Представництво інтересів в судах
Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Як Україні юридично протистояти Росії в Азовському морі або чи не настав вже час перетворити Крим на острів?

11.05.2019 / 17:06
1518
+A
-a

Як Україні юридично протистояти Росії в Азовському морі або чи не настав вже час перетворити Крим на острів?

Щоб зрозуміти, чи є у України реальні можливості юридично протистояти Росії щодо ситуації в Азовському морі необхідно в загальних рисах розібратися з правовим статусом Азовського моря та Керченської протоки, визначити правові засоби, які є доступними Україні для захисту своїх інтересів, та розглянути перспективи їх застосування.

Пакет міжнародних договорів, який врегульовує статус Азовського моря та Керченської протоки, містить положення, які не є чіткими у своїх формулюваннях, або відсилає до документів, які так і не були укладені. Ця ситуація з договорами додатково ускладнилась анексією Росією Криму, оскільки створила ще більше невизначеності в питанні їх розуміння та міжнародно-правової інтерпретації. Адже Україна (цілком правомірно) вважає, що такі дії є протиправними і не можуть створювати юридичних наслідків в частині застосування існуючих міжнародних договорів. Позиція ж Росії зовсім протилежна.

Міжнародно-правовий статус Азовського моря та Керченської протоки регулюється цілою низкою договорів, а не одним договором, як помилково намагаються висвітлити ЗМІ під час обговорення цього питання. До них варто віднести: Конвенцію ООН з морського права, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про торговельне судноплавство та Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про заходи щодо забезпечення безпеки мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці. Серед цих договорів Конвенція з морського права 1982 року є універсальною у регулюванні відносин з приводу морських просторів в сучасних міжнародних відносинах. Зокрема нею передбачені такі правові категорії, як історичні затоки, внутрішні води, територіальне море (які є основними каменями спотикання у тлумаченні статусу Азовського моря) та міжнародні протоки (що вже безпосередньо стосується Керченської протоки). У свою чергу Договір про дружбу та співробітництво, денонсований Верховною Радою України і який припинив свою дію 1 квітня 2019 року, є лише рамковим політичним документом, який встановлює загальний напрям відносин між Україною та Росією і на який посилається решта з вищезазначених двосторонніх договорів.

Яскравим прикладом невизначеності у врегулюванні статусу Азовського моря та Керченської протоки є Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Цей документ не врегульовує це питання, більше того, прямо зазначає, що це має бути здійснено окремою угодою "відповідно до міжнародного права". З іншого боку в договорі окремо наголошується на тому, що обидві держави вважають Азовське море та Керченську протоку їхніми внутрішніми водами. Не беручи до уваги те, що останнє положення є юридичним нонсенсом з точки зору міжнародного права, оскільки внутрішні води можуть належати лише одній державі, зазначимо лише, що ці два положення суперечать одне одному: або проводиться державний кордон відповідно до міжнародного права, або це внутрішні води обох держав із незрозумілим правовим механізмом їх використання.

Наслідуючи попередню угоду, Договір між Україною і Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки підтверджує, що Азовське море та Керченська протока є внутрішніми водами України та Росії. Окрім цього додатково зазначається, що вони є не просто внутрішніми водами, а історично внутрішніми водами. Але цією угодою вже безпосередньо передбачено, що Азовське море розмежовуються лінією державного кордону відповідно до угоди між Україною та Росією, а статус акваторії Керченської протоки має бути врегульований окремою угодою. Ці угоди так і не були укладені. Прямо передбачено, що будь-які судна та кораблі (торгівельні, військові та державні, що використовуються в некомерційних цілях) України та Росії, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства.

Ще одна угода між Росією та Україною, а саме Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Росії про заходи щодо забезпечення безпеки мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці, окремо наголошує, що вона не врегульовує питання розмежування морських просторів між Україною та Росією і фактично встановлює лише механізми обміну інформацією та співробітництва задля забезпечення безпеки судноплавства. Також варто зазначити, що Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про торговельне судноплавство встановлює обов’язок як України, так і Росії сприяти свободі торговельного мореплавства та не перешкоджати руху суден одна одній.

З вищезазначеного можна зробити декілька висновків. По-перше, судна України юридично користуються повною свободою судноплавства в Азовському морі та Керченській протоці. По-друге, питання делімітації та використання вод Азовського моря та Керченської протоки зависло у повітрі, оскільки так і не були укладені угоди, які б мали поставити крапку в цьому питанні. По-третє, з одного боку, існуючі угоди встановлюють, що ці акваторії є історичними внутрішніми водами, а з іншого – передбачають їх розмежування державним кордоном відповідно до норм міжнародного права. А ці підходи є діаметрально протилежними по своїй суті. Питання ще більше ускладнилось щодо Керченської протоки, обидва береги якої після анексії Криму фактично перебувають під контролем Росії.

Швидко розв'язати ці питання можна було б за наявності дієвих механізмів вирішення міжнародних спорів, які мали б бути передбачені вищезазначеними міжнародними договорами. Але і тут є певні проблеми.

В якості попередньої ремарки в питанні можливих шляхів вирішення спірних питань щодо акваторії Азовського моря та Керченської протоки слід зазначити, що застосування мирних засобів вирішення міжнародних спорів між державами (особливо судових та арбітражних процедур) можливе лише, якщо обидві держави висловили згоду на таке врегулювання спору. Таким чином, необхідно зрозуміти, на що ж погодились Україна та Росія в частині вирішення суперечок з приводу Азовського моря та Керченської протоки.

Весь пакет договорів, пов’язаних з Азовським морем та Керченською протокою, між Україною та Росією, не передбачає зобов'язуючих засобів вирішення міжнародних спорів (судових або арбітражних). Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки та Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Росії про заходи щодо забезпечення безпеки мореплавства в Азовському морі та Керченській протоці передбачають лише консультації та переговори для вирішення питань щодо застосування та тлумачення цих документів. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон взагалі не передбачає процедур вирішення спорів. У цьому ж руслі була укладена і Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про торговельне судноплавство, але з певними додатковими можливостями. Так, за цією угодою передбачено створення комісії з представників держав задля імплементації положень договору та, зокрема, вирішення спорів, що можуть виникнути при його застосуванні. Фактично це різновид переговорів і за своїми наслідками він не є зобов’язуючим для учасників договору.

З цього стає очевидним що Україна не має можливості якимось чином зобов’язати Росію вирішити спір щодо Азовського моря та Керченської протоки через механізми, передбачені двосторонніми договорами.

В той же час не слід забувати про Конвенцію з морського права 1982 року. Одним з величезних плюсів цього документу є те, що держави, при приєднанні до нього, погоджуються на одну із передбачених обов’язкових процедур вирішення спорів. Вибір може бути зроблено з-поміж Міжнародного трибуналу з морського права, Міжнародного суду ООН, загального арбітражу відповідно до Додатку 7 та спеціального арбітражу відповідно до Додатку 8. Якщо держава не зробить такий вибір, цим вона фактично погоджується на обов'язковість загального арбітражу відповідно до Додатку 7. Крім того, якщо з приводу спору обрані державами процедури не співпадають, застосовується загальний арбітраж відповідно до Додатку 7. Україна в силу своєї прямої заяви при ратифікації погодилась на обов’язковість загального арбітражу відповідно до Додатку 7 та спеціального арбітражу відповідно до Додатку 8. Росія при ратифікації такого вибору не зробила, а тому, фактично погодилась на обов’язковий загальний арбітраж відповідно до Додатку 7. Іншими словами, будь-які спори між Україною і Росією з приводу питань морського права можуть вирішуватись загальним арбітражем відповідно до Додатку 7. Крім того, зазначена Конвенція передбачає процедуру негайного звільнення суден та членів їх екіпажу в порядку статті 292. Ця процедура фактично є аналогом тимчасових заходів, про які сторони можуть просити арбітраж чи суд під час розгляду справи по суті.

Але із застосуванням вищезазначених засобів виникає декілька проблем, які якщо і не блокують можливість ініціювати вирішення спорів щодо ситуації в Азовському морів та Керченській протоці, то принаймні ставлять питання в частині успішності прийняття, розгляду та задоволення позову на користь України. По-перше, вищезазначені двосторонні договори в силу принципу "спеціальна норма скасовує загальну" можуть бути витлумачені як відмова України та Росії від арбітражу за Конвенцією з морського права в частині вирішення питань, пов’язаних з Азовським морем та Керченською протокою, оскільки ці договори передбачають спеціальні засоби (переговори, консультації, змішані комісії), які мають бути застосовані. Наскільки це є істотною перепоною, важко сказати, оскільки багато буде залежати від формулювання конкретних претензій України до Росії та розсуду арбітражного трибуналу в питанні визначення власної юрисдикції.

По-друге, варто пам’ятати про застереження, зроблені як Україною, так і Росією при ратифікації Конвенції з морського права. Вони дуже ускладнюють позицію України та зменшують вірогідність отримати позитивне для себе рішення у випадку подання позову проти Росії. Так, Україна заявила, що згода на обов’язкові процедури вирішення спорів, передбачені цією конвенцією, не поширюється на спори щодо розмежування морських кордонів; спори, пов'язані з історичними затоками, та спори стосовно військової діяльності. Росія в свою чергу заявила, що обов’язкові процедури, передбачені Розділом 2 Частини 15 зазначеної конвенції (іншими словами – всі обов’язкові процедури), не можуть бути застосовані щодо "делімітації морських кордонів; спорів, пов'язаних з історичними затоками або правовими підставами; спорів стосовно військової діяльності, включно зі спорами стосовно військової діяльності державних суден та літальних апаратів, або спорами щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції; а також спорів, стосовно яких Рада Безпеки ООН здійснює функції відповідно до Статуту ООН".

Відповідно до цих застережень для України безперспективно подавати позов стосовно розмежування кордонів в Азовському морі та Керченській протоці (оскільки це стосується делімітації морських кордонів). Також залишається відкритим питання, як витлумачити посилання в застереженнях на "історичні затоки" і чи може воно стати перепоною для розгляду спору стосовно загального правового режиму використання Азовського моря та Керченської протоки (зокрема і питань судноплавства). Нагадаємо, що і Україна і Росія в двосторонніх договорах погодились, що Азовське море є історично внутрішніми водами. Іншими словами, не зрозуміло, чи є терміни "історичні затоки" та "історичні внутрішні води" рівнозначними, чи вони мають різне змістовне наповнення. Відповідь на це зможе дати лише арбітражний трибунал, якщо Україна вирішить подати позов проти Росії, будь-яким чином пов'язаний з правовим режимом використання Азовського моря та Керченської протоки. Таким позовом, наприклад, може стати позов щодо загального режиму судноплавства Азовським морем та Керченською протокою або (більш конкретно) неправомірності затримання Росією торговельних та риболовецьких суден та членів їх екіпажів, які слідують з/або в порти України.

Додаткові побоювання викликає застереження Росії щодо "спорів стосовно військової діяльності, включно зі спорами стосовно військової діяльності державних суден та літальних апаратів, або спорами щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції". Воно є дуже розпливчатим та, з огляду на ситуацію, що склалась навколо Азовського моря та Керченської протоки, може бути дуже активно застосоване Росією у можливих спорах з Україною.

Якщо узагальнити все вищезазначене, стає очевидним, що можливості України в частині захисту своїх прав на міжнародно-правовій арені щодо питань, пов’язаних з Азовським морем та Керченською протокою, дуже обмежені і фактично залежать від обставин справи та розсуду арбітражного трибуналу. Це, в свою чергу, не гарантує не те що вирішення цих спорів на користь України, а навіть не дає хоча б якусь впевненість у прийняті їх до розгляду.

Щоб подолати цю невизначеність та підвищити свої шанси, Україні варто вийти за межі міжнародного права, адже очевидно, що для вирішення ситуації в Азовському морі недостатньо сухого аналізу міжнародно-правових норм та спроб застосування існуючих міжнародних договорів. Про що йде мова? Варто спробувати наслідувати діям Росії, а саме вчиняти дії, які б змушували опонента до юридичної, політичної або економічної реакції, яка є вигідною Україні. Для нас цікава саме юридична реакція, а ще краще, юридичний глухий кут, коли кожна наступна дія призводить до погіршання позиції опонента, а ще краще, поразки. Іншими словами необхідно створювати ситуації, які б змушували Росію сідати за стіл переговорів, робити поступки чи погоджуватись з позицією Україною. Для України було б вигідно навіть якщо б Росія була вимушена діяти проти нашої держави в правовій площині. Тут для ілюстрації ідеї мабуть краще навести приклад, можливо навіть дещо фантастичний.

Уявімо собі, що Україна перерила Перекопський перешийок та зробила судноплавний канал з Чорного в Азовське море, обидва береги якого перебувають під контролем України. Іншими словами, перетворила Крим на острів. До чого це призведе? По-перше, Україна отримає судноплавний канал до Азовського моря поза контролем Росії. По-друге, Росія буде вимушена або реагувати у політико-правовій площині, або розпочинати відкриті повномасштабні військові дії проти України. Другий варіант малоймовірний, адже це вже буде відкрита війна проти України. І тут Росія не зможе послатися на якісь псевдо міжнародно-правові відмовки на кшталт зелених чоловічків, громадянську війну, референдум тощо. Тим паче, що Україна може ще більше мінімізувати цю вірогідність. Наприклад, зробити це в межах концесійної угоди за участі хоч б британських та американських компаній. Якщо ж говорити про реакцію Росії в політико-правовій площині, то тут вже м’яч буде на стороні України, оскільки саме Україна буде виставляти умови вирішення цього спору – наприклад, повернення кораблів та членів їх екіпажів, які затримані та незаконно утримуються Росією, забезпечення вільного проходу Керченською протокою, проведення кордону в Азовському морі, вирішення спору щодо континентального шельфу навколо Криму, чи навіть повернення Криму Україні.

Зрозуміло, що цей приклад межує з фантастикою, але він яскраво ілюструє, що Україні пора вже не лише реагувати в межах міжнародного права на свавільні дії Росії, але й створювати такі обставини, за яких Росія була би вимушена сідати за стіл переговорів та діяти в межах міжнародного права.

 

Захар Тропін, доцент, к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика