Міжнародне правоПрактика ЄСПЛ

Захист права на здоров’я у Європейському суді з прав людини

16.03.2016 / 11:43
23178
+A
-a

Захист права на здоров’я у Європейському суді з прав людини

Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. передбачений механізм захисту та реалізації закріплених прав і свобод через механізм Європейського суду з прав людини. Захист права на здоров'я безпосередньо Конвенцією 1950 р., як й інших соціально-економічних прав, не передбачається, але звернення за захистом цього права можливе відповідно до низки статей Конвенції 1950 р. і така практика Європейського суду з прав людини існує, зокрема, при порушенні права на: життя (ст. 2 Конвенції), заборону тортур (ст. 3), права на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), права на справедливий судовий розгляд (ст. 6), права на повагу до особистого і сімейного життя, на недоторканність житла (ст. 8).

З практики Європейського суду з прав людини ми можемо зробити висновок, що право на здоров'я має комплексний характер і включає: право на інформацію та конфіденційність інформації про стан здоров’я; право на медико-соціальну допомогу; право на згоду на лікування та медичне втручання; право на сприятливе екологічне середовище, яке впливає на стан здоров’я та ін. Таким чином, відношення права на здоров’я до соціально- економічних прав носить суб’єктивний характер.

Реалізація права на життя не можлива без реалізації права на здоров'я. Адже нормальне біологічне та соціальне функціонування людини не можливе без здоров’я. Реалізація права на життя у повному об’ємі можливо лише при гарантуванні права на здоров’я. 

Право на життя захищається у ст. 2 Конвенції. При цьому згідно зі сталою практикою ЄСПЛ це право вважається порушеним не тільки у разі позбавлення життя, але і при серйозних пошкодженнях організму людини, які не спричинили його смерть, але представляли серйозну загрозу його життю. Держава повинна не тільки утримуватися від умисного позбавлення людини життя, але і дотримуватися позитивного зобов'язання захищати життя людини від посягань третіх осіб або від ризику хвороби, яка може спричинити смерть. Однак таке трактування може застосовуватися тільки у виняткових випадках з урахуванням ступеня і характеру завданих людині ушкоджень.

Позитивним зобов'язанням держави є охорона життя людини і наявність ефективної незалежної судово-медичної системи, що дозволяє встановити причини смерті, якщо вона наступила в лікарні або якщо пацієнт перебував під постійним та ефективним медичним контролем, і міру відповідальності медичного персоналу. У ст. 2 Конвенції передбачені мінімальні процесуальні вимоги, відповідно до яких в тих випадках, коли держава або його представники потенційно несуть відповідальність за смерть особи, обставини, що викликають сумніви, повинні стати предметом ефективного розслідування або ретельного вивчення, що дозволить довести встановлені факти до відома громадськості, в першу чергу проінформувати родичів. Якщо ніщо не вказує на те, що влада довільно оцінювали представлені докази, ЄСПЛ може довіряти фактам, встановленим національною владою.

Також ЄСПЛ дотримується позиції щодо необхідності вирішувати справи, які стосуються смерті пацієнтів у медичних закладах за максимально короткий строк. У рішенні, ухваленому 27 червня 2006 року у справі Биржиковський проти Польщі, Суд наголосив на необхідності швидкого вирішення справ, які стосуються смерті особи в медичних установах. Помилки, допущені медпрацівниками, мають з’ясовуватися швидко. Далі цю інформацію слід невідкладно розповсюджувати серед персоналу медичної установи загалом, аби не допустити повторення негативного досвіду в майбутньому, а відтак – гарантувати пацієнтам надання якісніших медичних послуг. Тому Суд постановив, що мало місце порушення ст. 2 Конвенції, яке виявилося у проведенні неналежного розслідування обставин смерті дружини заявника та ушкодження здоров’я його сина.

Але в ряді рішень ЄСПЛ звертав увагу на той факт, що Конвенція 1950 р. не гарантує соціально-економічні права, включаючи право на безкоштовну медичну допомогу, і, що скарги щодо якості медичної допомоги не є предметом спору  відповідно до положень Конвенції або Протоколів до неї.

Одним з аспектів реалізації права на здоров’я є ненадання своєчасної адекватної і необхідної медичної допомоги. Жертвами ненадання своєчасної адекватної і необхідної медичної допомоги можуть стати особи, які позбавлені волі, і дані дії можливо кваліфікувати як порушення ст. 3 Конвенції, що випливає з практики Суду.

ЄСПЛ розглядає скарги про ненадання адекватної і необхідної медичної допомоги особам, позбавленим волі, чий стан  здоров’я вимагає такої допомоги. Враховуючи умови та обставини перебування вказаних осіб у місцях позбавлення волі і відсутність належного лікування при необхідності, такі обставини можуть тлумачитись як тортури щодо особи і відповідна практика ЄСПЛ вже існує. Заходи, що позбавляють особу свободи, часто завдають страждання. У постанові по справі Д. проти Сполученого Королівства від 2 травня 1997 р. ЄСПЛ постановив, що у разі депортації позивача буде порушена ст. 3 Конвенції. Позивач у цій справі був хворий на СНІД, знаходився на території Сполученого Королівства і відбував покарання у вигляді позбавлення волі за незаконну торгівлю наркотиками. Офіційні власті прийняли рішення про його депортацію на острів Сент-Кітс. Суд зазначив у своєму рішенні той факт, що хвороба позивача знаходиться у важкій стадії і відправка на острів без сумнівів прискорить його смерть у зв'язку з відсутністю належного медичного обслуговування в умовах тюремного режиму, що існує на острові. У рішенні ЄСПЛ містилося наступне: «Беручи до уваги винятковість ситуації і враховуючи те, що хвороба  знаходиться в критичній стадії, застосування до позивача висилки на острів Сент-Кітс буде нелюдським з боку Уряду Сполученого Королівства і порушенням ст. 3 Конвенції».

У постанові по справі Попов проти Російської Федерації від 13 липня 2006 р., Суд визначив, що згідно зі ст. 3 Конвенції держава зобов'язана забезпечувати, щоб особа перебувала в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, способи реалізації таких заходів не повинні піддавати людину стресам, приниженням, занепокоєнням, які перевищують допустимий рівень страждань, що викликається позбавленням волі і, враховуючи практичне значення застосовуваних заходів, його здоров'я, душевний стан повинен адекватно гарантуватися, в тому числі, наданням необхідної медичної допомоги. У постанові по справі Меченков проти Російської Федерації від 7 лютого 2008 р., Суд акцентував увагу на тому, що якщо влада вирішила тримати під вартою важко хвору особу, то вона повинна демонструвати особливу увагу  дотриманню таких умов позбавлення волі, які обумовлюються станом здоров'я такої особи.

У даному плані показовою є справа «Калашников проти Російської Федерації» (скарга № 47095/99),  де 15 липня 2002 р. ЄСПЛ виніс  рішення. У своїй заяві Калашников оскаржував не обвинувальний вирок, а необґрунтовані затримки в процесі і умовах утримання. Заявник вказував на перебування в камері, де на одну людину припадало від 0,9 до 1,9 кв.м – при європейській нормі в 7 кв.м. Калашников скаржився також на задушливу атмосферу через погану вентиляцію, куріння і перенаселеність, зараженість комахами. У шести випадках затримані, хворі на туберкульоз і сифіліс були поміщені в камеру Калашникова,  йому робили профілактичні ін'єкції з антибіотиками. Він заразився шкірними і грибковими захворюваннями. ЄСПЛ визнав, що умови утримання позивача представляли собою приниження людської гідності, що порушує ст. 3 Конвенції. ЄСПЛ  зазначив, що «умови утримання під вартою, які заявник змушений був терпіти протягом приблизно чотирьох років і дев'яти місяців, повинні були завдати йому фізичні страждання, принизити його людську гідність і породити в ньому такі почуття, які ведуть до приниження і нехтування особистості». ЄСПЛ  присудив заявникові відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 євро та суму компенсації судових витрат у розмірі 3 000 євро.

Проаналізувавши практику ЄСПЛ щодо захисту права на здоров’я через реалізацію права на заборону тортур, Суд прийшов до висновку, що ненадання адекватної і необхідної медичної допомоги особам, позбавленим волі, є  приниженням для особи, які визивають занепокоєння і перевищують допустимий рівень страждань і тлумачиться Судом як тортури.

Реалізація права на здоров’я однією з більш незахищеної групи людей, якими є психічнохворими, повинно базуватися на об'єктивній медичній експертизі. Реалізація права на здоров’я психічнохворих потребує ефективного судового механізму, але в ряді випадків на національному рівні захист прав таких осіб не реалізується. Реалізація права на здоров’я психічнохворих можлива завдяки існуючому механізм захисту права на свободу та особисту недоторканність через діяльність ЄСПЛ.

Одним із прикладів реалізації права на здоров'я в контексті положень п.п. «е» п. 1 ст. 5 Конвенції, що стосується позбавлення волі психічнохворих, є постанову по справі  Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 р., у якій Суд звернув увагу на три  мінімальних вимоги, що зумовлюють наявність законності позбавлення волі психічнохворої особи за змістом  п.п. «е» п. 1 ст. 5, за винятком надзвичайних обставин, особа повинна реально страждати психічними захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягати такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком. Таке ж положення міститься у Постанові від 28 жовтня 2003 р. по справі Ракевич проти Російської Федерації, у Постанові від 27 березня 2008 р. по справі Штукатуров проти Російської Федерації.

У справі Горшков проти України позивач скаржився на незаконність його поміщення у психіатричний заклад та на те, що він не мав ефективних засобів захисту від обов’язкового утримання у психіатричному закладі, зокрема, що він був звільнений майже через два роки після того, як стан його здоров’я поліпшився. ЄСПЛ визнав порушення п. 4 ст. 5 Конвенції з таких причин. Особа, яка піддана обов’язковому медичному лікуванню, повинна мати доступ до суду та можливість бути вислуханою особисто або через будь-яку форму представництва. Доступ психічно хворого до суду не повинен залежати лише від керівництва медичного закладу.

Таким чином, ЄСПЛ кваліфікує відсутність ефективних судових засобів захисту психічнохворих і відсутність належної об'єктивної медичної експертизи, яка встановлює стан особи як психічнохворої як порушення права на свободу та особисту недоторканність.

Захист права на здоров'я неможливо реалізувати без права на справедливий судовий розгляд, тому підтвердженням є практика ЄСПЛ.

Деякі науковці, зокрема А. А. Глашев, акцентують увагу на реалізацію права на здоров’я через право на справедливий судовий розгляд на прикладі рішення ЄСПЛ у справі F.E. проти Франції від 30 жовтня 1998 р. Справа стосувалася зараження пацієнта ВІЛ-інфекцією під час переливанні крові. Заявника  27 жовтня 1985 р. помістили у лікарню, щоб видалити мигдалини. 29 жовтня 1985 р. під час операції хірург за згодою анестезіолога ввів йому три порції свіжої плазми і ампулу РPSB. Аналізи крові, проведені 26 листопада 1985 р., показали, що компоненти крові заявника не відповідають нормі. У 1987 р. був поставлений діагноз «інфекційний мононуклеоз». 7 грудня 1988 р. і 27 січня 1989 р. серологічні тести на ВІЛ дали позитивні результати. Рішенням від 4 жовтня 1991 р. голова Кольмарського суду зажадав висновку фахівця. У доповіді від 28 лютого 1992 р. медичний експерт зробив висновок про те, що велика можливість причинного зв'язку між введенням заявнику вмісту ампули РРSB і зараженням ВІЛ. Спираючись на дану доповідь, заявник звернувся у Кольмарський суд, і рішенням суду від 25 травня 1992 р. було порушено цивільну справу в цьому суді проти власників лікарні, Фонду страхування здоров'я і загальної програми страхування національної служби освіти. Незадоволений рішеннями національних судових інстанцій, позивач звернувся до ЄСПЛ, обґрунтовуючи свій позов п. 1 ст. 6 Конвенції. У своїй скарзі позивач посилався на те, що, звернувшись у національні судові інстанції, він не зміг відстояти своє право на компенсацію за моральну шкоду та шкоду, заподіяну здоров'ю. Позивач скаржився також на тривалість розгляду, який тривав більше п'яти років, вимагав ухвалити, що французька держава порушила п. 1 ст. 6 Конвенції  і присудити йому 1 млн. франків як компенсацію матеріального збитку, 1 млн. франків як компенсацію моральної шкоди. ЄСПЛ ретельно проаналізував положення внутрішнього законодавства Франції та матеріали усіх судових процесів, ініційованих позивачем та прийшов до наступного висновку: «... що стосується компенсації матеріальної шкоди, то заявник зажадав у французької влади виплатити один мільйон франків, виплати цієї суми він домагався у французьких судах і дана сума є справедливою додатковою компенсацією за завдані зараженням шкоду здоров'ю. Що стосується компенсації іншого збитку, то позивач теж зажадав один мільйон як компенсацію за моральну шкоду. Вивчивши обставини його зараження, Касаційний суд виніс рішення, яке ще більше посилило страждання заявника. Більше того, через терміни проведення засідань у Касаційному суді заявник довгий час знаходився у стані невідомості і нервовій збудливості, що негативно позначилося на його здоров'ї. Суд вважає, що в результаті порушень, встановлених у даній справі, заявнику явно завдано моральну шкоду. Беручи до уваги численні чинники та, керуючись у своєму рішенні почуттям справедливості, як вимагає ст. 50 Конвенції, Суд присуджує йому 1000000 франків ...» ЄСПЛ у своєму рішенні дійшов висновку, що була порушена ст. 6 Конвенції.

З вище  наведеного можна зробити висновок, що завдяки існуючому механізму захисту права  на справедливий судовий розгляд можливо захистити право на здоров’я.

Необхідно сказати  про інші права, які також є частиною права на здоров'я. До таких важливих прав, які нерозривно пов'язані з правом на здоров'я, відносяться: право на  фізичну та моральну недоторканність особи, право на інформацію та конфіденційність інформації, право на сприятливе екологічне середовище, право на отримання достовірної та своєчасної інформації про фактори, що впливають на здоров'я.

Як зауважує дослідник С. Шевчук, поняття «приватне життя» охоплює фізичну та моральну недоторканність особи, зокрема принцип фізичної недоторканності, виходячи з конституційної доктрини, забороняє будь-яке фізичне втручання, яке може призвести до фізичного болю, фізичного каліцтва, стерилізації, пошкодження фізичних функцій чи будь-якої шкоди для здоров’я особи. Згідно з практикою ЄСПЛ, цей аспект включає в себе заборону фізичного насильства (Справа X та Y проти Нідерландів, 1985 р.), дисциплінарні тілесні покарання (Справа Костелло-Робертс проти Сполученого Королівства, 1993 р.), примушування здавати аналізи крові (Справа X проти Австрії, 1979 р.), аналіз сечі (Справа Петерс проти Нідерландів, 1984 р.) та інші. Як відзначив ЄСПЛ у справі Ранінен проти Фінляндії, 1997 р., право на фізичну та моральну недоторканість гарантується ст. 8 Конвенції.

Ще одним важливим правом, яке стосується права на здоров’я є право на інформацію та конфіденційність інформації, які передбачені ст. 8 Конвенції. У рішенні ЄСПЛ у справі М.С. проти Швеції від 27 серпня 1997 р. вказано, що конфіденційність відомостей про здоров’я є основним принципом правової системи держав-учасниць. Національне законодавство повинно забезпечувати нерозголошення відомостей про стан здоров’я, якщо це не відповідає ст. 8 Конвенції. У справі 1997 р. Z проти Фінляндії. Європейський суд вказав на порушення ст. 8 Конвенції у частині розголошення апеляційним судом Фінляндії відомостей про стан здоров’я позивачки без її згоди в кримінальному процесі. І позивачка, та її чоловік були ВІЛ-інфіковані. Також порушенням ст. 8 Європейський суд визнав і рішення національних судів щодо збереження матеріалів цієї справи під грифом «конфіденційно» протягом 10 років.

Представляє інтерес рішення ЄСПЛ у справі Лопес Остра проти Іспанії, в якому Суд зазначив, що викиди сірководню підприємством перевищували допустимий рівень і могли загрожувати здоров'ю населення, яке проживало в безпосередній близькості від заводу. Також ЄСПЛ зазначив, що іспанська влада, і зокрема муніципалітет Лорки не несуть пряму відповідальність за викиди шкідливих речовин на підприємстві, але в той же час вважає, що «… державі не вдалося встановити справедливий баланс між інтересами економічного добробуту міста (створення підприємства по переробці відходів) і належним дотриманням прав заявниці на недоторканність її житла, особистого і сімейного життя. Таким чином, мало місце порушення ст. 8 Конвенції».

У постанові по справі Хаттон та інші проти Сполученого Королівства від 8 липня 2003 р., ЄСПЛ дійшов висновку, що питання проживання в забруднених районах і впливу несприятливої  екологічної обстановки на здоров'я заявників підпадають під дію ст. 8 Конвенції.

У справі Фадєєва проти Російської Федерації заявниця поскаржилася в ЄСПЛ на порушення ст. 8 Конвенції, оскільки держава-відповідач не захистила її приватне життя і житло від серйозних порушень навколишнього середовища, що виникають від діяльності металургійного заводу «Северсталь». У постанові по справі Фадєєва проти Росії Суд встановив, що небажання російської влади відселити заявницю з безпосередньої близькості з металургійним заводом компанії «Северсталь» в Череповці, незважаючи на очевидну шкоду її здоров'ю від діяльності підприємства, суперечить положенням ст. 8 Конвенції. Анологічні положення закріплені в Постанові від 26 жовтня 2006 р. Ледяєва, Золоторьова, Доброхотова і Ромашина проти Російської Федерації (були об’єднані скарги №№ 53157/99, 53247/99, 53695/00, 56850/0), Суд надійшов до висновку, що фактична шкода здоров'ю позивачів, їх добробуту досяг достатнього рівня, щоб бути розглянутим через призму порушення статті 8 Конвенції.

Також у практиці ЄСПЛ розглядалися питання про неналежне інформування осіб про стан здоров'я і про ступінь отриманої шкоди здоров'ю, які зазнали впливу радіації або шкідливих речовин в ході експериментів в контексті ст. 8 Конвенції. У справі Роч проти Сполученого Королівства  заявник стверджував, що відповідно до ст. 8 Конвенції держава зобов'язана забезпечити йому право на доступну і ефективну процедуру для отримання інформації про ризик та загрози здоров'ю у зв'язку
з експериментами, що безпосередньо стосується права на повагу до приватного життя. ЄСПЛ  у даній справі визнав, що питання про доступ до такої інформації тісно пов'язано з приватним життям заявника, та ст. 8 підлягає застосуванню. Крім того, ЄСПЛ встановив позитивне зобов'язання держави надати таку інформацію.

Однією з складових  права на здоров’я є право на згоду на лікування та на медичне втручання. У рішенні, ухваленому 9 березня 2004 року у справі Гласс проти Сполученого Королівства, Суд дійшов висновку, що рішення про призначення відповідного лікування Девіду поза згодою його матері було втручанням у його право на повагу до приватного життя, зокрема право на фізичну цілісність і є порушенням ст. 8 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 р. суд наводить як приклад свою практику, відповідно до якої фізична цілісність особи безперечно випливає з поняття «особисте життя» у сенсі п. 1 ст. 8 (ст. рішення X. та Y. проти Нідерландів від 26 березня 1985 року, та Костелло-Робертс проти Об’єднаного Королівства від 25 березня 1993 року). Отже, будь-яке спричинення шкоди лікарями, навіть найменше, фізичній цілісності особи тягне за собою втручання у право на повагу до приватного життя.

Таким чином, Європейський суд з прав людини здійснює захист соціальних прав лише непрямим чином. ЄСПЛ у своїх рішеннях не акцентує про порушення соціальних прав, а констатує факт порушення прав, як захищаються Конвенцією 1950 р. Порушення соціально-економічних прав (право на охорону здоров’я) розглядається ЄСПЛ як обставина, що спричинила порушення прав, гарантованих Конвенцією 1950 р. Практика ЄСПЛ свідчить про взаємозв'язок соціально-економічних прав з громадянськими і говорить про необхідність підвищення рівня захисту соціально-економічних прав.

Наталія Хендель

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Неминучість ери правосуддя в Україні donum auctoris Неминучість ери правосуддя в Україні
Утворений у процесі розгорнутої судової реформи Верховний Суд діє. Хтось називає найвищий судовий орган в Україні н...
Про стан судової реформи, недоліки суду присяжних та причини невиконання судових рішень – в інтерв’ю з керівником проекту ЄС «Право-Justice» Довидасом Віткаускасом Феміда Про стан судової реформи, недоліки суду присяжних та причини невиконання судових рішень – в інтерв’ю з керівником проекту ЄС «Право-Justice» Довидасом Віткаускасом
Проект «Право-Justice» надає підтримку реформ у сфері правосуддя, серед яких - перезавантаження судової влади через...
Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику Справа Про жарт, який набув ознак шахрайства, і дещо про судову практику
Вдалі жарти – показник здорового духу людини, великий запас позитиву і ставлення до щоденних проблем. А ще гумор – ...
Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15
15.05.2019 09:00:00 - Kyiv Law & Trade Forum 2019
16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
15.05.2019 09:00:00 - Kyiv Law & Trade Forum 2019
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика