Правова практикаСудова практика

Для визнання правочину фіктивним суду необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину

13.06.2017 / 14:22
2678
+A
-a

Для визнання правочину фіктивним суду необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину

ВССУ скасував рішення апеляційного суду у справі про визнання недійсним договору дарування.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

До суду звернулась позивач, яка зазначала про те, що подарувала квартиру своєму сину з метою уникнення позбавлення її сім'ї єдиного житла. Позивач вказувала на те, що нею та її чоловіком було укладено договір позики, кошти за яким повернуто в повному обсязі, проте позикодавець на підставі попередньої редакції договору позики вимагав повторної сплати суми позики та погрожував, що у випадку незадоволення висунутих ним вимог, він зробить все можливе, щоб забрати спірну квартиру.

До позивача спірна квартира належала її чоловікові, який подарував її позивачу. Вона була власником квартири лише одну добу. Опосередкувати такий перехід права власності від її чоловіка до неї, а від неї до її сина їй порадила адвокат з метою збереження майна. Також про фіктивність правочину свідчить надане в день посвідчення оспорюваного правочину доручення від імені сина на ім'я позивача, згідно з яким він уповноважив від його імені розпоряджатися подарованою квартирою на власний розсуд позивача. Крім того, позивач зазначала, що до цього часу вона зі своєю сім'єю проживає у спірній квартирі.

Однак після укладення договору дарування син позивача звернувся до нотаріуса та отримав дублікат договору дарування, а згодом здійснив продаж квартири.

Представник відповідача зазначала, що оспорюваний договір дарування укладався за взаємною згодою, оскільки позивач мала намір виїхати проживати у сільську місцевість на свою батьківщину. При укладенні оспорюваного договору дарування дії її довірителя були спрямовані на реальне а не фіктивне набуття у власність спірної квартири, він бажав прийняти в дар від матері спірну квартиру.

В ході розгляду справи судом допитувались свідки, в тому числі і адвокат, яка підтвердила відсутність наміру позивача на дарування квартири.

Поряд з цим суд не взяв до уваги покази свідків, які вказували на обізнаність відповідача щодо фіктивності правочину, оскільки свідки є членами однієї сім'ї та суд вважав очевидним їх бажання повернути квартиру у власність позивача.

У задоволенні позову суд першої інстанції відмовив та вказав, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та визнав недійсним договір дарування.

Апеляційний суд зазначив, що з фактичних обставин справи вбачається, що вказаний договір дарування було укладено сторонами без наміру створення правових наслідків, оскільки син квартиру не прийняв, а того ж дня довіреністю уповноважив позивача бути його представником у стосунках зі всіма фізичними та юридичними особами у будь-яких підприємствах, установах та організаціях, органах нотаріату, місцевого самоврядування, тощо, з різного роду питань, в тому числі і з правом продажу від його імені спірної квартири, при цьому документи, що стосуються цієї квартири, та примірник договору дарування залишились на зберіганні у позивача.

ВССУ рішення апеляційного суду скасував, проте не залишив в силі рішення суду першої інстанції, а направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВССУ вказав, що пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність не лише в нього, а й в інших учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (ухвала від 26.04.2017 у справі № 127/23858/15-ц).

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Юридична еліта України: проблема формування donum auctoris Юридична еліта України: проблема формування
Останнім часом активно опрацьовується питання формування і діяльності юридичної або ж правової еліти суспіль...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3
ЗАХОДИ
10.11.2017 10:00:00 - Ukrainian Software Development Forum
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика