Захист права на оплату праці
ВиданняЕсе з права ІТ

Кібезлочинність - правовий аспект

16.06.2017 / 13:45
565
+A
-a

Кібезлочинність - правовий аспект

Поняття кіберзлочинності. Система та характеристика кіберзлочинів.

Не секрет, що інформаційні технології у сучасну цифрову епоху відіграють дедалі важливішу роль, не обмежуючись відведеною їм раніше роллю засобів комунікації, а виступаючи тепер інструментами укладення різного роду договорів (зокрема, купівлі-продажу товарів, через мережу Інтернет), засобами платежу та переказу грошових коштів (поповнення мобільного рахунку через мережу Інтернет, переказ грошових коштів між банківськими картками через системи «sendmoney.pb.ua», «portmone.com» тощо) та способами здійснення інших найрізноманітніших операцій.

Таким чином, для економії часу та зусиль, тепер практично будь-яку сферу людської діяльності можна «спроектувати» на Всесвітню павутину і здійснити її «в Інтернеті» або «через Інтернет». Погляньмо лишень на статистку одружених пар, що розпочали свої стосунки зі спілкування на веб-сайтах знайомств або підприємців, що започаткували свій бізнес шляхом продажу робіт, товарів чи послуг з спеціально створених для цього сторінок в соціальних мережах.

Проте, як відомо, кожна медаль має дві сторони. І цією другою, темною стороною медалі масової «інтернетизації» суспільства є проникнення інформаційних технологій у сферу злочинної діяльності, або ж навпаки – проникнення злочинної діяльності у сферу інформаційних технологій. Так, досвідчені шахраї давно зорієнтувалися і зрозуміли, що замість використання підроблених медичних документів та рахунків на лікувальні засоби з тим, аби у громадському транспорті випросити чергові пару гривень, набагато вигідніше, легше, та й, зрештою, безпечніше, до прикладу, розмістити на певних айпі-адресах через комп’ютерний вірус повідомлення з підозрою в розповсюдженні порнографічних матеріалів та вимогою переказу відповідної грошової суми на вказаний рахунок як покарання за таку діяльність.

У світлі цього в неформальній правничій термінології вже давно побутує поняття «кіберзлочинність». Більше того, 7 вересня 2005 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про кіберзлочинність, у самій назві якої фігурує згадане поняття. Тим не менш, вітчизняне законодавство не містить нормативного визначення понять «кіберзлочинність» чи «кіберзлочин». Так, Кримінальний Кодекс України (далі – КК України) у Розділі XVI обмежується лише переліком злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, а п.76 ч.1 ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки» серед основних реальних та потенційних загроз національній безпеці України вказує на комп'ютерну злочинність та комп'ютерний тероризм. Крім того, актуальність боротьби з кіберзлочинами підтверджується:

•        затвердженою Указом Президента України від 15 березня 2016 року № 96/2016 Стратегією кібербезпеки України;

•        затвердженим Указом Президента України  від 7 червня 2016 року № 242/2016 Положенням про Національний координаційний центр кібербезпеки;

•        Постановою Верховної Ради України від 20.09.2016 № 1524-VIII «Про прийняття за основу проекту Закону України про основні засади забезпечення кібербезпеки України».

Але задумаймося на хвилинку: чи таким вже конче необхідним є нормативне закріплення кіберзлочинності? Чи не призведе воно до надмірної формалізації законодавства, слідуванню лише його букві, а не духу, чи не стане воно черговим шансом для маніпуляції таким законодавчим визначенням з неправомірною метою?

Дозволю собі висловити думку, що поняття «кіберзлочинність» і далі має залишатися суто в практичній площині та за змістом охоплювати усе коло правових явищ, пов’язаних із вчиненням злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, а з точки зору криміналістики – ще й злочини, засобами вчинення яких стали електронно-обчислювальні машини, системи та комп’ютерні мережі, простіше кажучи комп’ютери та Інтернет.

Під поняттям «кіберзлочин» чи «комп’ютерний злочин» з урахуванням положень ст. 11 КК України у такому випадку розумітиметься передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж, або ж із їхнім застосуванням. Таким чином, кіберзлочини охоплюватимуть собою не лише Розділ XVI КК України, а й до прикладу склади таких поширених в Інтернеті злочинів, як шахрайство, передбачене ст. 190 КК України, чи порушення авторського права і суміжних прав, передбачене ст. 176 КК України.

Саме тому мені імпонує система кіберзлочинів, передбачена Конвенцією про кіберзлочини, що передбачає:

1)      правопорушення проти конфіденційності, цілісності та доступності комп'ютерних даних і систем – незаконний доступ, нелегальне перехоплення, втручання у дані, втручання у систему, зловживання пристроями;

2)      правопорушення, пов'язані з комп'ютерами - підробка, пов'язана з комп'ютерами, шахрайство, пов'язане з комп'ютерами;

3)      правопорушення, пов'язані зі змістом - правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією;

4)      правопорушення, пов'язані з порушенням авторських та суміжних прав.

Екстраполюючи цю систему на вітчизняне кримінальне законодавство, система кіберзлочинів виглядатиме так:

1)      Безпосередньо комп’ютерні злочини - злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів),  систем та комп’ютерних мереж (ст.ст. 361 – 363-1 КК України);

2)      Злочини, вчинені за допомогою комп’ютерів та мережі Інтернет - злочини проти основ національної безпеки, фінансування тероризму (ст.ст.109 – 114-1, 258-5 КК України); так звані «білокомірцеві злочини»: злочини проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст.ст.190-192, 200, 212 КК України); розповсюдження порнографії (ст.301 КК України); порушення авторського права (ст.176 КК України); організація грального бізнесу (ст.203-2 КК України) тощо.

Цілком закономірно, що кіберзлочинам, як злочинам у особливій сфері людської діяльності та злочинам із застосуванням специфічних засобів їх вчинення, притаманні специфічні ознаки.

Сьюзанн В. Бреннер виділяє наступні ознаки кіберзлочинів, що відрізняє їх від «звичайних» злочинних посягань та значно підвищує їх суспільну небезпечність:

по-перше, кіберзлочин не вимагає фізичного зближення жертви та суб’єкта злочину в момент вчинення такого.

•        по-друге, кіберзлочин є «автоматизованим» злочином. Це означає, що суб’єкт злочину за допомогою комп’ютерних технологій протягом короткого періоду часу може збільшити кількість протиправних діянь до декількох тисяч.

•        по-третє, суб’єкт кіберзлочин» не підвладний обмеженням, які існують у реальному, фізичному світі. Так, кіберзлочини можуть бути вчинені моментально, і тому потребують швидкої реакції у відповідь.

•        по-четверте, кіберзлочинність і досі залишається новим феноменом, і наука ще не здатна встановлювати моделі розповсюдження різних видів злочинів географічно та демографічно, як це має місце зі злочинами, що вчиняються у реальному, фізичному світі.

Крім вищезгаданих ознак, кіберзлочинам притаманні такі специфічні риси:

•        висока латентність злочинів, пов’язана із складністю встановлення місця та часу вчинення злочину даного виду, а також особи, винної у його вчиненні;

•        наявність специфічної доказової бази, а саме електронних доказів, єдиний підхід до оцінки їх належності, допустимості, достовірності і достатності так і не вироблений чинним кримінально-процесуальним законодавством.

•        недостатній рівень підготовки правоохоронних органів щодо запобігання вчиненню, виявлення, розкриття та розслідування кіберзлочинів.

Звісно, це невичерпний перелік ознак кіберзлочинів, до яких можна додати ще й певні особливості елементів їх складу. Так, мультимедійний навчальний посібник кафедри кримінального права  Національної академії внутрішніх справ – «Кримінальне право. Особлива частина» містить повний та детальний аналіз складу кіберзлочинів.

Об’єктами даного виду злочинів виступають урегульовані законодавством суспільні відносини, що забезпечують кібербезпеку нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж.

З об’єктивної сторони, кіберзлочини, як правило вчиняються шляхом активних дій, хоча об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 363 КК України (порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється) може вчинятися і шляхом бездіяльності.

Суб’єкт кіберзлочину, як правило загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла віку, з якого може наступати кримінальна відповідальність (16 років), у деяких випадках спеціальний – особа, що має право доступу до інформації, яка обробляється в ЕОМ, автоматизова-них системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ст. 362 КК України), або особа, що відповідає за експлуатацію ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 363 КК України).

Суб’єктивна сторона кіберзлочинів характеризується переважно умислом, хоча вина у складі злочину, передбаченого ст. 363 КК України (порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється) може виражатися і у формі необережності. Щодо мотивів вчинення таких злочинів, вони можуть бути різноманітними – корисливість, хуліганство, помста, заздрість, підрив репутації, приховування іншого злочину тощо.

Підсумувавши вищесказане, можна зробити висновок, що кіберзлочинність та кіберзлочини є специфічними протиправними явищами людської діяльності, пов’язаними з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Діяльність судових та правоохоронних органів у сфері боротьби з кіберзлочинністю: проблеми та шляхи вдосконалення.

Як вже було зазначено, кіберзлочинність є новим та специфічним явищем злочинної діяльності. Саме ця новизна та специфічність вимагають від судових та правоохоронних органів застосування нових, особливих засобів та методів їх виявлення, розслідування та судового розгляду щодо них.

Та, на жаль, практика свідчить, що правоохоронні органи та суди в питаннях кримінального провадження щодо кіберзлочинів часто діють за старими, усталеними практиками, що в даному випадку не сприяють зібранню доказової бази чи об’єктивного вирішення справи. Прикладом є Ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 28.11.2016 у справі № 757/58671/16-к про накладення арешту на грошові кошти, розташовані на рахунках (ідентифікаторах) електронної платіжної системи «Вебмані.юей», скасувати який вдалося лише завдяки грамотній позиції адвоката, який доніс до суду розуміння того, що рахунки «Вебмані.юей» не містять грошових коштів, оскільки ця платіжна система не передбачає обігу грошових коштів, тому фактично на вказаних рахунках розміщена інформація про облік та електронний обмін титульних знаків, які мають виражену вартість у грошовому еквіваленті і якими користувачі системи можуть здійснювати оплату за товари та послуги тощо, але аж ніяк не грошові кошти.

Крім цього, правоохоронні органи часто просто не володіють відповідним рівнем знань та належної підготовки для правильної кваліфікації кіберзлочинів і початку ефективного їх розслідування, тому, при отриманні інформації про вчинення злочину даного виду зволікають із внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань. Так, досить поширеною є злочинна практика з порушення авторського права, відповідальність за яке, передбачена ст. 176 КК України, зокрема, використання комп’ютерної програми (яка, нагадаю, відповідно до законодавства, охороняється як літературний твір) без дозволу власника іншою особою для створення аналогічної власної комп’ютерної програми, по суті з ідентичним «front end»-ом. З особистого досвіду знаю, що в таких випадках весь тягар зібрання доказової бази лягає на плечі потерпілої особи, яка водночас, виступає, і заявником, і навіть подання повної, підкріпленої беззаперечними доказами зави про вчинення тягне за собою початок досудового розслідування часто тільки після оскарження бездіяльності правоохоронців у судовому порядку.

З іншого боку, в руках недобросовісних правоохоронців, кіберзлочин може стати непоганим засобом для підвищення показників роботи відповідного структурного підрозділу правоохоронного органу чи навіть для самопіару. Так, широкого резонансу у суспільстві набуло кримінальне провадження з розслідування хакерських злочинних діянь так званої «бот-мережі Avalanche», яке, з позиції сторони захисту розпочато щодо підозрюваних осіб лише на підставі двох співпадінь – професійної робочої діяльності та доволі поширеного в мережі нікнейму.

З врахуванням наявних проблем діяльності судових та правоохоронних органів у сфері боротьби з кіберзлочинністю, вирішення чи подолання цих проблем має бути насамперед спрямоване на:

•        по-перше, гармонізацію міжнародного та вітчизняного та законодавства у сфері кіберзлочинності, внесенням відповідних змін у кримінальне процесуальне законодавство України, зокрема щодо врахування особливостей оцінки судом електронних доказів, як таких, що найчастіше фігурують у кримінальних провадженнях з розслідування кіберзлочинів;

•        по-друге, подальшу розробку окремих криміналістичних методик розслідування кіберзлочинів, з врахуванням останніх тенденцій щодо типових способів вчинення даного виду злочинів;

•        по-третє, забезпечення належної фахової підготовки правоохоронців та суддів, до обов’язків яких належить розслідування кіберзлочинів та розгляд судових справ щодо них.

Насамкінець хочу зауважити, що, як відомо, злочинність бере свій початок з початку існування людства загалом. Відтак, доки існує людство – існує злочинність. Аналогічно, доки існують комп’ютери та Інтернет – існують і кіберзлочини. І якби сильно цього не прагнуло суспільство, викорінити їх повністю неможливо. Але завдяки належному рівню правової свідомості, уважності та відповідальності пересічних українських користувачів Інтернету, грамотно виписаному законодавству, ефективній роботі судів і правоохоронних органів, цілком здійсненним є зведення вчинення злочинів даного виду до мінімуму.

Карачевська Г.Р.
студентка IV курсу юридичного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка

*матеріал розміщено в авторській редакції та в рамках співпраці ІА "Українське право"  та ГО "Європейська Асоціація Студентів Права Львів"


КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Судова реформа: чому вчить досвід Польщі donum auctoris Судова реформа: чому вчить досвід Польщі
Політикам і певною мірою юристам видавалося та видається, що судова реформа – це їхня справа, це занадто близько ...
Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
31 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18
18.08.2017 09:30:00 - Таврійські зорі
19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31 1 2 3
ЗАХОДИ
18.08.2017 09:30:00 - Таврійські зорі
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика