ВиданняЕсе з права ІТ

Тенденції та перспективи врегулювання доменних спорів в Україні

08.06.2017 / 16:48
1065
+A
-a

Тенденції та перспективи врегулювання доменних спорів в Україні

Інформація – основна валюта демократії
Ральф Нейдер 

В умовах колосального розвитку інформаційних технологій важко переоцінити значення інструменту, який забезпечує ідентифікацію Інтернет-ресурсу у Всесвітній мережі, сприяє його популяризації та на сучасному етапі набуває статуту чи не найважливішого засобу індивідуалізації – доменного імені. 

Вже тривіальним явищем стало те, що з перспективами прогресу виникає необхідність створювати певні правові механізми, які належним чином захищатимуть людину від впливу інформації. Не винятком є і доменні імена, правовий захист яких є актуальним питанням (безперестанне зростання кількості  так званих «доменних спорів» – беззаперечне цьому підтвердження).

Задля належної оцінки проблематики, що виникає в контексті використання доменних імен в першу чергу потрібно з’ясувати їх правову природу з огляду на законодавчі та доктринальні положення. Як і будь-яке правове явище(!), сутність доменного імені як об’єкта правової охорони неоднозначно оцінюється фахівцями в юриспруденції. Так, щодо правової природи доменного імені сформовано дві діаметрально протилежні позиції, кожна з яких, проте, аргументована та переконлива.

Згідно з першою точкою зору доменне ім’я – це майно, а права на доменні імена є абсолютними майновими правами (коли праву власника кореспондує обов’язок інших осіб не порушувати це право). З іншого боку в доктрині побутує думка, відповідно до якої оскільки права на доменні імена виникають на підставі договору і з нього, то вони мають відносний характер (коли праву власника кореспондує обов’язок конкретної особи – контрагента по договору з правовласником), і можуть бути реалізовані тільки на підставі договору з відповідним реєстратором і в межах умов такого договору, а саме доменне ім’я – тільки послуга реєстратора в укладеному договорі. 

Щоб зрозуміти природу прав на доменні імена, потрібно з’ясувати мету придбавання таких прав. Цілком логічно, що права на доменні імена придбаваються з метою вільного володіння, користування і розпорядження доменним іменем, а, отже, це дає підставу розглядати доменне ім’я як об’єкт, що має економічну цінність. Якщо ж зводити право на доменне ім’я виключно до послуг реєстратора, то напрошується висновок, що права на доменні імена придбаваються з метою отримання послуг від конкретного реєстратора і в конкретному, визначеному цим реєстратором, обсязі.

Певним чином пролив світло на дане питання Європейський суд з прав людини у рішенні «Паеффген проти Німеччини», зазначивши, що виключне право використання доменного імені в Інтернеті варто розглядати як «майно» в значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У даній правовій позиції Суд акцентував на самостійності теорії «власності», яка не обмежується володінням виключно матеріальними речами і не залежить від формальної класифікації в національному праві. Свою позицію Суд обґрунтував майновою, економічною цінністю такого «майна» для його «власника».

Фактично домен є певним благом, яке може належати конкретній особі чи кільком особам, обмежено в просторі, має економічну (комерційну) цінність і може, що головне, задовольнити інтереси (потреби) його носія. Власник доменного імені вправі самостійно визначати способи його використання (розмістити рекламу, сайт про товари чи послуги, зробити доступ платним чи безкоштовним, здати доменне ім'я в оренду, продати тощо) – отже, за своїми ознаками доменне ім’я може в повній мірі обертатися в економічному обігу. Закріплена в рішенні позиція Європейського суду з прав людини щодо доменних імен та прав на них дозволяє досліджувати можливість застосування традиційних засобів захисту права власності безпосередньо для захисту прав на домени, визначати особливості обігу зазначених об’єктів в цивільному обороті та виявляти інші особливості названих благ.

Справедливості заради варто зазначити, що існує ще одна структура, з документів і діяльності якої можна зробити висновок про те, що доменні імена – це не самостійне майно, а права в рамках договору про реєстрацію, причому обмежені умовами використання. Мова йде про Інтернет-корпорацію з присвоєння імен та номерів (далі ICANN – від англ. Internet Corporation For Assigned Names and Numbers)  та її документи, що стосуються врегулювання доменних спорів (Єдина політика вирішення доменних спорів  та Правила Єдиної політики вирішення доменних спорів). Згідно з вищезгаданими документами відповідачу в процедурі необхідно довести і обґрунтувати свій законний інтерес в доменному імені (навіть якщо доменне ім'я є загальновживаним).

Невизначена правова природа доменного імені зумовлює неоднакове застосування законодавства судами у даній сфері. Це зумовлює виникнення спорів у сфері використання доменних імен, тобто доменних спорів (спір, який виникає щодо законності (недобросовісності) реєстрації та використання доменного імені між власником цього доменного імені та іншою заінтересованою особою). Як зазначив з цього приводу правознавець В. Савчук, «культура доменних спорів в Україні наразі на тій стадії, коли більшість учасників відносин ще не знають, що ім’я може бути лише домЕнним (з наголосом на другому склад), а дОменною (з наголосом на першому) – лише піч». На жаль, таке іронічне висловлювання певним чином характеризує ситуацію, що існує на даний час в умовах виникнення спору щодо доменних імен.

Виникнення доменних спорів пов’язане з таким поняттям як «кіберсквотинг» – умисна та недобросовісна реєстрація доменного імені з порушенням прав іншої особи на торговельну марку, як правило, з метою реалізації та реклами товарів і послуг, користуючись репутацією власника ТМ, або вигідно продати доменне ім’я, у тому числі подавши позов до суду на справжнього власника бренду.

Законодавче регулювання правовідносин у сфері доменних імен має свою специфіку. Перш за все, таке регулювання є досить обмеженим, що зумовлено природою мережі Інтернет та своєрідністю адміністрування системи доменних імен, яка історично склалась. Так, статут корпорації ICANN установлює, що «корпорація діє на користь Інтернет-товариства в цілому та для благодійних і громадських цілей має на меті зменшення тягаря уряду та підвищення глобальної громадської заінтересованості у функціональній стабільності Інтернету, виконуючи й координуючи функції, пов’язані з технічним управлінням імен та адрес в Інтернеті». Зазначений статут також встановив, що система найменування та адресації в Інтернеті є громадським ресурсом, яким слід управляти в інтересах світової Інтернет-спільноти. Тобто, регулювання правовідносин у сфері доменних імен переважно знаходиться поза правовим полем суто державного характеру, а це своєю чергою ускладнює вирішення спорів, що виникають щодо використання доменних імен.

Які ж альтернативи має особа в Україні, якщо вона у переконана в порушенні її прав на доменне ім'я? Так от, передбачена можливість звернення до органів Антимонопольного комітету (на підставі ст. 4 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» або ст. 10 біс Паризької конвенції про охорону промислової власності)». Окрім цього, відповідно до ст. 5 ЗУ «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського  суду  будь-який  спір,  який  виникає з цивільних чи господарських правовідносин,  крім випадків, передбачених законом». Оскільки таких законодавчих обмежень щодо доменних спорів не передбачено, та логічним є висновок, що доменний спір може бути переданий на розгляд третейським судом (проте такий спосіб захисту прав видається малореальним). До того ж, можна спробувати альтернативні способи вирішення спорів (розроблені ICANN). Проте, як показує практика, найбільшою популярністю в контексті вирішення доменних спорів користується судовий спосіб захисту (як правило, реалізовується в господарському судочинстві).  Вирішення доменних спорів у суді має свою специфіку, що пов’язано з ускладненою процедурою.

На практиці особа, яка вважає, що її права порушені, намагається самостійно через сервіс WHOIS дізнатися інформацію про реєстранта доменного імені, який буде належним відповідачем у судовому процесі. Якщо кіберсквотером є фізична особа, у відкритому доступі власник, наприклад, торговельної марки не знайде її даних, достатніх для подання позову – така інформація найчастіше буває скритою відповідно до ЗУ «Про захист персональних даних». Ці дані доведеться попередньо витребувати у реєстратора доменних імен через суд. До того ж, відсутні гарантії того, що кіберсквотер надав реєстратору правдиві та повні дані про себе або те, що він знаходиться на території України.

Позитивним новаторством у даному контексті стане прийняття ЗУ «Про підтримку кінематографії в Україні», проект якого був підписаний Президентом України 23 березня 2017 року. Окрім процедури блокування контенту в законодавство додається  обов’язок власників сайтів розміщувати контактну інформацію. Так, власники сайтів юридичні особи зобов’язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе, як повне ім’я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися. Фізичні особи, які не є суб’єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) тільки інформацію щодо адреси електронної пошти та номеру телефону, за якими з ними можна зв’язатися. Проектом даного закону пропонується також доповнити КУпАП статтею 16417 – «Порушення умов і правил, що визначають порядок припинення порушень авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет», якою передбачено накладення штрафу за нерозміщення власниками веб-сайтів, постачальниками послуг хостингу на власних веб-сайтах, в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) достовірної інформації про себе.

На даний час процедура отримання таких відомостей є складною та довготривалою, і навіть якщо власник торговельної марки одержав через суд достатні та вірні дані кіберсквотера, то немає гарантій, що такий кіберсквотер все ще буде належним відповідачем на момент подання власником такої ТМ позову до порушника, адже реєстратор, отримавши від суду запит про витребування даних, повідомляє про це кіберсквотера, який може встигнути вже передати доменне ім’я іншій особі.

Важливим аспектом, який позначається на вирішенні даного виду спорів, є складність вказаних правовідносин. Навіть використовуваний у сфері Інтернет категорійний апарат і поняття нерідко створюють суду додаткові труднощі для правильного вирішення спору. Це є підтвердженням того, що судовий спосіб захисту порушених прав у даній сфері є малоефективним і потребує дієвої альтернативи. На відміну від України, в Європі на рівні із судовим досить поширеним є вирішення спорів щодо доменних імен у позасудовому порядку, зокрема, способами альтернативного врегулювання спорів. Наприклад, спори вирішуються у порядку вже згаданої процедури UDRP – Єдиної політики вирішення спорів щодо доменних імен. Спори за вказаною процедурою можуть розглядатись п'ятьма акредитованими організаціями, серед яких: Азійський центр з вирішення доменних спорів; Національний арбітражний форум; Центр ВОІВ з арбітражу та посередництва; Чеський арбітражний суд; Арабський центр з вирішення спорів. Варто зазначити, що принципи UDRP охоплюють не всі домени верхнього рівня. Так, ця досудова процедура вирішення спору не поширюється на більшість національних доменних імен верхнього рівня, зокрема, на доменні імена у зонах .ua, .de,.fi, однак, наприклад, українські, німецькі та фінські власники торгівельних марок можуть звертатись до названих вище арбітражних судів, наприклад, щодо доменів .com, .net, .srl, .org, .info, .health, .biz, які належать до загальних доменних імен верхнього рівня.

Відповідно до Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена доменний спір має місце, якщо відбулася:

- реєстрація або придбання домену перш за все з метою  продажу, здачі в оренду чи іншої передачі прав на домен власнику торговельної марки або його конкуренту, щоб отримати за рахунок цього прибуток;

- свідома поведінка щодо реєстрації домену, щоб запобігти (перешкодити) відображенню відповідної торговельної марки іншого володільця у такому ж або подібному доменному імені;

- реєстрація домену з метою порушити бізнес конкурента;

- реєстрація домену з комерційною метою, щоб привабити користувачів Інтернету до цього веб-сайту, створюючи ймовірність змішування із торговельною маркою конкурента.

З вказаного вище вбачається, що всі ці дії реєстранта домену спрямовані на порушення економічної конкуренції в певній сфері та на незаконну боротьбу з конкурентами, які володіють правами на певну торговельну марку. Такий висновок також можна зробити з того, що, серед іншого, UDRP містить перелік обставин, що можуть бути доказами недобросовісності кіберсквотера, до яких належать:

-         обставини, що вказують на те, що доменне ім'я створене або придбане головним чином з метою продажу, здавання в оренду або передачі іншим чином зареєстрованого доменного імені заявникові, який є власником товарного знака або його конкуренту за гроші чи інші цінності, що перевищують підтверджені витрати відповідача, що прямо відносяться до доменного імені;

- доменне ім'я зареєстровано, щоб перешкодити власнику товарного знака відобразити знак у відповідному доменному імені, за умови, що відповідач зацікавлений в такій моделі поведінки;

- доменне ім'я зареєстровано, головним чином,  щоб перешкодити діяльності конкурента.

Процедура UDRP має чимало переваг, серед яких, зокрема, обов’язковість (процес розгляду справи може бути розпочатий особою, яка подала скаргу, і завершений навіть у тих випадках, коли реєстрант відмовляється брати участь); безпосередність виконання рішення (дозволяє уникати необхідності перегляду рішень, прийнятих відповідно до UDRP, або їх підтвердження судом чи іншим державним органом);  міжнародний характер (дозволяє вирішити питання різних юрисдикцій);  сфера дії (спрямована саме на боротьбу з кіберсквотингом, тобто на випадки недобросовісних реєстрацій доменних імен);  необхідні процедурні гарантії (нейтральність, повідомлення, мова, обов’язок доказування, незалежність і неупередженість експертів комісії, рішення з обґрунтуванням);  прозорість; швидкість вирішення спору (приблизно 60 діб) та оперативність виконання рішень (домен перереєстровується після закінчення 10-денного строку з дня винесення рішення); конфіденційність процесу в межах процедури UDRP. До того ж, спір можна розглянути не виходячи з дому в онлайн-режимі без  необхідності чекати на примусове виконання судового рішення.

Процедура UDRP включає наступні етапи: подача претензії в організацію, що уповноважена ICANN (один з п’яти вищезазначених центрів); подача відзиву; призначення Адміністративної комісії у складі однієї або трьох осіб (за загальним правилом спір розглядається одним арбітром, але за згодою сторін може бути призначено розгляд трьома – кожна сторона обирає по одному і одного призначає Адміністративна комісія); винесення рішення і повідомлення зацікавлених осіб; виконання рішення реєстратором щодо відмови в задоволенні вимог або скасуванні реєстрації чи передачі доменного імені.

Проте, поряд із суттєвими перевагами процедура UDRP порівняно із вирішенням доменних спорів у судах дійсно обмежує способи захисту порушеного права – можливістю виключно винесення рішення або про передання доменного імені, або про відміну реєстрації (делегування) доменного імені. При цьому пред’явлення будь-яких майнових вимог (наприклад, про стягнення збитків) не допускається. Водночас, як показує практика, для більшості доменних спорів, зазначених вище, ці два способи захисту і є найбільш бажаними та результативними для зацікавлених осіб. Проте  навіть з урахуванням переваг та недоліків різних механізмів захисту прав інтелектуальної власності у доменних спорах навряд чи застосування альтернативних способів їх вирішення зможе повністю замінити собою судовий захист порушеного права.

Як показує практика, юрисдикційна форма захисту прав на доменні імена не відповідає реаліям сьогодення, що своєю чергою зумовлює необхідність застосування альтернативних методів вирішення спорів, переваги яких були наведені. З урахуванням вищезазначеного, вважаю, що прогресивними змінами було б запровадження на законодавчому рівні можливості досудового вирішення доменних спорів з урахуванням правил та рекомендацій, розроблених Інтернет-корпорацією з присвоєння імен та номерів.

 

Толуб'як У.В.
студентка IV курсу юридичного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка

*матеріал розміщено в авторській редакції та в рамках співпраці ІА "Українське право"  та ГО "Європейська Асоціація Студентів Права Львів"

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Довіра до суду donum auctoris Довіра до суду
Довіра до суду не існує окремо від довіри до влади. Наше внутрішнє ставлення до рішень, які виносить суддя, отото...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
ЗАХОДИ
16.12.2017 09:00:00 - Технології та право
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика