ВиданняЕсе з права ІТ

Електронні гроші: проблеми правового регулювання в Україні

15.06.2017 / 13:40
1059
+A
-a

Електронні гроші: проблеми правового регулювання в Україні

Україна на шляху інтеграції до міжнародного співтовариства не може залишатись осторонь процесів, що відбуваються, зокрема, у сфері інформаційних технологій. Особливо актуальним є питання правового регулювання електронних грошей у нашій державі. Доопрацювання потребують положення, пов’язані з мінімізацією ризиків користування електронними грошима та контролю за їх випуском і легальністю використання.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», електронними грошима є одиниці вартості, які зберігаються на  електронному  пристрої,  приймаються  як  засіб платежу іншими особами,  ніж  особа,  яка їх випускає, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі. Слід зазначити, що Україна в цілому не відстає від світових тенденцій. Активно ведеться робота над спільним проектом НАБУ та НБУ «Cashless economy», у рамках якого головною метою є зменшення розрахунків готівкою. Це сприятиме еволюції української економіки, а також допоможе збільшити прозорість операцій з грошима. Однією із граней проекту стане створення електронної грошової національної одиниці (на базі Національної платіжної системи «Простір», внутрішньодержавної банківської багатоемітентної платіжної системи масових платежів, платіжною організацією якої є НБУ).

До Верховної Ради України подано законопроект  №5361, відповідно до якого очікується лібералізація розрахунків електронними грошима. Новаціями є: можливість отримання електронних грошей західних платіжних систем; розширення сфери застосування електронних грошей (сплата податків, зборів, обов’язкових платежів, пожертв українськими електронними грошима); позбавлення банків монополії на випуск електронних грошей; посилення відповідальності за порушення аж до ув’язнення.

Безумовними перевагами електронних грошей є, по-перше, анонімність під час здійснення переказу та швидкість здійснення останнього. Своєрідну анонімність (ідентифікація можлива лише за номером телефону, з якого відбувалась реєстрація електронного гаманця) гарантують платіжні картки з функцією електронних грошей, які, відповідно до нашого законодавства, є свого роду препейдом (передплаченими) картами. Звісно, що користуватись анонімністю не можна безконтрольно, тому встановлені суттєві обмеження у використанні. Так, максимальна сума зняття готівки на день  – 500 грн., а на місяць – 4000 грн. Загальне правило-обмеження максимальної суми на таких «анонімних» рахунках – 14 000 грн., при чому загальний обсяг операцій за рік теж лімітований: 62 000 грн.

Щодо швидкості, то для порівняння не можна не згадати, що традиційним способом  переказу коштів за кордон є SWIFT, де процедура переказу затягується аж на перерід 3-5 робочих днів. І це все лише з дотриманням вимог валютного контролю. Електронні гроші ж дозволяють моментально здійснити переказ, при чому в будь-який час доби, так само, як і отримати його. З цього випливають наступні позитивні чинники – мобільність, економія (порівняно нижча комісія при обміні валют), безпека (відносно, але безпечніше за використання готівки), доступність (використання 24 години на добу, 7 днів на тиждень); можливість цілковитого контролю здійснених операцій (історія платежів). Усі ці аспекти для звичайного користувача, на перший погляд, видаються абсолютним благом. Проте, як тільки мова заходить про правове регулювання використання електронних грошей, чимало питань так і залишаються невирішеними.

Почнемо з анонімності. Ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачає те, що «розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України». У той час, коли отримувача та відправника грошей при безготівкових розрахунках завжди можна встановити, аналогічно і при готівкових (шляхом маркування грошей спеціальною фарбою тощо), то отримувача і відправника електронних грошей встановити майже нереально. Функція анонімності сприяє процвітанню тіньової економіки, уникненню від оподаткування, а також видається цілковито зручною у використанні для пропонування/отримання хабара, розрахунків при купівлі наркотичних речовин, можливість створення фінансових пірамід тощо.

Фактично єдиним способом контролювання таких розрахунків є лише обмеження обсягу анонімних переказів, але й такий не завжди дієвий при окремих одиничних незаконних розрахунках. Порівнюючи готівку та безготівкові розрахунок, брудні гроші все ж превалюють в готівці. Але зважаючи на можливість анонімних переказів електронних грошей, вони стають ще більш зручним аналогом в обороті брудних грошей. Щоб хоч якось контролювати це необхідно створити механізм контролю за операціями. Частково такий уже передбачений: у п.9.8 названого вище проекту закону зазначається: «Платіжна організація платіжної системи зобов’язана забезпечити зберігання інформації про кожну операцію з переказу коштів, здійснену її учасниками, в системі обліку платіжної організації платіжної системи, з можливістю відновити дані про дату здійснення операції, ініціатора та отримувача переказу, місце ініціювання та виплати переказу, суму та валюту переказу коштів». Окрім того у п. 9.5 цього ж таки проекту вказано, що «Платіжна організація платіжної системи несе відповідальність за діяльність своїх учасників та операторів послуг платіжної інфраструктури. Платіжна організація платіжної системи має право виконувати функції учасника цієї платіжної системи. У цьому разі на неї поширюються вимоги цього Закону, як до учасника платіжної системи». У сучасній же редакції закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» така вимога відсутня. А значить відповідальність за порушення ніхто не несе, адже немає механізму як такого. Частково ситуацію виправлено в законопроекті, де йдеться про те, що відповідальність за цільове використання коштів з рахунку несе емітент електронних грошей-небанківська фінансова установа, яка має ліцензію на переказ коштів. Але прямо відповідальними будуть за цими положеннями лише емітенти-небанківські установи. Пропонуємо запровадження відповідальності і для конкретних користувачів-порушників, нормами про яку було б доцільно доповнити відповідні кодекси (кримінальний, адміністративний), адже саме вони створюють ситуації незаконного використання електронних коштів, а оскільки сфера не досить вивчена і значною мірою залежить від розвитку інформаційних технологій, то варто передбачити окремі норми, що передбачали б відповідальність суто за неправомірне використання, переказ для нелегальних цілей, шахрайство з електронними грошима, створення фінансових пірамід в середині системи шляхом використання електронних грошей тощо.

 Більше того, проблемою є і те, що зареєструватись у системі може навіть неповнолітній, при чому те, яким чином ним буде здійснюватись розпорядження електронними коштами жодним чином обмежити буде неможливо. У публічних договорах вказано, що користувач підтверджує, що володіє необхідною дієздатністю та правоздатністю направленням запиту про реєстрацію електронного гаманця, тобто як такої жодної перевірки немає. З цього робимо висновок, що повернути кошти, внесені в систему, наприклад, у разі розпорядження неповнолітнім великою сумою без відома батьків (опікунів), є неможливим, адже довести, що саме малолітній був відправником переказу неможливо. Платіжній системі не важлива мотивація здійснення переказу, наявність чи відсутність дієздатності (реальна), легальність операції, адже її     роль – лише комунікатор для переказу грошей. Презюмується, що користувач дієздатний і законослухняний. Пропонуємо все таки не лібералізувати платіжні системи настільки, щоб електронними грошима могли користуватись навіть ті, хто, за законом, самостійно розпоряджатись власними коштами не можуть в силу свого віку чи стану здоров’я. Тобто все ж зробити певний ценз під час реєстрації.

Наступною проблемою є те, що, якими б прогресивними не були інформаційні технології, багато чого у механізмі їх дії абсолютно не залежить від людини. Так, при виході з ладу платіжної системи, втраті даних тощо неможливо буде ні встановити яка сума була на вашому рахунку, ні які операції з нього здійснювались, а, як наслідок, і відшкодувати необхідну кількість грошей, які перебували на вашому електронному гаманці. Не слід забувати й про численні хакерські атаки, можливість крадіжки особистих даних (облікових записів користувачів системи), а з ними й втрати коштів; про поширений серед шахраїв фішинг (вірус, який запам’ятовує послідовність натискання клавіш (наприклад, паролю) в системі електронного гаманця), що масово зараз спіткає користувачів електронних гаманців та багато інших шахрайських операцій.

У публічних договорах банки чітко прописують, що «Емітент не відповідає за несправності, помилки і збої в роботі програмних і/або апаратних засобів, що забезпечують використання електронних грошей, які виникли з причин, не залежних від Емітента, а також пов’язані з цим збитки Користувача-фізичної особи», а також: «Емітент не несе відповідальності за які-небудь реальні збитки і/або упущену вигоду Користувача-фізичної особи і/або третіх осіб, втрату інформації в результаті використання або неможливості використання електронних грошей». На жаль, жодного механізму подальших дій наше законодавство в разі «падіння системи» не передбачило, і «вкладники» фактично користуються цим благом електронних грошей на власний ризик. Пропонуємо створення такими системами, по-перше, надійних резервних копій облікових записів (тобто закріплювати за кожною такою електронною системою обов’язок вести подвійний облік користувачів, а також використання механізму «страхування» рахунків користувачів шляхом чи то домовленостей з банками, чи то реальних грошових резервів (як це робить ФГВ фізичних осіб в Україні).

Дещо пов’язаною з попереднім питанням є і наступне: за чинним законодавством України (п. 1.4. «Положення про електронні гроші в Україні») емітентом електронних грошей є лише банки. Проте в перспективі планують скасувати цю монополію (в проекті нового закону така можливість передбачена), адже НБУ розглядає питання про надання права небанківським фінансовим установам здійснювати випуск електронних грошей за умови дотримання ними певних вимог: до розміру статутного капіталу, власного капіталу, механізму захисту коштів, отриманих в обмін на електронні гроші, що в цілому відповідає рекомендаціям Директиви ЄС 110. От тільки скасування такої монополії теж не таке вже й безпечне як здається на перший погляд.

Діяльність банків є ризикованою, а тому держава по відношенню до них впровадила своєрідний «механізм публічного страхування»  – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Отже, якщо банк визнають неплатоспроможним, його вкладникам здійснюють відшкодування у граничному розмірі 200 000 грн. От тільки неясно, яким чином зможуть повернути свої кошти користувачі електронних  грошей від інший потенційних емітентів. Навіть з банками це питання є достатньо дискусійним. Коли банкрутували Фідобанк – емітент системи MoneXy, і  «Михайлівський» – емітент MasterCard,  постало питання, що робити з користувачами електронних грошей цих систем. Фактично емпіричним шляхом прийшли до того, що система має оперативно шукати новий партнерський банк. Альтернативного емітента знайти не так вже й просто, особливо, коли останній має взяти на себе зобов’язання банка, який збанкрутував, тобто інвестувати на власний ризик. Отже, правового регулювання потребують наслідки таких комерційних ризиків як банкрутство, позбавлення ліцензії емітента, що є фінансовою установою, відмінною від банку (що планується в перспективі).

Щодо небанківських фінансових установ-емітентів знову ж таки загрожує небезпека неконтрольованих емісій, адже в проекті закону самого механізму контролю не передбачено. Тому з одного боку розширення кола потенційних емітентів є свого роду позитивним моментом, от тільки це тягне за собою значну фінансову відповідальність, і чи буде дотримано принципу повного відшкодування шкоди користувачам в разі невдалої діяльності достеменно невідомо. Звісно, за НБУ залишатиметься право узгодження правил емісії, встановлення її максимального ліміту, зберігати грошовий еквівалент випущених небанківськими установами електронних грошей на банківському рахунку, проте пропонуємо скористатися вже напрацьованим і перевіреним досвідом і зобов’язати небанківські установи теж створювати резерви на випадок припинення своєї діяльності, аби шкоду, яку цим буде завдано користувачам, було з чого відшкодовувати, тобто по суті створити резерв виконання зобов’язання, забезпечити його.

Проблемним моментом є й те, чи будуть відшкодовані електронні гроші, залучені банком від користувачів платіжної системи, адже статтею 26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що «Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку». Для того, аби зробити висновок про те, чи буде забезпечено відшкодування шкоди достатньо звернути увагу на те, що у статті 2 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладом є «кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти». Оскільки у визначенні вкладу взагалі не передбачено існування такої форми грошей як електронні, то зрозуміло, що банк не дає клієнтам жодних гарантій щодо забезпечення відшкодування останніх. Це зокрема підтверджується і листом НБУ «Про особливості здійснення операцій з електронними грошима» від 07.02.2014  № 25-109/5294, де визначено, що «електронні гроші використовуються як засіб здійснення платежів, приймаються обмеженим колом осіб, надаються емітентом в обмін на кошти у готівковій або безготівковій формі і відповідно до законів України не є валютними цінностями та грошовими коштами» [9]. Якщо кошти забезпечення емісії електронних грошей не підпадають під гарантії ФГВ, то в цьому разі треба передбачити інший механізм їх забезпечення (компенсація коштів банком-партнером тощо) або ж внести зміни в уже існуючий ЗУ «Про систему гарантування вкладів…».

 З проаналізованих нами джерел також стає зрозуміло, що певні незручності може викликати й «обмеженість щодо виконання ними функцій засобу платежу і засобу обігу. Як засіб платежу електронні гроші мають суттєві технічні обмеження: можливість їх приймання залежить від технічної оснащеності торговців (наявність карт-ридерів, електронних гаманців тощо). Стосовно виконання електронними грошима функції збереження вартості зазначимо, що сьогодні вона також вельми обмежена, оскільки проценти за електронними грошима не нараховуються. Електронним грошам властиве внутрішнє проти-річчя – з одного боку, вони є засобом платежу, з іншого – зобов’язанням, яке підлягає виконанню у звичайних не електронних грошах» [10]. Відповідно до Листа НБУ «Щодо використання електронних грошей в Україні»: «Національний банк України не узгоджував правила використання електронних грошей WebMoney Transfer, Інтернет.Гроші, VkrMoney, RBKMoney, Яндекс.Гроші, QJWI, E-gold», – їх не можна використовувати в Україні, попри велику їх популярність у світі. Питання не можна залишати неврегульованим, тому шляхами виходу з проблеми є налагодження співпраці з найпопулярнішими з цих систем, а також популяризацію використання вже існуючих в Україні електронних грошей.

Якщо проаналізувати міжнародний досвід, то потенційними механізмами контролю і регулювання електронних грошей для впровадження в Україні є такі: періодичне отримання звітних даних щодо емісії банками електронних грошей центральним банком (Австрія, Нідерланди, Швейцарія, Німеччина); інспектування та отримання інформації і документів від емітентів наперед оплачених платіжних інструментів урядом (Японія); включення даних щодо електронних грошей до монетарної статистики (Норвегія, Словенія); створення окремої уповноваженої установи для здійснення нагляду за емітентами електронних грошей (прикладами є: в Австралії – Управління пруденційного регулювання Австралії, в Австрії – Федеральне міністерство фінансів, у Фінляндії та Швеції – Управління фінансового нагляду).

Вважаємо, що в цілому електронні гроші є позитивом, і за ними майбутнє, адже всі ми зацікавлені в таких перевагах як зменшення комісій на приймання і відправлення платежів, можливості сплачувати без черг 24 години на добу і 7 днів на тиждень, використовуючи при цьому лише комп’ютер чи телефон. За умови дотримання всіх засобів безпеки з нашого боку зберігання електронних грошей дійсно є безпечним. Україна досить обережно підходить до впровадження електронних грошей, і подекуди це проявляється або в недостатності, або взагалі у повній відсутності правового регулювання. Зокрема ті ліміти, які встановлені НБУ на обсяги переказів (500 і 4000 грн.) з одного боку створюють ілюзію безпечності, а з іншого – з огляду на постійне зростання курсу іноземної валюти ці ліміти навряд можна назвати такими, що достатньо відповідають потребам ринку. Однак, вважаємо, що їх можна збільшувати лише після впровадження надійного механізму контролю за операціями. Окремо як проблему слід зазначити неможливість переказів у валюті за кордон. Можливим засобом заохотити використання саме українських електронних грошей пропонуємо виплату проценту за зберігання електронних грошей, адже електронні гроші всіх відомих сьогодні систем є наперед оплаченими, тобто  тісно пов’язаними з грошима центральних банків. Проводимо аналогію із ст. 1070 ЦК України, що передбачає проценти за користування коштами, що знаходяться на банківському рахунку.

Отже, впровадження електронних грошей в нашій державі, звісно, є прогресивним кроком, проте актуальним залишається питання щодо чіткої нормативної бази, яка була б заснована на кращому міжнародному досвіді та враховувала б захист прав споживачів, обов’язковість державного нагляду та мінімізацію усіх ризиків, пов’язаних із користуванням платіжними системами електронних грошей.

Бережна Н.А.
студентка ІІІ курсу факультету правничих наук
Національного університету «Києво-Могилянська академія»

*матеріал розміщено в авторській редакції та в рамках співпраці ІА "Українське право"  та ГО "Європейська Асоціація Студентів Права Львів"


КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Юридична еліта України: проблема формування donum auctoris Юридична еліта України: проблема формування
Останнім часом активно опрацьовується питання формування і діяльності юридичної або ж правової еліти суспіль...
Жовтень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19
19.10.2017 15:00:00 - Minsk Legal Forum 2017
20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
ЗАХОДИ
19.10.2017 15:00:00 - Minsk Legal Forum 2017
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика