й дівчинці було, врешті-решт, цікаво перевірити, чи є ця «гра» звичайною вигадкою її співрозмовниці, або ж тут дійсно є щось особливе.

Проте це питання було зняте буквально за десять хвилин після того, як Марина все ж таки опублікувала допис. Дівчина отримала запит на додавання у друзі від якогось незнайомця на ім’я Джон Крамер. Фотографія на сторінці із зображенням головного героя кіносерії «Піла», а також його ім’я красномовно свідчили про те, що ця людина знайшла її саме завдяки нещодавньому допису. Марина стало почувати себе дещо неспокійно. Але поборовши своєтривожне передчуття, вона таки додала незнайомця у друзі.

Після цього Джон Крамер їй одразу написав:

- Привіт. Бажаєш зіграти у гру?

- Дуже смішно. Думаєш, поставив на аватарку фото «Піли» і відтепер маєш змогу лякати кожного зустрічного своїми повідомленнями?

- Я маю на увазі зовсім іншу гру. Набагато серйознішу і абсолютно реальну. В рамках цієї гри я пропоную тобі пройти 50 простих і не зовсім завдань. Обіцяю, під час цього процесу ти зможеш по-справжньому пізнати себе, а також, знайдеш відповіді на всі питання, які тебе хвилюють.

- Вважаєш, я просто так тобі повірю і розпочну проходити той дурний квест?

- Розпочинати гру чи ні – виключно твій вибір. Але проваливши хоча б одне з п’ятдесяти завдань, ти автоматично вилітаєш.

- Хмм. І яким ж буде перше завдання для твоєї гри?

- Напиши мені завтра. Рівно о 4.20 ранку. Це й є твоє перше випробування.

- І все? Так просто?

Але незнайомець, не відповівши на це питання, несподівано вийшов з мережі.

«Якась маячня», - сказала Марина, підсумувавши розмову. Дівчина усвідомлювала, що ця «гра» не є звичайним розіграшом або жартом, як вона вважала на початку. Проте розмірковуючи над цим питанням, Марина помітила, що вона якимось чином відволіклась від своїх переживань, а її нещодавна депресія вже майже не подавала ознак життя. «Зрештою, я нічого не втрачу, якщо дізнаюсь більш детально про цю гру, - подумала дівчина. – До того ж, нові, навіть такі дивні знайомства, можуть допомогти мені прийти до тями». Поставивши ввечері будильник на 4.15 ранку, аби про всяк випадок мати запасних п’ять хвилин до «години ікс» , наша героїня заснула.

Прокинувшись від вібрації телефонного будильника, Марина відправила незнайомцеві звичайне «привіт» саме в той момент, коли велика стрілка годинника зупинилась прямісінько на числі «20». Відповідь не змусила себе довге чекати. «Ти молодець, - похвалив дівчину Джон Крамер. – В якості винагороди я додаю тебе до нашої групи, де ти зможеш познайомитись із рештою людей, які також, як і ти тепер, перебувають у грі». Й, дійсно, Марині прийшло сповіщення, що її було додано до групи з дивною назвою «Синій кит». В цій спільноті було всього пару сотень підписників, проте її стіна рясніла чисельними публікаціями. Це були й вже відомі Марині словосполучення з хештегом, на кшталт «#синійкит», малюнки із незрозумілими символами, а також фото невідомих їй дівчат та хлопців.

Раптом дівчина побачила на екрані телефона нове повідомлення від Джона: «Ласкаво просимо до нашої сім’ї. Твоїм наступним завданням буде подивитись будь-який фільм жахів на твій вибір. Потім ти маєш написати мені про емоції та думки, які в тебе виникнуть у зв’язку з переглядом». В той момент Марина мала змішані відчуття: з одного боку в неї був цілком обґрунтований острах перед цим незнайомим хлопцем та його «грою», але з іншого…В неї прокинувся нечуваний азарт, жага до невідомого. До того ж, «квест» цілком ймовірно допоможе їй відволіктись від нещодавніх переживань та остаточно вийти з депресії. «Саме тому, - вирішила Марина, - зупинятись, виходити з «гри», принаймні зараз, було б надто безглуздо….»

З етичних міркувань ми вирішили саме на цьому моменті завершити цю трагічну історію. Як можна побачити, так звані «куратори», які можуть бути, як дорослими людьми, так і однолітками жертв, під час розмови використовують різноманітні психологічні прийоми, аби захопити увагу своїх юних співрозмовників. Їх мотиви можуть бути досить різними, наприклад, вимагання грошей чи просто схильність до садизму. Варто зазначити, що при обранні кількості завдань для «гри» число «50» було взяте зовсім невипадково. Серед людей, які мають суїцидальні нахили, значним «попитом» користується роман американської письменниці російського походження Стейс Крамер «50 днів до мого самогубства». Саме тому число «50» для цих людей має,певною мірою, сакральне значення. Символізмом просякнута й поширена, проте не єдина назва цієї гри «синій кит». Адже вважається, що кити – це одні з небагатьох видів ссавців, що можуть самотужки звести рахунок з життям, викинувшись на берег.

Перше завдання «квесту» «прокинутись у 4.20» також обрано невипадково. Коли людина «збиває» свій біологічний годинник, вона стає неуважнішою, менш здатною до критичного сприйняття інформації, і, відповідно, більш схильною до всіляких маніпуляцій. У випадку із вразливими підлітками такий «інструмент», безумовно, стає ще більш потужним. Що стосується ж решти «завдань гри», то їх варіацій насправді дуже багато. Приміром, подивитись фільм жахів, залізти на дах багатоповерхівки, перебігти вулицю на червоне світло в небезпечному місці, порізати собі лезом руки, вкрасти з дому ножа і т. д. Виконуючи такі «завдання», людина немов проходить своєрідний «підготовчий етап» до суїциду. Таким чином, в неї поступово притупляється важливий інстинкт самозбереження, і смерть стає для неї «звичним» явищем, до якого вона вже морально готова і до якого навіть сама прагне, особливо, коли має купу проблем в своєму реальному житті. Врешті-решт, останнім п’ятдесятим завданням стає один із запропонованих «куратором» варіантів суїциду, на який, на щастя, наважається лише незначна частина виконувачів «квесту».

Однією з перших підняла тематику дитячих самогубств через соціальні мережі російська «Новая газета» у своєму відомому розслідуванні 2016 року. За їх інформацією, в Росії лише за півроку було вчинено 130 самогубств дітей, які були членами майже однакових груп в соціальних мережах. В Україні першим таким відомим випадком стала смерть юної мешканки Маріуполя у грудні того ж 2016 року. Власне, цей випадок й став прототипом для нашої судової історії. Тоді напередодні стрибка з багатоповерхівки дівчинка написала на своїй сторінці «ВКонтакті» фатальні слова: «Квест пройдено. Залишився один крок…».

Слід відзначити, що знайти і притягти до відповідальності так званих «кураторів» видається доволі непросто. Зазвичай ці особи використовують вигадані імена в мережі та користуються інтернетом не зі своєї ІP-адреси. До того ж, вони фізично цілком можуть знаходитись на території іншої держави. Таким чином, встановити справжнє ім’я такої особи та відслідкувати її місцезнаходження на практиці є досить складним. До недавнього часу ситуація була ускладнена й тим, що в українському Кримінальному Кодексі взагалі був відсутній склад злочину, який би передбачав кримінальну відповідальність саме за схиляння до самогубства. Відповідні зміни до статті 120 КК були внесені лише від 8 лютого 2018 року.

Підсумовуючи вищенаведене, ми можемо бачити, що, на жаль, дуже часто виникають моменти, коли діти, потребуючи найбільшої допомоги та підтримки, наражаються на скелю цілковитого нерозуміння та байдужості з боку їх найближчих родичів, друзів та батьків. В такому разі вони намагатимуться полегшити душу комусь «на стороні», тому, хто буде здатний виявити до них необхідні співчуття та турботу. Відповідно, така людина отримує нечуваний кредит довіри з боку підлітків, що, як продемонструвала, в тому числі й наша історія, може бути використаний для абсолютно аморальних цілей. З огляду на це, аби запобігти подібному, ми закликаємо наших читачів бути уважнішими до дітей, виявляти щиру цікавість до їх інтересів, навчання, особистого життя, й найголовніше – не забувати підтримувати у складних ситуаціях.

Даниїл Шаров, «Українське право»

Неминучість ери правосуддя в Україні donum auctoris Неминучість ери правосуддя в Україні
Уже рік ( якщо прискіпливо, то вже більше) як діє відповідно до положень Судової реформи Верховний Суд. Хтось назив...
«Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою Справа «Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою
Декілька років тому суспільство сколихнули чисельні випадки самогубств серед дітей, багато з яких, як виявилось, бу...
Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика