Правовий поглядАналітика

Інститут приватних виконавців в Україні: новий досвід і проблеми недосконалої реформи

20.11.2017 / 10:25
807
+A
-a

Інститут приватних виконавців в Україні: новий досвід і проблеми недосконалої реформи

Виконання судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації захисту прав постраждалих осіб. Однак в Україні цей механізм майже не працює, і саме тому до недавнього часу наша держава була лідером по скаргах до ЄСПЛ із питань невиконання рішень національними судами.

У рамках судової реформи, яка останніми роками проводиться в Україні, були прийняті закони України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та "Про виконавче провадження", які повинні вирішити цю проблему. Новелами цих законодавчих актів є введення поряд із державними виконавцями такої професії, як приватний виконавець.

«Реформа примусового виконання рішень була одразу ж направлена не стільки в напрямку ДВС, скільки  в основному на появу нової публічно-правової професії – приватних виконавців», - зазначив Юрій Моісеєв, директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, під час своє виступу на ІІІ Форумі з конкурсного права АПУ, що проводився в Києві. «Я маю велику надію, що приватні виконавці стануть тією самою організованою спільнотою, якій у майбутньому держава надасть більший функціонал», - продовжив представник Мін'юсту.

Реально приватні виконавці в Україні працюють лише з вересня цього року. Однак уже за два місяці роботи вони зіткнулись з низкою проблем, що стосуються як організації роботи, так і самої процедури виконання рішень. На форумі обговорити та розповісти про ці проблеми мали змогу самі представники цієї професії – Андрій Авторгов та Іван Жаботинський, які за час своєї недовгої роботи уже мають успішно виконані рішення. Тож з якими проблемами стикаються охочі стати приватними виконавцями та чому українська система виконання рішень потребує негайного реформування?

По-перше, маючи на меті захистити майбутніх учасників виконавчого провадження та їхні права і законні інтереси, законодавець певним чином обмежив доступ до професії виконавців. Всьому причиною положення ч. 3 ст. 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», в якому йдеться про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця.

Спочатку передбачалось, що мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця має становити 10% загальної суми стягнення за виконавчими документами, що перебувають на виконанні у такого виконавця протягом року, але не менше 1 тисячі мінімальних розмірів заробітної плати (тобто 3 200 000 грн). Однак пізніше (до моменту прийняття Закону) це положення було доповнене і тепер зазначається, що протягом перших трьох років роботи приватного виконавця цей мінімальний розмір не може бути меншим 100% загальної суми стягнення, але не меншим 3 200 000 грн.

Як наслідок страховими компаніями саме залежно від цієї суми встановлюється вартість такого договору. До речі, на початку поточного року за участю страхових компаній та іноземних експертів було складено орієнтовний (проект) договір страхування, який є збалансований та забезпечує права та інтереси усіх зацікавлених сторін. «Якщо вносити мінімальну кількість змін до цього договору, то договір страхування для приватних виконавців на мінімальну суму страхування наразі на ринку страхування коштуватиме близько 10 тисяч гривень», - зауважив Іван Жаботинський. Однак, якщо зменшити суми стягнення, обсяг прав потерпілих, шанси на отримання стягнення, то такий договір буде набагато дешевшим – близько 400 грн за договір.

На думку приватного виконавця, набагато раціональнішим та доцільнішим було б закріпити на законодавчому рівні меншу мінімальну суму страхування, але таку, що буде реально виплачуватись. Можливо також піти й шляхом західних країн, які страхують не окремих приватних виконавців, а всю спільноту загалом (в нашому випадку Асоціацію). До речі, як зазначив Олександр Сивокозов, заступник Голови Ради приватних виконавців України, наразі обговорюється питання створення гарантійного фонду, що буде наповнюватись за рахунок членських внесків та з якого будуть виплачувати страхові виплати, однак поки що це лише на рівні ідеї.

Наступною проблемою, з якою стикнулися приватні виконавці, є доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження помічників приватних виконавців. Так, наразі функціонал АСВП дозволяє взяти один з трьох варіантів ключів: виконавець, бухгалтер і діловод. Для помічників окремого ключа не існує, тому їм здебільшого видається доступ як для діловода, що передбачає лише реєстрацію вхідної, вихідної кореспонденції та ведення архіву, тобто зовсім не той об'єм повноважень, який визначений для помічників чинним законодавством і який потрібен для запуску потужної роботи офісу приватного виконавця чи нарощення об'ємів виконання. Тому доводиться або виконувати всю роботу виконавцеві самостійно, або давати помічникові доступ виконавця, однак в такому випадку фактично приватний виконавець залишається без роботи. Як наслідок, необхідно змінити технічні налаштування системи та надати можливість помічникам розробляти проекти процесуальних документів, при тому що такі повноваження їм надані законом та й технічна можливість робити спочатку проекти документів передбачена у системі, однак доступ до неї відкритий лише у виконавця.

Що стосується етапу виконання рішень, то, звичайно ж, чи не найбільша проблема виникає у зв'язку з неавтоматизованістю та розпорошеністю основних реєстрів майна боржників та неможливість автоматичного арешту коштів боржника. До того ж, як зазначає Олексанр Сивокозов, інколи трапляються абсурдні випадки, коли просто забули внести до постанови КМУ певну інформацію, і, як наслідок, виконавець отримує відмову у підключенні до баз регіональних сервісних центрів, тобто отримати інформацію про автотранспорт боржника онлайн фактично неможливо. Аналогічно приватні виконавці не мають спеціального доступу до ЄДРЮОФОП, через який можна було б відслідковувати корпоративні права боржників, і тому доводиться це робити вручну через загальнодоступний пошук.

Що стосується відсутності можливості автоматично арештовувати кошти боржника, то, як зазначає Андрій Авторгов, це є великим недоліком української системи виконання рішень. Так, для прикладу, у Литві така система існує, що дозволяє без надзвичайних зусиль 118 приватним виконавцям на всю країну справлятись із 10 тисячами виконавчих проваджень на кожного. Окрім цього, й інші процеси є максимально автоматизовані, наприклад, всі реєстри об'єднані в один, що дозволяє виконавцю натисканням однієї кнопки накласти арешт на все майно боржника - від нерухомості до цінних творів мистецтва. Також для виконавців у Литві не передбачено обмежень по кількості помічників на відміну від наших вимог Податкового кодексу, згідно з якими у самозайнятої особи, якою є приватний виконавець, може бути не більше 4-х найманих працівників.

До того ж приватні виконавці звернули увагу й на певні законодавчі прогалини та неточності, що зумовлюють виникнення додаткових процедурних питань під час виконання рішень.

Як зазначив Андрій Авторгов, найбільше питання у стягувачів викликає коло справ, які може брати до свого провадження приватний виконавець. Особливо це питання стосується виконавчих документів, які вже знаходились на примусовому виконанні у відділах ДВС та які, за бажанням стягувача, можуть бути передані на виконання приватним виконавцям. Однак у законодавстві з цього питання існує прогалина, що дозволяє передавати виконавчий документ від органу ДВС до приватного виконавця виключно до відкриття виконавчого провадження (тобто протягом 1 дня з моменту подання виконавчого документа до державного органу). Про це нам говорить буквальне тлумачення закону, в якому вживається поняття «передача виконавчого документа», а не «виконавчого провадження».

Якщо ж виконавче провадження уже відкрите, але стягувач бажає передати справу приватному виконавцеві, то йому потрібно шляхом написання заяви повертати виконавчий документ з ДВС та подавати до приватного виконавця. Але в такому випадку знімається арешт з майна боржника і виникають проблеми з виконавчим збором, про стягнення якого буде видана і постанова державного виконавця, і в майбутньому приватного виконавця.

Додаткове питання також виникає із об'єднанням виконавчих проваджень у так зване зведене виконавче провадження. Це допускається, зокрема, якщо боржником по декількох провадженнях є одна й та сама особа. Однак нюанси виникають, якщо такі провадження знаходяться у різних виконавців: у приватного та державного. У такому випадку права стягувача, який звернувся до державної служби, можуть бути порушені в зв'язку з більшою оперативністю дій приватного виконавця, який може першим звернути стягнення на все майно боржника на користь свого клієнта, незважаючи на те, хто із стягувачів першим пред'явив виконавчий документ на виконання. Міжнародний досвід вказує в даному випадку на важливість такої складової, як матеріальна зацікавленість виконавця. Так, у Литві, у разі наявності підстав для об'єднання декількох виконавчих проваджень у зведене, пріоритет має перший виконавець, а інші зобов'язані до нього приєднатись. При цьому винагорода розподіляється наступним чином: 75 % винагороди отримує перший виконавець, а 25% - решта виконавців, що до нього приєднались. Тобто у виконавця з'являється більша зацікавленість та мотивація, оскільки сума стягнення збільшується за рахунок нових клієнтів, і тому сума винагороди також зростає.

Наступне питання, яке стосується виконавчого збору, порушив Іван Жаботинський. Він звернув увагу на ще одне не зовсім якісно виписане законодавче положення, що стосується неможливості виконавцем виконувати рішення, які стосуються, зокрема, його самого (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про виконавче провдження»). Так, в окремих випадках у разі необхідності винесення окремої постанови про стягнення виконавчого збору, яка є самостійним виконавчим документом, приватний виконавець, що її виніс, зобов'язаний буде пред'явити її на виконання іншому приватному виконавцеві або до органу ДВС. Ці дії є не лише нелогічними, але й відтягують та зменшують шанси на стягнення цієї суми на користь виконавця.

Підсумовуючи, зауважимо, що реформа у сфері виконання рішень необхідна і є сьогодні, як ніколи, на часі. Однак створення нового інституту приватних виконавців наразі є недостатнім: потрібно реформувати законодавство, автоматизувати систему, об'єднувати реєстри. Для цього обов'язково необхідно запозичувати та імплементувати законодавство та досвід іноземних країн, які пройшли свій власний шлях та у яких результативність роботи виконавців свідчить про успіх таких нововведень. Водночас лише реальність виконання судових рішень та злагоджена робота виконавців свідчитиме про успішне проведення судової реформи в Україні.

Наталія Зозуля, Українське право

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Довіра до суду donum auctoris Довіра до суду
Довіра до суду не існує окремо від довіри до влади. Наше внутрішнє ставлення до рішень, які виносить суддя, отото...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
27 28 29 30 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
ЗАХОДИ
16.12.2017 09:00:00 - Технології та право
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика