Представництво інтересів в судах
Правовий поглядАналітика

Деякі проблемні аспекти захисту права на честь, гідність та ділову репутацію у справах за участю ЗМІ

18.07.2019 / 10:28
559
+A
-a

Деякі проблемні аспекти захисту права на честь, гідність та ділову репутацію у справах за участю ЗМІ

Інформаційні агентства, газети, журнали, телеканали, радіостанції, інтернет-видання - усі вони наввипередки намагаються якомога скоріше донести до нас найсвіжіші новини світу, перебуваючи у процесі запеклої боротьби між собою за увагу аудиторії. Й дуже часто буває, коли в гонитві за черговою «сенсацією» журналісти не надто ретельно перевіряють достовірність та відповідність закону поширюваною ними інформації, а інколи вони й самі свідомо поширюють так звані «фейки» задля підвищення статистики своїх переглядів або тиражів. Відтак, такі ситуації можуть стати причиною ініціювання не зовсім приємних для ЗМІ судових позовів. 

Якщо говорити більш конкретно про спори щодо захисту честі гідності й ділової репутації, то відповідно до статистики, отриманої ще в відносно недалекому 2016 році, протягом останніх попередніх п’яти років кількість таких справ зросла майже у 8 разів. Зростання чисельності судових спорів у справах щодо захисту честі, гідності та ділової репутації неминуче спричинило й збільшення кількості нових проблемних питань на практиці або зробило більш гострішими старі. У зв’язку із цим в рамках даної статті «Українське право» здійснило узагальнення поширеної проблематики у зазначеній сфері.

Проблематика законодавчого визначення понять «честь», «гідність» та «ділова репутація»

Право на повагу честі і гідності, а також право на звернення до суду з позовом про їх захист закріплені у статті 297 Цивільного Кодексу України. В свою чергу, право на недоторканість ділової репутації й право на звернення до суду задля захисту цього права містяться в статті 299 ЦК. Проте, варто зазначити, що чинне законодавство не містить, власне, визначення понять «честі», «гідності» й «ділової репутації». Ця теза підтверджуються й Постановою Пленуму ВСУ №1 від 27.02.09, де, зокрема, йдеться про те, що причиною відсутності вказаних термінів в законодавстві є те, що вони «є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту».

Водночас, судді ВСУ у вищезазначеній Постанові надали власне тлумачення цих термінів. Так, «під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності; з честю ж пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло; а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у   тому   числі   підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин».

Окрім цього, слід відзначити, що визначення «ділова репутація» можна знайти й в деяких нормативно-правових актах, зокрема, у Податковому Кодексі, у Законах України «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».. Проте ці дефініції значно відрізняються одне від одного, прогнозовано відображаючи специфіку правовідносин, які регулюють вищезазначені законодавчі акти. Наприклад, відповідно до Закону України «Про банківську діяльність», «ділова репутація – «відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи».

Якщо звернутись до доктрини, то вельми вдалими є визначення честі, гідності і ділової репутації, надані свого часу відомим правником Белявським А.В. На думку цього вченого: «Честь - це соціально значуща позитивна оцінка особи з боку громадської думки. Гідність - це самооцінка особою своїх моральних, професійних та інших якостей. Ділова репутація - це сформованасуспільна думка про професійні позитивні і негативні якості особи (громадянина або організації)».Слід відзначити, що в порівнянні із пропонованими суддями ВСУ дефініціями, визначення від пана Белявського видаються, з одного боку, простішими, а, з іншого, лаконічнішими і більш легкими для сприйняття.

Співвідношення інститутів дифамації та захисту права на честь, гідність та ділову репутацію

В юридичній літературі, яка стосується проблематики спорів щодо захисту права на честь, гідність та ділову репутацію нерідко можна зустріти термін «дифамація», який деякі науковці та юристи-практики помилково ототожнюють із інститутом захисту честі гідності та ділової репутації. Дифамацію (від лат. «diffamo» - порочу, ганьблю) в більшості країн світу розуміють як правопорушення у вигляді поширення, вимовляння слів чи публікації відомостей,що не відповідають дійсності, які порочать честь, гідність та ділову репутацію потерпілого.

Науковець, суддя ВС Луспеник Д.Д. здійснює розмежування дифамації та інституту захисту честі, гідності та ділової репутації наступним чином: «Інститут захисту честі, гідності та ділової репутації у національному законодавстві, на перший погляд, схожий з інститутом дифамації, однак в ньому цей термін не використовується і раніше ніколи не використовувався. У той же час у дифамаційному праві цивільно-правовий судовий захист зазначених нематеріальних благ можливий лише за умови одночасного захисту права на свободу слова і масової інформації. 

Тобто значення будь-якого дифамаційного спору полягає у вирішенні колізії між правом на захист честі, гідності та ділової репутації, з одного боку, і правом на свободу слова і масової інформації – з іншого. Правильне вирішення зазначеного спору є дуже важливим, враховуючи, що на основі регулятивних та охоронних норм дифамаційного права створюються і оформлюються відносини між особистістю і засобами масової інформації».

Тобто, беручи до уваги вищенаведене, слід дійти висновку, що інститут дифамації значно ширший і багатогранніший за межі захисту честі, гідності та ділової репутації, передбачених чинним українським законодавством.

Визначення тягаря доказування

Протягом тривалого часу в українському цивільному законодавстві була наявна норма, що передбачала обов’язок відповідача довести достовірність поширюваною ним інформації (презумпція добропорядності). В даному випадку мова йде про частину 3 статті 277 Цивільного Кодексу, яка була викладена в наступній редакції: «Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Цю частину статті було вилучено змінами до ЦК від 27.03.2014. Проте, як згодом показала практика, вилучення норми жодним чином не звільнило відповідачів від обов’язку доведення ними достовірності поширюваною ними інформації.

Так, в гучній справі «Коломойський vs. Саакашвілі» було задоволено вимоги позивача із зобов’язанням спростувати поширену відповідачем недостовірну інформацію. Якщо коротко, то обставини справи є наступними: у серпні 2015 року ведуча телепрограми «ТСН. Тиждень» на каналі «1+1» задала своєму гістю - Міхеїлу Саакашвілі наступне запитання: «Ви заявили, що не дозволите Коломойському контрабанду в Одесі. Ви маєте докази? Маєте факти про те, що Коломойський на Одещині займається контрабандою? Ви готові це довести в суді?» . На що тодішній очільник Одеської ОДА відповів: «..я маю дуже багато доказів..»;«..а він вже мені надсилав загрози і він прекрасно знає, коли він працював в Грузії, це був єдиний випадок, коли який-небудь уряд змусив його сплатити податки…». У зв’язку із останніми висловлюваннями Коломойський подав позов в суд про спростування недостовірної інформації. 

Подільський районний суд м. Києва задовольнив цей позов. Подання ж апеляції та касації не принесли відповідачеві бажаного результату. Залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, Вищий спеціалізований суд зазначив, що «відповідач не довів достовірність поширюваною ним інформації, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ця інформація є недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його честі та гідності». При цьому, судді ВССУ підкреслюють, що «попри виключення частини 3 статті 277 ЦК, принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 КПК України, передбачає невинуватість особи до тих пір, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили» .

Слід відзначити, що практика покладення тягаря доказування на відповідача не є поодинокою. Зокрема, у жовтні 2014 року знову ж таки в програмі «ТСН», а також на сайті «tsn.ua» була поширена інформація про те, що «позивач відрізав пальці своїм бізнес-конкурентам, є членом злочинного бандитського угрупування…». Розглядаючи цю справу, ВССУ дійшов висновку, що «інформація, поширена відповідачами відносно позивача, є недостовірною, оскільки її було подано суспільству як перелік конкретних фактів, що відбулися, які негативно характеризують позивача в очах суспільства, і відповідач не надав доказів про те, що така інформація відповідає дійсності, як передбачено ст. ст. 10, 60 ЦПК України» .

Таким чином, беручи до уваги вищенаведену судову практику, можна говорити про те, що вилучення з ЦК частини 3 статті 277 аж ніяк не звільнило відповідачів від обов’язку доказування поширюваною ними недостовірної інформації. Суди обґрунтовують свою позицію за допомогою загальних принципів змагальності та доведення тих обставин, на які сторони по справі посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно, не лише позивач повинен доводити свої вимоги, а й відповідач зобов’язаний надати належні докази на підтвердження своїх заперечень. Взагалі виключення законодавчого закріплення обов’язку відповідача щодо доведення ним достовірності поширюваної ним інформації було помилковим, оскільки, як ми бачимо на практиці, ця норма, навіть попри вилучення, фактично продовжує «працювати».

Співвідношення «фактичних даних» і «оціночних суджень»

У журналістському середовищі доволі поширена афористична приказка, що «справжнім мистецтвом для журналіста є видавання страви «фактичні дані» під соусом «оціночні судження» таким чином, щоб юрист зміг її проковтнути, при цьому не вдавившись». 

Дійсно, у багатьох випадках межа між фактичними даними та оціночними судженнями виглядає досить примарною, що, звичайно, не оминають використати й представники ЗМІ. Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію», «Оціночними   судженнями,   за    винятком    наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що   містять   фактичні   дані,   зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних   засобів   (вживання   гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості». Що стосується ж фактичних даних, то в законодавстві відсутнє їх чітке термінологічне визначення, тому в даному випадку все ж доцільно звернутись до доктрини. Так, Горський Г.Ф. визначає фактичні дані як «відомості про факти, й самі факти (встановлені, ті, що є засобом пізнання інших обставин і фактів, які ще не встановлені, але підлягають пізнанню).                                                                       

Порівняння оціночних суджень і фактичних даних також можна знайти й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні у справі «Українська Прес-Група проти України» зазначено наступне: «У своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя».Таким чином, можна прийти до висновку, що в розумінні позиції ЄСПЛ ключовою відмінністю фактів від оціночних суджень є те, що останні жодним чином неможливо ані підтвердити, ані спростувати.       

На додаток, прикладом достатньо недвозначного розмежування фактичних даних та оціночних суджень може слугувати ухвала ВССУ, де суд дійшов цілком обґрунтованого висновку: «Доводи касаційної скарги про те, що спірне висловлювання відповідача на адресу позивача було оціночним судженням, є безпідставними, оскільки висловлювання містить конкретне звинувачення в тому, що позивач винний у смерті матері, та в тому, що його батько був позбавлений волі строком на 15 років за кримінальне правопорушення. 

Отже, висловлювання відповідача містить обвинувачення іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, що можна перевірити на істинність і спростувати, тому воно не є оціночним судженням, а є саме недостовірною інформацією, що порочить честь і гідність цієї особи». Тобто, в даному випадку наявний яскравий приклад фактичних даних, щодо яких видається можливим здійснити відповідну перевірку. Проте фразу, яку вимовив відповідач по тій справі дуже легко можна «трансформувати» в оціночні судження, зокрема, за допомогою таких звичних в журналістиці слів як «буцімто», «можливо», «на мою думку», «ймовірно», «вірогідно» і т. д., що суттєво впливає на вирішення справи про захист честі і гідності особи.

Григоров Денис, «Українське право»

 

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика