Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Гарантії для осіб, позбавлених свободи (повідомлення причин арешту): практика ЄСПЛ

26.11.2018 / 20:50
1474
+A
-a

Гарантії для осіб, позбавлених свободи (повідомлення причин арешту): практика ЄСПЛ

Рада Європи підготувала Довідник із застосування статті 5 – право на свободу та особисту недоторканність.

Стаття 5 § 2 Конвенції про права людини та основоположні свободи вказує, що «2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту i про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.».

Застосовність

Формулювання, що використовуються у статті 5 § 2, слід тлумачити незалежно і, зокрема, відповідно до цілей статті 5, які полягають у захисті кожного від свавільного позбавлення свободи. Термін «арешт» включає в себе більше, ніж передбачені кримінальним правом заходи, а вираз «будь-яке обвинувачення» вказує не на умови застосовності, а на можливий випадок, який береться до уваги. Стаття 5 § 4 не робить жодних відмінностей між особами, позбавленими свободи, на основі того, чи були вони затримані, чи взяті під варту.

Таким чином, немає жодних підстав для виключення останнього зі сфери дії статті 5 § 2 (VanderLeer проти Нідерландів, §§ 27-28), яка поширюється на утримання під вартою з метою екстрадиції (Shamayev і Інші проти Грузії і Росії, §§ 414-415), надання медичної допомоги (VanderLeer проти Нідерландів, §§ 27-28; X. проти Сполученого Королівства, § 66), а також на осіб, які були повторно взяті під варту після періоду умовного звільнення (ibidem; X. проти Бельгії, рішення Комісії).

Мета

Стаття 5 § 2 містить первинну гарантію того, що будь-якій заарештованій особі повинно бути повідомлено про причини позбавлення її свободи, що є невід'ємною частиною системи захисту, яка передбачена статтею 5. Якщо особі було повідомлено про причини її затримання чи тримання під вартою, вона може, якщо вважатиме за потрібне, звернутися до суду, щоб оскаржити законність свого ув’язнення відповідно до статті 5 § 4 (Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 40; Čonka проти Бельгії, § 50).

Будь-яка особа, яка має право на невідкладний розгляд своєї справи відносно правомірності взяття під варту, не може ефективно використовувати це право, якщо їй своєчасно і належним чином не повідомили про причини, через які її було позбавлено свободи (VanderLeer проти Нідерландів, § 28; Shamayev і Інші проти Грузії і Росії, § 413).

Особа, якій повинні бути повідомлені причини

З формулювання статті 5 § 2 ясно витікає обов'язок держави надати конкретну інформацію особі або її представникові (Saadi проти Сполученого Королівства [ВП], § 53, підтверджене Великою Палатою у 2008 році). Якщо заявник не в змозі отримувати інформацію, відповідні дані повинні бути надані особам, які представляють його інтереси, таким як юрист або опікун (X. проти Сполученого Королівства, Звіт Комісії, § 106; Z.H. проти Угорщини, §§ 42-43).

Причини має бути повідомлено «негайно»

Негайність надання інформації має оцінюватися в кожному конкретному випадку відповідно до його особливостей. Утім, це положення не покладає на службову особу, яка проводить затримання, обов’язку повідомляти про всі причини такого затримання в момент арешту (Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 40; Murray проти Сполученого Королівства [ВП], § 72).

Вимога «невідкладності» буде задоволена, якщо заарештованій особі буде роз’яснено причини її арешту протягом декількох годин (Kerr проти Сполученого Королівства (déc.); Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 42).

Порядок, відповідно до якого повідомляються причини

Причини не обов’язково повинні бути вказані в тексті рішення, що є підставою для взяття під варту, і не обов’язково повинні бути викладені в письмовій або в якійсь особливій формі (X проти Німеччини, рішення Комісії від 13 січня 1978 року; Kane проти Кіпру (déc.)). Проте, якщо стан особи, котра має розумову відсталість, протягом даного провадження не було належно враховано, то не можна вважати, що їй було надано необхідну інформацію, котра дозволила б їй ефективно і свідомо скористатись правом, гарантованим статтею 5 § 4, оскаржити законність взяття під варту, якщо тільки замість цієї особи не було повідомлено адвоката або іншу уповноважену законом особу (Z.H. проти Угорщини, § 41).

Причини арешту можуть бути повідомлені або з’ясовані під час опитування або допиту після арешту (Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 41; Murray проти Сполученого Королівства [ВП], § 77; Kerr проти Сполученого Королівства (déc.)).

Заарештовані особи не можуть стверджувати, що не розуміють причин свого затримання, якщо їх було заарештовано одразу ж після вчинення кримінального або іншого умисного правопорушення (Dikme проти Туреччини, § 54), або якщо вони знали про подробиці стверджуваного правопорушення, які були вказані у попередніх постановах про взяття під варту та екстрадицію (Öcalan проти Туреччини (déc.)).

Необхідний обсяг інформації про причини

Достатність наданої інформації має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 40). Однак, простого зазначення правових підстав арешту недостатньо для відповідності цілям статті 5 § 2 (там само, § 41; Murray проти Сполученого Королівства [ВП], § 76; Kortesis проти Греції, §§ 61-62).

Заарештованим особам необхідно повідомити простою, доступною, непрофесійною мовою про істотні правові та фактичні підстави для арешту, щоб надати їм змогу, якщо вони вважають за потрібне, звернутися до суду для оскарження законності арешту відповідно до статті 5 § 4 (Fox, Campbell і Hartley проти Сполученого Королівства, § 40; Murray проти Сполученого Королівства [ВП], § 72). Втім, стаття 5 § 2 не вимагає, щоб інформація містила повний перелік висунутих звинувачень проти заарештованого (Bordovskiy проти Росії, § 56; Nowak проти України, § 63; Gasiņš проти Латвії, § 53).

У випадку, коли особа заарештована з метою екстрадиції, інформація може надаватись у ще меншому обсязі (Suso Musa проти Мальти, §§ 113 і 116; Kaboulov проти України, § 144; Bordovskiy проти Росії, § 56), оскільки арешт для таких цілей не вимагає наявності рішення по суті обвинувачення (Bejaoui проти Греції, рішення Комісії). Проте, таким особам необхідно надати достатню інформацію, щоб вони мали можливість звернутися до суду для розгляду правомірності їх затримання відповідно до статті 5 § 4 (Shamayev і Інші проти Грузії і Росії, § 427).

Зрозумілою мовою

Коли ордер на арешт, у випадку його наявності, написаний мовою, яку заарештований не розуміє, вимоги статті 5 § 2 будуть дотримані під час подальшого допиту, в процесі якого йому повідомлять причини арешту зрозумілою для нього мовою (Delcourt проти Бельгії, рішення Комісії).

Однак, у ситуаціях, коли з цією метою залучають перекладача, влада повинна забезпечити, щоб прохання щодо перекладу було сформульовано ретельно і чітко (Shamayev і Інші проти Грузії і Росії, § 425).

 

 

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право і совість donum auctoris Право і совість
Ми часто звертаємося до совісті, як до вищого внутрішнього закону буття. Очевидно, що моральне обґрунтування права ...
Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику Справа Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику
Вдалі жарти – показник здорового духу людини, великий запас позитиву і ставлення до щоденних проблем. А ще гумор – ...
Червень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 31 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика