Правовий поглядНаукова думка

Принципи права та стратегія і практика судово-правової реформи

03.05.2017 / 11:45
1447
+A
-a

Принципи права та стратегія і практика судово-правової реформи

Стратегію державотворення і законодавчої та правозастосовної діяльності можна розглядати як доктринальну модель послідовних, активних та скоординованих дій, необхідних для досягнення суспільно важливої, глобальної для такого роду діяльності, довгострокової мети. 

Між тим правова реформа в Україні розпочалась і досі здійснюється без виваженої концептуальної моделі принципів, відсутності доктрини і стратегії такої реформи, спонтанним і безсистемним запозиченням досвіду інших країн та «модних ідей», а  часто-густо методом проб та помилок. Стабільність закону прямо пропорціональна його якості і навпаки. З моменту прийняття в 2012 році нового КПК України станом на 30 січня 2017 року було прийнято 48 законів, якими вносились до цього кодексу зміни і доповнення. А нерідко і "зміни і доповнення до внесених "змін і доповнень". Забезпеченню якості правового регулювання взагалі бракує найголовнішого - розуміння принципів права та їх системи.

Актуальність досліджуваної проблеми обумовлюється тим, що після введення в дію нового КПК України та прийняття нових законів щодо слідчих та судових органів юридична практика показує наявність колізій та "білих плям" у законодавстві, відсутність єдності системи принципів права та послідовності їх  застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує як наявність проблем системи принципів права, так ы розмаїття думок учених у ході їх висвітлення, на чому зосереджувалася увага Ю. П. Аленіним та В. К. Волошиною (Аленін Ю. П. Поняття та система принципів кримінального провадження / Ю. П. Аленін,  В. К. Волошина // Наукові праці НУ ОЮА. – 2014. – Т. XIV. – С. 78-89). Але існуючі публікації не вичерпують всю складну проблему, а швидше утворюють фундаментальну базу для подальшого її дослідження.

Метою даної роботи є удосконалення концептуальної моделі системи принципів права в контексті доктрини і стратегії судово-правової реформи з урахуванням правових позицій та прецедентної практики Європейського суду з прав людини.

Стратегія – мистецтво досягнення важливої мети. Якщо метою правосуддя є забезпечення справедливості розв’язання кримінально карного соціального конфлікту та захист прав і свобод людини, то для досягнення такої мети перш за все необхідно юридично визначити такі складові стратегії, як фундаментальні засади діяльності судових і правоохоронних органів, до компетенції яких відноситься здійснення розслідування і судового розгляду.

Принципи права, як сформовані в процесі розвитку правосвідомості та природного права та закріплені в законах, міжнародних правових актах і правових позиціях Європейського суду з прав людини, основоположні морально-правові фундаментальні ідеї, в силу свого змісту і цінності є фундаментом правничої стратегії, визначають доктринальну цінність правової системи, гармонізують всю систему правових норм, виступають першоджерелом окремих інститутів і норм права (є генетичною підвалиною, хромосомним набором системи права), надають глибокої єдності регулятивним механізмам права, визначають особливості й доктринальні якості галузі права, дають юридичну базу для тлумачення конкретних норм та вирішення суперечливих питань, сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права, вносять упорядкованість у розв'язанні питань, відносно яких є прогалини в праві, при конкуренції правових норм та у випадках застосування права за аналогією, служать основою й вихідним положенням для подальшого розвитку правничої доктрини та законодавчих актів.

В основі кожного принципу права, – слушно мовить С.П. Погребняк, –  лежить певна ідея: спочатку вона виникає лише спорадично, як мрії окремих розумів чи легкий відтінок інших форм духовності; поволі вона втілюється в соціальних практиках, поступово набуваючи визнання і вимагаючи реформ існуючого порядку. Загальні ідеї є рушійною силою, що веде суспільство від одного стану до іншого… Принципи, спрямовані на утвердження, забезпечення та захист суспільних цінностей, нерідко ґрунтуються на «природній справедливості, тому традиційно пов’язуються з концепцією природного права і символізують дух права. Вони мають найбільш загальний, абстрактний характер. Вони визначають зміст системи права та її структурних елементів, а також напрямки їх подальшого розвитку, є свого роду стрижнем, родзинками юридичних конструкцій. Вони ніби розчинені в праві і пронизують його норми і інститути. Вони мають пріоритет над іншими нормами права і більшу стійкість» (Погребняк С. Принципи права: доктринальні питання / С. Погребняк  // Право України. – 2013. – № 9. – С. 217-218).

Ст. 129 Конституції України закріплює такі принципи, як забезпечення доведеності вини, забезпечення обвинуваченому права  на  захист, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, обов’язковість рішень суду тощо. Між тим у цій статті згадуються лише основні засади правосуддя, до того ж важливі засади кримінально-процесуального права і процесу викладаються і в інших нормах Конституції України, зокрема, в ст. 62 визначається принцип презумпції невинуватості особи, в ст. 3, 8 – принцип верховенства права тощо.

У правовій системі держави знаходять закріплення принципи різного рівня узагальненості: загальноправові принципи – принципи, характерні для усіх галузей права (наприклад, верховенство права, справедливість, рівність людей перед законом і судом, відповідальність держави перед людиною і суспільством); міжгалузеві – принципи, характерні для окремих галузей права (наприклад, притаманні як цивільному, так і кримінальному процесу принципи: гласності судового процесу, доступу до правосуддя, незалежності суддів); галузеві принципи – принципи, характерні тільки для окремої галузі права (наприклад, у кримінальному процесі – це презумпція невинуватості обвинуваченого, публічність, недопустимість примусу до свідчень проти самого себе і своїх близьких родичів та членів сім’ї тощо).

Зі здійсненням вірного цивілізаційного вибору державотворення та взятого курсу на розбудову правової держави система світоглядних ідей, які відносяться до принципів права, інкорпоруючи правові позиції, визначені в міжнародних правових актах та в рішеннях Європейського суду з прав людини, а також втілюючи ідеї природного права та актуальні світоглядні ідеї юридичної науки, знаходиться в стані становлення і розвитку, але розуміння навіть сталих правничих засад, не кажучи вже про новітні концепти, досі  бракує більшості нових законодавчих актів.

Наприклад, у ст. 3 Закону України від 12 листопада 2015 року «Про Державне бюро розслідувань» передбачені принципи «справедливості», «неупередженості», «незалежності», «політичної нейтральності і позапартійності». Думається, що окрім політичної нейтральності, слід вести мову і про релігійну нейтральність та толерантність. У Законі України від 14 жовтня 2014 року «Про Національне антикорупційне бюро України» згадується новий принцип «відкритість для демократичного цивільного контролю».

У ст. 4 Закону України від 2 червня 2016 року «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» в системі принципів діяльності названих органів названі засади «справедливості, неупередженості та об’єктивності», «фіксування технічними засобами», «розумності строків виконавчого провадження», а також принцип пропорційності, який визначений тут як принцип «співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями».

Законом України від 2 липня 2015 року «Про Національну поліцію» декларуються такі принципи, як «відкритість та прозорість», «дотримання прав і свобод людини», «політична нейтральність». Але в цьому законі чомусь не закріплюються такі важливі принципи, як принципи «справедливості, неупередженості та об’єктивності», «розумності строків провадження» та «пропорційності» (співмірності застосування засобів примусу), не знайшлося місця тут і для принципу поваги до честі, гідності та репутації особи. До того ж принцип політичної нейтральності ігнорується при призначенні міністра, а запроваджуваний буцімто новий принцип прозорості потребує юридичної визначеності та узгодженості з принципами таємниці слідства та презумпції невинуватості, що може привести до висновку про його занадто обмежену дію, а по суті – про його надуманість, номінальну теоретичну і практичну значимість та скоріш за все лише популістську цінність.

Принципи політичної нейтральності, справедливості та пропорційності досі ще не знайшли належного притулку, визначення та належного розкриття і забезпечення в КПК України.

Стаття 26 КПК України робить спробу закріпити засаду кримінального провадження під назвою «диспозитивність». Але ні в самому тексті названої статті, ні в словниках мови, ні в ст. 3 КПК України під назвою «визначення основних термінів кодексу»,  ні в сучасних наукових виданнях  досі не дано чіткого тлумачення і розкриття змісту нового для закону терміну.  Така «загадкова невідомість» не може претендувати на принципову ідею, та ще й піднесену до основних (непорушних) правових засад юридичної діяльності. Можемо констатувати, що дана позиція знайшла порозуміння, бо  в 2016 році, при внесенні змін до ст. 129 Конституції, принцип «диспозитивність» був вилучений з конституційних принципів правосуддя.

У сучасній юридичній науці до порозуміння ще довго. Одні автори, наприклад, включають у систему принципів кримінального процесу до дванадцяти принципів кримінального процесу, інші - до  22 принципів, або ж навіть до 27 принципів.

Чинна система принципів права взагалі і кримінального процесу зокрема потребує подальшого розвитку з урахуванням міжнародних правових актів, рішень ЄСПЛ та сучасних досягнень світової наукової думки і процесуальної науки.

По-перше, в міжнародних правових актах та в Конституції України поряд з принципом верховенства права знайшли відображення і такі загально-юридичні принципи як відповідальність держави за шкоду, заподіяну громадянинові державними органами чи її посадовими особами (ст. 56 Конституції України). На підставі цих положень у кримінальному процесі виник і розвивається інститут реабілітації незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності, відшкодування їм моральної і матеріальної шкоди. Першоджерелом цього інституту є принцип реабілітації, закріплений у ст. 56 Конституції України.

По-друге, до принципів кримінального процесу, на нашу думку, слід відносити такі загальні і фундаментальні положення: документування процесуальних дій і рішень, забезпечення права на апеляційний перегляд справи (ст. 129 Конституції України); забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; гарантованість доступу до правосуддя; забезпечення ознайомлення обвинувачуваного з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред’явленого обвинувачення; прокурорський нагляд на досудових стадіях та підтримання державного обвинувачення прокурором в суді; допустимість обмеження прав і свобод людини та застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності.

По-третє, диспозитивність та змагальність більш правильно розглядати не як певні загальні ідеї кримінального процесу (процесу як діяльності), а як засади певної моделі розбудови кримінально-процесуального права, засади, що характеризують тип процесу.

По-четверте, за визначенням Конституційного Суду України, оприлюдненому у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі про призначення судом більш м’якого покарання, справедливість є однією з основних засад права.  Але принцип справедливості недопустимо досі не знаходить закріплення в нових законодавчих актах, регламентуючих діяльність суду та правоохоронних органів.

По-п’яте, в юридичній спільноті набирає обертів закинута ідея щодо закріплення принципу презумпції правоти поліцейського, тоді як в реальності в правовій державі має бути закріплений принцип презумпції добропорядності людини, що буде відповідати уже закріпленому конституційному принципу верховенства права.

По-шосте, окремі правові принципи, особливо такі як недоторканість сфери приватного життя; недоторканість особи; недоторканість житла, забезпечення таємниці листування, телефонних та інших переговорів, телеграфної й поштової кореспонденції; забезпечення таємниці банківських вкладів; нерушимість права власності; у зв’язку з особливостями правовідносин, де вони безпосередньо діють, потребують нового теоретичного осмислення, змістовного збагачення та юридичного розвитку. Вони  набувають все більшої правничої цінності і необхідності їх гармонізації з принципами верховенства права, пропорційності та цілісною системою принципів права, конкретизації їх прояву в окремих галузевих інститутах права.

Таким чином, беручи до уваги, наприклад, одну з найбільш складних галузей права, зазначимо, що, крім зазначених в ст. 7 КПК України, до принципів кримінального процесу слід відносити: презумпцію добропорядності людини; здійснення правосуддя тільки судом; незалежність суддів і слідчих; політичну і релігійну нейтральність та толерантність слідчого, детектива, прокурора і суду; допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини; забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; пропорційність; допустимість розгляду справи тільки в рамках пред’явленого обвинувачення; свободу оскарження процесуальних дій і рішень; документованість процесу; забезпечення права на апеляційний перегляд справи, об’єктивність, всебічність та повноту слідства (забезпечення встановлення істини); справедливість; реабілітацію осіб, відносно яких мало місце порушення їхніх прав.

Допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини – фундаментальне положення, основний принцип кримінального процесу, згідно з яким притягнення особи як підозрюваного чи обвинуваченого, винесення обвинувального вироку судом, затримання, арешт та застосування інших запобіжних заходів допускається лише за наявності беззаперечних доказів вчинення особою кримінально караного діяння.

Повчальним може стати аналіз таких новацій. Так, у 2001 році всупереч ст. 22 Конституції України до ст. 299 КПК України були закладені радикальні конструкції щодо спрощення судового розгляду кримінальних справ, які звузили існуючі права учасників процесу. Зокрема, суд отримав право, якщо не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не спростовуються.

Новий КПК України повторює цей інститут. У ч. 3  ст. 349 КПК України визначено: «Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з’ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз’яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку». Указана новела законодавства в КПК України отримала нове дихання із запровадженням особливої форми судочинства - провадження на підставі угоди про визнання винуватості (ст. 468 - 475 КПК України).  За такої моделі у нас можуть з'явитись засуджені "без суду і слідства", а, що ще гірше – "без вини винуваті".

За своїм змістом указані новели суперечать принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та іншим нормам права.

Зокрема, в КПК України містяться такі приписи: ч. 5 ст. 364 КПК України – «учасники судового провадження мають право в судових дебатах посилатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні», ч. 4 ст. 95 КПК України  – суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав; ч.  3 ст. 370 КПК України – «обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду…»; ст. 17 КПК України  – «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом». 

Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства (непорушних принципів) є «забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках –  на касаційне оскарження судового рішення». З огляду на дану засаду, за жодних обставин норми КПК України не можуть позбавляти ані обвинуваченого, ані потерпілого права на апеляційне оскарження вироку (навіть при застосуванні угоди про винуватість та згоді на спрощений порядок провадження), бо обмеження такого гарантованого конституційною нормою права не передбачено в самих конституційних нормах (нормах найвищої юридичної сили та прямої дії). 

Таким чином, ч. 3  ст. 349, ст. 302, п. 2 ч. 1 ст. 468, ч. 2, 4 ст. 469, ст. 470, ст. 472, ч. 2 ст. 473, ч. 4 ст. 474  КПК України, в яких закладена модель спрощеного правосуддя та судочинства на підставі угоди про визнання винуватості, не мають застосовуватись і підлягають скасуванню як норми, які звужують суттєві гарантії встановлення об'єктивної істини та існуючі права і свободи людини, суперечать ст. 22 та 62 Конституції України, міжнародним правовим актам, принципам і окремим положенням норм самого КПК України та не в ладах зі здоровим глуздом.

Правова визначеність передбачає формулювання в законі чітких, однозначних і зрозумілих правових приписів, за яких забезпечується легкість та доступність з’ясування змісту права і юридично забезпечену можливість скористатись цим правом, передбачуваність застосування правових норм, а встановлювані законом обмеження будь-якого права повинні базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі  відокремлювати правомірну поведінку від  протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Принцип пропорційності Страсбурзький суд чи не вперше використав у 1968 році у справі «Ноймайстер проти Австрії» щодо захисту права на свободу (стаття 5 Конвенції), зазначивши, що затримання обвинуваченої особи не повинно перевищувати розумні строки, це вимагає від національних судів досліджувати всі факти на користь чи проти існування суспільної необхідності, щоб виправдати відступ від поваги особистої свободи .

Принцип пропорційності закріплений у міжнародних нормативних актах, рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, принцип права, згідно якого мета юридичних дій має бути суспільно вагомою, а засіб її досягнення найменш обтяжливим у конкретних умовах, втручання у сферу прав і свобод людини може допускатись лише в випадках крайньої необхідності, з метою забезпечення правосуддя чи іншої суспільно корисної мети, якщо цього неможливо досягти іншими засобами, а заподіяна примусовими заходами шкода буде меншою, ніж відвернута.

Принцип пропорційності випливає із логічного аналізу співвідношення завдань кримінального процесу та його окремих інститутів. Він частково визначений у Кодексі поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., де зазначається, що працівники правоохоронних органів, у тому числі і ті, що здійснюють розслідування, зобов’язані поважати і захищати гідність і права людини; застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності та в тих межах, в яких це потрібно для виконання обов’язків.

У Рішенні від 25 січня 2012 р. № 3-рп/2012 (справа № 1-11/2012) Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який у сфері соціального захисту означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.

Встановлюючи в ст. 267 КПК України правило про те, що «слідчий має право обстежити публічно недоступні місця, житло чи інше володіння особи шляхом таємного проникнення в них, у тому числі з використанням технічних засобів», а само таке проникнення в силу його таємності не передбачає присутності понятих та належного документування доказової діяльності, законодавець робить значний крок в минуле, підмінюючи принцип верховенства права та пропорційності принципом доцільності, звужуючи існуючі гарантії доказового права. Інститут «обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи», який закладений в ст. 267 КПК України, не підлягає застосуванню, а більш того – підлягає скасуванню як такий, що суперечить принципу пропорційності, оскільки в КПК України регламентований інститут обшуку, який забезпечує виконання тих же завдань, але є менш обтяжливим в конкретних умовах його застосування та містить додаткові гарантії здобуття достовірних доказів і захисту прав людини.

На основі системи принципів права мають бути удосконалені окремі правові інститути та юридична форма діяльності судових і правоохоронних органів.

У своїй сукупності принципи права мають утворювати  злагоджену систему єдиних по своїй спрямованості на забезпечення мети права і не суперечливих один з одним основоположних начал визначального характеру, в якій кожен із принципів має свою самостійну концептуально-доктринальну сутність і правогенетичну цінність, виступаючи першоджерелом окремих правових інститутів, органічно поєднаний з іншими засадами, а всі вони разом взяті складають основу гарантій істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правовідносин.

Створення системи стримувань і противаг за допомогою розподілу державної влади на окремі взаємодіючі і контролюючі одна одну гілки, забезпечення політичної та релігійної нейтральності і толерантності судової влади, реалізація юридичної визначеності, пропорційності, верховенства права та інших принципів права в правовій системі України  має забезпечувати оптимальне функціонування державного механізму і правового режиму демократії, не давати можливості жодній з гілок влади узурпувати владні повноваження, унеможливлювати повернення до тоталітаризму. Розбудова правової держави потребує гармонізації права, суспільства і влади на основі цивілізаційного вибору ідеї правової держави, розбудови правової системи на основі гуманістичних принципів державотворення і права.

Перспективи подальшого дослідження проблеми вбачаються в розробці доктринальної моделі принципів права, конституційних принципів правосуддя, а також нової глави КПК України «Принципи кримінального процесу», а в перспективі - нового Кримінально-процесуального кодексу, який би був стратегічно і доктринально вивіреним, гармонізував би приватні і публічні інтереси та ґрунтувався б на цілісній концептуальній моделі системи принципів права правової держави.

Володимир  Тертишник, д. ю. н., професор, 

академік Академії політичних наук, професор Університету митної справи та фінансів

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Процесуальні війни: піррові перемоги на тлі розпаду donum auctoris Процесуальні війни: піррові перемоги на тлі розпаду
Бажання отримати перевагу у бізнесових  конфліктах або ж навіть у політичному протистоянні ча...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3
ЗАХОДИ
10.11.2017 10:00:00 - Ukrainian Software Development Forum
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика