Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Від Декларації Веллеса до Кримської декларації

Від Декларації Веллеса до Кримської декларації

Незалежність, окупація, анексія, незалежність – виток історичних подій, який вже не перший раз повторюється, хоча нічому не навчив спадкоємців «тюрми народів» і «Великого терору». Окупація у 1940 р. держав Балтії, з подальшою анексією їх Радянським Союзом, закінчилася здобуттям ними незалежності в 1991 р., на тлі розпаду СРСР. Окупація у 2014 р. українського Криму, з його подальшою анексією Російською Федерацією, безсумнівно закінчиться аналогічно, деокупацією Криму і поверненням Криму до складу України.

Окупація Естонії, Латвії, Литви сімдесят вісім років тому була не визнана рядом західних демократій, і однією з найбільш відомих дипломатичних реакцій на неї була американська Декларація Веллеса (Welles Declaration). Це невизнання США окупації і анексії держав Балтії тривало аж до набуття ними незалежності в 1991 р. Через сімдесят вісім років після прийняття Декларації Веллеса ті ж самі США, що послідовно відстоюють принципи міжнародного права, приймають Кримську декларацію (Crimea Declaration), яка присвячена аналогічним подіям і має важливе політичне і юридичне значення. Звісно, Кримська декларація – це далеко не перша і не остання реакція міжнародної спільноти на окупацію та анексію РФ українського Криму, але вона має величезне символічне значення і представляє послідовну позицію США щодо невизнання наслідків, викликаних анексією, відображену в Доктрині Стімсона (Stimson Doctrine).

Декларація Веллеса була підписана виконуючим обов'язки Державного секретаря США Самнером Веллесом 23 липня 1940 р. Через сімдесят вісім років, 25 липня 2018 р., Державний секретар США Майк Помпео оприлюднив Кримську декларацію [ Режим доступу -https://www.state.gov/secretary/remarks/2018/07/284508.htm українською мовою на сайті Посольства США в Україні : https://ua.usembassy.gov/uk/crimean-declaration]

Для США невизнання анексії Криму Російською Федерацією у Кримській декларації так само не є новелою – цю позицію США багаторазово проявляли шляхом заяв і нот, голосування в міжнародних організаціях, в підтримці України, в санкційній політиці щодо РФ
[https://www.state.gov/secretary/remarks/2018/07/284508.htm ; українською мовою на сайті Посольства США в Україні : https://ua.usembassy.gov/uk/crimean-declaration]. Слід також відзначити, що аналізуючи Кримську декларацію в міжнародно-правовому аспекті, її потрібно розглядати в єдності з іншими актами США, враховуючи реакції інших держав і міжнародних організацій на ситуацію в цілому, та позицію США зокрема (включаючи Кримську декларацію).

Як зазначив Державний секретар США Джон Керрі в річницю 75-річчя прийняття Декларації Веллеса, «Декларація Веллеса уявляла собою суттєво більше, ніж миттєвий символічний жест. Починаючи з 1940 року і аж до повного відновлення незалежності Балтійських держав через півстоліття, прапори Естонії, Латвії та Литви продовжували майоріти у Вашингтоні, в той час як їхні народи вірили в те, що прийде день, коли свобода повернеться до них. Протягом всіх довгих років радянської окупації, прихильність Сполучених Штатів до свободи Балтійських держав була непохитною. І ось уже в новий час, Америка із захопленням спостерігала за тим, як народи Балтійських держав створили сильні демократичні інститути і посіли своє законне місце в європейській та трансатлантичній спільнотах» [https://ee.usembassy.gov/seventy-fifth-anniversary-welles-declaration/; https://ee.usembassy.gov/ru/pr-07222015-ru]

І не випадково США в Кримській декларації посилаються на Декларацію Веллеса, проводячи пряму паралель між діями СРСР щодо окупації і анексії держав Балтії, і агресією РФ проти України, окупацією і анексією Криму.

Як і в Декларації Веллеса щодо держав Балтії, США в Кримській декларації також недвозначно заявляють про те, що вони не визнають і ніколи не визнають спробу анексії РФ Криму (attempted annexation of Crimea). Доречно навести думку Г. Шелеста: «Нелегальна анексія» - термін, який здебільшого використовується політиками і дипломатами різних міжнародних організацій в останні чотири роки, - може сприйматися як незаконні, але доконані дії. «Спроба анексії» або «намагання анексії» підкреслює те, що питання ще не вирішено, анексія
не завершена, а не тільки не визнана [https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/27/7084879/]

Як і в Декларації Веллеса щодо держав Балтії, в Кримській декларації США проводять у життя принцип панування міжнародного права, вказуючи на неприпустимість порушення основоположних принципів міжнародного права, засуджуючи спробу анексії Криму та порушення РФ основних принципів міжнародного права, серед яких принцип непорушності кордонів, принцип заборони погрози силою або її застосування проти територіальної цілісності і політичної незалежності.

Як символічний попередник Кримської декларації, Декларація Веллеса та інші аналогічні акти базуються на Доктрині Стімсона, тобто доктрині невизнання. Доктрина Стімсона вперше знайшла відображення у дипломатичній ноті, яку 7 січня 1932 р. Державний секретар США Генрі Стімсон направив американським послам у Китаї і Японії для передачі відповідним урядам. Зміст ноти отримав пізніше назву «Доктрина Стімсона». У ноті містився протест на дії Японії в Маньчжурії: «…Американський уряд вважає своїм обов'язком сповістити як Імператорський уряд Японії, так і Уряд Китайської Республіки, що не може визнати законність ситуації de facto, як не має наміру визнавати будь-який договір або угоду, укладену між урядами або представниками цих держав, який може порушити права Сполучених Штатів або їх громадян в Китаї, включаючи права, що стосуються суверенітету, незалежності або територіальної і адміністративної цілісності Китайської Республіки або міжнародної політики щодо Китаю, зазвичай відомої як політика «відчинених дверей», і що він не має наміру визнавати будь-яку ситуацію, договір або угоду, досягнуті засобами, що суперечать домовленостям і зобов'язанням за Паризьким договором від 27 серпня 1928 р., підписаним як Китаєм, так і Японією, а також Сполученими Штатами» [https://ay12-14.moodle.wisc.edu/prod/pluginfile.php/204497/mod_book/chapter/210/Lecture07/stimsondoctrine.pdf]. З 1932 р. Доктрина Стімпсона є доктринальною основою реакції США щодо невизнання неправомірних наслідків, викликаних агресією, окупацією, анексією, що виникли в порушення міжнародного права.

Важливим положенням Кримської декларації є посилання на єдність у засудженні анексії з боку РФ союзниками і партнерами США, міжнародною спільнотою у цілому [ United Nations General Assembly Resolution A/RES/68/262 “Territorial integrity of Ukraine” (27.03.14) Режим доступу: http://www.un.org/en/ga/search/view_doc.asp?symbol=A/RES/68/262. Резолюция ГА ООН от 27 марта 2014 года № A/RES/68/262 «Территориальная целостность Украины»]. Незважаючи на юридично односторонній і політичний характер Кримської декларації, вона отримала підтримку і схвалення інших держав, серед яких Велика Британія, Данія, Італія, Польща, Німеччина, Норвегія, Чехія, Швеція а також ЄС [https://tsn.ua/svit/aneksiya-superechit-mizhnarodnomu-pravu-yaki-krayini-pidtrimali-krimsku-deklarac...].

Кримська декларація з точки зору дипломатичної практики США є вираженням чіткої і недвозначної позиції США з даного питання. Вона виражена у формі односторонньої заяви, що містить протест щодо дій і їх наслідків, скоєних у порушення міжнародного права безпосереднім адресатом Декларації – РФ, спрямована на захист прав та інтересів України, які мають загальним адресатом всю світову спільноту, і закликає її членів приєднається до даної позиції.

Декларація містить загальні та рамкові положення, однак чітко відображає позицію США щодо засудження вторгнення РФ в Україну, порушення РФ основних принципів міжнародного права щодо України, невизнання анексії Криму та її наслідків, і необхідності якнайшвидшої деокупації Криму.

У зв'язку з цим Кримська декларація, яка визначає довготривалу і незмінну позицію США до анексії Криму Російською Федерацією, засуджує дії РФ щодо грубого порушення принципів і норм міжнародного права, оскільки саме міжнародне право дає право і підстави кваліфікувати дії РФ як посягання на фундаментальні основи міжнародного порядку.

Безперечними є міжнародно-правові наслідки Кримської декларації, що кваліфікуються з точки зору міжнародного права як односторонній протест. Варто погодитися з визначенням актів протесту, яке надає у своїй монографії С.О. Мельник, зазначаючи, що в основному під актом протесту розуміється офіційне заперечення одного суб'єкта міжнародного права проти певної ситуації, заявленої претензії або поведінки іншого суб'єкта міжнародного права [Мельник С.А. Односторонние акты государств в современном международном праве : моногр. / С.А. Мельник. – Одесса : Фенікс, 2011. – С. 169]. На нашу думку, Кримська декларація повністю відповідає цій дефініції і критеріям протесту, що дозволяє говорити про відповідні міжнародно-правові наслідки, які випливають із Кримської декларації та інших відповідних актів США, утворюючих єдину систему. Серед них:

-      проголошення невизнання окупації та анексії РФ Криму;

-      вказання ​​на протиріччя дій РФ щодо вторгнення до Криму, його окупації і анексії, принципам і нормам міжнародного права та міжнародно-правовим зобов'язанням РФ;

-      вказання ​​ незгоди щодо дій РФ щодо територіальної цілісності України і непорушності її кордонів, осуд цих дій;

-      дії РФ щодо окупації і анексії Криму, та засновані на них претензії, не мають підстав у міжнародному праві і не є юридично обґрунтованими;

-      виключення ситуації в майбутньому, коли поведінка США могла б бути представлена як мовчазна згода з ситуацією;

-      запобігання легітимізації РФ окупації і анексії Криму та наслідків, що випливають з окупації і анексії;

-      підтвердження суверенних прав України, які були порушені в результаті міжнародно-протиправних дій РФ;

-      підтвердження територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаних кордонів, включно з Кримом.

Чому це так важливо? Посягання на суверенітет і територіальну цілісність України, анексія Криму – зазіхає не тільки на суверенітет і територіальну цілісність України, вона зазіхає на фундаментальні принципи міжнародного права. Це перша анексія території суверенної держави у післявоєнній Європі, анексія створює загрозу миру і безпеці не тільки в регіоні, але й посягає на принципи сучасного світоустрою. Адже в глобальному плані РФ прагне зруйнувати світовий порядок, і завдання всього міжнародного співтовариства полягає у перешкоджанні цьому. Міжнародне право – фундамент сучасного міжнародного порядку, і всі заяви та дії окремих держав і міжнародного співтовариства повинні бути спрямовані на захист міжнародного права і відновлення міжнародного порядку.

 

Т. Короткий, Є. Лук'янченко

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право і економіка в українських реаліях donum auctoris Право і економіка в українських реаліях
Економіка держави є залежною від соціальних інститутів, серед яких право відіграє важливу, а інколи вирішальну роль
Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість Феміда Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість
Судові справи, рішення по яких не вдається отримати роками, завжди були проблемою судової системи України. Останнім...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – значн...
Листопад 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24
24.11.2018 09:00:00 - IX Criminal Law School
25
26 27 28 29 30 1 2
ЗАХОДИ
24.11.2018 09:00:00 - IX Criminal Law School
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика