Правовий поглядАналітика

Земельний податок в Україні: чому ДФС безпідставно накладає штрафи

01.04.2018 / 21:00
3514
+A
-a

Земельний податок в Україні: чому ДФС безпідставно накладає штрафи

“Право платника податків уникати сплати податків з використанням усіх дозволених законом способів ніким не може бути оскаржене. Кожен має право вести свої фінансові справи таким чином, щоб звести відповідні платежі до мінімуму” Дж. Сандерленд, Суддя Верховного суду США.

 На 22.03.2018 р. в Касаційному адмінсуді в складі Верховного суду було призначено склад суду для розгляду касаційної скарги Київської міської ради по справі № 826/10434/16. Суть позову полягає в визнанні незаконним та скасування пункту 5.6 «Положення про плату за землю в місті Києві», яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» (далі – Положення про плату за землю).

 Саме тому, що об’єктом розгляду цієї справи є рішення Київської міської ради (далі – КМР), результат розгляду цієї скарги є цікавим для багатьох підприємців та інших суб’єктів, які перебувають не лише у в місті Києві та сплачують, так звану, “плату за користування земельними ділянками”. “Українське право” вирішило розібратись, що стало передумовою для цього судового розгляду та чи дійсно в столиці України незаконно стягуються податки?

 В ЧОМУ КОЛІЗІЯ?

 Перш за все, при аналізі цієї ситуації, питання виникає, що саме розуміти під “платою за користування земельними ділянками” і як це поняття співвідноситься із “платою за землю” чи “земельним податком”, про які йдеться в Податковому кодексі.

 Справа в тому, що у кінці 2014 року до ст. 284 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) були внесені зміни, згідно яких органам місцевого самоврядування надано повноваження встановлювати ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

 У зв’язку і внесенням змін до Податкового кодексу України, Київська міська рада своїм рішенням від 28 січня 2015 року № 58/923 затвердила Положення про плату за землю.

 Оспорюваним пунктом 5.6 Положення передбачено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Зауважимо, що дане поняття в цьому Положенні вживається лише один раз; в Податковому кодексі воно теж відсутнє ( є лише подібні до нього, але з інших сфер оподаткування - “плата за користування надрами” та “плата за користування радіочастотами”).

 Тобто, як бачимо, Київська міська рада створила новий податок, який має назву “плата за користування земельними ділянками”. Водночас, встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом, забороняється (п. 10.4 статті 10 ПК України).

 Окрім цього, виходячи з аналізу положень ПК України вбачається, що на рівні вказаного нормативно-правового акту не передбачено взагалі встановлення подібного податку “за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено”.

 Тобто передумовою для стягнення земельного податку є наявність в особи земельної ділянки у власності чи користуванні (п. 270.1 ст. 270 ПКУ), а підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ). За відсутності цих умов земельний податок не може стягуватись з особи, однак на практиці бачимо іншу ситуацію.

Саме тому позивач по згадуваній вище справі вважає, що вказаний пункт Положення про плату за землю суперечить принципам податкового законодавства, положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України та Закону України “Про захист економічної конкуренції” і просить визнати його незаконним.

 Цікавою є, водночас, позиція КМР, висловлена нею під час розгляду справи в Київському апеляційному адміністративному суді. Так, представник КМР зазначає, що “...пунктом 5.6 Положення встановлено саме такий розмір земельного податку з метою спонукати суб'єктів господарювання та фізичних осіб як найскоріше оформити документи щодо права власності та права користування земельними ділянками...”. Тобто, фактично КМР погоджується із незаконністю цього пункту, однак пояснює мету його закріплення бажанням спонукати осіб до оформлення на себе земельних ділянок.

До того ж, цікавим є те, що рішенням Київської міської ради від 23.02.2017 року №1005/2009 було внесено зміни до Положення про плату за землю, пункти 5.4 та 5.5 виключені; у зв'язку з чим пункт 5.6 вважати пунктом 5.4. Тобто вже після відкриття провадження по даній судовій справі 25.07.2016 р., КМР вирішує внести зміни до Положення, згідно з якими оспорюваний пункт 5.6. стає пунктом 5.4.

 Як наслідок, виникає питання, що навіть в разі відмови в задоволенні касаційної скарги Київської міської ради і залишення в силі судових рішень двох попередніх інстанцій, пункт 5.4., який є ідентичним оспорюваному пункту 5.6., може так і залишитись чинним (скільки оспорюється саме пункт 5.6, а не 5.4)?

 

Зважаючи на те, що ухвала суду апеляційного суду по даній справі вже набрала чинності, а податкові органи й досі продовжують посилатись при проведенні камеральних перевірок на дану норму Положення, то напрошується відповідь: “так, даний пункт залишиться чинним”.

 

ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ: З 2013 ДО СЬОГОДНІ

 Якщо повернутись трохи в минуле, то можна побачити, що ще до прийняття Положення про плату за землю у м. Києві, податковими органами після здійснення перевірок податкової звітності з плати за землю, накладались штрафи на осіб, незважаючи на те, що земельні ділянки за ними не були зареєстровані ні на праві власності, ні на праві користування.

 Показовою в даному питанні є справа №826/13060/13-а за позовом одного з ОСББ Києва до ДПІ у Святошинському районі про скасування податкових повідомлень

-рішень. В даній справі позивачем було надано достатньо доказів того, що право власності або користування земельною ділянкою за ним не реєструвалися, натомість податкова в обґрунтування своєї позиції в контексті знаходження в ОСББ в користуванні земельної ділянки, посилалась на витяг з міського земельного кадастру, а не державного земельного кадастру (дані з якого є згідно положень ПКУ підставою для нарахування земельного податку).

 Схожа справа (№826/3695/13-а) була виграшною і для одного з ТОВ Києва, яке позивалось до цього ж ДПІ з аналогічним позовом, а ще одна справа (№ 826/18084/16) зараз знаходиться на стадії апеляційного оскарження; перша інстанція задовольнила позовну заяву в повному обсязі.

 Цікавим є те, що подібні камеральні перевірки проводились не тільки в м. Києві, а й в інших населених пунктах України, зокрема в місті Одесі (наприклад, справа 

№ 8983/10/1570). Так, в цій справі, як і в попередній, визначальним моментом було те, що у суб’єкта господарювання земельна ділянка не знаходилась ні у м власності, ні у користуванні, однак це не стало перешкодою для податкової у накладенні штрафних санкцій.

 Серед суб’єктів господарювання, які найбільш чуттєво сприйняли дію Положення про плату за землю, прийняту КМР, оскільки їх кількість є значною і практично в усіх немає ні на праві власності, ні на праві користування земельних ділянок, були житлово-будівельні кооперативи, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку та інші організації, які обслуговують багатоквартирні будинки. Так, ще з 2015 року, коли Положення про плату за землю вступило в дію, сотні обслуговуючих організацій отримали від податкових органів так звані “листи щастя” з повідомленням про порушення закону у зв’язку з неподанням податкових декларацій з плати за землю. Податкова, як і раніше було описано в розрізі судових справ, посилалась на дані міського земельного кадастру замість державного земельного кадастру, та на норми Положення про плату за землю (https://drda.org.ua/blog/2016-12-06/tak-hto-zh-povynen-platyty-zemelnyy-podatok-za-prybudynkovu-terytoriyu-i-chomu).

 Пізніше, в 2016 році а одному з веб-порталів (http://www.sdedov.kiev.ua), вивішувалось повідомлення про проведення пікетування Кабміну. Серед вимог голів ОСББ та ЖБК міста Києва була й така, що стосувалась питання сплати земельного податку: “...На сьогоднішній день жоден власник квартири - співвласник багатоквартирного будинку не має документу встановленого державою зразка, який підтверджує, що він володіє часткою будинку та прибудинкової території. Юридично ми приватизували “повітря між стінами, підлогою і стелею”, а наші будинки “висять в повітрі”, тому що земля під ними і біля них юридично не закріплена за співвласниками будинку, хоча вони платять земельний податок і облаштовують її...”.

 Вже на початку 2017 року на форумах активно обговорювали питання щодо оподаткування земельним податком земельних ділянок обслуговуючих організацій, які не знаходяться у їхній власності або користуванні. Керівники таких організацій не розуміють, на чому грунтуються вимоги податкової, якщо права на земельні ділянки не зареєстровані (http://forumodua.com/printthread.php?t=39861&pp=100&page=72).

 В той же час,вкінці 2017 року, Київська міська рада повідомила (http://kmr.gov.ua/uk/content/kyyivrada-utrychi-zmenshyla-stavku-zemelnogo podatku-dlya-osbb-i-zhbk) про те, що до Положення про плату за землю були внесені зміни, якими знижено ставку земельного податку для житлово-будівельних кооперативів, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків та асоціацій таких об’єднань до 0,01% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. В повідомленні також зазначено, що така ставка дозволить значно зменшити податковий тягар на членів ЖБК та ОСББ, і стимулюватиме киян оформляти правовстановлюючі документи на право користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

 Тобто, як можна свідчити з повідомлення Київської міської ради та зазначеної вище позиції ради в суді, така низька ставка є певним компромісом між владою та вказаними підприємцями, щоб стримано стимулювати їх до оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Однак, нагадаємо, що, незважаючи ні на що, рішення апеляційного суду вже набрало законної сили та повинно виконуватись, і зниження ставки податку в даній ситуації не може вважатись компромісом.

 Вже у 2018 році маємо одне рішення, що стосується аналізованої нами тематики. Так, 04.01.2018 р. Окружним адміністративним судом м. Києва було винесено постанову по справі № 826/5830/17 за позовом одного з ОСББ до ДПІ у Дарницькому районі про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Так, позивач вказував, що він не є ані користувачем ані власником земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок, але за результатами камеральної перевірки податковою були встановлені порушення щодо сплати земельного податку. Суд відмовив позивачу у задоволенні позову, обмежуючись посиланням на нині чинне Положення про плату за землю та не вдаючись до детального аналізу ситуації. На даний момент ця справа знаходиться на стадії апеляційного оскарження.

 

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Як можна свідчити із зазначеного, проблема дійсно існує і вона не грунтується на дії одного акту. Так, є випадки накладення безпідставних штрафів задовго до прийняття вказаного Положення (ще в 2013 році) чи зовсім на іншій території (наприклад, в Одесі). Підприємці та інші організації намагаються боротись із податковими органами, однак на даний момент можемо констатувати неодностайність судової практики по розглядуваному питанню.

 Наразі слід чекати рішення Верховного суду по згадуваній вище справі, який, сподіваємось, в цьому році вже зможе наблизити спірне питання до вирішення. У будь-якому випадку, на нашу думку, аналізоване Положення про плату за землю потребує доопрацювання та перегляду. Адже вплив на підприємства та організації за допомогою встановлення додаткових податків та зборів є недопустимим і незаконним.

 

Зозуля Наталія, “Українське право”

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Правовий цинізм: шлях до самознищення donum auctoris Правовий цинізм: шлях до самознищення
Правовий цинізм виявляється у невиконанні правових приписів через політичну доцільність. Правовий цинізм виявляєтьс...
Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість Феміда Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість
Судові справи, рішення по яких не вдається отримати роками, завжди були проблемою судової системи України. Останнім...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – значн...
Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31 1 2 3 4
ЗАХОДИ
04.10.2018 09:30:00 - Арбітражні Дні GIAC
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика