Представництво інтересів в судах
Судова правдаФеміда«Необхідно створити той баланс сил, коли у дисциплінарному провадженні будуть беззаперечно дотримані права усіх його учасників», – суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Олександр Бойко

«Необхідно створити той баланс сил, коли у дисциплінарному провадженні будуть беззаперечно дотримані права усіх його учасників», – суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Олександр Бойко

17.12.2018 / 15:05
2975
+A
-a

«Необхідно створити той баланс сил, коли у дисциплінарному провадженні будуть беззаперечно дотримані права усіх його учасників», – суддя Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя Олександр Бойко

Інформаційне агентство «Українське право» спільно з Асоціацією розвитку суддівського самоврядування України продовжує проведення інтерв’ю з кандидатами у члени Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

В 1997 році Олександр Юрійович Бойко був зарахований курсантом до Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ. Після закінчення навчання його направили для проходження служби до Управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Рівненській області.

У вересні 2004 року стає слухачем Інституту підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії. Отримавши диплом магістра, починає займатись індивідуальною юридичною практикою.

Указом Президента України від 28 серпня 2018 року призначений на посаду судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя , де працює до цього часу.                                       

Що стало для Вас тією причиною, яка підштовхнула подати документи на конкурс?

Як я і зазначав в своєму Мотиваційному листі, моя заявка на участь - це скоріше не бажання, а необхідність. Необхідність, що пов’язана з абсурдністю ситуації, за якої незалежний конституційний орган державної влади, якого наділили спеціальним статусом - «суддівського врядування», а буквально – «суддівського управління», зобов’язаний забезпечити незалежність судової гілки влади, зокрема, через застосування до її представників заходів дисциплінарного впливу, а формування корпусу здійснити через процедуру звільнення суддів.

Я сьогодні з вами, щоб спонукати кожного поглянути на проблему існування незалежної судової влади дещо ширше та не боятися називати речі своїми іменами.

До займаної посади я йшов сім довгих років, приймаючи участь чи не у всіх конкурсах, що оголошувалися територіальною кваліфікаційною комісією. Я не кар’єрист і сьогоднішнє становище мене цілком влаштовує.

Членство у Вищій раді правосуддя, я сьогодні розглядаю, як засіб та спосіб своєї власної боротьби за незалежність судової гілки влади.

До цього часу Ви працювали суддею. За час Вашої професійної кар’єри чи могли б Ви назвати інші напрями Вашої діяльності, окрім роботи в суді?

Я готувався до роботи на посаді судді, а відтак цілеспрямовано намагався отримати різносторонній досвід в галузі права, працював у різних сферах, колективах, багато чого спробував та пройшов. Без перебільшення скажу, що посада судді - це не панацея, це важка, а протягом останніх років і абсолютно невдячна робота.

Незважаючи, що негласно посада судді вважається вінцем юридичної професії, проте робота в адвокатурі дозволяє отримувати задоволення від виконаного, тим більше, що там ти можеш вибрати собі клієнта. Робота судді через безсторонність та неупередженість спонукає носити всі емоції в собі, і це нелегко. Емоційна напруга – це перший ворог професії.

Я ж можу працювати де завгодно – головне мотивація.

На Вашу думку, чи вдалими є перші результати судової реформи - новий Верховний Суд та процесуальні кодекси?

Я, працюючи в суді першої інстанції, застосовую Закон, враховую висновки Верховного суду, а відтак не маю права давати оцінку ні результатам роботи суду, ні давати оцінку Закону.

Проте, це не значить, що в мене не має власної думки, яка в першу чергу ґрунтується на спрощенні підходів. Громадянин звертається до суду, щоб уже завтра отримати рішення. Безперечно тривалість процесів створює напругу між громадянами, а відтак і у суспільстві в цілому, напругу, яка з часом тільки зростає.

Питання досконалості чи не досконалості процесуальних кодексів знову ж лягає ношею на плечі судді.

І ще одне питання щодо судової реформи. Яке Ваше особисте ставлення до створення Антикорупційного суду в Україні?

Працюючи суддею, я прекрасно знаю як нелегко, скажімо, допитати свідка, який проживає на території на яку розповсюджується юрисдикція суду.

Юрисдикція ж Вищого антикорупційного суду розповсюджується на всю територію Держави, а місце знаходження суду – м. Київ, цим все сказано.

Чи могли б Ви назвати три основні цілі, які Ви для себе ставите як для можливого майбутнього члена ВРП?

Перша і головна – змінити ті підходи і устрої за яких суддя, ще не прийнявши рішення зобов’язаний озиратись на поважність статусу учасника провадження, наявність в останнього відповідного активу у виді засобів масової інформації, штату громадських активістів, зв’язків у контролюючих органах, а тепер і практики ВРП та інше. Загалом тих підходів через які наші лави покинула маса першокласних фахівців.

Спонукати себе і колег на плідну роботу в межах повноважень визначених законом, а саме роботу на забезпечення незалежності судової влади, а головне - її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством. Методи залишу за собою.

Як і зазначав, я йду, щоб у нав’язаних нам умовах створити той баланс сил, за наявності якого дисциплінарне провадження має стати саме тим провадженням, де будуть беззаперечно дотримані права усіх його учасників, а пересічний громадянин буде впевнений, що процедура, як така, відбулася. Створити умови, щоб суддя отримав можливість залишатися суддею, відправляючи правосуддя, а Рада суддів України з нашою підтримкою залишалася найавторитетнішим органом самоврядування в Україні.

Яким чином, на Вашу думку, можна повернути довіру суспільства до суддів? Яку роль в цьому може відіграти ВРП?

Мені в апріорі не подобається визначення: «повернути довіру суспільства до суддів», і я про це уже повідомляв.

Судді, можливо, і з власної вини стали заручниками політичної ситуації про яку ми гірко згадуємо, бо на певному етапі не показали свого характеру. Але зрозумійте, не все так просто, показати характер у нашому випадку - це просто зібрати речі і піти шукати інших нових напрямків діяльності. Але яка тоді від нас користь, який сенс, що ми цим досягнемо? Суддя в процесі обмежений процесуальним законом, поза межами процесу профільним законом, іншими нормативними актами, Кримінальним кодексом України в кінці кінців. Проте я не за це.

Давайте помислимо разом, про яку довіру може йти мова коли суддя від імені Держави зобов’язаний і застосовує заходи примусу?! Це його пряма робота. Ви можете сказати хто від цього буде в захваті, хто буде бігати і кричати, як він довіряє суду? А ми ще забуваємо, що в кримінальних справах є ще прокурор, а є ще і потерпілий, який так само має повне право бути незадоволеним судовим рішенням і ми від цього не підемо!

Так було, так є і так буде! Це право особи бути незгодним, про це і вказує процесуальний закон, Конституція України, яка передбачає право громадянина на оскарження судового рішення. Якби було по-іншому, то рішення суду першої інстанції, логічно, що було б остаточним.

Не краща ситуація і в цивільних справах. Громадяни, які не мають сили волі, хисту, чи через гоноровість не можуть примиритися один з одним, чи за якихось інших обставин приходять до суду, - приходять на конфлікті і з ним же ідуть, точно з тих же підстав.

Якби було все добре, то суд би залишився без роботи.

Тут ми навіть не говоримо про адміністративні суди. Там інша, також не з приємних історій, - суд перебуває у безкінечному процесі розгляду справ у спорах громадянина з Державою, а потім, після виграної справи, громадянин знайомиться зі змістом нового Закону України «Про державний бюджет України».

Фраза з Вашого питання – це штучна, як на мене річ, яка стала підставою для звільнення суддів, призначення інших, призначення нових голів, - реформування, якщо так хочете.

Я маю порівняно незначний досвід роботи, але працюю уже при третьому профільному законі, при нових конституційних нормах.

При кожній зміні влади ми маємо новий закон і, можливо, забуваємо, що війни починаються та закінчуються, змінюються президенти, законодавча та виконавча влади, але беззмінно офіційні символи голови держави Гарант Конституції України отримує саме з рук судді.

Ви багато знаєте людей, які будучи переконаними у відсутності довіри, скористалися правом та подали документи до конкурсної комісії, щоб власним досвідом показати, як треба?

Ваше питання не є нове. Тим, хто так думає, я завжди пропоную прийти і спробувати. Можна почати з канцелярії, хоча б неділю.

Роль ВРП у вказаній ситуації передбачена Законом – забезпечити незалежність судової влади. Моя ціль у ВРП – щоб процес забезпечення незалежності був іншим.

Реформувавши систему, призначивши до неї нових людей Ви особисто впевнені, що наша гірка історія не повториться? Особисто я – ні.

Моя місія - спонукати дивитись на проблему по-іншому, власним прикладом показати, що суддя має приймати рішення на підставі внутрішнього переконання на підставі Закону, не більше.

Останнім часом багато дискусій в суддівській спільноті викликає ситуація із станом безпеки в судах, неповагою до суддів з боку громадян тощо. Як, на Вашу думку, можна реформувати дану сферу?

Тут слід повернутись до попереднього Вашого запитання. Корінь неповаги, на моє глибоке переконання, криється далеко не в громадянах, а особистостях, які нам привили попередню фразу.

«Недовіра», «неповага» тут виступають лише механізмом, у тільки їм відомих процесах.

Комусь ще незрозуміло, що суддя має бути захищеним від будь-якого впливу, зокрема і від фізичного?!

Яке Ваше ставлення до реорганізації органів судової влади (так званого «укрупнення судів») та проведення кваліфікаційного оцінювання суддів?

Мені особисто не є зрозумілою мета. Є тільки домисли. Немає суддів, - так призначте! Не призначають, - значить питання не в цьому.

Громадянин, як я уже казав, хоче рішення уже сьогодні, а не потратити цілий день, щоб з’їздити в суд і назад. І добре, якщо поїздка буде результативною, зокрема, якщо інша сторона так само приїде. А якщо ні? Ми відновимо довіру?

Це все питання доступу до судочинства і воно є визначальним.

«Кваліфікаційне оцінювання» на ряду з «недовірою» та «неповагою», про які ми говорили, так само виступає механізмом у певних процесах.

Підсумовуючи, що б ви могли сказати суддям, які будуть голосувати на з’їзді? Чому повинні обрати саме Вас?

На рішення суддів, які є делегатами З’їзду може вплинути лише їхня свідомість, їх воля, оскільки я розумію по настроях, що усі бажають позитивних змін, це в принципі і зрозуміло.

До мого настрою, сформованими Вашими влучними питання, як ніколи, будуть доречними слова Альберта Ейнштейна «Ти ніколи не вирішиш проблему, якщо будеш думати так, як ті, які її створив».

Давайте глянемо на нас, на нашу ситуацію, на наші уже допущені помилки дещо ширше. Сьогодні чи не вперше судді можуть працювати вільно на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, проте забезпечити незалежність ми маємо самі, в першу чергу від органу того самого врядування, делегувавши туди відчайдушних.

Як я уже зазначав незалежність не може бути декларована, подарована – за неї потрібно боротися! А боротися потрібно – це не наше, не «суддівське», - це гарантія Громадянина України, який завтра прийде до суду за захистом, це гарантія того, що ми з вами завтра зможемо виступити гарантом спокою та добробуту і без проходження процедури «відновлення довіри».

Ми маємо достатньо гідних претендентів. Усі, як би мислимо одними категоріями, проте критерієм добору, саме в цій ситуації має стати обізнаність претендента з умовами, його воля та здатність діяти рішуче.

Порівняно з іншими претендентами я перебуваю в гіршому становищі, оскільки будучи кандидатом на посаду, але не делегатом

З’їзду, я маю пройти ще встановлену процедуру допуску, для якої я маю відповідну інформацію, впевнений, більшість делегатів, зможе почути її вперше, якщо в мене буде відповідна можливість.

Зеновія Суховерська, «Українське право»


Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика