ВС висловився з приводу оспорення батьківства після смерті особи

Судами розглядалась справа за позовом особи про виключення відомостей про померлу особу, як батька, з актового запису про народження дитини.

Позивач зазначав, що між його батьком та відповідачем зареєстровано шлюб. Після смерті його батька відповідач народила дитину, батьком якої у свідоцтві про народження записано померлого. Позивач вказував, що його батько не міг знати, що буде записаний батьком новонародженої дитини, оскільки помер до її народження.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили особі у задоволенні позовних вимог.

Суд послався на те, що після смерті особи, і до народження дитини сплинуло сім місяців, а тому підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є стаття133 Сімейного кодексу України, у якій визначено, що, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.

Суд відхилив доводи позивача щодо застосування частини третьої статті 137 СК України як підстави для задоволення позову, оскільки вказаною нормою передбачено право оспорювання батьківства особи, що померла до народження дитини, за умови звернення особи за життя до нотаріуса із заявою про невизнання свого батьківства. А позивач не надав доказів, що померлий за свого життя звертався із подібною заявою до нотаріуса.

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу для нового розгляду.

Суд вказав, що частиною третьою статті 137 СК України встановлено, що якщо через поважні причини особа не знала про те, що буде записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

А тому оспорення батьківства після смерті того, хто записаний батьком, можливе у разі: подання ним письмового заперечення свого батьківства до народження дитини; пред'явлення ним за життя позову до суду про виключення запису про нього як батька дитини; відсутності у нього, з поважних причин, інформації про запис батьком дитини.

Позивач зазначав, що за життя померлий не знав і не міг знати про те, що він буде записаний батьком дитини, на підтвердження чого посилався на пояснення батьків померлого, яких просив допитати в судовому засіданні як свідків.

А поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що відповідач не заперечувала того, що за життя її чоловік не знав про її вагітність, а відтак не знав про те, що його буде записано батьком дитини, що в такому випадку може свідчити про помилковість висновків суду першої інстанції про неможливість оспорювання позивачем батьківства померлого по відношенню до народженого після його смерті.

Позивач двічі заявляв клопотання про призначення у справі судово-медичної (медико-генетичної експертизи) для з'ясування питань, чи є кровне споріднення між померлим та особою, що записана його дитиною. Суд першої інстанції виходив з того, що вони є передчасними, а апеляційний суд послався на те, що таке клопотання двічі було залишено судом першої інстанції без задоволення та відповідач не надала згоди на проведення експертизи та відібрання зразків крові дитини для проведення дослідження.

Враховуючи наведене, КЦС ВС визнав обґрунтованими посилання позивача про порушення судами попередніх інстанції вимог частини 1 статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ВС нагадав, що відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», предметом доказування в справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною чоловік може будь-якими допустимими доказами, суттєвими з яких будуть висновки судово-медичної, біологічної, генетичної експертиз (постанова від 15.03.2018 у справі № 642/6007/16-ц).