Правовий поглядНаукова думка

Поняття і зміст кримінально-правових підстав для зміни або скасування рішень суду

20.10.2018 / 17:50
1062
+A
-a

Поняття і зміст кримінально-правових підстав для зміни або скасування рішень суду

Незважаючи на прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), питання, які пов’язані із забезпеченням законності, неупередженості, обґрунтованості, справедливості та вмотивованості судового рішення суду першої інстанції, продовжують залишатися актуальними. Україна перебуває на четвертому місці за кількістю справ, які розглядає  Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ). Серед таких справ значну частину становлять скарги на рішення національних судів у кримінальних провадженнях. На сьогодні досить актуальним є питання якісного оскарження судових рішень судів першої інстанції відповідно до вимог національного законодавства в апеляційному та касаційному порядку, і в цьому аспекті, важливе значення мають підстави для зміни або скасування судових рішень.

Зазначимо, що метою зміни або скасування судових рішень є виправлення помилок судами апеляційної та касаційної інстанцій, які були допущені судами першої інстанції. Така система залишається важливим засобом захисту громадян, чиї права були порушені в кримінальному судочинстві, відповідає його призначенню як захисту прав і законних інтересів осіб і організацій, потерпілих від злочинів, так і захисту особистості від незаконного та необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав і свобод, тягне за собою призначення винним справедливого покарання або звільнення від нього, реабілітацію кожного, хто необґрунтовано піддався кримінальному переслідуванню.

На даний час неоднозначною та суперечливою залишається практика судочинства щодо застосування кримінально-правових підстав для зміни або скасування судових рішень, що, відповідно, призводить до порушення прав і свобод людей, які в подальшому змушені звертатися за захистом своїх прав до ЄСПЛ.

                        Завданнями кримінального провадження, як відомо, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У статтях 409 та 438 КПК України передбачено конкретний перелік підстав для зміни або скасування судового рішення в кримінальному судочинстві. Такими підставами являються: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (засудженого). Серед зазначених підстав можна виділити підстави, які пов’язані з порушенням судом, що постановляє рішення, вимог кримінально-процесуального законодавства та підстави, які пов’язані з неправильним застосуванням судом, який постановляє рішення, норм кримінального законодавства (кримінально-правові підстави). Такими підставами, вочевидь, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (засудженого).

При цьому до кримінально-правових підстав для зміни або скасування судових рішень у відповідності до ст.  413 КПК України відноситься неправильне застосування закону, тобто: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Необхідно зазначити, що, враховуючи зарубіжний досвід закріплення аналогічних підстав та доктринальні підходи до їх класифікацій, перші два вказані випадки неправильного застосування кримінального закону не можна розглядати як окремі, адже якщо суд застосував закон, що не підлягає застосуванню, він, логічно не застосував закон, який підлягає застосуванню. Відповідно перші дві підстави єдині.

Прикладом не застосування судом закону, який підлягає застосуванню, є постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 24 травня 2018 року по справі 450/705/16-к, відповідно до якого касаційна скарга засудженого ОСОБО_1 задоволена, ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 жовтня 2017 року, ухвала Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року скасовані та на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1, яка засуджена вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 4 липня 2016 року, із застосуванням ст. 69 КК України, на 1 рік обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, звільнена від відбування покарання.

Мотивуючи своє рішення колегія суддів вказала, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Статтею 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено категорії осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили. Пункт «в» відносить до таких осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами. ОСОБА_1 засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, тобто, за вчинення необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України є тяжким.

У зв’язку з тим, що з матеріалів провадження вбачалось, що ОСОБА_1 має сина, якому не виповнилось 18 років, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду й звільнила ОСОБА_1 від відбування покарання.

Отже, у наведеному прикладі суд першої інстанції не застосував Закон України «Про амністію у 2016 році», який підлягав застосуванню при вирішенні судом питання про кримінальну відповідальність винної особи.

Що стосується неправильного тлумачення кримінального закону, яке суперечить його точному змісту і може стати причиною для зміни або скасування судових рішень, то є випадки, наприклад, помилкового застосування однієї статті декілька разів при винесенні судом рішення. Зокрема, у вироку суду першої інстанції при складанні покарань суд двічі застосував вимоги статті 75 та статті 76 КК України, а саме – окремо за вчинений злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, та повторно після остаточного призначення покарання за сукупністю злочинів за правилами ч. 4 ст. 70 КК України (Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2016 року по справі 206/937/17). В іншому випадку суд помилково застосував при постановленні вироку ст. 75 КК України та звільнив обвинуваченого не лише від основного, але одночасно і від додаткового покарання з випробуванням, що суперечить змісту закону (Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2018 року у справі 185/9723/16-к). Наведені приклади засвідчують, що неправильне застосування кримінального закону, яке суперечить його точному змісту, є фактично помилковим застосуванням судом норм, закріплених в Загальній частині Кримінального кодексу України.

Неправильне застосування кримінального закону може полягати як у неправильній кваліфікації злочину, так і у помилковому застосуванні судом норм, закріплених в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

Пленум Верховного Суду України в абзаці 1 п. 1 Постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз’яснив судам, що «при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання». Конституційний Суд України в абзаці 5 п. 4.1. рішення від 2 листопада 2004 р. № 15-зп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 КК України (справа про призначення судом більш м’якого покарання): «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Проте, аналіз судової практики вказує, що проблеми призначення покарання залишаються актуальними, а при призначенні покарання суди не завжди дотримуються вимог загальних засад кримінального законодавства. Так, в деяких випадках суди не розкривають зміст, а лише формально вказують на врахування ними ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, які обтяжують або пом’якшують покарання, а в інших випадках взагалі не беруть до уваги зазначене. Вказане є наслідком, здебільшого, призначення судом занадто м’якого або занадто суворого покарання.

Прикладом зазначеного є вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 14 березня 2017 року, відповідно до якого ОСОБУ_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Проте, Постановою колегії суддів Першої судової Палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 742/592/17, касаційна скарга прокурора у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого унаслідок м'якості – задоволена, ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 25 травня 2017 року щодо ОСОБА_1 скасована і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У вказаній Постанові колегією суддів зокрема зазначено: «…при перевірці кримінального провадження касаційним судом встановлено, що  твердження прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання вимогам кримінального закону через м'якість призначеного покарання заслуговують на увагу. Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу засудженого, який є особою зрілого віку, раніше вже неодноразово судимий, стан його здоров'я, зокрема те, що він перебуває на «Д» обліку у лікаря нарколога та згідно з медичним висновком страждає опійною наркоманією, але примусового лікування від неї не потребує, не перебуває на обліку у лікаря - психіатра, пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття,  активне сприяння розкриттю злочинів та обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочинів. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції. Разом з тим, Суд уважає слушними твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі у наближеному до мінімального розміру, передбаченому кримінальним законом, не відповідає особі засудженого. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження за апеляційною скаргою прокурора, в якій він порушував питання про його скасування у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і  особі засудженого унаслідок м'якості, не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину та особу засудженого, який неодноразово притягувався до відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, вчинив новий злочин через три місяці після відбуття покарання за попереднім вироком, що свідчить про небажання ОСОБА_1 ставати на шлях виправлення. Колегія суддів вважає, що ці обставини у сукупності свідчать про те, що призначене ОСОБА_1 покарання є явно м'яким і не буде сприяти його виправленню».

В іншому випадку, вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 07 березня 2017 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено відповідні  обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Вироком Апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2017 року вирок суду першої  інстанції щодо ОСОБА_4 в частині призначеного покарання скасовано та постановлено новий, яким ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 121 КК України призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_4 просив змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання з випробовуванням на іспитовим строком 3 роки. Своє прохання мотивував тим, що ОСОБА_4 злочин вчинила вперше, має молодий вік, частково відшкодувала завдану шкоду, щиро розкаялась та зможе виправитись без ізоляції від суспільства.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 травня 2018 року по справі № 636/687/15-к, касаційна скарга захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженої ОСОБА_4 задоволена, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 6 липня 2017 року змінено та на підставі ст. 75 КК України  ОСОБА_4 звільнена від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з випробовуванням і встановлено їй іспитовий строк - 3 (три) роки, з покладенням відповідно до ст. 76 КК України обов'язків.

Обґрунтовуючи таке рішення колегія суддів у зазначеній Постанові відзначила: «…перевіривши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів прийшла до висновку, що покарання у виді реального позбавлення волі не може вважатися співмірним протиправному діянню та, зважаючи на конкретні обставини справи, є явно несправедливим… Враховуючи тяжкість злочину, виходячи з конкретних обставини кримінального провадження, даних про особу ОСОБА_4, яка злочин вчинила, перебуваючи у стані вагітності та на даний час знову вагітна,  має молодий вік, жила та продовжує жити у цивільному шлюбі з потерпілим, злочин вчинила вперше, а також з огляду на обставини, що пом'якшують покарання: її щире каяття, часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, колегія суддів приходить до висновку про можливість виправлення засудженої ОСОБА_4 без відбування покарання та необхідність звільнення її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. На  переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_4 таке покарання із застосуванням ст. 75 КК буде співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження нових злочинів…» .

Таким чином, призначаючи те чи інше покарання, суди в обов’язковому порядку зобов'язані враховувати дані про особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання та ступінь тяжкості вчиненого злочину. Призначене покарання з врахуванням вимог Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, має бути необхідним і достатнім  для  виправлення засудженого, а також для попередження нових злочинів.

Отже, кримінально-правові підстави зміни або скасування рішень суду співвідносяться між собою і являють ефективну систему засобів, які запобігають постановленню незаконних та необґрунтованих судових рішень. Характерною їх особливістю є те, що обов’язок чіткого дотримання норм, Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу України, являється головним щодо забезпечення ухвалення законних судових рішень. Порушення таких вимог призводить до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, до скасування чи зміни судового рішення.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що кримінально-правові підстави для зміни або скасування рішень суду - це система передбачених у кримінальному процесуальному законі обставин, які свідчать про порушення норм закону України про кримінальну відповідальність та зумовили негативний вплив на правильність висновків суду першої інстанції, який розглядав справу по суті, що визнано достовірним судами апеляційної або касаційної інстанції. Неправильне застосування норм Загальної чи Особливої частин закону про кримінальну відповідальність полягає в односторонній, неповній чи неправильній кваліфікації дій винних осіб за нормами Загальної чи Особливої частин КК України, а також у прийнятті судом рішення у кримінальному провадженні з порушенням вимог обґрунтованості, законності та доцільності.

                                                                                                 Зеновія Суховерська

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право і економіка в українських реаліях donum auctoris Право і економіка в українських реаліях
Економіка держави є залежною від соціальних інститутів, серед яких право відіграє важливу, а інколи вирішальну роль
Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість Феміда Притягнення до відповідальності суддів за пропуск строків розгляду справи: законність і справедливість
Судові справи, рішення по яких не вдається отримати роками, завжди були проблемою судової системи України. Останнім...
Убивство в кар’єрі Справа Убивство в кар’єрі
100 років тому відомий італійський диктатор Беніто Муссоліні сказав: «Добре довіряти іншим, але не довіряти – значн...
Листопад 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
29 30 31 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24
24.11.2018 09:00:00 - IX Criminal Law School
25
26 27 28 29 30 1 2
ЗАХОДИ
24.11.2018 09:00:00 - IX Criminal Law School
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика