Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Доступ до інтернету як право людини та недискримінація

26.11.2017 / 18:16
1882
+A
-a

Доступ до інтернету як право людини та недискримінація

Видання «Порушення прав людини онлайн» вийшло у світ в рамках спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні».

Дослідження «Порушення прав людини онлайн» є практичним роз’ясненням Рекомендації CM/Rec(2014)6 Комітету міністрів державам-членам щодо «Посібника з прав людини для інтернет користувачів» та Пояснювального меморандуму CM(2014)31.

Питання доступу до Інтернету як права людини, хоча і є важливим обговоренням саме по собі, створює ризики залишити поза увагою увесь комплекс прав, які охоплює визначення «доступ та недискримінація».

Сучасний Інтернет суттєво відрізняється від того, яким він був у 2004 році, коли відбувся перший прорив у масовому підключенні, а також від далекого 1994 року, коли він лише починав набувати популярності. «Право людини на доступ» саме по собі не має великого значення – питання полягає в тому, до чого саме надається відповідний доступ. На відміну від 1994 року наразі Інтернет є частиною повсякденного життя величезної кількості людей та сприяє реалізації ними своїх демократичних і економічних прав. З іншого боку, цілком обґрунтовано можна заперечити, що право на підтримання належного рівня функціональності Інтернету є навіть більш вагомим для суспільства, ніж доступ сам по собі. Адже доступ втратить свою важливість, якщо мережа більше не сприятиме та не захищатиме здійснення фундаментальних прав людини.

Свобода отримувати та передавати інформацію, зокрема в так званій всесвітній павутині «Веб 2.0», складається з принаймні трьох окремих частин. По-перше, для отримання інформації особі необхідно отримати доступ до мережі, що зазвичай надається через Інтернет-провайдера (скорочено ІП). По-друге, для передачі інформації повідомлення особи не повинні бути об’єктом блокування та/або видалення провайдером з боку отримувача. По-третє, будь-яка  онлайн платформа, що використовується для комунікації, не повинна встановлювати надмірних обмежень.

Розглянемо випадок, пов’язаний з позбавленням доступу до Інтернету в Ірландії, що став наслідком самовільного, позасудового покарання за повторювані звинувачення у незаконному завантаженні контенту.

Судова практика: справа Eircom

Відключення від Інтернету або ж відключення від мережі Інтернет, яке, серед іншого, може припинятися за умовами договору, повинне застосовуватися в останню чергу. Будь-яке подібне втручання повинне відповідати умовам, закріпленим у пункті 2 статті 10 Конвенції. «Захід, який може вплинути на доступ осіб до Інтернету, передбачає відповідальність держави згідно зі статтею 10».

Колишній ірландський монопольний оператор Eircom прийняв рішення впровадити «добровільну» систему посилення захисту авторських прав, що може призводити до одностороннього відключення доступу до Інтернету. Ступінь «добровільності» (як це часто трапляється у випадках приватного правозастосування в онлайн середовищі) викликає чимало запитань з огляду на те, що дану систему було запроваджено в рамках вирішення судової справи.

Відповідно до запровадженого механізму підрядники, які працюють у музичній індустрії, повинні збирати ІР адреси користувачів Eircom в однорангових (peer-topeer) мережах та встановлювати ті адреси, які, на їхню думку, причетні до піратського обміну контентом. Після цього такі адреси передаються компанії Eircom.

Eircom, в свою чергу, автоматично розглядає такі звинувачення як обґрунтовані, та визначає осіб, які, на його думку, користувалися зазначеними ІР адресами на момент заявлених порушень, та оголошує «попередження» користувачам, закликаючи їх припинити протиправну діяльність. Після трьох попереджень абонент позбавляється доступу до мережі на тиждень, після чотирьох – на рік.

Правові виклики

Керуючись угодою сторін у справі, яка призвела до запровадження такої системи, Верховний суд Ірландії мав прийняти рішення про відповідність угоди нормам про захист персональних даних. На підставі цього рішення ірландський орган захисту даних видав «виконавчий наказ».

У даному рішенні головуючий суддя спростував аргументи про те, що Інтернет є «аморфним неземним утворенням, що регулюється нормами, які суперечать фундаментальним принципам прав людини». Він також заперечив аргумент про те, що Інтернет «переписав правові норми кожної країни, через яку він проходить». Окрім того, з більш ніж незрозумілих причин, суддя зазначив, що «дитяча порнографія, наприклад, залишається дитячою порнографією незалежно від того, чи її було надіслано поштою, чи передано за допомогою цифрових засобів».

Зрештою, перейшовши до деталей справи, суддя зробив некоректну заяву про те, що «програмне забезпечення для однорангового нелегального завантаження контенту, з іншого боку, надається сайтами на зразок Pirate Bay». Неправильно стверджувати, що однорангове завантаження програмного забезпечення є важливою функцією сайтів на зразок Pirate Bay. Окрім того, некоректно посилатися на «програмне забезпечення для однорангового незаконного завантаження», оскільки існує лише «однорангове програмне забезпечення», яке може бути використане для законних і незаконних цілей. Той факт, що суддя дійшов однозначного висновку про відсутність законних цілей використання однорангового програмного забезпечення, викликає значні сумніви щодо розуміння ним підстав, на основі яких було зроблено попередження та позбавлено доступу.

У державі, 73% населення якої проживає у сільській місцевості, де Eircom є оператором, що надає універсальне обслуговування, - за словами судді, людині потрібно лише «прогулятися до центра свого міста, щоб отримати доступ до Інтернету за приблизно 1.50 євро на годину».

 Результатом процесу і висловленої позиції суддею стало позбавлення користувача доступу до Інтернету наступним чином: «За 14 днів до позбавлення доступу до мережі користувачу надсилається повідомлення. Протягом цього часу користувач має право зробити заяву компанії Eircom як Інтернет-провайдеру по телефону або через мережу Інтернет. Eircom розглядає заяву користувача, не консультуючись з позивачами, відповідно до пункту 2.8 протоколу. Компанія має взяти до уваги індивідуальні умови, які передбачають пом’якшувальні обставини, для того, щоб встановити, чи не підпадає даний випадок під категорію винятків, або перевірити матеріал, який містить факти на користь відсутності порушення як такого. Якщо виконання зазначених вище дій не призведе до скасування чи відхилення протоколу, користувач позбавляється доступу до Інтернету».

 Проте в Ірландії немає закону, який би містив процедури, описані суддею. Зазначені процедури не були предметом демократичного обговорення з точки зору їх необхідності або пропорційності. Окрім того, не застосовувалася презумпція невинуватості. Дані, які були отримані від підрядників позивачів, автоматично вважалися правильними. Процедура повністю перебуває під контролем компанії Eircom, яка фактично виконує роль судді, присяжних та відповідає за позбавлення доступу.

Припущення про достовірність звинувачень також викликає багато сумнівів. У 2010 році, незадовго після впровадження даного механізму, компанія Eircom помилково надіслала 400 листів з попередженнями особам, які, як виявилося, не використовували відповідні ІР адреси. Неможливо встановити, скільки всього подібних листів було надіслано. Газета «The Sunday Times» повідомила, що помилково обвинуваченим користувачам було надано знижку в розмірі 50 євро від суми їхніх рахунків за користування Інтернетом, що, будучи позитивним кроком, все ж змусило Eircom за- думатись над уникненням публічного визнання подібних помилок у майбутньому.

Суд відзначив обов’язки абонента за контрактом з Eircom, а також той факт, що «однією з основних функцій судів відповідно до Конституції є забезпечення виконання законних угод».

Крім того, суд наголосив на основних положеннях контракту з Eircom, не звернувши жодної уваги, серед іншого, на доведення, принцип передбачуваності чи презумпцію невинуватості, зокрема у пунктах 5.5, 5.6 та 5.10.

У пункті 5.6 зазначається: «користувачі не мають права користуватися послугою з метою створення, розміщення або передачі контенту, який порушує права інтелектуальної власності, зокрема, але не виключно, авторські права іншої особи чи організації».

У свою чергу, у пункті 7.1 зазначено, що угоду може бути тимчасово призупинено або розірвано компанією Eircom у випадку порушення її умов.

Суд дійшов висновку, що контракт був «законною угодою». Наприклад, питання відповідності несправедливих умов контракту законодавству (зокрема, обов’язку, закріпленого Статутом 27/1995 про несправедливі умови контракту, який вимагає уникати «укладання угод, що є зобов’язуючими для споживача, якщо надання послуг продавцем або постачальником залежить від умови, реалізація якої залежить виключно від його волі») було просто проігноровано.

Право на приватне життя та захист персональних даних

Стаття 1.2. а) Додаткового протоколу до Конвенції Ради Європи № 108 (яка була підписана Ірландією у 2001 році та набрала чинності в цій країні у 2009 році) встановлює, що сторони повинні мати один чи більше органів нагляду, уповноважених брати участь у судовому розгляді або повідомляти компетентним судовим органам про порушення положень внутрішньодержавного права. Уповноважений із захисту персональних даних Ірландії не мав повноважень для участі в даному судовому розгляді або для привернення уваги компетентних судових органів до помічених ним порушень законодавства про захист персональних даних. Відповідно до заяв суду,він був позбавлений таких повноважень з огляду на «стурбованість щодо відшкодування його витрат». Таким чином, існують значні сумніви щодо того, чи Ірландія порушила (і продовжує порушувати) свої зобов’язання за Додатковим протоколом.

 Ключовим питанням щодо захисту даних було право представників музичної індустрії в першу чергу та право Eircom у другу чергу здійснювати обробку ІР адрес користувачів послуг Eircom. З цієї точки зору необхідно було визначити, чи є ІР адреси персональними даними. Європейське законодавство не залишає місця для сумнівів. Стаття 2 (а) Директиви 1995/46/ЄС визначає «персональні дані» як «будь-яку інформацію, що пов’язана з ідентифікацією або можливою ідентифікацією фізичної особи («суб’єкта даних»); особою, яку можна встановити, є така, яка може бути встановлена прямо чи опосередковано».

За відсутності експертного висновку органу захисту персональних даних Верховний суд Ірландії постановив, що дані, зібрані позивачами, щоб надати компанії Eircom можливість ідентифікувати відповідних осіб, не дозволяли встановити особу до того, як вони були передані у власність Eircom. Суд також постановив, що після отримання таких даних Eircom має усі підстави діяти у відповідності, «а також розглядатися іншими як орган, що дотримується законів та Конституції».

Встановлений законом, необхідний та пропорційний

Як було зазначено вище, в Ірландії немає закону, який би регулював порядок відключення фізичних осіб від Інтернету. Не було проведено жодної оцінки щодо того, чи було необхідним покарання, встановлене приватною компанією. Міра покарання (відключення на тиждень, а згодом - на рік) не була розглянута з точки зору її необхідності та пропорційності.

Альтернативи

Суд зазначив, що існували альтернативи послугам Eircom передбачаючи, що фізична особа проживала в місті. Проте, для використання функціонально подібних послуг необхідно прийняти умови надання послуг іншого провайдера. При цьому передбачуваність змін у наданні послуг іншими операторами ірландського ринку видається такою ж обмеженою та несправедливою, як і у випадку з Eircom. Нижче наводимо декілька прикладів:

Vodafone: «Компанія Vodafone може змінювати або призупиняти надання послуг повністю або частково, надаючи або не надаючи відповідне повідомлення, якщо такий захід є на її думку необхідним».

 UPC: «Компанія UPC зберігає за собою право на власний розсуд видаляти матеріали зі своїх серверів і припиняти доступ до Інтернету користувачам, які, на її думку, порушили умови цих Правил для користувачів».

Sky Ireland: «Ми маємо право вжити нагальних заходів для контролю, обмеження або припинення (залежно від обставин) надання Послуг у будь-який час (зокрема протягом Мінімального періоду):

(а) без попередження, якщо:

 (І) у нас є обґрунтовані підстави вважати, що Послугу було використано у спосіб, заборонений вашим Контрактом (вашими Контрактами) або нашими Правилами користування».

Можливість уникнути самовільних «правил», які дають змогу (або потенційно дають можливість) Інтернет-провайдерам відключати доступ користувача від мережі на власний розсуд, є обмеженою або взагалі відсутня на ірландському ринку (Sky є певним винятком з правила, оскільки компанія принаймні посилається на «обґрунтовані підстави»).

Зрештою, необхідно також звернути увагу на зобов’язання Eircom щодо універсального надання послуг: велика кількість абонентів компанії не зможе скористатися послугами альтернативних провайдерів у випадку відключення.

Висновок

Дана справа свідчить про наявність значних проблем у сфері нормативно-правового регулювання фундаментальних прав доступу та недискримінації в Ірландії. Позиція Верховного суду Ірландії нівелює сутність основних гарантій:

- обмеження накладаються за відсутності чіткого й передбачуваного закону, з очевидним порушенням статті 10(2) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;

- не було дотримано зобов’язання щодо необхідності та пропорційності обмежень;

- дані, які чітко підпадають під визначення персональних даних відповідно до Конвенції Ради Європи («будь-яка інформація, яка стосується фізичної особи») та Директиви ЄС 1995/46/ЄC, позбавляються захисту за рішенням Верховного суду Ірландії;

- фінансування органу захисту даних в Ірландії позбавило (та, ймовірно, продовжує позбавляти) його можливості втручатися у подібні справи, що порушує Додатковий протокол до Конвенції Ради Європи про захист персональних даних;

- ігноруючи незбалансованість прав, закріплених відповідно до контрактів компанії Eircom з клієнтами, Суд постановив, що контракт є «законною угодою»;

- ігноруючи вимогу про те, що обмеження права на приватне життя повинні здійснюватися «згідно із законом» (Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ), Верховний суд Ірландії, вочевидь, вважає, що діяльність або «сприйняття іншими» діяльності як такої, що спрямована на виконання вимог законодавства, є достатньою правовою підставою для обробки персональних даних.

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства:  протиправні практики donum auctoris Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики
Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй бе...
Бангалорські принципи поведінки суддів Феміда Бангалорські принципи поведінки суддів
Бангалорські принципи поведінки суддів були схвалені 27 липня 2006 року Резолюцією Економічної та Соціальної Ради...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Серпень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика