Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Україна повинна реформувати свою систему перегляду покарання на довічне ув'язнення

19.03.2019 / 08:06
1926
+A
-a

Україна повинна реформувати свою систему перегляду покарання на довічне ув'язнення

Справа Пєтухов проти України (№ 2) (скарга №. 41216/13), в основному стосується скарги ув'язненого, що українське законодавство не передбачає умовно-дострокового звільнення для довічно ув'язнених. Пан Пєтухов, заявник, відбуває довічне ув'язнення з 2004 року.

У рішенні Палати у справі Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини, оскільки пан Пєтухов не мав жодних перспектив звільнення або можливості перегляду його довічного ув'язнення.

Зокрема, президентське помилування, єдина процедура пом'якшення довічного ув'язнення в Україні, не була чітко сформульована, а також не мала адекватних процесуальних гарантій проти зловживань. Крім того, умови тримання ув'язнених у в'язниці в Україні унеможливлює їхній прогрес у напряму реабілітації тому, щоб влада здійснила справжній перегляд свого вироку.

Беручи до уваги системний характер проблеми, Суд за статтею 46 (реалізація) визнав, що Україна повинна реформувати свою систему перегляду покарання щодо довічного ув'язнення, вивчивши у кожному випадку, чи тривале тримання під вартою було обґрунтованим і дозволяючи довічно ув'язненим знати, що їм потрібно зробити, щоб були розглянуті їхні клопотання для звільнення і за яких умов.

Суд також одноголосно постановив, що було порушено статтю 3 Європейської конвенції, оскільки з липня 2010 року пан Пєтухов не отримав адекватної медичної допомоги з приводу туберкульозу.

Основні факти

Заявник Володимир Пєтухов - громадянин України, який народився в 1973 році. В даний час він відбуває покарання у вигляді довічного ув'язнення після того, як у 2004 році він був засуджений за низку серйозних злочинів, пов'язаних з організованою злочинністю.

У період з 2010 по 2014 рік, хворіючи на туберкульоз, він регулярно оглядався лікарями та йому проводилися різні скринінгові та лабораторні тести. У липні 2010 року у нього був рецидив і він був переведений у тюремну лікарню в Херсоні, що спеціалізується на лікуванні туберкульозу. Він був визнаний як особа з інвалідністю третього ступеня через туберкульоз та інші захворювання. Потім його туберкульоз поширився за межі легенів, і в 2011 році йому було поставлено діагноз сечостатевого туберкульозу, перед тим, як у 2013 році лікарі повідомили, що у нього стійкість до більшості протитуберкульозних препаратів і він був розміщений для надання йому паліативного лікування. Його здоров'я стабілізувалося і в 2015 році його перевели в Київський центр попереднього ув'язнення, де він досі перебуває у в'язниці. Він скаржився адміністрації в’язниці на неадекватну медичну допомогу протягом цього часу, зокрема на відсутність необхідних ліків. У відповідь на це в 2010, 2011 та 2012 роках адміністрація в'язниці визнала, що в херсонській в'язничній лікарні бракує протитуберкульозних препаратів.

Він також зробив кілька безуспішних скарг в період між 2010 і 2015 роками до тюремних і слідчих органів, а також парламентського уповноваженого з прав людини, про нібито жахливі умови тримання його у в'язничній лікарні, а також в іншому закладі в Херсоні, де він був протягом декількох місяців у 2014 році.

Європейський суд вже знайшов порушення статті 3 Конвенції в іншій заяві, поданій п. Пєтуховим (№ 43374/02) щодо неадекватної медичної допомоги протягом періоду його тримання під вартою, не охопленого чинною справою, тобто до липня 2010 року коли його перевели в херсонську тюремну лікарню.

Скарги та процедура

Пан Пєтухов скаржився, що його довічне ув'язнення не відповідає статті 3 (заборона нелюдського або принижуючого гідність поводження), оскільки єдина можливість для його звільнення відбулася через процедуру президентського помилування. Він стверджував, що згідно з цією процедурою не було чітко визначено, яким повинно бути життя в'язнів, щоб його клопотання було розглянутим для звільнення і за яких умов.

Крім того, він стверджував, що за статтею 3 умови його утримання в двох місцях ув'язнення в Херсоні були «бідними» і що невідповідна медична допомога у в'язниці призвела до незворотного погіршення його здоров'я.

Відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), він скаржився на обмеження на відвідання дружиною його у в'язниці.

Заяву було подано до Європейського суду з прав людини 11 червня 2013 року.

Рішення Суду

Суд встановив, що п. Пєтухов не належним чином обґрунтував свої скарги щодо умов свого затримання і відхилив їх як неприйнятні.

Стаття 3 (медична допомога в ув'язненні)

Суд не погодився з урядом, що здоров'я пана Пєтухова було задовільним.

Навпаки, його туберкульоз незворотньо погіршився під час його затримання і став “невиліковним” у 2013 році, коли у нього розвилася стійкість до більшості протитуберкульозних препаратів.

Що стосується тюремної лікарні, уповноважені органи навіть неодноразово визнавала, що існує нестача протитуберкульозних препаратів. Крім того, йому вводили препарат для паліативної допомоги, ізоніазид, незважаючи на розвиток стійкості до нього, роблячи його неефективним, навіть токсичним для його тіла.

Що стосується закладу, в якому він зараз перебуває під вартою, уряд не показав, що для нього було зроблено якісь конкретні медичні заходи.

Беручи до уваги ряд інших справ проти України, в яких Суд вже відзначав неадекватну медичну допомогу щодо туберкульозу, він вважає, що було порушення статті 3 через нездатність влади зберегти здоров'я Пєтухова під час тримання під вартою з моменту його передачі в лікарню в'язниці у липні 2010 року.

Стаття 3 (довічні покарання)

Суд зауважив, що для того, щоб довічне покарання залишалося сумісним зі статтею 3, повинна передбачатися перспектива звільнення, так і можливість перегляду. Єдиною можливістю для пом'якшення довічного ув'язнення в Україні було помилуванням президента.

Вказівки згідно з положеннями цієї процедури полягали в тому, що довічно ув'язнені «можуть бути помилувані у виняткових випадках і за винятком надзвичайних обставин», без пояснення того, що саме означають ці терміни. Отже, довічно ув'язнені з самого початку не знали, що вони повинні робити для того, щоб їхні скарги були розглянуті для звільнення і за яких умов.

Крім того, існували недостатні процедурні гарантії проти зловживань у системі. Ні Комісія по помилуванню, ні Президент не повинні були обґрунтувати свої рішення щодо запитів про помилування. Надання звітів про діяльність органів влади з помилування компенсувало б цю недостатню прозорість, але, окрім ізольованого брифінгу для ЗМІ у 2016 році, в Україні така інформація не була оприлюднена. Ця ситуація ще більше посилилася через відсутність будь-якого судового розгляду.

Більше того, щоб перегляд довічного ув'язнення був дійсно здатний призвести до його комутації, звільнення або припинення або до умовного звільнення, держави мали обов'язок зробити можливим реабілітацію довічно ув'язнених. Уряд, однак, не спромігся пояснити, яким чином довічно ув'язнені можуть просуватися в напрямку реабілітації в умовах, коли вони були відокремлені від інших ув'язнених і перебували до 23 годин на добу у своїх камерах, причому лише з кількома організованими заходами. Таким чином, Суд визнав, що існуючий режим позбавлення волі в Україні є несумісним з метою реабілітації.

Насправді, на практиці шанси на помилування довічно ув'язненого були незначні. З моменту введення довічного позбавлення волі у 2000 році тільки один запит про помилування довічно ув'язненого було надано.

З огляду на ці обставини, Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 3 з огляду на те, що п. Пєтухов не мав жодних шансів на його звільнення чи можливість перегляду його довічного ув'язнення.

Інші статті

Суд постановив, що п'ятьма голосами проти двох, що він розглянув основні правові питання, порушені в цій заяві, і що не було необхідності виносити окреме рішення щодо скарги заявника за статтею 8.

Стаття 46 (впровадження)

Суд постановив, що справа розкрила системну проблему, пов'язану з довічним позбавленням волі в Україні. У Суді вже було більше 60 подібних заяв.

Отже, для належного виконання рішення Україна повинна була б запровадити реформу системи перегляду покарання довічно ув'язнених, щоб гарантувати розгляд у кожному випадку чи продовження тримання під вартою було обґрунтовано на законних підставах і встановлення, що вони повинні робити, щоб їхні скарги про помилування розглядали для звільнення і за яких умов.

Стаття 41 (справедлива компенсація)

Суд постановив, шістьма голосами проти одного, що висновок про порушення сам по собі є достатньою справедливою компенсацією за моральну шкоду, яку зазнав пан Пєтухов у зв'язку з його скаргою на його довічне ув'язнення. Суд одноголосно постановив, що Україна повинна виплатити п. Пєтухову 750 євро (EUR) на відшкодування матеріальної шкоди, 10 000 євро як відшкодування моральної шкоди через недостатню медичну допомогу, 10 000 євро за судові витрати його адвокату та 20 євро за поштові витрати.

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право і совість donum auctoris Право і совість
Ми часто звертаємося до совісті, як до вищого внутрішнього закону буття. Очевидно, що моральне обґрунтування права ...
Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику Справа Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику
Вдалі жарти – показник здорового духу людини, великий запас позитиву і ставлення до щоденних проблем. А ще гумор – ...
Липень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика