Юридичний супровід бізнесу
Правовий поглядНаукова думка

Електронні докази: практика застосування до і після змін до законодавства

06.06.2018 / 09:42
1895
+A
-a

Електронні докази: практика застосування до і після змін до законодавства

Сучасний етап розвитку інформаційних технологій не міг не позначитися як на діяльності судової системи в цілому, так і на змагальності судового процесу по конкретній справі. Так, з’явився новий вид доказів – електронні докази.

У попередніх статтях з цієї теми було розглянуто загальні особливості правового регулювання цього інституту на законодавчому рівні та проаналізовано наукові розробки з окремих питань. Наразі об’єктом дослідження будуть судові рішення, в яких згадується про використання електронних доказів в судовому процесі до та після змін до процесуальних кодексів від 03.10.2017 року.

Чи є відомості з інтернету належним доказом в судовому процесі?

Незважаючи на те, що правове закріплення на нормативному рівні електронні докази в цивільному процесі отримали відносно недавно, однак в судовій практиці їх застосування зустрічається уже протягом тривалого часу.

Так, наприклад, в рішенні апеляційного суду Київської області у справі № 22ц-1908/2006 ще від 02.06.2006 року згадується посилання позивача на неправдивість відомостей, які розміщені на одному з веб-сайтів, та необхідність визнання їх такими, що порочать ділову репутацію позивача. В зв’язку з тим, що не було доведено факту поширення відповідачами вказаної інформації, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Поряд з цим можна згадати й інші судові рішення, в яких об’єктом дослідження була інформація, яка розміщена в мережі Інтернет. Раніше така інформація до суду подавалась найчастіше в паперовій формі (роздруківки веб-сторінки або screenshot) та виступала одним з видів письмових доказів. В цьому питанні прослідковується відсутність єдності серед суддів.

Деякі суди приймали ці докази, досліджували, оцінювали та враховували при ухваленні рішення. Така позиція присутня, наприклад, в рішенні Апеляційного суду міста Києва по справі № 22-ц/796/9597/2014 від 09.10.2014 року, рішенні Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-2561/12 від 16.02.2012 року (суд визнав допустимим доказом роздруківку з веб-сайту, надану позивачем, на якій був наявний коментар особи, незважаючи на те, що на момент огляду веб-сайту в судовому засіданні цей коментар був відсутнім), ухвалі ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ по справі № 761/13156/16 від 22.02.2017 року (“у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України суд не дав оцінки роздруківкам текстів інформації з інтернет-сайту телеканалу “112” та відповідних скрін-шотів”).

До того ж по останній справі вказані у роздруківках та скрін-шотах обставини були підтверджені й висновком експертного дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів. Подібна практика знайшла своє відображення і в рішеннях судів інших юрисдикцій (рішення, зареєстровані в ЄДРСР за номерами 52457399 та 58328929).

Водночас існують приклади неприйняття судами роздрукованого змісту веб-сторінок у якості належних та допустимих доказів: наприклад, в рішенні Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/43218/16 від 24.05.2017 року (суд відмовився враховувати “простий знімок з екрану, на якому у вікні браузера відкрито веб-сторінку та роздруківку її вмісту”), в ухвалі Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/13905/16 від 01.04.2016 року (“оскільки роздруківки сторінок з Інтернет [...] не доводять факт розміщення відповідної інформації, а головне – особу, що таку інформацію розмістила”).

Чи може бути інформація із соцмереж доказом в суді?

На практиці все частіше можна зустріти використання роздруківок із соціальних мереж у якості доказу в судовому процесі. Так, наприклад, позитивну позицію суду щодо належності та допустимості роздруківки із соціальних мереж як доказу можна знайти в таких судових рішеннях: в ухвалі Апеляційного суду міста Києва у справі № 757/16817/16 від 17.05.2017 року (“на спростування доводів відповідача щодо скрутного майнового стану позивачка надала роздруківку з персональної сторінки відповідача у соціальних мережах, з яких вбачається, що він багато подорожує”), а також в рішеннях в ЄДРСР під номерами 64949409, 66029579, 66936677, 66140046 та 65828101.

Особливу увагу викликає можливість ідентифікації особи, яка створила та опублікувала інформацію (допис, коментар, лист тощо) на певній веб-сторінці. Так, здебільшого суд приходить до висновку, що “такі докази не є належними та допустимими, оскільки не містять ідентифікації осіб” (рішення в ЄДРСР під номерами 68281203, 56551967 та постанова ВГСУ за посиланням).

Винятком із зазначеного правила можна назвати постанову Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-13438/12/2670 від 21.02.2013 року (суд визнав підтвердженим факт адміністрування сторінки в соцмережі особою, оскільки “технічну можливість зробити прінт-скрін, де можна побачити ім'я особи, яка здійснює адміністрування відповідної сторінки, має лише особа, якій відомі логін та пароль доступу до сторінки соціальної мережі”).

Найбільш поширена аргументація судів з приводу неналежності роздрукованих веб-сторінок із соціальних мереж як доказів є те, що “в соціальних мережах може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем”, а тому зазначене ім’я чи логін не дає можливості ідентифікувати особу. Така позиція знаходить підтвердження в низці судових рішеннях, наприклад, зареєстрованих у ЄДРСР під номерами 61275547, 66288969, 62904336, 36029965, 38252647. 

Натомість все ж існують рішення, в тому числі судів інших юрисдикцій, в яких, незважаючи на фактичну неможливість ідентифікації осіб, роздруковані веб-сторінки із соціальних мереж розглядаються та досліджуються як належні докази, які фактично презюмують авторство допису чи листа одній із сторін спору (рішення, зареєстровані в ЄДРСР під номерами: 65162678, 65913699, 38011009, 70841891, 65201286). 

Окрім цього, уже є декілька рішень, ухвалених після набрання чинності нової редакції ЦПК України, однак здебільшого в них обґрунтовується неналежність такого виду доказів. Наприклад, рішення Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/25508/17 від 07.02.2018 року (“суд не приймає їх до уваги, оскільки з них не вбачається, що саме ОСОБА_3 є власником вказаних автомобілів та ним здійснюється продаж”), рішення Богунського районного суду міста Житомира у справі № 295/1278/18 від 06.03.2018 року (“присутність на таких витягах (скріншотах з мережі Фейсбук – прим.) визначення “ОСОБА_3” (англ. мова) не свідчить про виконання відповідних записів саме відповідачем по справі – фізичною особою ОСОБА_3”).

Законодавчі прогалини процедури подання електронних доказів

З прийняттям нового законодавства, здавалося б, проблема щодо правильного застосування цих доказів в судовому процесі повинна була б зникнути, однак на практиці це мало зворотній ефект.

Така практика прослідковується, наприклад, в рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/14572/16-ц від 02.03.2018 року (суддя відмовила у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи дисків із звукозаписами, оскільки “вони не мають реквізитів, за допомогою яких підтверджується цілісність цього електронного документа, зокрема позначку про зміни та доповнення та позначку часу документа”), в постанові апеляційного суду Чернівецької області від 17.01.2018 року у справі № 716/254/16 (суд відмовив у дослідженні звукозапису розмови та її стенограми, оскільки “в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вказаний звукозапис [...] отриманий з дотриманням вимог законодавства”) та інших судових рішеннях.

ЕЦП – обов’язковий чи факультативний реквізит електронних доказів?

Що стосується можливості та необхідності посвідчення електронних доказів ЕЦП, то дане питання також є колізійним тривалий час. Особливо воно стосувалось електронних поштових повідомлень, які здебільшого подаються до суду в роздрукованому вигляді без додаткових реквізитів. 06.08.2014 року з цього приводу висловився ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначивши, що ці повідомлення не відносяться до електронних документів і їх посвідчення необов’язкове (в ЄДРСР: № 40396067).

Водночас останнім часом, а тим більше після прийняття нового процесуального законодавства, суди починають займати протилежну позицію та ігнорують роздруковані електронні листи, не посвідчені ЕЦП (рішення, зареєстровані в ЄДРСР за номерами 70605007, 69225208, 72517880).

Оригінали чи копії електронних доказів?

Наступна прогалина стосується проблематики визначення поняття “оригіналу” та “копії” електронного доказу, які досі залишаються нерозкритими. Перш за все це проявляється в ототожненні поняття “оригінал електронного пристрою” та “оригінал електронного доказу”, що на практиці призводить до необхідності долучення до матеріалів електронних пристроїв, наприклад, на які було здійснено фотозйомку (рішення, зареєстровані в ЄДРСР за номерами 71673077, 71954637).

Очікуваний колапс також трапляється при необхідності обґрунтування певних обставин відомостями, які містяться на веб-сайті в мережі Інтернет: в цьому разі ще складніше зрозуміти, що є оригіналом електронного доказу (рішення №72257636 в ЄДРСР).

Також проблеми виникають при подачі копій електронних доказів (наприклад, фотографій): суди не приймають такі докази в зв’язку з порушеням вимог їх оформлення (рішення під номерами 71799720 та 72583082 в ЄДРСР). 

Забезпечення електронних доказів – як тут? 

Що стосується вирішення питання про забезпечення електронних доказів, зокрема, шляхом їх огляду в судовому засіданні, то здебільшого в даному питанні практика є однозначною та з’явилась задовго до прийняття нового законодавства (рішення № 63019676 в ЄДРСР). 

Окрім цього, нещодавно, наприклад, це питання вирішувалось Апеляційним судом в постанові у справі № 756/11258/17 від 01.03.2018 року (суд погодився щодо доцільності забезпечення електронних доказів (мультимедійних текстових повідомленнях у мобільному додатку “VIBER”) шляхом огляду їх в судовому засіданні). Водночас існують приклади відмови у задоволенні подібних клопотань (в ЄДРСР під номером 72804812).

Також цікавим є питання забезпечення електронних доказів позасудовими способами, наприклад, шляхом використання спеціальних веб-сайтів чи програм, за допомогою яких автоматично створюються архівні копії веб-сайтів (наприклад, веб-сайту www.archive.org). Здебільшого такі відомості суди приймають як належний та допустимий доказ (рішення в ЄДРСР під номерами 28766835, 58845931, 26264741, 67485720, 56794496), однак інколи вони відмовляють у задоволенні клопотання про долучення їх до матеріалів справи на підставі, що сторона “не надала суду докази достовірності доказів” (№71673077 в ЄДРСР).

Поміж іншого зауважимо, що дані з цього ресурсу успішно використовуються в якості доказу і в судовій практиці інших країн, наприклад, в Російській Федерації та США (Eltgroth D. Best Evidence and the Wayback Machine: Toward a Workable Authentication Standard for Archived Internet Evidence).

Висновки 

На даний момент однозначно важко свідчити про позитивний чи негативний вплив на судову практику нового процесуального законодавства. Процедура подання та дослідження електронних доказів, закріплена в нині чинному законодавстві, є надзвичайно ускладеною та незрозумілою як для учасників справи, так і для самих суддів. Як наслідок, при використанні цих доказів в судовому процесі виникає низка проблем, які неможливо вирішити, опираючись на чинне законодавство, що свідчить про необхідність перегляду цих положень з метою внесення до них законодавчих змін. 

Зозуля Наталія, “Українське право”

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства:  протиправні практики donum auctoris Деструктивність (руйнування) громадянського суспільства: протиправні практики
Процес формуваня громадянського суспільства в Україні набув ознак тривалого і суперечливого руху, який у своїй бе...
Бангалорські принципи поведінки суддів Феміда Бангалорські принципи поведінки суддів
Бангалорські принципи поведінки суддів були схвалені 27 липня 2006 року Резолюцією Економічної та Соціальної Ради...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – зна...
Липень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 29 30 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18
18.07.2018 09:00:00 - Digital Finance & Technology
19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
ЗАХОДИ
18.07.2018 09:00:00 - Digital Finance & Technology
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика