Юридичний супровід бізнесу
Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту

22.04.2016 / 00:39
5332
+A
-a

Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту

Порушення міжнародно-правового захисту медичного персоналу під час збройного конфлікту спостерігалося у Центральноафриканській республіці, Сирії, Україні. Неодноразово Human Rights Watch у звітах ООН про ситуацію в Україні повідомлялося про випадки погроз на адресу медичних працівників, розкрадання і псування медичного обладнання та обстановки 

у медичних установах, а також перешкоджання цивільним особам в отриманні медичної допомоги, захоплення машин швидкої допомоги та використання їх для транспортування активних учасників бойових дій з боку збройних формувань самопроголошених «Донецької та Луганської народних республік». Такі дії категорично заборонені міжнародним гуманітарним правом, які передбачають особливий захист, як для медичних установ
і персоналу, так і для поранених і хворих.

Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту пов’язаний безпосередньо з тими функціями, які він здійснює – надання медичної допомоги. Надання медичної допомоги під час збройного конфлікту є передумовою реалізації права на здоров’я. Медичний персонал під час збройного конфлікту користується привілеями та задля його захисту використовується розпізнавальні емблеми і сигнали. Міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту базується як на договірних, звичаєвих, так і на рекомендаційних нормах.

Захист медичного персоналу під час збройного конфлікту закріплений у таких міжнародних актах:  Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 р., Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р., Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12.08.1949 р., Додатковому протоколі Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., Додатковому протоколі до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується  захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру (Протокол II), від 8 червня 1977 р. Потрібно зазначити, що наступним джерелом захисту медичного персоналу є звичаєві норми міжнародного гуманітарного права (далі – МГП), які вперше українською мовою були опубліковані у 2006 р. у спеціальному випуску «Українського часопису міжнародного права».

Найдетальніший каталог норм, шо регулюють захист медичного персоналу під час збройного конфлікту сконцентрований у Додатковому протоколі I від 8 червня 1977 р. та у Додатковому протоколі IІ від 8 червня 1977 р. Цивільний   медичний   персонал  знаходиться під захистом під час збройного конфлікту за змістом ст. 15 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р. Для самозахисту медичному персоналу на санітарних літальних апаратах дозволяється мати легку  особисту  зброю (п. 3 ст. 28 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р.). У ст. 1 Додатку 1 до Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р. містяться вимоги до посвідчення особи для постійного цивільного медичного персоналу.

У ст. 9 Додаткового протоколу II від 8 червня 1977 р. гарантується захист медичному персоналу і для нього повинні створюватися належні умови для надання медичної допомоги. У жодному разі медичний персонал не можна примушувати до дій, не сумісних з медичною етикою (п. 2 ст.16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 2 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р.). За медичні дії, сумісні з медичною етикою, медичний персонал не може піддаватися покаранню (п. 1 ст. 16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 1 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р., норма 26 звичаєвого МГП). Під час збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру діє норма 25 звичаєвого МГП, згідно з якою медичний персонал користується захистом і втрачає його, якщо поза своїми гуманітарними функціями вчиняють дії, що завдають шкоди противнику. Під час збройного конфлікту гарантується дотримання медичної таємниці та медичний персонал має право не надавати інформацію про своїх пацієнтів (п. 3 ст.16 Додатковий протокол I від 8 червня 1977 р., п. 4 ст. 10 Додатковий протокол II від 8 червня 1977 р.). Норма 30 звичаєвого МГП, яка діє під час збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру забороняє напади, спрямовані проти медичного та духовного персоналу та об’єктів, які у відповідності з міжнародним правом використовують розпізнавальні емблеми, що передбачені Женевськими конвенціями.

Заборона укладання спеціальних угод, які можуть погіршити  становище  медичного персоналу або обмежити їхні права закріплена у ст. 6 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р., ст. 6 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12.08.1949 р.

Детальний перелік норм, присвячених захисту медичного персоналу, міститься у  Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р.. Так, транспортні засоби, які використовуються для транспортування медичного персоналу, не можуть бути атаковані відповідно до ст. 22 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., ст. 36 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р.

Під час окупації окупаційна держава зобов’язана створити умови та не перешкоджати виконувати свої обов’язки медичному персоналу усіх категорій (ст. 56 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р., п. 3 ст. 15 Додаткового протоколу I від 8 червня 1977 р.).

При інтерновані держава може зобов’язати інтернованих лікарів, дантистів та інший медичний персонал займатися їхньою професійною діяльністю на корись співінтернованих, крім випадків коли за станом здоров’я вони не можуть надавати медичну допомогу.

Захист медичного персоналу закріплений також у Женевській конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 р. Так, медичний персонал, який надає медичну допомогу військовополоненим, затриманий супротивною стороною, не є військовополоненими та користуються захистом (ст. 33).

Спеціальний захист медичного персоналу  госпітальних суден  передбачений ст. 36 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі від 12.08.1949 р. Так, медичний персонал не можна захоплювати тоді,  коли особи перебувають на  службі  госпітального  судна  незалежно  від  наявності  чи  відсутності  на  його  борту поранених і хворих.

Можна виділити такі обов’язки медичного персоналу під час збройного конфлікту, як: суворе дотримання норм МГП; гуманне поводження з жертвами війни (не наражати осіб, які належать до цих категорій, ніяким небезпечним для їх здоров’я процедурам, дослідам, експериментам, поважати їх фізичну і психічну недоторканність, конфіденційність діагнозу, дотримуватися лікарської таємниці); надання пораненим, хворим, військовополоненим, особам, потерпілим від аварії корабля, медичної допомоги; неухильне дотримання принципів медичної етики, тобто своїх лікарських обов’язків (ст. 16 Додаткового протоколу I) відповідно до «клятви Гіппократа», положень, які розвинені «Женевської клятвою» і «Міжнародним кодексом медичної етики», розроблених Всесвітньою медичною асоціацією (тобто сумлінно виконувати професійні обов'язки; своєю головною турботою вважати здоров’я хворого, пораненого; не розголошувати таємниць, довірених йому; поважати цінність людського життя; не використовувати медичні знання проти законів людяності, навіть при загрозі життя; не допускати ніякої релігійної, національної, расової, політичної чи соціальної дискримінації при виконанні свого обов’язку); виконання Правил медичної етики для воєнного часу та Правил надання допомоги пораненим і хворим у збройних конфліктах, які були схвалені в 1957 р. МКЧХ, Міжнародним комітетом військової медицини і фармації і Всесвітньою організацією охорони здоров’я та затверджені Всесвітньою медичною асоціацією. Основні положення цих документів зводяться до того, що захист життя і здоров’я людини є головним завданням медичного персоналу; забороняється проведення на людях медичних експериментів; надавання медичної допомоги здійснюється без відмінностей раси, статі, віросповідання, національності тощо; гуманне звернення без будь-яких відмінностей з особами, які безпосередньо не беруть участь у військових діях або вийшли з ладу; недопущення якої б то не було медичної процедури, що не є необхідною за станом здоров’я, а також проведення медичних, наукових чи інших дослідів; отримання згоди пацієнта (якщо він в змозі це зробити) на лікування, хірургічне втручання, пов’язані з ризиком для його життя.

Наступним рівнем регулювання захисту медичного персоналу під час збройного конфлікту є рекомендаційні акти міжнародних урядових та неурядових організацій. У рамках ООН була прийнята Резолюція Генеральної Асамблеї 37/197 «Про принципи медичної етики у період збройного конфлікту». ВООЗ були розроблені Резолюція WHA46.39 «Медико-санітарні та медичні служби під час збройного конфлікту» та Резолюція WHA55.13 «Захист медичних місій під час збройного конфлікту». Радою Європи були схвалені Резолюція 904 (1988) про захист гуманітарної медичної місії та Рекомендація CM/Rec (2010)4 Комітету міністрів державам-членам з питань прав людини у військовослужбовців, в якій закріплено, що під час воєнних дій медична допомога повинна надаватися оперативно військовослужбовцям. У НАТО були прийняті Директива по організації медичного забезпечення контингентів НАТО МС 326/2 та Директива (AD) 831 «Медична допомога під час операцій», які містять логістичні положення надання медичної допомоги контингентам НАТО. МКЧХ розробив ряд резолюцій та рекомендацій, присвячених захисту медичного персоналу, серед яких слід зазначити довідковий документ «Повага і захист системи охорони здоров’я під час збройних конфліктів та інших ситуацій насильства». Неурядовою організацією Всесвітньою Медичною Асамблеєю були розроблені «Правила на час збройних конфліктів» 1956 р., відредаговані 1957 р. та 1983 р.  

Таким чином, міжнародно-правовий захист медичного персоналу під час збройного конфлікту чітко визначений міжнародно-правовими актами та передбачає усі необхідні заходи для реально захисту медперсоналу, а відтак, жертв збройного конфлікту.

Хендель Н. В., кандидат юридичних наук  

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства:  протиправні практики donum auctoris Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики
Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй бе...
Бангалорські принципи поведінки суддів Феміда Бангалорські принципи поведінки суддів
Бангалорські принципи поведінки суддів були схвалені 27 липня 2006 року Резолюцією Економічної та Соціальної Ради...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Серпень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика