Юридичний супровід бізнесу
Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Правомірне позбавлення свободи відповідно до статті 5§1 Європейської конвенції про права людини

16.11.2018 / 08:39
1101
+A
-a

Правомірне позбавлення свободи відповідно до статті 5§1 Європейської конвенції про права людини

Рада Європи підготувала Довідник із застосування статті 5 – право на свободу та особисту недоторканність.

Позбавлення свободи після засудження

Стаття 5 § 1 (а) Конвенції про права людини та основоположні свободи встановлює, що «1. (...) Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: (а) законне ув’язнення особи після її засудження компетентним судом;».

1) Наявність засудження

Стаття 5 § 1 (а) Конвенції застосовується до будь-якого «засудження», проголошеного судом, яке передбачає позбавлення волі, та не передбачає жодних відмінностей залежно від юридичного характеру правопорушення, у скоєнні якого особу було визнано винною, незалежно від того, належить воно до кримінальних чи дисциплінарних правопорушень відповідно до внутрішнього законодавства відповідної держави (Engel і Інші проти Нідерландів, § 68; Galstyan проти Вірменії, § 46).

Це поняття означає як встановлення вини, так і призначення покарання або іншого заходу, котрий передбачає позбавлення свободи (Del Río Prada проти Іспанії [ВП], § 125; James, Wells і Lee проти Сполученого Королівства, § 189; M. проти Німеччини, § 87; Van Droogen broeck проти Бельгії, § 35; B. проти Австрії, § 38).

Дане положення не перешкоджає державам-учасницям у виконанні постанов про тримання під вартою, виданих компетентними судами за межами їхньої території (X проти Федеративної Республіки Німеччини, рішення Комісії від 14 грудня 1963 року). Хоча держави-учасниці не зобов'язані перевіряти відповідність судових процедур, які призвели до засудження, усім вимогам статті 6 (Drozd і Janousek проти Франції і Іспанії, § 110), проте обвинувальний вирок не може бути винесений внаслідок кричущої відмови у правосудді (Ilaşcu і Інші проти Молдови і Росії [ВП], § 461; Stoichkov проти Болгарії, § 51). Якщо засудження є наслідком судового розгляду, котрий був «явно таким, що суперечить положенням статті 6 або закріпленим у ній принципам», то спричинене ним позбавлення свободи не може вважатись виправданим відповідно до статті 5 § 1 (a) (Willcox і Hurford проти Сполученого Королівства (dec.), § 95).

2) Компетентний суд

Термін «суд» позначає органи, які не лише мають загальні фундаментальні характеристики, серед яких найважливішою є незалежність від виконавчої влади та від сторін у справі, але також надають гарантії судової процедури (Weeks проти Сполученого Королівства, § 61; DeWilde, Ooms і Versyp проти Бельгії, § 78). Проте форми процедури не обов'язково повинні бути ідентичними в кожній справі, в якій необхідне втручання суду. Для того, щоб визначити, чи забезпечує процедура належні гарантії, необхідно враховувати особливий характер обставин, за яких відбувається провадження (ibid.).

 Крім того, такий орган повинен не лише надавати рекомендації, але й мати повноваження приймати рішення про законність тримання під вартою та видавати наказ про звільнення, якщо тримання під вартою є незаконним (X. проти Сполученого Королівства, § 61; Weeks проти Сполученого Королівства, § 61).

Суд не є «компетентним», якщо його склад не було «встановлено відповідно до закону» (Yefimenko проти Росії, §§ 109-11).

3) Позбавлення волі повинно здійснюватися «після» засудження.

Поняття «після» означає не тільки те, що ув’язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу: крім того, ув’язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати від чи здійснюватися в силу обвинувального вироку. Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв'язок між засудженням та відповідним позбавленням волі (Del Río Prada проти Іспанії [ВП], § 124; James, Wells і Lee проти Сполученого Королівства, § 189; Monnell і Morris проти Сполученого Королівства, § 40).

Проте, з плином часу, причинно-наслідковий зв'язок поступово слабшає та зрештою може бути розірваний за умов, коли рішення про відмову у звільненні та повторне ув’язнення (в тому числі продовження запобіжного ув'язнення) ґрунтувались на підставах, не пов'язаних з цілями законодавчого органу або суду, що постановив вирок, або на міркуваннях, які були необґрунтованими з огляду на такі цілі. За таких обставин тримання під вартою, яке спочатку було законним, перетворилося б на свавільне позбавлення свободи, несумісне зі статтею 5 (Del Río Prada проти Іспанії [ВП], § 124; і H.W. проти Німеччини, § 102; M. проти Німеччини, § 88 щодо продовження запобіжного ув'язнення).

Вираз «після винесення обвинувального вироку» не може тлумачитися обмежувально, як такий, що стосується лише остаточного обвинувального вироку, оскільки в такому випадку виключається арешт засуджених осіб, які постали перед судом, перебуваючи на волі. Також не можна не враховувати той факт, що вина особи, яку було взято під варту під час апеляційного чи касаційного провадження, булавстановлена в ході судового процесу, який відповідав вимогам статті 6 (Wemhoff проти Німеччини, § 9).

Підпункт (а) статті 5 § 1 застосовується, коли психічно хворі поміщуються в психіатричні заклади після винесення обвинувального вироку (Radu проти Німеччини, § 97; X. проти Сполученого Королівства, § 39). Проте, даний підпункт не поширюється на випадки поміщення осіб у такі заклади після винесення виправдувального вироку (Luberti проти Італії, § 25).

4) Значення апеляційного провадження

Тримання під вартою, в принципі, буде законним, якщо воно здійснюється відповідно до судової постанови. Якщо у подальшому виявляється, що суддя, ухвалюючи постанову, хибно застосував національне право, то це не обов'язково ретроспективно вплине на чинність періоду, який особа провела в місці позбавлення свободи. Конвенційні органи у Страсбурзі постійно відмовляються задовольняти скарги, які подаються засудженими в кримінальному порядку особами, коли заявники посилаються на те, що обвинувальні вироки в їхніх справах або призначені міри покарання були визнані національними апеляційними судами такими, що спирались на фактичні або ж правові помилки (Benham проти Сполученого Королівства, § 42). Проте ув’язнення після засудження є незаконним у разі, якщо воно не має підстав відповідно до внутрішнього права або є свавільним (Tsirlis і Kouloumpas проти Греції, § 62).

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Неминучість ери правосуддя в Україні donum auctoris Неминучість ери правосуддя в Україні
Утворений у процесі розгорнутої Судової реформи Верховний Суд діє. Хтось називає найвищий судовий орган в Україні н...
«Чому мій вибір – Вища рада правосуддя?», – суддя Донецького апеляційного суду Наталія Краснощокова Феміда «Чому мій вибір – Вища рада правосуддя?», – суддя Донецького апеляційного суду Наталія Краснощокова
Свій професійний шлях Наталія Кранснощокова розпочала зі стін Харківського юридичного інституту, в якому навчалась ...
«Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою Справа «Синій кит» або квест ціною у життя: історія, яка ще не стала судовою
Декілька років тому суспільство сколихнули чисельні випадки самогубств серед дітей, багато з яких, як виявилось, бу...
Грудень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31 1 2 3 4 5 6
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика