Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Хімічне отруєння людини - виклик безпеці держави

Хімічне отруєння людини -  виклик безпеці держави

Хімічна зброя, яка часто використовувалася під час обох світових воєн, перебуває явно не в авангарді засобів ведення воєнних дій у ХХІ ст. з огляду на міжнародно-правові заборони та зміну моральних орієнтирів. Це, однак, не перешкодило її використанню у поодиноких збройних конфліктах, наприклад, ірано-іракському протистоянні у 80-х рр. минулого століття та у ході конфлікту в Сирії тощо. Проте неабиякого резонансу набуло отруєння нервово-паралітичною речовиною С. Скрипаля та його доньки у Великобританії, що відбулося на початку березня 2018 р.

З огляду на значне політичне підґрунтя такого акту (потерпілий був колишнім військовим розвідником СРСР та Росії, а також інформатором спецслужб Британії) Прем’єр-міністр Великобританії Т. Мей повідомила, що нервово-паралітична речовина була розроблена в Росії, тому остання «з великою часткою ймовірності» причетна до отруєння. Крім того, Т. Мей заявила, «що за відсутності пояснень, які заслуговують на довіру, ми зробимо висновок, що цей акт досягнув рівня неправомірного застосування сили Росією проти Сполученого Королівства».

Під час обговорення цього інциденту у Раді Безпеки ООН заступник Постійного представника Британії в ООН Дж. Аллен звинуватив Росію у «серйозному порушенні Конвенції про заборону хімічної зброї шляхом неповідомлення про програму розробки нервово-паралітичної речовини». Також Дж. Аллен заявив, що «це не був звичайний злочин. Це – неправомірне застосування сили, порушення … Статуту ООН, основ міжнародного правопорядку».

Пізніше, 15 березня, лідери США, Великобританії, Франції та Німеччини виступили зі спільною заявою, в якій засудили отруєння та назвали його «нападом на суверенітет Великобританії», а також «очевидним порушенням Конвенції про заборону хімічної зброї та міжнародного права».

Отже, за офіційною позицією Великобританії, звинувачення проти Росії складається із двох тез: (1) порушення Конвенції про заборону хімічної зброї в частині замовчання факту розробки хімічної речовини; (2) хімічне отруєння С. Скрипаля та його доньки є застосуванням сили проти Британії.

Водночас, слід зазначити, що позаяк на сьогодні повністю не проведено розслідування та не надано доказів про належність держави Росія до інциденту та атрибуції їй цього діяння за міжнародним правом, у статті здійснюється дослідження на підставі гіпотетичного припущення про таку атрибуцію.

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення 1993 р. (Конвенція про заборону хімічної зброї) є основоположним міжнародно-правовим документом в цьому напрямі. Авторитет Конвенції підтверджується тим, що практично всі держави світу підписали та ратифікували її (включно із Росією та Великобританією). За ст. 1 «Кожна держава-учасниця цієї Конвенції зобов’язується ніколи, ні за яких умов: а) не розробляти, не виробляти, не придбавати іншим чином, не накопичувати або не зберігати хімічну зброю або не передавати прямо чи непрямо хімічну зброю будь-кому; b) не застосовувати хімічну зброю; …».

Водночас, під хімічною зброєю у значенні Конвенції, серед іншого, розуміються «токсичні хімікати та їх прекурсори …».«Токсичний хімікат означає будь-який хімікат, який за рахунок свого хімічного впливу на життєві процеси може призвести до смертельного наслідку, тимчасової недієздатності або заподіяти довготривалу шкоду людині чи тваринам …» (ст. 2).

Застосовуючи ці положення Конвенції до фактів інциденту та беручи до уваги припущення про атрибуцію отруєння Росії, випливає, по-перше, що нервово-паралітична речовина з огляду на свої характеристики та спричинену шкоду здоров’ю потерпілих (порушення мовлення, можливе порушення розумових здібностей)однозначно має розглядатися як хімічна зброя у значенні Конвенції. По-друге, навіть якщо вказану речовину не було розроблено Росією, вона як мінімум порушила своє зобов’язання, викладене в п. b ст. 1 Конвенції, а саме – не застосовувати хімічну зброю. Очевидно, якщо використана нервово-паралітична речовина розроблялася, вироблялася Росією або була придбана іншим чином, наявне також порушення іншого зобов’язання за Конвенцією – відображеного у п. а ст. 1.

Друга частина звинувачення полягає у кваліфікації хімічного отруєння як застосування сили проти Великобританії. Зобов’язання суб’єктів не вдаватися до погрози силою або її застосування є імперативною нормою сучасного міжнародного права. Передусім, таке зобов’язання втілено у ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, за якою «усі Члени Організації Об’єднаних Націй утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об’єднаних Націй».

Виходячи з такої конструкції цієї норми, для підтвердження звинувачення необхідно довести дві ключові позиції: (1) хімічне отруєння (застосування хімічної зброї) є застосуванням сили; (2) таке застосування сили спрямоване проти територіальної недоторканності або політичної незалежності Великобританії.

Як у самій нормі, так і загалом у Статуті не розкривається зміст забороненої сили, хоча у інших статтях трапляється термін «збройна сила» (наприклад, у ст. 41). Така невизначеність зумовила численні доктринальні суперечки щодо докладного розуміння сили у ч. 4 ст. 2. Водночас такі суперечки стосуються умовно двох аспектів: включення до категорії «сила» економічного, політичного, кібер- впливу, тобто явно незбройних заходів; по-друге, зарахування до цієї категорії інших видів зброї, крім вогнепальної (ядерної, хімічної, біологічної тощо).

Основні аргументи пропонентів включення до заборони застосування сили незбройних заходів можуть бути зведені до таких: 1) включення до об’єму норми інших форм впливу є легітимним з огляду на текстуальні рамки Статуту; 2) міжнародно-правові документи, прийняті після Статуту ООН засвідчили зростання уваги світової спільноти до неправомірного використання як політичної, так і економічної «зброї»; 3) оголошення незбройного впливу поза правом матиме тільки корисне значення для міжнародних відносин та може бути необхідним кроком у еволюції міжнародних нормативних стандартів [The Use of Nonviolent Coercion: A Study in Legality under Article 2 (4) of the Charter of the United Nations // University of Pennsylvania Law Review. - 1974. - Vol. 122 No. 983. - P. 997].

Всупереч подібній аргументації, вбачається, що на сучасному етапі розвитку міжнародного права нормативний зміст ч. 4 ст. 2 Статуту ООН є обмеженим та не включає в себе заборону погрози або застосування незбройної сили. Таке твердження ґрунтується, по-перше, на тому, що прийняття Статуту ООН одразу після Другої світової війни, а також зобов’язання в його Преамбулі «позбавити прийдешні покоління нещасть війни» наштовхують на висновок, що розробники цього міжнародного документу намагалися передусім заборонити війну як інструмент державної політики чи самодопомоги, що підтверджують матеріали travaux préparatoires. Так, бразильська делегація на Конференції в Сан-Франциско запропонувала розширити заборону ч. 4 ст. 2 на «погрозу або застосування економічних заходів». Проте ця поправка була категорично відхилена через невизначеність недозволеного застосування економічної сили.

По-друге, як зазначає Л. Хенкін, «недоцільно вважати, що ч. 4 ст. 2 Статуту застосовуватиметься ширше, ніж більшість держав це допускатиме. Було б краще залишити її об’єм зрозумілим та неоспорюваним, адже випадки прямої та неприхованої агресії здебільшого здатні піддаватися доказуванню, ніж політичні битви, що ведуться за допомогою, наприклад, економічного примусу» [Henkin L. Force, Intervention, and Neutrality in Contemporary International Law // Proceedings of the American Society of International Law at Its Annual Meeting (1921-1969). – 1963. – Vol. 57. – P. 158-159].

По-третє, оскільки ст. 51 Статуту ООН надає право на самооборону тільки коли відбувається «збройний напад», то широке прочитання ч. 4 ст. 2, яке включало б незбройний вплив, створювало б прогалину, коли держава не може використати ст. 51 Статуту ООН, щоб захистити себе від такого протиправного впливу.

Такі аргументи засвідчують, що принцип заборони погрози силою або її застосування у контексті сучасного міжнародного праворозуміння та правозастосування розглядається як такий, що стосується винятково збройної сили.

Справді, якщо одна держава умисно засилає збройні сили чи поліцію на територію іншої держави (без її згоди), щоб вжити там силових дій, то міжнародні відносини між цими державами (у значенні ч. 4 ст. 2) безумовно порушені. Вбачається, такий висновок є вірним, навіть якщо цілями таких операцій є приватні особи, а не державні органи; навіть якщо ці приватні особи не є громадянами держави, де застосовано силу; та навіть якщо не завдано реальної шкоди державній інфраструктурі (до речі, такі ознаки притаманні також досліджуваному отруєнню). Адже за міжнародним правом, держави володіють виключною компетенцією здійснювати правозастосовну юрисдикцію у межах своїх кордонів та, очевидно, не можуть просто спостерігати, як інші держави здійснюють силові дії на їхній території.

 

Ігор Камінський

 

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Правовий цинізм: шлях до самознищення donum auctoris Правовий цинізм: шлях до самознищення
Правовий цинізм виявляється у невиконанні правових приписів через політичну доцільність. Правовий цинізм виявляєтьс...
Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість Феміда Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість
Судові справи, рішення по яких не вдається отримати роками, завжди були проблемою судової системи України. Останнім...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – значн...
Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
ЗАХОДИ
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика