Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Міжнародно-правовий аналіз статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки

Міжнародно-правовий аналіз статусу та режиму Азовського моря та Керченської протоки

Історично Азовське море було внутрішнім морем, спочатку Російської імперії, а потім СРСР, що дало формальну підставу для укладення у 2003 році Договору між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки (далі – «Договір 2003 р.»).

Безсумнівно, цей Договір був укладений під тиском РФ – про це свідчить конфлікт навколо острова Коса Тузла, який не часто згадують у теперішній час [Мельник С.А. Односторонние акты государств в современном международном праве : моногра. / С.А. Мельник. – Одесса : Фенікс, 2011. – С. 180-184.]. У юридичній площині обставини укладання Договору 2003 р. мають значення щодо можливості визнання нікчемності Договору 2003 р., укладеного через загрози застосування сили, в порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН відповідно до ст. 52 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Беззаперечно, ратифікація та подальші дії України щодо дотримання Договору 2003 р. роблять вкрай малоймовірним посилання на обставини його укладення в контексті застосування зазначеної статті Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., проте, на наш погляд, не враховувати зазначену обставину не варто.

Чи було безальтернативним для України укладення Договору 2003 р. та його підписання в тому вигляді, і на тих умовах, які ми зараз маємо? Питання скоріш політичне, ніж правове. На момент подій навколо острова Коса Тузла та переговорів президентів України та РФ, які відбулися та призвели до появи Договору 2003 р., ймовірно, Україна була приречена на укладення Договору 2003 р., враховуючи ту політичну лінію, якої додержувалася влада України, можливо, однак, на дещо вигідніших умовах. Якщо відійти ще далі, на період 90-х років, то, на нашу думку, щодо Азовського моря та Керченської протоки, вікно можливостей у України було значно ширше.

Проте, зазначений Договір 2003 р., який у даний час діє, і одночасно грубо порушується РФ шляхом: 1) окупації і анексії Криму, включаючи внутрішні води України в Керченській протоці; 2) контролю за судноплавством у Керченській протоці в зоні відповідальності України (Керч-Єнікальський канал); 3) будівництва мосту через Керченську протоку; 4) обмеження судноплавства через Керченську протоку; 5) обмеження  судноплавства в Азовському морі; 6) перешкоджанню іншим законним способам використання Україною Азовського моря та Керченської протоки.

У більш широкому контексті РФ порушує принципи Договору 2003 р., що викладені в преамбулі, а саме: того, що всі питання, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки, повинні вирішуватися лише мирними засобами спільно або за згодою України та Росії; необхідності збереження Азово-Керченської акваторії як цілісного господарського та  природничого комплексу, що використовується в інтересах України та Росії.

В Азовському морі не було проведено лінію розмежування між Україною і РФ, як це передбачав Договір 2003 р., незважаючи на кілька десятків раундів переговорів (переговори велися як до, так і після укладення Договору 2003 р.). Що стосується реальної мети РФ на переговорах з Україною щодо розмежування Азовського моря та Керченської протоки, то її, як до, так і після укладення Договору 2003 р., ймовірно слід охарактеризувати як таку, що була спрямована на «заморожування» ситуації, імітацію ведення переговорів, з тим, щоб вони не привели до досягнення результату – розмежування вод Азовського моря та Керченської протоки.

Тобто в Азовському морі відсутній державний кордон між внутрішніми водами України та внутрішніми водами РФ. Цей факт створює додаткові складнощі для відстоювання інтересів України, оскільки з точки зору фактичного правового стану води Азовського моря – внутрішні води двох держав без їх диференціації на внутрішні води України, та на внутрішні води РФ, хоча такий стан не відповідає п. 1 та п. 2 ст. 1 Договору 2003 р.

Відносно Договору 2003 р. та встановленого їм статусу Азовського моря та Керченської протоки важливою обставиною є мовчазна згода або визнання третіх держав, у відношенні визнання цього статусу, яке до окупації та анексії Криму було фактично присутнє. Це питання докладно розглянуто нами в параграфі колективної монографії «Теоретичні проблеми еволюції правового статусу та режиму Азовського моря» (розділ Правовий статус Азовського моря і проблеми нормативно-правового забезпечення співробітництва України та Російської Федерації в сфері охорони і використання ресурсів Азовського моря) ще в 2009 р. [Короткий Т. Р. Правовой статус Азовского моря и проблемы нормативно-правового обеспечения сотрудничества Украины и Российской Федерации в сфере охраны и использования ресурсов Азовского моря / Т. Р. Короткий // Экономико-экологические проблемы Азовского моря : монография / за ред. Б. В. Буркінського, В. М. Степанова, С. В. Берднікова. – О. : Фенікс, 2009. – C. 344-389]. Щодо ситуації, яка склалася після окупації та анексії Криму та фактичної окупації та анексії Азовського моря та Керченської протоки, то на наш погляд, факт визнання вод Азовського моря як історичних внутрішніх вод з боку третіх держав, може стати кардинально іншим відповідно до доктрини обставин, що змінилися.

Таким чином, унікальність статусу Азовського моря та Керченської протоки визначається не тільки тим, що їх води за правовим статусом є внутрішніми водами на підставі історичного статуту, що в принципі в міжнародному морському праві не є унікальним, а ще й тим, що статус внутрішніх вод встановлений на ​​підставі міжнародного договору, і в даний час це загальні внутрішні води двох держав. Причому, виходячи зі змісту Договору 2003 р., статус загальних внутрішніх вод Азовського моря є тимчасовим станом, оскільки абз. 2 ст. 1 Договору 2003 р. прямо вказує на делімітацію Азовського моря, яке «розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами». Таким чином, сам по собі Договір 2003 р. не закріплює води Азовського моря як внутрішні води загального користування, такий статус тимчасовий, до реалізації положень абз. 2 ст. 1 Договору 2003 р., у якій власне і полягає узгоджена воля двох держав щодо досягнення зазначеної мети вказаного договору.

Тобто твердження відносно того, що Договір 2003 р. закріплює статус вод Азовського моря як вод загального користування суперечить меті і духу Договору 2003 р., та будь-які дії, що ґрунтуються на такому припущені є помилковими. На нашу думку, російська сторона, як мінімум, повинна дотримуватися лінії, за якою вона пропонувала провести розмежування вод Азовського моря, тобто тієї лінії розмежування, яку російська сторона пропонувала на переговорах з Україною щодо розмежування Азовського моря. При цьому, фактично спірним є район між лініями розмежування Азовського моря, які пропонували Україна та РФ, а щодо інших морських просторів Азовського моря вони повинні розглядатися як внутрішні води України та внутрішні води РФ.

Інша ситуація з Керченською протокою, статусу якої присвячений абз. 3 ст. 1 Договору 2003 р. У цій нормі не йдеться про розмежування протоки лінією державного кордону, а про те, що «Врегулювання питань, що відносяться до акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між Сторонами». Таким чином, щодо правового статусу та режиму Керченської протоки, по-перше, необхідно застосовувати абз. 1 статті 1 Договору 2003 р., де води Керченської протоки в цілому визначені внутрішніми водами України і РФ на основі історичного статуту; по-друге, в абз. 3 ст. 1 Договору 2003 р. йдеться виключно про акваторію протоки, термін, який не має чіткого визначення в міжнародному морському праві. Щодо вказаної ситуації його можна трактувати широко – весь водний простір Керченської протоки, або, більш вузько – його судноплавну частину. До врегулювання питань, щодо акваторії Керченської протоки на підставі угоди між Україною та РФ, її статус визначається п. 1 ст. 1 Договору 2003 р. – внутрішні води України та РФ, а щодо режиму та забезпечення контролю діє status quo, який існував на момент укладення Договору 2003 р., з контролем України над Керч-Єнікальським каналом тощо. Спорудження моста через Керченську протоку, контроль РФ над Керч-Єнікальським каналом, дії РФ щодо обмеження судноплавства в Керченській протоці є грубим порушенням Договору 2003 р.

 

Т. Короткий, Н. Хендель

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Правовий цинізм: шлях до самознищення donum auctoris Правовий цинізм: шлях до самознищення
Правовий цинізм виявляється у невиконанні правових приписів через політичну доцільність. Правовий цинізм виявляєтьс...
Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість Феміда Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість
Судові справи, рішення по яких не вдається отримати роками, завжди були проблемою судової системи України. Останнім...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – значн...
Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
ЗАХОДИ
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика