Юридичний супровід бізнесу
Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Захист журналістів під час збройного конфлікту

07.02.2016 / 21:07
12782
+A
-a

Захист журналістів під час збройного конфлікту

З 1 березня по 30 листопада 2015 р. в Україні зафіксовано 709 фактів порушень прав журналістів, з яких 194 - у Донецькій та 89 - у Луганській областях. Такі дані наводить Інституту масової інформації (ІМІ) за результатами власного моніторингу «Барометр свободи слова». Усього за цей період експерти ІМІ зафіксували 132 випадки побиття журналістів, 128 фактів цензури, 115 перешкоджань законній професійній діяльності, 75 викрадень чи незаконних затримань журналістів, 70 випадків погроз і залякувань, 59 нападів на офіси ЗМІ. Також в зоні бойових дій АТО за цей час загинуло шестеро журналістів.

Невтішна ситуація щодо дотримання прав журналістів під час збройного конфлікту спонукає до аналізу міжнародного права, норми якого забезпечують їм захист в умовах загрози життю. Під час збройного конфлікту діє міжнародне гуманітарне право, яке направлене на захист жертв збройного конфлікту. У сучасних збройних конфліктах роль, а тому і вразливість журналістів є значними. Журналісти здійснюють зв'язок держав, а також безпосередньо держави із ситуацією в зоні конфлікту. Завжди під час збройного конфлікту журналісти знаходяться у зоні ризику. Фонд підтримки фундаментальних досліджень підготував Довідник з міжнародного гуманітарного права для журналістів.

Так, журналісти не мають особливого статусу в міжнародному гуманітарному праві (далі – МГП), вони користуються загальним захистом від нападів, який МГП надає цивільним особам. Однак міжнародне гуманітарне право, договірне і звичаєве, містить спеціальні норми, які відображають належність журналістів до певних категорій можливих жертв війни.

У МГП є лише дві норми, які мають договірну природу та  безпосередньо спрямовані на захист журналістів у період міжнародного збройного конфлікту. Це п. 4 ст. 4А Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року (ЖК ІІІ) і ст. 79 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., яка стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8 червня 1977 р. (ДП І). Вказані  норми визначають належність журналістів до конкретної категорії осіб, які знаходяться під захистом МГП (військовополонені, цивільні), і відтак наділяються захистом відповідно до отриманого статусу. Втрата захисту визначається загальними положеннями, які застосовуються стосовно відповідних категорій осіб. Причому йдеться здебільшого про міжнародний збройний конфлікт. Щодо не міжнародного збройного конфлікту взагалі немає конвенційних норм, безпосередньо спрямованих на захист журналістів як окремої категорії суб’єктів. Їм надаються загальні гарантії, як особам, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях (ст. 3 Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року).

Водночас, звичаєві норми Міжнародного гуманітарного права містять Норму 34, яка застосовується до міжнародного і не міжнародного збройного конфлікту: «Цивільні журналісти, які перебувають у професійних відрядженнях у районах збройного конфлікту, мають право на повагу і захист, поки вони не беруть безпосередньої участі у воєнних діях».

У сучасній доктрині міжнародного гуманітарного права відповідно до загальних і спеціальних положень виділяють дві категорії журналістів, які працюють у зонах збройного конфлікту: воєнні кореспонденти, акредитовані при збройних силах, і «незалежні» журналісти. І перші, і другі належать до цивільних осіб, і знаходяться під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (ЖК IV) і відповідних положень Додаткового протоколу I  1977 р. (ДП I).

Перша категорія журналістів, зазначена в Женевській конвенції К III, як воєнні кореспонденти, має подвійний статус і є недостатньо дослідженою. До них належать журналісти, що супроводжують збройні сили (прикомандировані до збройних сил (акредитовані) журналісти, висловлюючись сучасною термінологією), в результаті чого виникає їх формальний зв’язок зі збройними силами.

Воєнні кореспонденти із цивільними особами, що входять до екіпажів військових літаків, постачальниками, особовим складом робочих команд або служб, на яких покладено побутове обслуговування збройних сил, належать до осіб, які супроводжують збройні сили (п. 4 ст. 4 А ЖК ІІІ).

Сучасна практика, зокрема в період іракського конфлікту, свідчить про поширення такого явища, як «прикомандировані» журналісти, тобто журналісти, які слідують за військовими частинами під час війни. Вони включалися до складу американських і британських військових підрозділів і брали на себе зобов’язання слідувати за військовою частиною, до якої вони прикомандировані і яка забезпечує їхній захист. Їх можна прирівнювати до воєнних кореспондентів, як це визначається у Женевській конвенції ІІІ. Критерієм приналежності до воєнних кореспондентів є отримання останніми належно оформленого дозволу на слідування за збройними силами відповідно до п. 4 ст. 4 А ЖК III. Безпосередня участь у військових діях цієї категорії журналістів незаконна, не зумовлює їх перехід у статус комбатанта, призводить до втрати імунітету від нападу (п. 3 ст. 51 ДП I), і перетворює журналіста (як і іншу особу, що належить до категорії цивільних осіб), в законний об’єкт нападу. Однак імунітет від нападу журналіст втрачає тільки в період безпосередньої участі у воєнних діях. Припинивши брати участь у воєнних діях, журналіст знову набуває право на захист. Водночас за безпосередню участь у воєнних діях журналіст може нести  визначену МГП та національним законодавством відповідальність у разі вчинення злочину.

Не є безпосередньою участю у воєнних діях здійснення журналістами професійної діяльності, включаючи поширення матеріалів пропагандистського характеру, а також  самооборона.

Симулювання володіння статусом журналіста і вчинення нападу під прикриттям цього статусу на супротивника може бути кваліфіковано як віроломство (ст. 37 ДП I).

Критерієм приналежності до осіб, які супроводжують збройні сили, зокрема і воєнних кореспондентів, є наявність посвідчення особи, яка слідує за збройними силами.                                                                                            

Друга категорія журналістів (незалежні професійні журналісти) відрізняється від попередньої відсутністю формального зв’язку зі збройними силами (прикомандирування, акредитації). Ці особи також мають статус цивільних осіб, які виконують в умовах збройного конфлікту професійну діяльність, і перебувають під захистом МГП. Журналісти, які перебувають у небезпечних професійних відрядженнях у районах збройного конфлікту, розглядаються як цивільні особи.

З цього приводу Ерік Давид зазначає: «Ще однією категорією, що користується особливим захистом, є журналісти (інші, ніж воєнні кореспонденти, що отримали належно оформлений дозвіл на слідування за збройними силами )». Стосовно них поширюється захист, який надається цивільним особам».

Ст. 79 Додаткового протоколу I безпосередньо не забезпечує захист. Однак вона встановлює, що журналісти мають ті ж права і ту ж ступінь захисту, що і мирні жителі під час міжнародних збройних конфліктів, і у такий спосіб забезпечує повний захист журналістів у період міжнародного збройного конфлікту. Напад на журналіста, як і на цивільних осіб загалом, є серйозним порушенням Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і кваліфікується як воєнний злочин.

Участь у воєнних діях зазначеної категорії журналістів не зумовлює набуття ними статусу комбатанта, і призводить до втрати імунітету від нападу (п. 3 ст. 51 ДП I).

Журналісти можуть отримувати посвідчення особи відповідно до зразка, тобто «Посвідчення журналіста, який перебував у небезпечному відрядженні». Таке посвідчення особи не наділяє певним статусом – воно лише «засвідчує статус його пред’явника як журналіста». Посвідчення видається урядом держави, громадянином якої є журналіст, або на території якої він проживає, або в якій перебуває інформаційне агентство, де він працює, і підтверджує статус його пред'явника як журналіста. Слід зазначити, що таке посвідчення може бути видано тільки в умовах міжнародного збройного конфлікту.

З урахуванням ситуації на пострадянському просторі, доцільно виділяти третю категорію журналістів, що належать до некомбатантів, тобто до осіб, які входять до складу збройних сил, але не беруть безпосередньої участі у воєнних діях.

Чимало журналістів безпосередньо входять до складу збройних сил, мають відповідне військове звання, це – військові журналісти, тобто журналісти військових ЗМІ. У сучасній доктрині МГП вказану категорію практично не виділяють, проте журналісти військових ЗМІ належить до некомбатантів, тобто осіб, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не беруть участь у збройному конфлікті. Тому ці особи не є об’єктом нападу. У разі безпосередньої участі у воєнних діях ці особи переходять у статус комбатантів, і  відповідно стають об’єктами нападу.

У договірному МГП, яке діє у період неміжнародних збройних конфліктів, не має спеціальних норм, які були б спрямовані на захист журналістів. Тому журналістам надається загальний захист як цивільним особам відповідно до спільної ст. 3 Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року і ст. 4 ДП ІІ.

Більш прогресивними є положення Звичаєвого міжнародного гуманітарного права, Норма 34 яка застосовна і в умовах неміжнародного збройного конфлікту: «Цивільні журналісти, що знаходяться в професійних відрядженнях у районах збройного конфлікту, мають право на повагу і захист, поки вони не беруть безпосередньої участі у воєнних діях».

Загальною підставою захисту журналіста в умовах міжнародного та неміжнародного збройного конфлікту є заборона безпосередньої участі у воєнних діях. Тому для отримання ефективного захисту відповідно до норм міжнародного гуманітарного права журналіст в умовах збройного конфлікту зобов’язаний ідентифікувати себе як цивільна особа і утримуватися від будь-яких ворожих дій та безпосередньої участі у військових діях.

Журналіст може нести відповідальність за порушення норм МГП, за безпосередню участь у воєнних діях, зокрема як шпигун і найманець. Симулювання володіння статусом журналіста і вчинення нападу під прикриттям цього статусу в супротивника може бути кваліфіковано як віроломство (ст. 37 ДП I). Журналіст несе відповідальність за сприяння вчиненню міжнародних злочинів (агресії, воєнних злочинів, геноциду, злочинів проти людства), і може бути суб’єктом індивідуальної кримінальної відповідальності згідно з міжнародним правом за вчинення міжнародних злочинів.

Матеріал підготовили к.ю.н., доцент Т. Р. Короткий, к.ю.н. Н. В. Хендель

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства:  протиправні практики donum auctoris Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики
Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй бе...
Бангалорські принципи поведінки суддів Феміда Бангалорські принципи поведінки суддів
Бангалорські принципи поведінки суддів були схвалені 27 липня 2006 року Резолюцією Економічної та Соціальної Ради...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Серпень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика