Представництво інтересів в судах
Правовий поглядАналітика

Звільнення сумісників: аналіз законодавства і практики

07.06.2019 / 12:34
1094
+A
-a

Звільнення сумісників: аналіз законодавства і практики

Судами розглянуто справу № 592/11917/17 щодо звільнення працівника-сумісника із займаної посади у зв'язку з прийняттям працівника, який не є сумісником http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81202814

Фабула справи.

1.   У жовтні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Зелене будівництво» Сумської міської ради (далі - КП «Зелене будівництво»), у якому просила визнати протиправним та скасувати наказ КП «Зелене будівництво» від 25 вересня 2017 року про її звільнення, поновити її на посаді заступника директора КП «Зелене будівництво» та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на посаді заступника директора КП «Зелене будівництво» за сумісництвом. Наказом директора КП «Зелене будівництво» від 25 вересня 2017 року її звільнено з займаної посади у зв'язку з прийняттям працівника, який не є сумісником з посиланням на статтю 7 КЗпП України, пункт 8 «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, пункту 9 статтю 36 КЗпП України з урахуванням пункту 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України.

Позивач вважала своє звільнення незаконним та таким, що відбулось з порушенням трудового законодавства, оскільки «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», яким при звільненні керувався відповідач, стосується працівників лише державних підприємств.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача з роботи за сумісництвом у зв'язку з прийняттям на цю ж посаду іншого працівника на постійне місце роботи, роботодавцем дотримано норми як трудового законодавства, так і інші нормативно-правових акти. Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" від 03 квітня 1993 року №245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.

Зазначені нормативно-правові акти врегульовують питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів всіх рівнів. Тобто, дія зазначеної постанови поширюється не тільки на державні, а і на комунальні підприємства, установи і організації.

Постановою апеляційного суду Сумської області від 14 травня 2018 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Зелене будівництво» від 25 вересня 2017 року № 280-К про звільнення позивача з посади заступника директора за сумісництвом 25 вересня 2017 року на підставі статті 7 КЗпП України, пункту 8 «Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, пункту 9 статті 36 КЗпП України з урахуванням пункту 3 частини 1 статті 43-1 КЗпП України.

Поновлено позивача на посаді заступника директора за сумісництвом КП «Зелене будівництво» з 26 вересня 2017 року. Стягнуто з КП «Зелене будівництво» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що стаття 7 КЗпП України не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником. Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, яким відповідач у справі, - КП «Зеленбуд», не є, а тому не може застосовуватися у спірних правовідносинах. Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу відповідача задовольнив з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Згідно пункту 3 частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством

Звільнення сумісників у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Робота за сумісництвом регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, яким визначені додаткові підстави для звільнення з роботи за сумісництвом.

Вказані нормативно-правові акти регулюють питання роботи на умовах сумісництва в установах, організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів, отже, їх дія поширюється на комунальні заклади, утворені органом місцевого самоврядування, та комунальні установи, організації, що фінансуються з бюджету.

Згідно з пунктом 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, а також у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги.

Наведена норма права прямо передбачає таку підставу звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, встановивши, що позивач працювала у КП «Зелене будівництво» за сумісництвом на посаді заступника директора та з прийняттям на цю посаду іншого працівника, який не є сумісником, а буде працювати на постійній основі, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача дотримано вимоги чинного трудового законодавства, а тому відсутні підстави для поновлення її на роботі.

У наказі про звільнення позивача зазначена вірна підстава звільнення, з якою комунальне підприємство пов'язувало таке звільнення.

Проте, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що стаття 7 КЗпП України не містить такої підстави звільнення, як прийняття на роботу працівника, який не є сумісником, а Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року              № 43, поширюється лише на державні підприємства, установи і організації, яким відповідач у справі не є, а тому не може застосовуватися у спірних правовідносинах.

Верховний суд постановив, що за викладених обставин рішення апеляційного суду не може залишатись в силі, підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

____________________________________________________

Як видно, основний акцент при розгляді даної справи суди зробили на аналізі норм матеріального права в частині як того, що чи можливе застосування Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затверджене наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 до комунальних підприємств, так і можливості звільнення працівника-сумісника у разі прийняття працівника, який не є сумісником, на підставі пункту 8 вказаного Положення, статті 7 КЗпП України і пункту 9 статті 36 КЗпП України.

Вбачається можливим доповнити проведений судом аналіз обставин, матеріалів справи і застосованих до спірних правовідносин норм матеріального права.

Статтею 102-1 КЗпП України визначено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» врегульовані умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій.

Незважаючи на те, що згідно з пунктом 5 вказаної постанови Кабінет Міністрів України доручив Міністерству праці разом з Міністерством юстиції та Міністерством фінансів розробити і затвердити положення про умови роботи за сумісництвом, залишається відкритим питання чи уповноважені самим законодавцем (звертаю на це окрему увагу) дані міністерства продукувати додаткову підставу для звільнення з роботи за сумісництвом у разі прийняття працівника, який не є сумісником (що власне і міститься у пункті 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43).

Тому неоднозначним є звільнення працівника-сумісника у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, на підставі вказаного Положення, а також статей Кодексу законів про працю України, які:

-         одна формулює відсилочну норму до інших норм законодавства, що можуть передбачати додаткові підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (ст. 7 КЗпП України).

Фактично для працівника кадрового підрозділу виникає дилема щодо необхідності визначення формулювання наказу та підтвердження підстав для звільнення сумісника у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, зокрема, за якою зі статей КЗпП України або іншого закону відбуватиметься таке звільнення. Для кадрових підрозділів суб’єктів господарювання, які не відносяться до державної і комунальної форми власності це посилюється відсутністю можливості застосування Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43.

-         друга передбачає , відсутність необхідності звернення власника або уповноваженого ним органу до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) за отриманням її (його) згоди при звільненні з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником (стаття 43-1 КЗпП України).

Автор на практиці неодноразово зустрічав кадрові накази про звільнення сумісників у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, з посиланням лише на статтю              43-1 КЗпП України, що взагалі є правовим нонсенсом.

-         третя визначає, що окрім пунктів статті 36 КЗпП України іншими (окрім самого Кодексу законів про працю України) законами можуть передбачатися підстави для припинення трудового договору (пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України).

Зазначимо, що пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України власне і став підставою для припинення безстрокового трудового договору з керівниками державних та комунальних закладів культури, а також з професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) державних та комунальних закладів культури згідно з Законом України від 28 січня 2016 року № 955-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури».

Принагідно зазначимо, що на сьогоднішній день «інші закони», які окремо передбачають підстави для звільнення сумісників у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, відсутні.

Окрім того, у зв’язку зі зміною Верховною Радою України редакції статті 36 КЗпП України, згідно з якими підстави припинення трудового договору доповнені пунктом 9 - «підстави, передбачені іншими законами», взагалі виникає питання щодо можливості застосування статті 7 КЗпП України у взаємозв’язку з Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 в частині формулювання додаткових підстав для припинення трудового договору деяких категорій працівників державних підприємств, установ і організацій.

При цьому слід також звернути особливу увагу на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), в якому Конституційний Суд України зазначив:

«Розгалужена і багаторівнева система джерел трудового права дістала своє відображення у термінах, що використовуються в Кодексі законів про працю України. Зокрема, такі терміни, як "закони", "законодавчі акти", "законодавство", "міжнародні договори", "договір", "угода", "колективний договір" тощо, що вживаються у Кодексі, визначають певний вид нормативних актів, які залежно від предмета регулювання трудових відносин регламентують інститути трудового права, конкретні трудові відносини чи їх окремі елементи.

Найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін    "законодавство". Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в   деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

У Кодексі законів про працю України термін "законодавство" в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено».

Тобто, норми статті 7 КЗпП України в частині того, що «додаткові підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов встановлюються законодавством» (при застосуванні терміну "законодавство" у широкому значенні з включенням до нього також і нормативно-правових актів міністерств) та норми пункту 9 статті 36 КЗпП України згідно з якими «Підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами» є конкуруючими, зі всіма правилами вирішення колізій.

Цілковито погоджуючись з необхідністю наявності «полегшеної» процедури звільнення працівника-сумісника з роботи, яка для нього не є основною (для реалізації можливості працевлаштування працівника на основне місце роботи), вбачається, що така процедура має бути виписана у законі, а тому необхідним є внесення відповідних змін до чинного законодавства.

 

Андрій Олександрович Гулий, адвокат.

gulandriy@gmail.com

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1
ЗАХОДИ
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика