Правовий поглядПравова позиція

Дві редакції одного Закону щодо накладення арешту на майно, отримане злочинним шляхом: чиї аргументи переконливіші

12.11.2015 / 14:34
4191
+A
-a

Дві редакції одного Закону щодо накладення арешту на майно, отримане злочинним шляхом: чиї аргументи переконливіші

10 листопада Верховна Рада прийняла антикорупційний закон у рамках виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму з Європейським Союзом - «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо окремих питань накладення арешту на майно з метою усунення корупційних ризиків при його застосуванні» (проект № 2540а).

Навколо прийняття цього Закону точилися запеклі дискусії. Початковий варіант законопроекту був підготовлений урядом, однак, як виявилося, у процесі його підготовки до другого читання Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності було внесено суттєві поправки, які, на думку деяких депутатів, Прем’єр-міністра і Міністра юстиції змінили його основні положення не на краще. До того вони вказували на невідповідність змінених норм директивам Європейського Союзу, яким в першу чергу має відповідати прийнятий закон. І навіть поставили під сумнів позитивну оцінку Єврокомісії щодо відповідності нормам європейського законодавства. Однак Юрій Луценко, який доповідав цей законопроект і наводив аргументи на користь поправок комітету, наголошував, що текст Закону аж ніяк не спотворено, а тільки удосконалено згідно з українськими реаліями. Він наголосив, що текст, який остаточно опрацював комітет, збалансував законопроект між жорсткими покараннями корупціонерів та пов'язаних з ними третіх осіб із розумними європейськими правилами, визначеними у відповідній директиві про необхідність доказів щодо кожного окремого предмета, який може бути набутий корупційним шляхом, в тому числі і третьою особою. Тому, за його словами, це баланс жорсткості щодо корупціонерів і захисту прав власності людей, не причетних до злочинів.

Врешті-решт депутати прийняли цей Закон в другому читанні та в цілому в редакції комітету з техніко-юридичними правками, а також з урахуванням трьох положень у редакції Кабінету Міністрів. Тому ми звернулися до кандидата юридичних наук, доцента, генерального директора Європейської правничої компанії Павла Богуцького за фаховим коментарем щодо запропонованих редакцій дискусійних положень Закону. 

- Павле Петровичу, перше зауваження, висловлене до проекту, полягало в тому, що внесена поправка щодо мети арешту як забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації повністю змінює власне мету, з якою приймався цей Закон. Чи дійсно це так?

- Зміни до кримінального процесуального законодавства стосовно забезпечення конфіскації майна, яке є предметом корупційного кримінального правопорушення або ж здобуто внаслідок вчинення такого кримінального правопорушення, безумовно, актуальні та такі, що доповнюють весь системний комплекс законодавства про протидію корупції, рівень якої в Україні є надмірно високим. Не має підстав стверджувати, що нові норми КПК у прийнятій Верховною Радою редакції змінюють мету протидії корупції. Потрібно зосередити увагу на можливості застосування прийнятих норм Кримінального процесуального кодексу. Мета закону досягається внаслідок його дії, застосування, саме на цьому необхідно зосереджувати увагу, а не створювати норми закону лише для заповнення тексту або ж змісту закону. Ефективності законодавчого процесу це не сприяє.

- Категорично не погоджувався Юрій Луценко з формулюванням уряду щодо арешту майна третіх осіб. Зокрема, текст у редакції уряду звучав таким чином: «Підставами для арешту майна у випадках, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, є достатні підстави вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, або воно може підлягати спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. У цьому випадку арештоване може бути майно, яким володіє, користується або розпоряджається будь-яка фізична або юридична особа.».
Комітет відхилив цю поправку і виклав по-іншому: «Підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.». То ж чия норма насправді є кращою? Чи дійсно, як вважає Юрій Луценко, у формулюванні уряду криється небезпека для всіх підприємців і простих громадян?

- Аргументи Комітету Верховної Ради є досить переконливими. Річ у тому, що процесуальне законодавство не повинно містити оціночних норм, тим більше коли такі норми закону стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян.

- Як відомо, Голова Верховної Ради поставив на голосування Закон у редакції Комітету, але без трьох поправок комітету, залишивши ці норми в редакції Уряду. Зокрема, в редакції першого читання зазначено, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна. Комітет же пропонував у клопотанні вказувати достатню, належну, допустиму, достовірну сукупність доказів, що майно, щодо якого здійснюється клопотання, є предметом, засобом чи знаряддям його вчинення, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого кримінального правопорушення, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Чому не було підтримано запропоновану поправку комітету?

- Важко зрозуміти логіку законодавця, тим більше коли рішення поступаються правилам логіки і віддаляються від принципів права, порушують правову визначеність.

- Також було відхилено пропозиції, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати достатність, належність, допустимість, достовірність сукупності доказів, що майно, щодо якого здійснюється клопотання, є предметом, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого кримінального правопорушення, засобом чи знаряддям його вчинення, а також наявність достатності доказів у вчиненні особою кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Чому ж все-таки було вирішено, що рішення щодо арешту майна має прийматися з урахуванням можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації та наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу)?

- У редакції, яка пропонувалась, але не прийнята, акцентувалась увага на дотриманні вимог законності при застосуванні арешту майна, яке є доказом у кримінальних провадженнях про корупційні злочини. Тому позиція парламенту стосовно неприйняття норм у такій редакції є незрозумілою. Дія кримінально-процесуальних норм у прийнятій редакції матиме наслідком не лише обґрунтоване їх застосування, але й можливість застосування без достатніх підстав, а це потягне порушення, оспорювання таких дій і може привести до унеможливлення застосування антикорупційних заходів через їхнє судове оскарження.

- Під час обговорення у сесійній залі лунали заяви, що відповідно до європейського законодавства, якщо у особи встановлено те чи інше майно і є підозри, що це майно здобуте незаконним шляхом, то саме особа повинна доводити, що це майно вона отримала правомірно. Чи відображена ця норма у прийнятій редакції Закону?

- Дійсно, прийняті норми орієнтують саме на такий спосіб вирішення конфліктів, зокрема, у випадках перебування майна, отриманого унаслідок корупційних правопорушень, у третіх осіб – така особа буде змушена доказувати правомірність знаходження у неї майна, а це приведе до судових спорів і не сприятиме вирішенню кримінальних проваджень. Внесені до Кримінального процесуального кодексу зміни у прийнятій парламентом редакції через значну кількість юридичних помилок насправді суттєво знижують їхній правовий потенціал у протидії корупційним кримінальним правопорушенням.

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Право на суверенітет: набуття і втрата donum auctoris Право на суверенітет: набуття і втрата
Сильна держава має суверенітет, який забезпечує формування і реалізацію незалежної внутрішньої та зовнішньої полі...
Серпень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
31 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18
18.08.2017 09:30:00 - Таврійські зорі
19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31 1 2 3
ЗАХОДИ
18.08.2017 09:30:00 - Таврійські зорі
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика