Юридичний супровід бізнесу
Судова правдаФемідаГригорій Квітка-Основ’яненко: письменник, совісний суддя, голова палати карного суду

Григорій Квітка-Основ’яненко: письменник, совісний суддя, голова палати карного суду

03.05.2018 / 16:30
9634
+A
-a

Григорій Квітка-Основ’яненко: письменник, совісний суддя, голова палати карного суду

Військовослужбовець, послушник монастиря, актор, директор театру, повітовий предводитель дворянства, совісний суддя, голова Харківської палати карного суду — багатогранність особистості відомого українського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка вражає.

«Маруся», «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці», «Козир-дівка» — ці твори знайомі багатьом ще зі школи, втім, мало хто знає, що їхній автор — Григорій Квітка-Основ’яненко — вершив долі не лише своїх літературних персонажів, але й реальних людей, працюючи на суддівській посаді. На життєвому шляху письменника тісно сплелися літературна, культурно-просвітницька і правова стежки. Від такого поєднання і «народилися» його проникливі і надзвичайно реалістичні художні твори.

Біографія Григорія Квітки (Основ’яненко — це літературний псевдонім, який письменник також взяв із життя: він походить від назви села Основа, де 29 листопада 1778 року він народився і де знаходився його родовий маєток) нагадує калейдоскоп випадкових і навіть дивовижних подій. У п’ятирічному віці, після тяжкої хвороби, хлопчик осліп, зір повернувся після відві­дування Озерянського храму: маленький Квітка побачив світло, що йшло від ікони Озерянської Божої Матері й прозрів. Це чудесне зцілення вплинуло на вибір його життєвого шляху: після кількох років військової служби 23-річний Квітка вирішує присвятити своє життя духовному служінню, ставши послушником Куряжського монастиря. Утім, менш як за рік майбутній письменник збагнув, що не взмозі жити монастирським життям, а тому він із головою занурився у вир культурного і громадсько-політичного життя рідного Харкова. Брав участь у багатьох творчих починаннях міста: був організатором, актором і очільником Харківського професійного театру, засновником Товариства доброчесності, Харківської публічної бібліотеки, керівником із видавців і редакторів журналу «Украинский вестник», на сторінках якого і відбувся його літературний дебют. Після того як Квітка залишив посаду директора театру почав займатися заснуванням Харківського інституту шляхетних панночок, на який, за власним свідченням, пожертвував "майже весь свій статок". Там навчалися 20 доньок найменш забезпечених дворян губернії. За п'ять років Григорій Федорович домігся, щоб інститут утримувався казенним коштом. Квітку обрали членом інститутської ради, й він опікувався закладом, вирішуючи купу господарських питань. У 1817—1829 роках Квітка чотири рази поспіль обирався повітовим предводителем дворянства. У ХІХ столітті це була неоплачувана, але дуже почесна виборна посада: предводитель обирався дворянством повіту на три роки, крім виконання ним власне дворянських станових обов’язків, був активно залучений до загальнодержавної діяльності. Повітовий предводитель, як член і голова більшості повітових установ, був сполучною ланкою між розрізненими установами, фактично — главою повіту

Упродовж наступних десяти років Квітка був совісним суддею. Зробимо невеличкий екскурс в історію функціонування цього інституту. Система совісних судів на теренах України з’явились 1780 року. До складу цього суду входили судді й шестеро засідателів, яких обирали по двоє від кожного стану (дворянського, міського й сільського) строком на три роки і затверджував губернатор або намісник. Суди розглядали земельно-майнові спори, сімейні сварки, злочини малолітніх, душевнохворих. До компетенції суду належали також справи про чаклунство, бродяжництво, образу батьків дітьми. У цивільних справах суди виконували функцію примирення сторін за допомогою посередників, яких призначали ­сторони спору. Вироки і рішення для виконання направлялися до нижчого земського суду або городничому, а в кримінальних справах — губернатору. Оскаржували рішення суду у Вищому совісному суді, а з 1830 — у сенаті. Однак у середині ХІХ століття інститут совісних судів поступово був ліквідований.

«Цей суд розглядав сварки між родичами, справи про чаклунство, про неповнолітніх», - пояснює історик із Харкова Володимир Маслійчук,. – «Це важливо для багатьох сюжетів у творах Квітки, його розуміння моральності, намагання говорити тією мовою, яка його оточувала. А Харків до 1840-х був україномовним, і дворяни переважно спілкувалися народною мовою. Дворянство прагнуло довести спадкоємність свого володіння, що воно близьке до народу, його почувань і звичаїв»

Вочевидь, секрет Квітчиного успіху як письменника не лише у простоті, але й у надзвичайній реалістичності написаних пензлем слова літературних «картин». Його літературне перо багатогранне: проза, драматургія, поезія. В основі більшості творів письменника — безпосередні життєві спостереження. Працюючи совісним суддею, він зустрічався з численними фактами хабарництва, бюрократизму, зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов’язані з діяльністю в суді. У 1839 році Квітка пише у листі до критика Петра Плетньова: «Вышла «Козир-дівка» — и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей». У соціально-побутовій повісті «Козир-дівка» письменник змальовує всі проблеми тогочасного слідства і суду: хабарництво (за «смачнючі бублики» суддя погоджується посприяти у вирішенні справи, бублики — з’їдає і про справу забуває), формальне ставлення до своїх обов’язків, упередженість, недбалість, байдужість до долі пересічних громадян. При цьому він возвеличує просту жінку Івгу, яка перемагає в боротьбі з сільською та повітовою владою і навіть губернським судом, добивається справедливості і визволяє з в’язниці свого нареченого — сироту Левка, невинно засудженого до заслання в Сибір. Після виходу цієї повісті український поет і письменник Євген Гребінка у листі до Квітки із захопленням відгукнувся про його новий твір: «Ще недавно отче я вам казав, та й не я один, а всі наші — превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса, десь була гарна дівчина!..».

Останнім місцем роботи Григорія Квітки стала Харківська палата карного суду, яку він очолив у 1840 році у чині надвірного радника (цивільний класний чин у Російській імперії, який відповідав армійському чину підполковника). У Палаті розглядалися справи, які надходили з підпорядкованих їй місцевих судів про кримінальні злочини, зокрема про вбивства, зґвалтування, пограбування, побиття та образи. Палатою також розглядалися питання щодо звітності підпорядкованих їй судових установ. Управління Палатою здійснювалося Сенатом та Міністерством юстиції через укази та циркуляри; Палата звітувала рапортами, донесеннями та звітами. Керманичем Харківської палати карного суду письменник був до самої смерті: 20 серпня 1843 року Квітка помер від тяжкої хвороби.

У судовій системі письменник пропрацював близько 13-ти років, однак спеціальної вищої освіти не мав: спершу Квітка навчався вдома, а згодом — в Курязькій монастирській школі. Утім, відсутність диплома про вищу освіту не завадила Квітці працювати на такій відповідальній посаді, як суддівська. Зрештою, в університетах здобувається освіта, а не освіченість — якісна характеристика людини, яка притаманна інтелектуальним, високорозвиненим, схильним до постійного самовдосконалення особистостям. Саме такою особистістю був Григорій Квітка-Основ’яненко. Його допитливий розум, постійне прагнення до самопізнання і самовдосконалення, особисті моральні чесноти допомогли досягти кар’єрних висот і здобути визнання в абсолютно різних професіях

20 серпня1843 року Григорій Квітка помер у Харкові на руках дружини. Після того як дістав тяжке запалення. Попрощатися з ним прийшли й місцеві чиновники, з'їхалися й селяни з прилеглих до Харкова сіл. На велелюдному похороні письменник Ізмаїл Срезневський промовив:

- Пам'ятай, Україно, цю людину. Тут похований той, хто, оживлений любов'ю до тебе, захищав твій звичай та мову.

Могила Григорія Квітки-Основ'яненка на Холодногірському кладовищі.

Підготувала Зеновія Суховерська з використанням  матеріалів Ольги Кириєнко
 ( журнал "Український юрист", 2017 р, № 9, http://www.ukrjurist.com/?article/1385) 

Невідворотність покарання в українському праві donum auctoris Невідворотність покарання в українському праві
Право набуває здатності виконати соціальні функції внаслідок чималої кількості чинників, серед яких не другорядни...
Григорій Квітка-Основ’яненко: письменник, совісний суддя, голова палати карного суду Феміда Григорій Квітка-Основ’яненко: письменник, совісний суддя, голова палати карного суду
Військовослужбовець, послушник монастиря, актор, директор театру, повітовий предводитель дворянства, совісний суд...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Липень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18
18.07.2018 09:00:00 - Digital Finance & Technology
19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
ЗАХОДИ
18.07.2018 09:00:00 - Digital Finance & Technology
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика