НовиниУкраїна

ЄСПЛ поставив під сумнів практику українських судів у справі про визначення місця проживання дитини

04.09.2017 / 15:20
3131
+A
-a

ЄСПЛ поставив під сумнів практику українських судів у справі про визначення місця проживання дитини

Європейський суд з прав людини розкритикував практику національних судів щодо визначення місця проживання дитини, яка засновувалась на принципі «не розлучення дитини з матір’ю, крім як за наявності виключних обставин». Про це у Facebook повідомила представник Омбудсмана з питань дотримання права на інформацію Ірина Кушнір.

Зокрема, зазначається, що у справі «M.S. проти України» під час розгляду справи щодо визначення місця проживання дитини національні суди засновували своє рішення на цьому принципі і не піддали аналізу інші обставини справи, важливі для визначення найкращих інтересів дитини.
У справі «M.S. проти України» ЄСПЛ, зокрема, розглянув питання щодо «відповідності та достатності» аргументів, наданих судом у рішенні про встановлення місця проживання дитини. За обставин цієї справи, враховуючи, що рішення про визначення місця проживання дитини, становить втручання у право на повагу до сімейного життя, ЄСПЛ вирішив належним розглядати скаргу за статтею 8. 

При розгляді справи Суд вирішив, що аналіз, проведений національними судами до прийняття рішення, що донька заявника має проживати з матір’ю, не був достатньо ретельним. Таким чином, незважаючи на межі розсуду, які мають національні органи в сфері прийняття рішення щодо опіки дітей, аргументи, якими вони аргументували своє рішення не можуть вважатись «відповідними і достатніми».

Актуальною для розуміння цієї справи є окрема думка судді ЄСПЛ Ранзоні. Так, в окремій думці до рішення суддя ЄСПЛ вказав, що у цій справі видається, що національні суди методологічно засновувались на принципі «не розлучення малолітньої дитини з матір’ю, крім тих випадків, коли є виняткові обставини», про який йдеться у вищевказаній Декларації від 20 листопада 1959 року. Вони виходили з презумпції, що дитина має проживати з матір’ю, що може бути спростовано лише за наявності «виключних обставин». Застосувавши таку презумпцію, національні суди обмежили обсяг свого дослідження фактів встановленням наявності «виключних обставин». У результаті за відсутності «виключних обставин» суди не вдались до розгляду решти інших невиключних обставин, які могли бути релевантними для рішення. Презумпція на користь матері у справах опіки над дитиною не підтримується ні актами ООН, які були прийняті після вказаної Декларації, ні практикою Суду. Це також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав-учасниць. На думку судді ЄСПЛ, така методологія розгляду, заснована на вказаній презумпції, незастосування якої вимагає наявності «виняткових обставин», не є виправданою у 21-ому сторіччі, враховуючи права, гарантовані Конвенцією. Найкритичнішим у цій презумпції питанням є те, що вона prima facie вказує, що проживання дитини з батьком не є в «найкращих інтересах дитини». Вказана Декларація прав дитини не є обов’язковим документом. Вона була основою для розробки Конвенції ООН про права дитини від 1989 р., яка на відміну від Декларації є обов’язковим міжнародним договором. Однак, як вбачається з підготовчих матеріалів Конвенції (travaux préparatoires) положення щодо «відокремлення дитини від матері лише за виключних обставин» існувало тільки на початковій стадії процесу розробки. В подальшому воно було розкритиковане, як таке, що сприяє стереотипному баченню ролі матерів, заснованому на дискримінації. Таким чином, воно було усунуто.

Принцип, вказаний в Декларації щодо виключних випадків розлучення матері з дитиною не може як такий бути проблемою, враховуючи, що він не підриває процес прийняття рішення щодо визначення найкращих інтересів дитини. Однак, це те, що відбулось у даній справі. У зв’язку з презумпцією на користь матері, національні суди обмежили обсяг свого аналізу, зосередившись виключно на встановленні відсутності «виключних обставин» і не вдаючись до аналізу інших «не виключних» обставин, які могли б бути вирішальними для забезпечення найкращих інтересів дитини. Застосування презумпції, заснованої на необов’язковій за своїм характером Декларації від 1959 року, було дійсною причиною не проведення належно ретельного аналізу на національному рівні, зокрема, ретельного аналізу ризиків безпеки дитини та стабільності її середовища у разі проживання з матір’ю. Ця презумпція з самого початку підірвала збалансований аналіз ситуацій обох батьків і, що більш важливо, найкращих інтересів дитини.

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства:  протиправні практики donum auctoris Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики
Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй бе...
Бангалорські принципи поведінки суддів Феміда Бангалорські принципи поведінки суддів
Бангалорські принципи поведінки суддів були схвалені 27 липня 2006 року Резолюцією Економічної та Соціальної Ради...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Серпень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика