Юридичний супровід бізнесу
Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Розвиток міжнародного гуманітарного права через призму ведення воєнних дій

Розвиток міжнародного гуманітарного права через призму ведення воєнних дій

Через колосальний ріст збройних конфліктів, значення міжнародного гуманітарного права (МГП) зростає все більше. І все гострішою проблемою постають питання ведення бойових дій у містах, використання окремих видів зброї та протидія випадкам застосування тих її видів, які є забороненими. Хоча і панує думка, що норми МГП запізнюються на один збройний конфлікт, все ж таки МГП є основним регулятором подібних відносин, з приводу яких вже укладена низка міжнародних угод, які підписують все більше і більше країн.

У сучасній науці міжнародного гуманітарного права поняття «зброя» розширено до «засобів ведення війни». Тобто, зброя і засоби її застосування на ураження та завдання значних втрат, переважно непоправних призводить до розколу суспільства і тяжких цивілізаційних наслідків. «Засоби ведення війни» є нерозривними із «методами ведення війни», які означають порядок і способи використання засобів ведення війни [Репецький В. М. Міжнародне гуманітарне право: Підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – Київ: Знання, 2007. – C. 135.].У ХХ-му столітті «засоби ведення війни» ототожнювали з «методами ведення війни», щодо якої існує абсолютна заборона і відносно забороненої[Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов / Фридрих ФридриховичМартенс. – Москва: Зерцало - М, 2014.– C. 337.].До першої відносяться хімічна бактеріологічна, біологічна, токсична, отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні або інші подібні гази; зброя, що призводить до надмірних страждань зокрема, розривні чи запалювальні кулі вагою менше 400 грамів. До другої – ядерна, лазерна, запалювальна зброя і протипіхотні міни.

Для усвідомлення в повній мірі кожного тип засобу ведення війни за кваліфікацією МГП слід проаналізувати кожний окремо. Спершу була заборонена отрута, отруєна зброя, задушливі, отруйні або інші подібні гази. На ці засоби зі стародавніх часів табу. Так,  Закон Ману передбачає заборону застосування отруйних стріл, стріл із гачкоподібними зазубринами, поза як у більшості випадків призводило до смерті через втрату крові або больовий шок пі час хірургічної операції.  Людство пройшло довгий, политий кров’ю  шлях під сурми агонії уражених забороненою зброєю, долаючи ментальність надмірної жорстокості та казуїстику ідеологів війни.  Скажімо, римляни вважали, що війна ведеться зброєю, а не отрутою (armis non veneno) [Тимченко Л. Д. Міжнародне право [Електронний ресурс] / Л. Д. Тимченко, В. П. Кононенко // Знання. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://pidruchniki.com/1876071049571/pravo/zasobi_metodi_vedennya_voyennih_diy].Практичне оформлення ця заборона отримала у 1907 році, у IVГаазькій конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї (Положення про закони і звичаї війни на суходолі). Стаття 23а цього документу проголошує, що «… особливо забороняється: а)застосовувати отруту або отруєну зброю…»[IV Конвенція про закони і звичаївійни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаївійни на суходолі [Електронний ресурс]. – 1907. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_222]. Подальший розвиток це положення отримало у вигляді Женевського протоколу 1925 року, який встановив заборону на «застосування на війні задушливих, отруйних або інших таких газів, однаковою мірою як і всіх аналогічних рідин, речовин і процесів».  Заборонено використання біологічної та бактеріологічної зброї, однак про заборону розробки, виробництва та накопичення Протокол не містить жодних приписів[Протокол о запрещении применения на войне удушающих, ядовитых или других подобных газов, бактериологических средств, Женева, 17 июня 1925 года [Електронний ресурс]. – 1925. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_198]. Недоліком протоколу вважається те, що він діє на основі принципу взаємності, тобто державам заборонялося вдаватися до такої зброї першими, але при застосування її іншою стороною така заборона втрачалася.

Після Другої світової війни зусилля на подальшу заборону застосування певних видів зброї інтенсифікувалися разом із створенням ООН. Вже на початку своєї діяльності, у резолюції №1 Генеральної Асамблеї Організація закликала ліквідувати всю зброю, «яку можна використати для масового знищення» [Резолюция №1 ГА ООН [Електронний ресурс]. – 1946. – Режим доступу до ресурсу: https://documents-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/034/58/IMG/NR003458.pdf?OpenElement]. Особлива увага проблемі застосування хімічних та біологічних засобів ведення війни було звернуто у результаті доповіді ООН з цього приводу. Співробітництво держав з метою недопущення застосування цього виду зброї привело до підписання 10 квітня 1972 року Конвенції про заборону виробництва та накопичення запасів бактеріологічної(біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення[Репецький В. М. Міжнародне гуманітарне право: Підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – Київ: Знання, 2007. – С. 137.]. По суті, підписаноположення Протоколу 1925 року, адже відтоді заборонено не тільки використання, а і накопичення, виробництво та розробка, а також здійснено відмову від принципу взаємності[Оружие [Електронний ресурс] // Международный Комитет Красного Креста. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://www.icrc.org/rus/war-and-law/weapons/overview-weapons.htm; Конвенция о запрещении разработки, производства и накопления запасов бактериологического (биологического) и токсичного оружия и об их уничтожении [Електронний ресурс]. – 1972. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_054].

Необхідно зауважити про наслідки ведення війни із застосуванням біологічної та бактеріологічної зброї в аспекті деморалізуючого ефекту на людину від усвідомлення невідворотної глобальної катастрофи. За висновком американських дослідників, які у 50 – ті роки провели низку експериментів, при розпиленні з корабля 490 літрів бактеріальної суспензії зі спорами бактерій ураженою буде близько 250 кв. км. території від місця самого розпилення[Свойства и особенности бактериальных средств [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://bak-or.narod.ru/index/0-9].

Слід зазначити, що країни з найбільш сильним військово – промисловим потенціалом того часу, а саме СРСР та США, не відмовилися від подальших розробок бактеріологічної зброї. Зокрема, СРСР розпочав новий етап розвитку цього типу озброєння у режимі суворої секретності на фіктивному підприємстві «Біопрепарат», центром якого був острів Відродження на Аральському морі. Перші розвіддані були отримані ЦРУ лише у 1988 році, згідно яких СРСР проводив розробку та накопичення запасів так званого препарату Антракс – 836, який викликає сибірську виразку. Згідно інформації The New York Times, контейнери із цими речовинами були поховані у спеціальних могильниках [PoisonIsland: aspecialreport; AtBleakAsianSite, KillerGermsSurvive [Електронний ресурс] // TheNewYorkTimes. – 1999. – Режим доступу до ресурсу: http://www.nytimes.com/1999/06/02/world/poison-island-a-special-report-at-bleak-asian-site-killer-germs-survive.html?pagewanted=1].

Подальший розвиток міжнародного права у справі заборони певних засобів ведення війни відзначився розробкою та прийняттям у 1993 році Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення й застосування хімічної зброї та її знищення. З юридичної точки зору, ця Конвенція передбачає дуже ефективний механізм нагляду та контролю за виконанням зобов’язань держав – підписантів, зокрема – щодо знищення запасів такої зброї.

На сьогодні, факт застосування та накопичення хімічної зброї підтверджено результатами розслідувань комісії Організації заборони хімічної зброї, зокрема, - щодо використання отруйного газу зарин при атаці на місто Хан – Шейхун 4 квітня 2017 року на території Сирійської Арабської Республіці[Report of the OPCWF act-Finding Missionin Syria regardin ganal leged in cidentin Khan Shaykhun, Syrian Arab Republic April 2017 [Електронний ресурс] // OPCW. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.opcw.org/fileadmin/OPCW/Fact_Finding_Mission/s-1510-2017_e_.pdf].Варто зазначити, що Сирія стала підписантом Конвенції 1993 року ще у 2013 році[Пан Ги Мун: для Сирии Конвенция о запрещении химического оружия вступит в законную силу 14 октября [Електронний ресурс] // Центр Новостей ООН. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://www.un.org/russian/news/story.asp?newsID=20204#.WbbqQ8hJbIU].

Ще одним видом забороненої зброї є кулі подвійної ударної спроможності - «дум – дум», кулі вагою, хоч і менше 400 грамів, та це робить їх ще підступнішими в розумінні прихованої загрози, поза як за вагою не підпадають під класифікацію  забороненої, однак начиненні вибуховую  чи запалювальною речовинною, що несуть смерть і невиправдані страждання. Відмова від них була закріплена  вперше у Санкт – Петербурзькій Декларації 1868 року про відміну застосування розривних і запалювальних куль. Сторони домовилися про зобов’язання у випадку війни відмовитись взаємно від використання такого виду боєприпасів. Ця заборона підтверджена у Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 років [Репецький В. М. Міжнароднегуманітарне право: Підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – Київ: Знання, 2007. – C. 134].

Подальшим кроком у справі врегулювання застосування засобів ведення війни особливої руйнівної сили стали спроби ввести ядерну зброю у певні рамки. Після бомбардування Японії у 1945 році людство зрозуміло, які жахливі наслідки можуть мати місце у результаті цього. Однак, жодної прямої заборони у Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах 1977 року не міститься. Уряди країн пішли іншим шляхом: у 1968 році було укладено Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, який наразі підписала 191 країна. Згідно його положень, держави із ядерним статусом зобов’язуються не передавати, а неядерні держави – не приймати ядерної зброї та/або інших вибухових пристроїв, а також контрою над ними, так само як і не виробляти та не набувати такої зброї. Також, сторони беруть на себе зобов’язання поступово скорочувати свої запаси, однак без шкоди для розвитку мирних ядерних програм. Важливим моментом цього міжнародно – правового акту є наявність ефективного контрольного механізму, який реалізується за допомогою Міжнародного агентства з атомної енергії[Договір про нерозповсюдженняядерноїзброї [Електронний ресурс]. – 1968. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_098; Про ДНЯЗ [Електронний ресурс] // МЗС України – Режим доступу до ресурсу: http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/international-organizations/npt-participation].

Для врегулювання питання застосування ядерної зброї епохальне значення мали два консультативних висновки Міжнародного Суду ООН від 8 липня 1996 року у відповідь на запити, надіслані йому від імені Всесвітньої організації охорони здоров’я та Генеральної Асамблеї ООН. У першому запиті питання було сформульовано таким чином:

«Беручи до уваги наслідки застосування ядерної зброї для здоров’я та навколишнього середовища, чи можна вважати, що застосування цієї зброї будь – якою державою під час війни або збройного конфлікту буде порушенням її зобов’язань згідно з міжнародним правом, зокрема Статутом ВООЗ?»

У другому запиті таке питання:

«Чи допускає міжнародне право за будь –яких обставин погрозу ядерною зброєю або її застосування?»

Суд всебічно і повно дослідив питання, проаналізував численні докази як на користь, так і проти застосування і погрози ядерною зброєю. На підтримку застосування висловлювалися уряди США, Великобританії, Російської Федерації, проти – Єгипту, Індії, Малайзії, Соломонових островів, Науру. Перші вказували на відсутність opinion juris з даної проблеми, явно вираженої заборони, а також заяви держав – учасниць договорів про без’ядерні зони (договір Раротонга), у яких йшлося про залишення за собою права застосування такого типу зброї як засобу самооборони у крайніх випадках, коли на карту поставлене саме існування держави. Диспозиція не викликали опору з боку інших учасників договорів.

Суд дійшов висновку, що обмеження, які накладаються міжнародним правом на засоби ведення війни, застосовуються і до ядерної зброї. Однак на друге питання не зміг однозначної відповісти, вказавши, що хоч застосування ядерної зброї «навряд чи співвідноситься із повагою до МГП», «до кінцевого висновку щодо легітимності або неправомірності застосування ядерної зброї державою у екстремальних випадках самозахисту дійти неможливо».

1.     Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) також не залишився осторонь та вітав недвозначне підтвердження Судом необхідності дотримання принципів та норм МГП стосовно ядерної зброї. У 2002-у році МКЧХ уточнив свою позицію, зазначивши, що «принципи проведення різниці та пропорційності, а також заборони на нанесення надмірних пошкоджень та страждань застосовуються й у випадку ядерної зброї». [Репецький В. М. Міжнародне гуманітарне право: Підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – Київ: Знання, 2007. – C. 138-141, Ядерноеоружие [Електронний ресурс] // МеждународныйКомитет Красного Креста. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://www.icrc.org/rus/war-and-law/weapons/nuclear-weapons/overview-nuclear-weapons.htm, AdvisoryOpinionof 8 July 1996 "LegalityoftheUsebyaStateofNuclearWeaponsinArmedConflict" [Електронний ресурс] // ICJ. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: http://www.icj-cij.org/files/case-related/93/093-19960708-ADV-01-00-EN.pdf-C. 21–23, AdvisoryOpinionof 8 July 1996 "Legality of the Threator Use of Nuclear Weapons" [Електронний ресурс] // ICJ. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: http://www.icj-cij.org/files/case-related/95/095-19960708-ADV-01-00-EN.pdf - C. 43–45.].

У подальшому напрацьовані обмеження застосування певних типів зброї прийняті Конвенцією про заборону й обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень чи мають невибіркову дію. Конвенція була доповнена трьома протоколами, які стосувалися:

                                I.                        Невідшукуваних осколків, які не можна знайти у людському тілі за допомогою рентгенівських променів (Протокол І)

                                   II.                        Мін, мін – пасток та інших подібних пристроїв (Протокол ІІ)

                                   III.                        Запалювальної зброї(Протокол ІІІ)

Обмеження таких типів зброї було відповіддю на стурбованість людства, яка виникла внаслідок застосування напалму та подібних засобів ведення війни протягом бойових дій у В’єтнамі. Однак, слід звернути увагу, що Конвенція не каже про повну заборону, а саме лише про обмеження. Наприклад, запалювальна зброя може бути застосована лише проти військової сили противника, але заборонене її використання для нападу на цивільних осіб та об’єкти, доставка таких елементів повітрям. Застосування запалювальної зброї також можливе лише тоді, коли військовий об’єкт чітко відділений від цивільного населення та прийнято всі заходи попередження щодо можливого нанесення шкоди цивільним об’єктам та особам[Мельцер Н. Международноегуманитарноеправо:общий курс/ НильсМельцер. – МККК, 2017. – C. 136–142, AdvisoryOpinionof 8 July 1996 "LegalityoftheThreatorUseofNuclearWeapons" [Електронний ресурс] // ICJ. – 1996. – Режим доступу до ресурсу: http://www.icj-cij.org/files/case-related/95/095-19960708-ADV-01-00-EN.pdf - C. 43–45.].

Найбільшим досягненням МГП можна вважати ухвалення положень Протоколу IV про осліплюючу лазерну зброю, яким обмежено її застосування. Досягнення полягало у тому, що даний документ було укладено до того, як саму зброю застосували в бою. Було визначено, що застосування засліплюючої зброї заборонено, якщо її метою є нанесення шкоди органам зору бойової сили противника, які не використовують захисні прилади[Протокол ІІІ до Конвенції про конкретні види звичайної зброї [Електронний ресурс] - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_894].

Робота з питань дотичних питань ведеться й по сьогодні, та найвизначнішими документами з цього приводу можна назвати наступні:

1)                Конвенція про заборону протипіхотних мін 1997 року(Заборонено застосовувати протипіхотні міни проти живої сили противника, однак без шкоди для їх застосування у наукових та дослідницьких цілях)

2)                Протокол V 2003 про вибухонебезпечні наслідки війни до Конвенції 1980 року

3)                Конвенція про касетні боєприпаси 2008 року[Протокол ІVпро засліплюючу лазерну зброю до Конвенції 1980 року [Електронний ресурс] - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_894].

У країнах сучасного Світу загальнопоширеною практикою є притягнення до кримінальної відповідальності винних у застосуванні заборонених видів зброї, і Україна у цьому плані не є виключенням. Кримінальний кодекс України містить статті 438 – 440, які регулюють питання притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законів та звичаїв ведення війни (зокрема – «застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом»), застосуванні зброї масового знищення, її розробці, виробництві, збуті, транспортуванні та зберіганні.

Підводячи підсумки вищевикладеного, МГП виконує свої функції у питанні обмеження чи заборони застосування певних засобів ведення війни. Окремі проблеми постають через розробку нових типів зброї, застосування яких не врегульоване міжнародним правом, однак держави, на основі вже існуючих норм та принципів, можуть надати належну правову оцінку таким засобам. Відповідь на питання щодо законності їх застосування залежатиме від наступних обставин:

-                     Чи заборонений такий тип зброї конкретним договором?

-                     Чи є зброя невибіркового характеру?

-                     Чи може ця зброя завдавати надмірної шкоди чи страждань?

-                     Чи протирічить застосування такої зброї «принципам гуманності» та «потребам суспільної свідомості»? [Репецький В. М. Міжнароднегуманітарне право: Підручник / В. М. Репецький, В. М. Лисик. – Київ: Знання, 2007. – C. 140-144].

Таким чином, на думку авторів, спираючись на договірну практику держав, можна зробити висновок про позитивне майбутнє міжнародного гуманітарного права у сфері обмеження застосування чи заборони застосування певних типів зброї.

Національний координатор з міжнародного гуманітарного права

Товариства Червоного Хреста України

Лук’янченко Євгенія Володимирівна

Студент Інституту міжнародних відносин КНУ ім Т. Шевченка

Недвецький  Данило Григорович

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Довіра до суду donum auctoris Довіра до суду
Довіра до суду не існує окремо від довіри до влади. Наше внутрішнє ставлення до рішень, які виносить суддя, отото...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
ЗАХОДИ
16.12.2017 09:00:00 - Технології та право
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика