Правовий захист комерційної таємниці
Правовий захист комерційної таємниці
20.10.2016 / 10:15
3990
+A
-a

Правовий захист комерційної таємниці

Інформація у сучасному світі – це стратегічний ресурс, вона стала об’єктом посягання злочинних намірів, а її захист від несанкціонованого використання, зміни або знищення набуває сьогодні першочергового значення. Забезпечення захисту інформації – це спосіб запобігання несанкціонованому використанню цінних відомостей та уникнення порушень прав та інтересів їхніх законних власників.

Питання забезпечення конфіденційної інформації в Україні є не достатньо врегульоване законодавством. Так, стаття 21 Закону України «Про інформацію» визначає інформацію з обмеженим доступом, якою є конфіденційна, таємна та службова інформація. У свою чергу, різні галузі права відносять до інформації з обмеженим доступом такі види інформації: державна таємниця – Закон України «Про державну таємницю»; інформація про особу - Закон України «Про інформацію»; комерційна інформація (таємниця) – стаття 505 Цивільного кодексу України; адвокатська таємниця – стаття 22 Закону України «Про адвокатуру»; лікарська таємниця – стаття 40 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров’я», стаття 286 Цивільного кодексу України; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції – стаття 31 Конституції України, стаття 306 Цивільного кодексу України; таємниця усиновлення – стаття 228 Сімейного кодексу України; таємниця страхування – Закон України «Про страхування»; банківська таємниця – стаття 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність»; професійна таємниця – Закон України «Про рахункову палату»; таємниця слідства – Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про інформацію»; таємниця сповіді – Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Таким чином, інформація з обмеженим доступом має різні види. Кожна з них певною мірою важлива для її володільця, а неправомірне використання такої інформації може привести до спричинення певної шкоди. У діяльності бізнесу найбільш цікавою та такою, що потребує ретельного вивчення, належного забезпечення, є комерційна інформація (таємниця).

У розумінні статті 505 Цивільного кодексу України комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Подібне тлумачення знаходимо також у статті 36 Господарського кодексу України, відповідно до положень якої відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання самостійно, відповідно до законодавства.

Також необхідно зазначити, що статтею 231 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, які становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності. Статтею 232 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відповідальність за умисне розголошення комерційної таємниці або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо такі дії вчинені з корисливих чи інших особистих мотивів і завдали істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності. У разі відсутності істотної шкоди за такі дії передбачена адміністративна відповідальність відповідно до ч. 3 ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, на поверхні висновок, що за порушення вимог комерційної таємниці нескладно притягнути особу до відповідальності, адже дане питання прописане та врегульоване законодавцем, проте це не зовсім так. Найбільш гостро постає питання доказів та доказування у процесі розгляду будь-якої справи такої категорії. Для прикладу можна розглянути рішення одного із судів міста Дніпропетровська від 06.11.2015 року (справа № 199/13473/13-к). Цим рішенням суд виправдав двох громадян України, за недоведеністю їхньої участі у вчиненні злочинів, передбачених статтями 177 та 232 Кримінального кодексу України, а саме – використання комерційної інформації, яка стала їм відома під час виконання своїх трудових обов’язків, а також порушення прав на винахід. Хоч дане рішення більшою мірою засноване на процесуальних помилках, допущених органами розслідування під час кримінального провадження, проте жодним чином не виключає реальних складнощів, що виникли у процесі доказування.

Які ж заходи потрібно здійснити, щоб запобігти фактам та обставинам порушення вимог комерційної таємниці?

У першу чергу, слід з’ясувати, якою інформацією володіє компанія, тобто провести ідентифікацію того, чим фактично володіє компанія, з виділенням межі цінної та особливої інформації, яка в подальшому і підпадатиме під особливий режим захисту. Кожен бізнес має свої особливості. Також не менш важливим є визначення кола осіб, які мають доступ та фактично використовують інформацію в роботі. Визначивши межі інформації та розпорядників, необхідно визначити процедуру та механізм захисту від неконтрольованого використання, розповсюдження або витоку, тобто втрати такої конфіденційної інформації.

На практиці одним із дієвих засобів захисту комерційної таємниці є прийняття суб’єктом господарювання положення про комерційну таємницю, інструкції щодо нерозголошення та переліків відомостей, що становлять комерційну таємницю, письмово попередивши про відповідальність за її розголошення працівників. Працівник, у свою чергу, засвідчує підписом факт ознайомлення із положенням про комерційну таємницю та переліком відомостей. що становлять комерційну таємницю, а також про відповідальність за порушення комерційної таємниці. Цими документами має бути унормовано обіг інформації, використання, заборони чи обмеження. Також додатково необхідно унормувати відповідні положення у трудових договорах та посадових інструкціях персоналу. В окремих випадках, залежно від виду діяльності суб’єкта господарювання, доцільно було б внести відповідні корективи до статуту.

Особливу увагу слід звернути на положення про комерційну таємницю та переліки відомостей, що становлять комерційну таємницю. Такі документи повинні відповідати постанові КМУ № 611 від 09.08.1993 року «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Цією постановою визначено перелік відомостей, які не можуть бути комерційною таємницею, а відтак. у разі включення такої інформації у вищезгадані положення суб’єктом господарювання, в подальшому їх можна буде визнати нікчемними та такими, що не відповідають чинному законодавству, та, як наслідок, виконана робота не дасть очікуваного результату. Як приклад рішення Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 09.04.2010 року, справа № 2-719/10.

Відповідно до постанови КМУ від 09.08.1993 року № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» комерційну таємницю не становлять: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Враховуючи положення вказаної постанови, до комерційної таємниці зазвичай відносять таку інформацію:

- рівень прибутку і цінова політика;

- фінансові та адміністративні плани розвитку компанії;

- відомості про укладені або заплановані контракти (договори);

- дані про контрагентів (постачальників і клієнтів).

- власні винаходи та раціоналізаторські пропозиції, які ще не захищені авторським або патентним правом;

- власні аналітичні огляди ринку, маркетингові дослідження.

Врегулювавши внутрішні питання захисту конфіденційної інформації, компанія все ж не може бути впевнена у збереженні необхідних даних, проте, враховуючи внутрішній документообіг захисту інформації, при порушенні умов конфіденційної інформації працівниками, можна буде визначити особу, відповідальну за порушення, а також межі порушених прав. У такому випадку, крім вищезгаданих доказів та процесу доказування, гостро постає питання про заподіяну шкоду та відшкодування такої шкоди.

Відповідно до п. 3 постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Таким чином, заподіяна шкода внаслідок розголошення комерційної таємниці є немайновою.

Згідно з положеннями ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і в порядку, передбаченому законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Таким чином, розмір нанесеної шкоди визначається згідно з фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку. Трудове законодавство не передбачає можливості покладання на працівника матеріальної відповідальності за розголошення комерційної таємниці.

Отже, всі питання щодо відшкодування немайнової шкоди, завданої працівником, повинні розглядатися відповідно до загальних положень цивільного законодавства. Розмір шкоди, факт нанесення шкоди, наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями та нанесеною шкодою доводить постраждала сторона, у нашому випадку – підприємство, організація, де працює особа, яка спричинила немайнову шкоду у спосіб розголошення комерційної (конфіденційної) інформації .

Необхідно взяти до уваги, що розмір шкоди досить часто є еквівалентним розміру отриманого прибутку компанією-конкурентом, якій було розголошено комерційну таємницю. Саме так визначає понесені збитки суд у вищезгаданому рішенні у справі № 199/13473/13-к.

З огляду на існуючі проблеми стосовно доведення розміру шкоди, доречним буде запровадження штрафних санкцій за порушення комерційної таємниці у компанії для працівників, зазначивши про це у трудових договорах. Такий спосіб захисту не вплине на визначення заподіяної шкоди, проте значно спростить процедуру стягнення частини, а можливо і всієї суми завданих збитків.

У будь-якому разі бізнес повинен використовувати норми, які стосуються захисту комерційної інформації, та з цією метою отримувати необхідну правову допомогу у фахівців юридичних компаній, зокрема і Європейської правничої компанії.

Юрист Європейської правничої компанії Я. І. Іванців 

КОМЕНТАРІ 0 + Додати коментар

Повернення до списку

Недбайло Петро Омелянович
Недбайло Петро Омелянович
04.11.2016

(1907-1974)
український правознавець, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, заслужений...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Сокуренко Володимир Гаврилович
Сокуренко Володимир Гаврилович
16.09.2016

(1921-1994)
Український правознавець, доктор юридичних наук, професор

ЧИТАТИ ДАЛІ
Лопушанський Федір Андрійович
Лопушанський Федір Андрійович
25.08.2016

(1920 –2001)
Відомий вчений у галузі кримінології, кримінального права і процесу, заслужений діяч науки...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Тарановський Федір Васильович
Тарановський Федір Васильович
27.05.2016

(1875 - 1936)
Правознавець, історик і теоретик права, доктор державного права

ЧИТАТИ ДАЛІ
Юзьков Леонід Петрович
Юзьков Леонід Петрович
04.03.2016

(1938 - 1995)
доктор юридичних наук, професор, керівник робочої групи по підготовці проекту Конституції...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Тацій Василь Якович
Тацій Василь Якович
22.01.2016

(1940)
український вчений-правознавець, президент Академії правових наук України, ректор Національного...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Сташис Володимир Володимирович
Сташис Володимир Володимирович
28.12.2015

(1925 - 2011)
український правознавець, кандидат юридичних наук, професор, академік Академії правових...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Бабій Борис Мусійович
Бабій Борис Мусійович
11.12.2015

(1914 - 1993)
учений-правознавець, дослідник історії держави і права

ЧИТАТИ ДАЛІ
Корецький Володимир Михайлович
Корецький Володимир Михайлович
17.11.2015

(1890 - 1984)
вчений-правознавець, засновник української школи міжнародного приватного та публічного...

ЧИТАТИ ДАЛІ
Кістяківський Богдан Олександрович
Кістяківський Богдан Олександрович
27.10.2015

(1868—1920)
правник, соціолог і філософ права

ЧИТАТИ ДАЛІ
Календар подій
Січень 2017

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31 1 2 3 4 5
ЗАХОДИ
  1. Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?