Право власності на знищене нерухоме майно припиняється тільки за наявності відповідної заяви власника про внесення змін до державного реєстру

До суду звернулась особа з позовом про припинення права власності. Позивач вказувала, що на ділянці, яка відповідно до рішення виконкому міськради передбачалась під проїзд до її будинку знаходились сараї, належні іншій особі. Виконавчим комітетом було передбачено, що на сараї, які перешкоджають проїзду, будуть погашені документи після їх руйнування.

Вказані сараї в 2013 році їх попередній власник розібрав та на їх місці самочинно збудував господарські споруди з бетонним фундаментом, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, однак самочинно збудовану споруду не демонтував.

Позивач посилалась на те, що сараї фізично перестали існувати влітку 2013 року, на їх місці зведені нові споруди, проте документально право власності на попередні сараї не було припинене, що є суттєвою перешкодою для здійснення прав позивача та відновлення проїзду до її ділянки. На даний час вона лише має підхід до свого будинковолодінння з сусідньої вулиці, а відповідачі не дозволяють користуватись їх ділянкою.

Також зазначала, що підстав для внесення в свідоцтва про право на спадщину після померлого, виданих відповідачам, сараїв не було, у зв’язку з чим просила на підставі статті 349 Цивільного кодексу України припинити право власності відповідачів на сараї у зв’язку з їх знищенням.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову. Суд вказав, що відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Суд зазначив, що власники не подали заяви про припинення права власності на сараї, а питання щодо правомірності набуття права власності на ці будівлі на підставі свідоцтв про право на спадщину в судовому порядку не вирішувалось. Крім того, суд вказав, що позивач не довела, що її право на проїзд до свого домоволодіння буде відновлене в разі припинення права власності відповідачів на будівлі сараїв.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції та роз’яснив, що стаття 349 ЦК України не містить визначення поняття «знищення майна» та випадків, на які поширюється ця норма, зокрема, залежно від причин знищення майна. Суд вказав, що зазначена норма поширюється на всі випадки знищення майна (тобто фізичного руйнування майна, що призводить до припинення його існування як такого) незалежно від причин настання такого результату. Це стосується випадків знищення майна як через випадкові причини чи дії непереборної сили, так і з волі або вини власника майна чи вини інших осіб.

Припинення права власності на таке майно пов'язується з фактом звернення власника до відповідного органу та наявністю рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру. З моменту внесення відповідних змін до реєстру припиняється право на це майно.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право власності на знищене майно припиняється тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

З такою позицією судів попередніх інстанцій погодився і ВССУ (ухвала від 28.11.2017 у справі № 127/15155/16-ц).