Юридичний супровід бізнесу
Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Habeas corpus у світлі положення пункту 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

18.09.2017 / 15:49
654
+A
-a

Habeas corpus у світлі положення пункту 4 статті 5 Конвенції про захист  прав людини та основоположних свобод

Відповідно до Короткого путівника ЄКПЛ пункт 4 статті 5 ЄКПЛ передбачає, що особа, яку було позбавлено волі в результаті арешту або затримання, має право опротестувати у суді законність таких дій. Цей протест повинен розглядатися невідкладно, і якщо суд визначить таке затримання як незаконне, особа має бути негайно звільнена. Пункт 4 статті 5 є автономним за змістом: навіть якщо підстави для затримання особи є прийнятними згідно з іншими умовами статті 5, державу може бути визнано винною у порушенні лише одного цього положення. Норма пункту 4 статті 5 передбачає наявність контролю за законністю затримання.

Більшість справ за пунктом 4 статті 5 пов’язані зі скаргами на відсутність періодичного контролю за законністю затримання, що є порушенням статті. Комісія та Суд виробили досить послідовну практику з цього питання. Затримання, що мало місце внаслідок рішення компетентного суду згідно підпункту а пункту 1 статті 5, різняться від інших форм затримання, які відносяться головним чином до сфери дії пункту 4 статті 5. Комісія та Суд взяли за вихідний стандарт появу нових обставин або зміну попередніх обставин, які стосуються затриманої особи, щоб зумовити перегляд попереднього, можливо, цілком законного рішення про затримання. У справах Хуссейн проти Сполученого Королівства (1996) та Сінгх проти Сполученого Королівства (1996) Суд постановив, що неповнолітні особи, яких було засуджено до позбавлення свободи протягом усього строку покарання (tariff) (пізніше тривалість цього строку була визначена так: “наскільки на це буде ласка Її Величності”), мали право вимагати перегляду того часу перебування в ув’язненні, яке мало місце після закінчення визначеного спочатку терміну покарання. Підставою для цього було те, що при подібному ув’язненні потрібно враховувати небезпеку, яку ці особи становлять для суспільства. У справі Вінтерверп проти Нідерландів (1979) Суд ухвалив, що особа, яку було позбавлено свободи, повинна мати право через деякий час “подавати скаргу” з вимогою перегляду законності позбавлення свободи. У справі Безікері проти Італії (1989) Суд роз’яснив, що інтервали часу для перегляду рішень про продовження терміну попереднього ув’язнення мають бути відносно короткими,тоді як інтервали часу для утримання в психіатричних лікарнях можуть бути довшими, якщо це не порушує Конвенцію. У цій справі інтервал у п’ять з половиною місяців для перегляду другого подання про звільнення з-під арешту був визнаний занадто довгим. У справі Де Йонг, Бальєт і Ван ден Брінк проти Нідерланді (1984) Суд дійшов висновку, що строк від шести до одинадцяти днів є занадто довгим для того, щоб чекати на першу перевірку рішення про затримання. У двох справах про перевірку рішень щодо утримання в психіатричних лікарнях Суд також констатував, що чотири місяці (Кенджбіхарі проти Нідерландів (1990)) та вісім тижнів (Е проти Норвегії (1990)) були занадто великим строком.

Хоч процедура “habeas corpus” може і не відповідати всім вимогам справедливого судового розгляду, про який йдеться у статті 6 Конвенції, Комісія та Суд підкреслили, що треба дотримуватись певних стандартів справедливого судового розгляду відповідно до пункту 4 статті 5. Принципів справедливого розгляду потрібно дотримуватись також у випадках, коли держава при позбавленні свободи окремої особи  як причину визначає загрозу державній безпеці. Для того щоб визначити порушення пункту 4 статті 5 у справі Шагал проти Сполученого Королівства, Суд зробив такі зауваження:

«Суд визнає, що у випадках, коли йдеться про державну безпеку, є випадки, коли не можна уникнути використання конфіденційних матеріалів. Однак це не означає, що державні органи стають непідконтрольними національним судам відразу після того, як цими органами буде визнано, що справа має відношення до національної безпеки чи пов’язана з тероризмом (...) [І]снують технології, що дозволяють одночасно брати до уваги законну потребу органів безпеки зберігати в таємниці способи та джерела походження оперативної інформації, та, з іншого боку, враховують необхідність здійснення судової процедури відповідно до вимог справедливого судочинства.».

У справі Санчес-Райсе проти Швейцарії (1986) Суд ухвалив рішення про те, що принцип змагальності і рівності шансів має застосовуватись також до процедур “habeas corpus”.  У справі Ламі проти Бельгії (1989) Суд визначив, що обвинувачений повинен мати право доступу до матеріалів справи, які були використані органами провадження слідства при перевірці рішення про попереднє затримання обвинуваченого. А в справі Буамар проти Бельгії (1988) Суд вказав на те, що коли скаргу стосовно перегляду законності затримання подає особа юного віку, то цїй особі може бути надано юридичну допомогу з тим, щоб були дотримані основні процесуальні права, гарантовані у пункті 4 статті 5.

Слід відзначити, що в пункті 4 статті 5 вимагається, щоб держави, які є сторонами Конвенції, запровадили на національному рівні ефективні засоби правового захисту. У справі Сакік та інші проти Туреччини(1997) Суд визнав порушення цього положення у зв’язку з тим, що уряд не зміг представити жодного прикладу, коли особа успішно скористалась пунктом 4 статті 5 або відповідною статтею турецької Конституції.

У підготовленому ОБСЄ науково-методичному посібнику «Застосування практики Європейського суду з прав людини при здійсненні правосуддя» розкривається питання Habeas corpus у світлі положення пункту 4 статті 5 Конвенції про захист  прав людини і основоположних свобод.

Пункт 4 статті 5 Конвенції застосовується:

· лише коли особа фактично перебуває під арештом або є затриманою;

· «без зволікання»;

· вимога судового контролю – право особисто постати перед суддею;

· обсяг судового контролю за п. 4 ст. 5;

· одна з найважливіших гарантій – право адвоката надавати допомогу затриманій особі в оскарженні законності її затримання.

У пунктах 37 та 39 Рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. theNetherlands) від 24 жовтня 1979 р., серія A № 33, заява № 6301/73 ЄСПЛ нагадує, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції, є гарантування, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».

Вказується у рішеннях у справах «DeWilde, OomsandVersyp v. Belgium»; та «Кеус проти Нідерландів» (Keus v. theNetherlands» від 25 жовтня 1990 р., серія A № 185-C, заява № 12228/86, що не вимагається, щоб перегляд за п. 4 ст. 5 Конвенції був автоматичним, однак краще, щоб особа мала можливість самостійно порушити провадження щодо перегляду. 

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Юридична еліта України: проблема формування donum auctoris Юридична еліта України: проблема формування
Останнім часом активно опрацьовується питання формування і діяльності юридичної або ж правової еліти суспіль...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3
ЗАХОДИ
10.11.2017 10:00:00 - Ukrainian Software Development Forum
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика