Захист під час перевірок
Правовий поглядНаукова думка

Українське право: ідентифікація та розвиток національної правової системи

22.10.2015 / 23:14
1515
+A
-a

Українське право: ідентифікація та розвиток національної правової системи

 Сучасність, попри значні дослідницькі зусилля, не дозволяє розкрити проблему ідентифікації національної правової системи України, позаяк ми не можемо відповісти на поставлене запитання, яке має досить відчутне політичне забарвлення з привнесенням ідеологічних концептів, що стосуються певних закономірностей розвитку українського суспільства. Зрештою, у своїх наукових розвідках на рахунок належності української національної правової системи ми прийдемо до стану невизначеності, що об’єктивно характеризує складність процесів формування українського права. 


  Спостерігаємо дивну ситуацію – суспільство чутливо реагує на усі проблеми, які існують у правовій системі, проте вирішення цих проблем саме ж суспільство за ініціативи політичної та правової еліт переносить за національні межі, що суттєво впливає на визначення шляхів і способів вирішення проблеми ідентифікації національної правової системи. Ми постійно відшукуємо порад, очікуємо рекомендацій, визначаємо чужі орієнтири як свої, внутрішні, помиляємося, рухаємося у зворотньому напрямі з тим, щоб знову набути національної синергетики у її революційній формі та розпочати більш динамічний процес ефективних правових перетворень. На цілком закономірне запитання – чому стан розвитку правової системи є саме таким ми не знаходимо одностайної відповіді. Така одностайна відповідь не є притаманною юриспруденції, проте вона є необхідною для правової практики, яка, натомість, не отримує від вітчизняної науки плідних думок, обґрунтованих рекомендацій щодо розбудови національної правової системи.

  Зрештою, погодимося з висновками стосовно вітчизняної політичної та правової еліт – їх формування в умовах, які характеризують становлення і розвиток права України у нову добу, у новітній історії, далекі від можливості реально впливати на складні процеси як державотворення, так і формування національної правової системи. Проте критика правової еліти сучасної України – це значною мірою самокритика, позаяк завжди залишається запитання стосовно того, що було зроблено, за реальної можливості цього, для успішного, ефективного розвитку національної правової системи. Українські правники ще мають підтвердити ефективність своєї участі у формуванні національної правової системи, але запас часу практично відсутній.

  Юридична еліта України представлена багатьма заслуженими науковими авторитетами як загальнотеоретичної юриспруденції, так і галузевих юридичних наук. Відомі суспільству практикуючі юристи, які мають повагу не лише серед вітчизняних колег, але й визнані за межами України. Проте елітарність правників у переважній більшості випадків залишається корпоративною і не знаходить свого суспільного визнання через низку обставин, основна з яких – неприйняття суспільством в цілому та окремими його представниками не лише складного процесу реалізації права, але й розуміння права, що є не менш важливим для розвитку національної правової системи.

  Українське право належить до континентального права – хто спростує такий висновок? Але у тому й складність, що правова належність передбачає не лише географічну близькість, але й духовну єдність, спільність культури та соціальної практики. Українське суспільство у цьому має свої національні особливості та традиції, які з минулого переходять у сучасність, формують національну правову думку, впливають на правову поведінку і, зрештою, утворюють той правовий клімат, який позначається на правотворенні та на правовій практиці.

  Звертаючись до формування правової системи, ми змушені зважити на джерела права, де закономірно виділяють основні джерела, визначальні для національної правової системи. Конституція і закони, прийняті парламентом (Верховною Радою України), є основними джерелами права. Проте парадигма конституціоналізму, яка супроводжує будь-яку національну правову систему, зазнає суттєвих випробовувань на шляху реалізації в умовах української державності. Конституційний нігілізм притаманний меншою мірою громадянському суспільству, ніж практиці органів державної влади. Конституційний нігілізм і навіть відкрите ігнорування положень Конституції призводять до зловживань правом, до конституційних порушень, а зрештою – зводять нанівець реалізацію принципу верховенства права. Від порушень Конституції до порушень вимог законів – шлях досить короткий і він долається в угоду політичним амбіціям, в угоду приватних інтересів досить швидко. Корупція і найбільш небезпечна її форма – політична корупція розмивають і без того нестійкі основи правової системи.

   Новітня історія України має незначний, а то й мізерний, з позицій історії, проміжок часу. Українська правова система не є сформованою, як і не сформовані наразі, зазнаючи постійних змін та реформування, інститути держави. Це закономірний процес: держава і право розвиваються у єдності, зазнають взаємного впливу, проте правова держава визнає залежність держави, її інститутів від права. Право засновується на тих цінностях, які є вічними для людства, які несуть у собі ідею, освячену Богом, і відхід від таких цінностей руйнує не лише ідею, але й світоглядну основу людського буття.

  Українське право виходить з розмаїття української культури, з багатонаціонального укладу суспільства, з європейськості української ментальності, яка прагне до ідеї права, але наразі не усвідомлює цю ідею через певний дефіцит історичної правди, викривленої привнесенням в українську правову культуру уламків чужого походження, які тривалий час видавалися і видаються нині за власний правовий генотип. Ось у чому проблема – несформованість української правової ідеології та правової культури, густо замішана на помилках і порушеннях правової практики, заважає розвитку національної правової системи і вимагає активного протистояння науковців, практиків, чия наполеглива праця, заснована на правдивому ставленні до права, має набути соціального визнання, стати запорукою визначеності українського права у межах зразкової по відношенню до самого права та ефективної у дії національної правової системи.


Кандидат юридичних наук, доцент Павло Богуцький

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право на суверенітет: набуття і втрата donum auctoris Право на суверенітет: набуття і втрата
Сильна держава має суверенітет, який забезпечує формування і реалізацію незалежної внутрішньої та зовнішньої полі...
Вересень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
28 29 30 31 1 2 3
4
04.09.2017 09:00:00 - Інноваційне право
5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20
20.09.2017 09:00:00 - II International Compliance Forum
21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 1
ЗАХОДИ
04.09.2017 09:00:00 - Інноваційне право
06.09.2017 10:00:00 - IBA EuropeCaucasus-Asia Forum 2017
20.09.2017 09:00:00 - II International Compliance Forum
21.09.2017 09:00:00 - VІ Податковий форум
28.09.2017 14:00:00 - VІ Судовий форум АПУ
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика