ВідеоДіалоги про право

Діалоги про право. Випуск 23/08. Українське право. Частина 1

14.10.2017 / 13:50
4769
+A
-a

Інформаційно-правовий портал «Українське право» представляє програму - «Діалоги про право», частина 1. 

Дивитися частина 2 - тут

Розшифровка відео. Україномовна версія та російськомовна

Гість програми: Оборотов Юрій Миколайович — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач кафедри загальнотеоретичної юриспруденції Національного університету "Одеська юридична академія"

Тема програми: «Право і сучасна держава»


Ведучий: Юрий Николаевич, здравствуйте.

Гість: Добрый день. 

Ведучий: Юрій Миколайович, добрий день.

Гість: Добрий день. 

Ведучий: Вопросы, которые относятся к праву и государству, конечно же, для Вас не являются новыми, не являются сложными, любой вопрос, который бы мы смогли сегодня поднять. Но вначале я бы хотел услышать Ваше отношение к такой большой проблеме, которая звучит примерно так: «Украинская национальная правовая система», причем этот вопрос звучит не всегда именно в такой постановке и не всегда мы слышим и ответы на данный вопрос, существует ли проблема определенности украинской национальной правовой системы и как эта проблема видится Вам? 

Ведучий: Питання, які відносяться до права і держави, звичайно ж, для Вас не є новими, не є складними, будь-яке питання, яке б ми змогли сьогодні підняти. Але спочатку я б хотів почути Ваше відношення до такої великої проблеми, яка звучить приблизно так: «Українська національна правова система», причому це питання звучить не завжди саме в такій постановці і не завжди ми чуємо і відповіді на дане питання, чи існує проблема визначеності української національної правової системи і як Ви бачите цю проблему?

Гість: Спасибо, спасибо за вопрос. Я в первую очередь хотел бы поблагодарить Вас за то, что Вы пригласили меня участвовать в этой передаче, я вообще-то человек из другого времени во многом и для меня, конечно, создание сегодня в Украине информационно-правовых порталов, особенно с таким названием, как «Украинское право» - это, как говорят в Одессе, «дорогого стоит» и вот здесь, кажется, что мы сегодня как бы выходим на другой уровень понимания того, как должно право взаимодействовать с человеком нового времени, в том числе это имеет отношение, конечно же, к Украине и вот сам термин «украинское право» он уже сам по себе вызывает определенную реакцию у одних - принятие этого термина и неприятие этого термина  - у других. Что касается общего подхода, мне бы хотелось начать с того, что сегодня Украина переживает не лучшие времена в своем развитии, сегодня мы еще в большей степени понимаем насколько сложна нынешняя ситуация с точки зрения не только как бы взаимодействия с другими государствами, но и с точки зрения существования нашего государства, как целостности. И на этом пути, конечно же, проблема права является одной из важнейших. Юристы используют очень часто этот термин «правовая система» и этот термин позволяет охватить многие компоненты существования права. Я сразу же хотел бы отметить особенность моего подхода к проблеме правовой системы. Я право рассматриваю как универсальное явление, а правовая система – это один из моментов существования права постольку, поскольку существуют и другие подходы к этой проблематике. Я не хотел бы сейчас вдаваться в особенности подхода различных ученых, специалистов к этой проблеме, меня больше, откровенно говоря, интересует другой вопрос. Меня интересует вопрос о том, как складывается право и что в конечном счете составляет то, что мы с Вами называем «украинской правовой системой», «национальной правовой системой» в более широком смысле этого слова. Вот здесь я использую идею Гегеля о том, что право это всегда то, что связано со свободой, есть право там, где есть свобода. И с другой стороны свободе противостоит произвол, то есть там, где произвол, там точно нет права. Еще Гегель отмечал, что между произволом и свободой есть еще специфическая область, которую он называл «не правом». Вот эта проблема существования права она всегда связана не только с произволом, от которого мы уходим, но она связана еще и с не правом. Есть разные варианты не права, ну например: индивидуальное не право, то есть преступление, но есть и государственное не право. Государственное не право, например, принятие решения вопроса государственной Думой о включении в состав Российской Федерацией Крыма – это типичный вариант государственного не права. Конечно, хотелось бы чтобы сфера украинского права, она охватывала бы только право, в ней как можно меньше было бы не права или вообще его не было, но мы сами говорим о том, что у нас серьезнейшая проблема коррупции, а это в первую очередь проблема не права, то есть украинское право, к сожалению, как область, как сфера наполнена вот этим не правом. Соединение не права и права как раз и составляет важнейшие моменты его существования. Ну а государственное не право, украинское государственное не право…Вот совсем недавно был принят закон, связанный с избранием Генерального прокурора Украины. Типичный вариант государственного не права. То есть не нужно думать, что в нашей правовой системе все так просто складывается, на самом деле все очень сложно и вот эти сложности, понимание этих сложностей, стремление преодолеть эти сложности, с моей точки зрения  в первую очередь связано с тем, что мы должны по-иному относиться к тому, что является, вообще-то, как бы центром существования правовой культуры Украины, что является узловым пунктом в развитии любой правовой системы. Это её субъектный состав. Субъектный состав ( речь идет не столько о таком субъекте как народ, о котором очень часто говорят) речь идет о другом субъекте, которому в Украине, к сожалению, так до сих пор и не предоставлена возможность реально определять развитие права, существования украинской правовой системы, я имею ввиду юристов-профессионалов. Именно они составляют центральное звено главного субъекта, который по идее должен определять развитие украинского права, формирование ее правовой системы, осуществление ее правовой системы. Вообще, моя мечта всегда была дожить до такого момента, когда в Украине юридическая элита будет признана самостоятельным важнейшим субъектом, который определяет развитие права, именно работа в высшем учебном заведении,  работа со студентами, формирование у студентов вот этих взглядов о том, что существование права – это важнейший момент бытия человеческого общества и оно, это право, должно отвечать принципам свободы, справедливости, добра, что оно должно вытеснять не право! Вот это, наверное, важнейший момент, который связан,  с моей долговременной работой в сфере юриспруденции. Мне кажется, что именно этот аспект в любом случае он нас подвигает к тому, что постепенно будет складываться настоящая юридическая ветвь. Я не хочу сказать о том, что у нас нет ученых, специалистов. Да, у нас очень много ученых, специалистов, классных специалистов, у нас сложились отдельные школы права в Украине, и вот я смотрел Ваш портал, как раз перед тем, как вы меня пригласили и видел, что на Вашем портале выступали такие видные представители украинской юриспруденции, как Пётр Моисеевич Рабинович, который представляет львовскую школу права, как Николай Иванович Козюбра, который представляет киевскую школу права. Я горжусь тем, что тоже представляю одну из школ права, я представляю одесскую школу права.

 

Гість: Дякую, дякую за питання. Я в першу чергу хотів би подякувати Вам за те, що Ви запросили мене брати участь в цій передачі, я взагалі-то людина з іншого часу багато в чому і для мене, звичайно, створення сьогодні в Україні інформаційно-правових порталів, особливо з такою назвою, як «Українське право» - це, як говорять в Одесі, «дорого коштує» і ось тут, здається, що ми сьогодні як би виходимо на інший рівень розуміння того, як повинне право взаємодіяти з людиною нового часу, у тому числі це має відношення, звичайно ж, до України і ось сам термін «українське право» він вже сам по собі викликає певну реакцію в одних - прийняття цього терміну і неприйняття цього терміну  - в інших. Що стосується загального підходу, мені б хотілося почати з того, що сьогодні Україна переживає не кращі часи в своєму розвитку, сьогодні ми ще в більшій мірі розуміємо наскільки складна нинішня ситуація з точки зору не лише як би взаємодії з іншими державами, але і з точки зору існування нашої держави, як цілісності. І на цьому шляху, звичайно ж, проблема права є однією з найважливіших. Юристи використовують дуже часто цей термін «правова система» і цей термін дозволяє охопити багато компонентів існування права. Я відразу ж хотів би відзначити особливість мого підходу до проблеми правової системи. Я право розглядаю як універсальне явище, а правова система – це один з моментів існування права постільки, поскільки існують і інші підходи до цієї проблематики. Я не хотів би зараз вдаватися в особливості підходу різних вчених, фахівців до цієї проблеми, мене більше, відверто кажучи, цікавить інше питання. Мене цікавить питання про те, як складається право і що в кінцевому рахунку складає те, що ми з Вами називаємо «українською правовою системою», «національною правовою системою» в ширшому сенсі цього слова. Ось тут я використовую ідею Гегеля про те, що право це завжди те, що пов'язане зі свободою, є право там, де є свобода. І з іншого боку свободі протистоїть свавілля, тобто там, де свавілля, там точно немає права. Ще Гегель відзначав, що між свавіллям і свободою є ще специфічна область, яку він називав «не правом». Ось ця проблема існування права вона завжди пов'язана не лише зі свавіллям, від якого ми відходимо, але вона пов'язана ще і з не правом. Є різні варіанти неправа, ну наприклад:  індивідуальне неправо, тобто злочин, але є і державне неправо. Державне не право, наприклад, ухвалення рішення Державною Думою про включення до складу Російської Федерації  Криму – це типовий варіант державного не права. Звичайно, хотілося б щоб сфера українського права, вона охоплювала б лише право, в ній якомога менше було б неправа або взагалі його не було, але ми самі говоримо про те, що в нас серйозна проблема корупції, а це в першу чергу проблема неправа, тобто українське право, на жаль, як область, як сфера наповнена ось цим неправом. 

З'єднання неправа і права якраз і складає найважливіші моменти його існування. Ну а державне неправо,  українське державне неправо. Ось зовсім нещодавно був ухвалений закон, пов'язаний з обранням Генерального прокурора України. Типовий варіант державного неправа. Тобто не потрібно думати, що в нашій правовій системі все так просто складається, насправді все дуже складно і ось ці складнощі, розуміння цих складнощів, прагнення здолати ці складнощі, на мій погляд,  в першу чергу пов'язано з тим, що ми повинні інакше відноситися до того, що є, взагалі-то, як би центром існування правової культури України, що є вузловим пунктом в розвитку будь-якої правової системи. Це її суб'єктний склад. Суб'єктний склад (не стільки йдеться про такого суб'єкта як народ, про якого дуже часто говорять) йдеться про іншого суб'єкта, якому в Україні, на жаль, так до цього часу і не надана можливість реально визначати розвиток права, існування української правової системи, я маю на увазі юристів-професіоналів. Саме вони складають центральну ланку головного суб'єкта, який по ідеї повинен визначати розвиток українського права, формування її правової системи, здійснення її правової системи. Взагалі, моя мрія завжди була дожити до такого моменту, коли в Україні юридична еліта буде визнана самостійним найважливішим суб'єктом, який визначає розвиток права, саме робота у вищому учбовому закладі,  робота із студентами, формування у студентів саме цих поглядів  про те, що існування права – це найважливіший момент буття людського суспільства і воно, це право, повинно відповідати принципам свободи, справедливості, добра, що воно повинне витісняти неправо! Ось це, напевно, найважливіший момент, який зв'язаний,  з моєю довготривалою роботою у сфері юриспруденції. Мені здається, що саме цей аспект у будь-якому випадку нас посуває до того, що поступово складатиметься справжня юридична гілка. 

Я не кажу про те, що у нас немає учених, фахівців. Так, у нас дуже багато вчених, фахівців, класних фахівців, у нас склалися окремі школи права в Україні, і ось я дивився Ваш портал, якраз перед тим, як ви мене запросили і бачив, що на Вашому порталі виступали такі видні представники української юриспруденції, як Петро Мойсейович Рабінович, який представляє львівську школу права, як Микола Іванович Козюбра, який представляє київську школу права. Я пишаюсь тим, що теж представляю одну зі шкіл права, я представляю одеську школу права.

Ведучий: Юрий Николаевич,  представить себе, что в Украине несколько школ права – это  может только специалист, который понимает суть того, чем занимаются ученые, какая сфера их интересов и какие есть результаты, ну а в целом это, наверное, типичное явление для юриспруденции, когда есть разные школы права, есть разные позиции, точки зрения, которые обогащают таким образом и науку, и наверное, практику?

 

Ведучий: Юрій Миколайович,  уявити собі, що в Україні декілька шкіл права – це  може лише фахівець, який розуміє суть того, чим займаються учені, яка сфера їх інтересів і які є результати, ну а в цілому це, напевно, типове явище для юриспруденції, коли є різні школи права, є різні позиції,точки зору, які збагачують таким чином і науку, і напевно, практику?

Гість: Ну это отображение, я бы сказал, демократических моментов в существовании юриспруденции. В этом плане, я считаю, что одним из важнейших достижений Украины является, как раз, вот демократизация сферы юриспруденции с точки зрения отхода от прежних советских принципов, где все подгонялось под единообразие, хотя здесь могут мне возразить, сказать, что право универсально по своей природе. Да, право универсально по своей природе, но существуют и различные мнения, различные представления о том, как оно сосуществует. Я, например, не поддерживаю те идеи, которые связаны со стремлением постоянно изменять конституционные основы нашего государства. Я противник того, чтобы Конституция менялась, я уже не говорю о том, что сейчас вообще, с моей точки зрения, не время вносить какие-то изменения в Конституцию, учитывая ту ситуацию, которая является, по сути, наличием войны в системе наших отношений. Но  с другой стороны сама идея того, что Конституция должна быть устойчивой, она является важнейшим моментом, характеризующим подход одесской школы права. То есть мы считаем, что Конституция должна быть более устойчивой, что всякого рода изменения Конституции должно быть сверх исключением, а основное развитие здесь должно быть связано с деятельностью Конституционного Суда. И вот здесь я, например, не разделяю позицию того же Петра Моисеевича (Рабиновича)  или Николая Ивановича (Козюбры), которые считают, что нужно вносить изменения в Конституцию. Ныне действующая Конституция, в достаточной степени отображает те моменты, которые называют фундаментальными основаниями нашего государства, то есть речь идет больше о другом – о  том, что все те, кто стоят у власти всегда будут не довольны существующими конституционными нормативами, это неизбежно. Но этой неизбежности нельзя подыгрывать, то есть нужно постоянно стараться сохранить фундамент, именно вот эти фундаментальные основания, они обеспечивают устойчивость развития государства, общества, отдельного человека и с этой точки зрения мне представляется, что значительно большую роль должен играть Конституционный Суд. Другой вопрос, что нынешний Конституционный Суд не представляет из себя той институции, которая вопросы толкования Конституции осуществляет в соответствии с этими идеями верховенства права, справедливости, свободы, демократии, демократизма, прав человека. Одна из проблем, конечно, и заключается в том, чтобы не менять Конституцию, а нужно изменить Конституционный Суд. Нужно Конституционный Суд сделать таким, чтобы там были профессионалы, способные вопросы Конституции решать не применительно к интересам власть придержащих, а применительно к развитию нашего общества, применительно к интересам наших людей. Это, конечно, другое видение проблемы, хотя я совершенно не отрицаю здесь и другого подхода. Но почему я настаиваю на том, чтобы эти конституционные основания были устойчивыми? Дело в том, что современный мир он сам по себе стремительно меняющийся, не оставляя, зачастую, возможности права в прежнем своем варианте. То есть по сути право – элемент человеческой традиции. Это то, что связано с устойчивостью, с обращением к прошлому, а жизнь сегодня так стремительна, что она постоянно диктует какие-то новые положения, поэтому с моей точки зрения, устойчивой в первую очередь должна быть Конституция – основа, фундамент, а дальнейшее движение в направлении того, как использовать эти нормативы. Это уже вопрос второго порядка и если мы избрали для себя вариант так называемого законодательного права, то это совершенно определенно – ошибка.

 

Гість: Ну це відображення, я б сказав, демократичних моментів в існуванні юриспруденції. У цьому плані, я вважаю, що одним з найважливіших досягнень України є, якраз, ось демократизація сфери юриспруденції з точки зору відходу від колишніх радянських принципів, де все підганялося під одноманітність, хоча тут можуть мені заперечити, сказати, що право універсальне за своєю природою. Так, право універсальне за своєю природою, але існують і різні думки, різні уявлення про те, як воно співіснує. Я, наприклад, не підтримую ті ідеї, які пов'язані з прагненням постійно змінювати конституційні основи нашої держави. Я противник того, щоб Конституція мінялася, я вже не кажу про те, що зараз взагалі, на мій погляд, не час вносити якісь зміни до Конституції, враховуючи ту ситуацію, яка є, по суті, наявністю війни в системі наших стосунків. Але  з іншого боку сама ідея того, що Конституція має бути стійкою, вона є найважливішим моментом, що характеризує підхід одеської школи права. Тобто ми вважаємо, що Конституція має бути стійкішою, що всякого роду зміни Конституції повинно бути понад виключенням, а основний розвиток тут має бути пов'язаний з діяльністю Конституційного Суду. І ось тут я, наприклад, не розділяю позицію того ж Петра Мойсейовича (Рабіновича)  або Миколи Івановича (Козюбри), які вважають, що потрібно вносити зміни до Конституції. Нині чинна Конституція, достатньою мірою відображує ті моменти, які називають фундаментальними основами нашої держави, тобто йдеться більше про інше – про  те, що всі ті, хто стоять при  владі завжди будуть не задоволені існуючими конституційними нормативами, це неминуче. Але цій неминучості  не можна підігравати, тобто потрібно постійно прагнути зберегти фундамент, саме ось ці фундаментальні підстави, вони забезпечують стійкість розвитку держави, суспільства, окремої людини і з цієї точки зору мені представляється, що значно більшу роль повинен грати Конституційний Суд. Інше питання, що нинішній Конституційний Суд не вдає із себе тієї інституції, яка питання тлумачення Конституції здійснює відповідно до цих ідей верховенства права, справедливості, свободи, демократії, прав людини. Одна з проблем, звичайно, і полягає в тому, щоб не міняти Конституцію, а потрібно змінити Конституційний Суд. Потрібно Конституційний Суд зробити таким, щоб там були професіонали, здатні питання Конституції вирішувати не стосовно інтересів влади утримуючих, а стосовно розвитку нашого суспільства, стосовно інтересів наших людей. Це, звичайно, інше бачення проблеми, хоча я абсолютно не заперечую тут і іншого підходу. Але чому я наполягаю на тому, щоб ці конституційні підстави були стійкими? Річ у тому, що сучасний світ він сам по собі нестримно мінливий, не залишаючи, часто, можливості права в колишньому своєму варіанті. Тобто по суті право – елемент людської традиції. Це те, що пов'язане із стійкістю, із зверненням до минулого, а життя сьогодні таке стрімке, що вона постійно диктує якісь нові положення, тому на мій погляд, стійкою в першу чергу має бути Конституція – основа, фундамент, а подальший рух у напрямі того, як використовувати ці нормативи. Це вже питання другого порядку і якщо ми вибрали для себе варіант так званого законодавчого права, то ясно, що це помилка.

Ведучий: Да, здесь, Юрий Николаевич, я хочу подчеркнуть, что есть различные точки, позиции, различные точки зрения, но вместе с тем ученые едины, и я это уже вижу даже и по Вашей реакции и по Вашей позиции, которую вы сейчас озвучивали о том, что конституционный фундамент – основа по меньшей мере законодательного права, вне всякого сомнения, однако может здесь в другом есть проблема? Проблема как раз в поиске этого фундамента. Может быть мы – украинское общество до сих пор не можем определиться? Вот здесь очень важно, это первая часть проблемы, как я её вижу, а вторая часть, очевидно, заключается в том, что…Вы правильно, и я не могу не согласиться здесь, и авторитетно, и верно, это совпадает с позициями многих ученых, когда говорите о Конституционном суде и о том, как он применяет Конституцию и как он толкует Конституцию.Может все-таки проблема в правоприменительной практике? Вот в чем вопрос. Все-таки, если определиться в позициях и концептуально подойти? По всей видимости 25 лет как раз не можем остановиться на том фундаменте, не можем строить свой правовой дом, поскольку не ощущаем, не чувствуем этот конституционный фундамент, может в этом как раз и есть проблема?

 

Ведучий: Так, тут, Юрій Миколайович, я хочу підкреслити, що є різні погляди, позиції різні точки зору, але в той же час вчені єдині, і я це вже бачу навіть і по Вашій реакції і по Вашій позиції, яку ви зараз озвучували про те, що конституційний фундамент – основа щонайменше законодавчого права, поза всяким сумнівом, проте може тут в іншому є проблема? Проблема якраз в пошуку цього фундаменту. Можливо ми, українське суспільство, до цих пір не можемо визначитися? Ось тут дуже важливо, це перша частина проблеми, як я її бачу, а друга частина, очевидно, полягає в тому, що… Ви правильно, і я не можу не погодитись тут, і авторитетно, і вірно, це збігається з позиціями багатьох учених, коли говорите про Конституційний суд і про те, як він застосовує Конституцію і як він тлумачить Конституцію. Може все ж таки проблема у правозастосовній практиці? Ось в чому питання. Все ж таки, якщо визначитися в позиціях і концептуально підійти -  25 років якраз не можемо зупинитися на тому фундаменті, не можемо будувати свій правовий будинок, оскільки не відчуваємо, цей конституційний фундамент, може в цьому якраз і є проблема?

 

Гість: Мне кажется, что дело в другом. Дело в некой правовой традиции, неуважении к своему собственному законодательству, которое существует у тех, кто приходит у нас к власти. Вот не уважать те законы, которые ты принимаешь, вот это и есть важнейшая проблема. Поэтому остановить вот это неуважение можно только путем того, что мы с Вами признаем, что вот это фундамент. И, кстати говоря, я просто удивляюсь как можно буквально за какой-то десяток лет таким образом создать ситуацию неуважения к своей собственной Конституции. Ведь все делалось для того, чтобы вот это неуважение привить. Это было, по сути, с момента принятия Конституции. И самими депутатами, которые, я помню еще первые эти заседания, когда они заявляли «что мы можем принять любой закон». Любой закон! Вдумайтесь в эту фразу! То есть мы как представители народа можем принять любой закон? Нет, господа, вы не можете принять любой закон, потому, что есть фундамент и этот фундамент определяет, что только в рамках Конституции вы можете принимать закон, а вы что делаете? Понимаете, вот здесь в этом плане конечно же нужно ощущать насколько значимо вот это признание незыблемости этого фундамента, признание того, что мы должны понимать, что все время нас будет что-то не устраивать. Вот с другой стороны попробуйте сопоставить Конституцию Соединенных Штатов и Конституцию Украины. Неужели – возникает  вопрос, несколько столетий назад люди были основательнее с точки зрения понимания как регулировать отношения в области Конституции, чем сегодня? Вряд ли это, то есть проблема же в другом! Проблема в другом. В отношении к  Конституции, в ее интерпретации. Еще один важный момент! Интерпретация – вот то, что очень не нравится представителям сферы не юриспруденции. Я помню ситуацию принятия Конституции и депутаты тогда пропустили вот этот момент, что они не могут интерпретировать Конституцию, толковать Конституцию. Толковать Конституцию может только Конституционный Суд. И на одном из первых заседаний, буквально, после принятия Конституции они поставили вопрос, что нужно же нам вернуть это право, мы можем толковать Конституцию. Почему мы не имеем права толковать Конституцию? И хорошо, что в переходных положениях было написано, что Конституция принята и уже не может меняться. Так бы они точно внесли эти изменения и наряду с Конституционным Судом попытались бы также интерпретировать Конституцию. Сегодня уже нам понятно, что эта область совершенно другая и она должна быть другой. И вот мне кажется, как раз вот эта интерпретационная деятельность по толкованию, является важнейшей деятельностью. И одна из специфик, к сожалению нашей жизни, заключается в том, что сами юристы всегда рассматриваются людьми, которые должны быть теми, кто лишь повторяет закон, но ни в коем случае его не интерпретирует. Вот эта проблема, еще раз – интерпретации  закона, проблема того, чтобы этот закон как бы связывать с вот этой неповторимостью отдельной конкретной ситуации, вот это и есть одна из важнейших проблем того, как должно существовать право. Поэтому украинское право не должно развиваться по линии, с моей точки зрения, увеличения количества законодательных актов. Мы и так уже натворили законодательных актов огромное количество, кодексы появляются один за другим. Смешно сегодня называть их кодексами вообще-то, потому что в настоящий кодекс, как известно юристам-профессионалам, изменения вносятся очень редко, практически не вносятся. А что у нас за кодексы, если сегодня мы его принимаем, а завтра вносим в него изменение? Такого быть не должно, то есть кодифицированные акты должны быть устойчивыми, какая устойчивость? Ну какая устойчивость, если у нас даже до сих пор не решен вопрос о том, чтобы внесение изменений в кодекс, само принятие кодекса, должно осуществляться квалифицированным большинством. Если б это было так, то тогда, я совершенно уверен, значительно реже бы вносились эти изменения и в большей степени, с большим уважением относились бы к экспертам, которые готовят эти кодексы, потому что в Украине достаточно квалифицированных юристов для того, чтобы подготовить кодексы. Но ведь есть любители, которые становятся на этом пути и решают свои проблемы, используя правовую сферу, это очень важный тоже момент, который характеризует нынешнюю ситуацию, складывающуюся в нашем правовом развитии.

 

Гість: Мені здається, що справа в іншому. Справа у певній  правовій традиції, неповазі до свого власного законодавства, що існує в тих, хто приходить у нас до влади. Ось не поважати ті закони, які ти приймаєш, ось це і є найважливіша проблема. Тому зупинити ось цю неповагу можна лише шляхом того, що ми з Вами визнаємо, що ось це фундамент. І, до речі кажучи, я просто дивуюся як можна буквально за якийсь десяток років таким чином створити ситуацію неповаги до своєї власної Конституції. Адже все робилося для того, щоб ось цю неповагу прив'язати. Це було, по суті, з моменту прийняття Конституції. І самими депутатами, які, я пам'ятаю ще перші ці засідання, коли вони заявляли «що ми можемо ухвалити будь-який закон». Будь-який закон! Вдумайтесь в цю фразу! Тобто ми як представники народу можемо ухвалити будь-який закон? Ні, панове, ви не можете ухвалити будь-який закон, тому, що є фундамент і цей фундамент визначає, що лише в рамках Конституції ви можете ухвалювати закон, а ви що робите? Розумієте, ось тут в цьому плані звичайно ж потрібно відчувати наскільки значущим є ось це визнання непорушності цього фундаменту, визнання того, що ми повинні розуміти, що весь час нас буде щось не влаштовувати. Ось з іншого боку спробуйте порівняти Конституцію Сполучених Штатів і Конституцію України. Невже - виникає  питання, декілька століть тому люди були досконаліші з точки зору розуміння як регулювати стосунки в області Конституції, ніж сьогодні? Навряд чи це так, тобто проблема ж в іншому! Проблема в іншому. У відношенні до  Конституції, в її інтерпретації. Ще один важливий момент! Інтерпретація – ось те, що дуже не подобається представникам сфери не юриспруденції. Я пам'ятаю ситуацію прийняття Конституції і депутати тоді пропустили ось цей момент, що вони не можуть інтерпретувати Конституцію, тлумачити Конституцію. Тлумачити Конституцію може лише Конституційний Суд. І на одному з перших засідань, буквально, після прийняття Конституції вони поставили питання, що потрібно ж нам повернути це право, ми можемо тлумачити Конституцію. Чому ми не маємо права тлумачити Конституцію? І добре, що в перехідних положеннях було написано, що Конституція прийнята і вже не може мінятися. Так би вони точно внесли ці зміни і поряд з Конституційним Судом спробували б також інтерпретувати Конституцію. Сьогодні вже нам зрозуміло, що ця область абсолютно інша і вона має бути іншою. І ось мені здається, якраз ось ця інтерпретаційна діяльність по тлумаченню, є найважливішою діяльністю. І одна із специфік, на жаль в нашому житті, полягає в тому, що самі юристи завжди розглядаються людьми, які мають бути тими, хто лише повторює закон, але у жодному випадку його не інтерпретує. Ось ця проблема, ще раз – інтерпретації  закону, проблема того, щоб закон як би пов'язувати з неповторністю окремої конкретної ситуації, ось це і є одна з найважливіших проблем того, як має існувати право. Тому українське право не повинно розвиватися по лінії, на мій погляд, збільшення кількості законодавчих актів. Ми і так вже натворили законодавчих актів величезна кількість, кодекси з'являються один за іншим.

Смішно сьогодні називати їх кодексами взагалі-то, тому що до справжнього кодексу, як відомо юристам-професіоналам, зміни вносяться дуже рідко, практично не вносяться. А що у нас за кодекси, якщо сьогодні ми його приймаємо, а завтра вносимо до нього зміну? Такого бути не повинно, тобто кодифіковані акти, мають бути стійкими, яка стійкість? Ну яка стійкість, якщо у нас навіть до цих пір не вирішено питання про те, щоб внесення змін до кодексу, само прийняття кодекса повинно здійснюватися кваліфікованою більшістю.

Якщо б це було так, то тоді, я абсолютно упевнений, значно рідше б вносилися ці зміни і більшою мірою, з великою повагою відносилися б до експертів, які готують ці кодекси, тому що в Україні достатньо досить кваліфікованих юристів для того, щоб підготувати кодекси. Але ж є любителі, які стають на цій дорозі і вирішують свої проблеми, використовуючи правову сферу, це дуже важливий теж момент, який характеризує нинішню ситуацію, що складається в нашому правовому розвитку.

Ведучий: По всей видимости вот то, что определяют, как злоупотребление правом, это явление присутствует не только при правоприменении, но еще и при правотворчестве, в процессе правотворчества. Есть возможность злоупотребить и решить те вопросы, которые конкретный субъект видит необходимым решить в своих интересах. Здесь Вы подняли очень серьезную проблему, которая имеет выход не только для обсуждения в научных аудиториях, но и на практике. А вот, Юрий Николаевич, мы услышали вот такое понятие, такой термин, как законодательное право. Но Вы являетесь автором, творцом теории ценностно-нормативного подхода к пониманию права, ценностно-нормативного правопонимания. П всей видимости это тоже, , одно из качеств, которые характерно для одесской школы права.

 

Ведучий: Напевно ось те, що визначають, як зловживання правом, це явище присутнє не лише при правозастосуванні, але ще і при правотворчості, в процесі правотворчості. Є можливість зловживати і вирішити ті питання, які конкретний суб'єкт бачить необхідним вирішити в своїх інтересах. Тут Ви підняли дуже серйозну проблему, яка має вихід не лише для обговорення в наукових аудиторіях, але і на практиці. А ось, Юрій Миколайович, ми почули ось таке поняття, такий термін, як законодавче право. Але Ви є автором, творцем теорії ціннісно-нормативного підходу до розуміння права, ціннісно-нормативного праворозуміння. Напевно це теж, одна з якостей, які характерний для одеської школи права.

Гість: Да, здесь я вообще, должен Вам сказать, что все время существовала такая, ну по крайней мере у меня, неудоволетвореность, что право понимается зачастую только как нормативная система, право, как система норм. Но дело в том, что даже с этой точки зрения не совсем это так, потому что известно, что в области права есть важнейшие принципы, идеи основополагающие, которые также составляют содержание права, в этом плане это важнейший компонент, без которого собственно мы с Вами не мыслим существования права. Например, идея, допустим, верховенства права или идея законности,  или идея равенства всех перед законом, то есть это важнейшие идеи и они несомненно определяют вообще использование многих норм, то есть они составляют важнейшее звено в области права. Но в данном случае речь идет о другом, о том, что само право, оно является таким эффективным средством воздействия на человека, не только потому что оно носит общесоциальный характер, а оно же обращено к индивиду. И вот эта обращенность права, к индивиду она, эта обращенность, в первую очередь происходит через ценностное восприятие. Является ли право ценностью или не является? Вот это очень серьезный момент с точки зрения существования человека. И мы с Вами можем приводить множество примеров, когда вот эту ценность права человек начинает понимать тогда, когда он попадает в какую-то сложную ситуацию, когда он оказывается у «разбитого корыта»  возле банка, который забрал его средства и не возвращает. Вот что это такое? Здесь человек начинает понимать ценность права, это совершенно другое восприятие его, не с точки зрения, даже самих норм, а с точки зрения того, что это тот инструмент, это то средство, с помощью которого можно решить свою проблему и вот в этом плане, конечно, право имеет колоссальный смысл для человека, вот отсюда говорят о личностной ценности права. Даже правонарушитель, который отрицательно относится к праву, он вспоминает о праве тогда, когда он обращается с требованием представить ему адвоката. А это что такое? Это как раз понимание того, что право является ценностью, важнейшей ценностью, с помощью которого можно отстоять свои права. Вот в этом плане, конечно же, расширение представлений о праве с точки зрения того, что это есть не только нормативная система, но и ценностная система. Есть система, так называемых правовых ценностей, которая содержится в самом праве и с помощью которых определяется поведение людей. В этом смысле конечно же правовые ценности, они часто мало известны обычному человеку, а профессионалы эти правовые ценности, должны четко знать и понимать  систему этих правовых ценностей, понимать что, допустим, такие правовые ценности, как закон, правовая норма, правоотношения, правопорядок - это важнейшие ценности, с помощью которых можно определять поведение людей, которые в конечном счете обеспечивают действие норм, потому что если не будет ценностей, смысловая окраска в существовании самих норм без этих ценностей становится  серьезной проблемой. С другой стороны есть и та проблема, которая связана с тем, что право – это  всегда система, которая обеспечивает существование различных ценностей. Таких ценностей, как жизнь, здоровье, семья, собственность - эти все ценности правом обеспечиваются и вот с этой точки зрения мы должны больше делать для того, чтобы люди относились к праву как к той системе, которая дает возможность человеку реализовать себя в рамках свободы и справедливости. То есть опять мы возвращаемся к этой идее, о которой я говорил вначале, то есть нам нужно чтобы существовало право, чтобы сфера не права сокращалась. И чем больше будет возможности человеку решать свои вопросы, а это, следовательно, двигаться в направлении ценностного подхода к праву, тем в большей степени право наше будет эффективно.

 

Гість: Так, тут я взагалі, повинен Вам сказати, що весь час існувала така, ну принаймні у мене, незадоволенність, що право розуміється часто лише як нормативна система, право, як система норм. Але річ у тому, що навіть з цієї точки зору не зовсім це так, тому що відомо, що в області права є найважливіші принципи, ідеї основоположні, які також складають вміст права, в цьому плані це найважливіший компонент, без якого власне ми з Вами не мислимо існування права.

Наприклад, ідея, припустимо, верховенства права або ідея законності,  або ідея рівності всіх перед законом, тобто це найважливіші ідеї і вони поза сумнівом визначають взагалі використання багатьох норм, тобто вони складають найважливішу ланку в області права. Але в даному випадку йдеться про інше, про те, що саме право, воно є таким ефективним засобом дії на людину, не лише тому що  має загальносоціальний характер, а воно ж звернене до індивіда І ось ця зверненність права до індивіда вона, ця зверненність, в першу чергу відбувається через ціннісне сприйняття. Чи є право цінністю чи ні? Ось це дуже серйозний момент з точки зору існування людини. І ми з Вами можемо наводити безліч прикладів, коли ось цю цінність права людина починає розуміти тоді, коли потрапляє в якусь складну ситуацію, коли опиняється біля «розбитого корита»  біля банку, який забрав його кошти і не повертає. Ось що це таке? Тут людина починає розуміти цінність права, це абсолютно інше сприйняття його, не з точки зору, навіть самих норм, а з точки зору того, що це той інструмент, це той засіб, за допомогою якого можна вирішити свою проблему і ось в цьому плані, звичайно, право має колосальний сенс для людини, ось звідси говорять про особову цінність права. Навіть правопорушник, який негативно відноситься до права, він згадує про право тоді, коли він звертається з вимогою представити йому адвоката. А це що таке? Це якраз розуміння того, що право є цінністю, найважливішою цінністю, за допомогою якої можна відстояти свої права. Ось в цьому плані, звичайно ж, розширення уявлень про право з точки зору того, що це є не лише нормативна система, але і ціннісна система. Є система, так званих правових цінностей, яка міститься в самому праві і за допомогою яких визначається поведінка людей. У цьому сенсі звичайно ж правові цінності, вони часто мало відомі звичайній людині, а професіонали ці правові цінності повинні чітко знати і розуміти  систему цих правових цінностей, розуміти що, припустимо, такі правові цінності, як закон, правова норма, правовідносини, правопорядок - це найважливіші цінності, за допомогою яких можна визначати поведінку людей, які кінець кінцем забезпечують дію норм, тому що якщо не буде цінностей, смислове забарвлення в існуванні самих норм без них стає  серйозною проблемою. З іншого боку є і та проблема, яка пов'язана з тим, що право – це  завжди система, яка забезпечує існування різних цінностей. Таких цінностей, як життя, здоров'я, сім'я, власність - ці всі цінності правом забезпечуються і ось з цієї точки зору ми повинні більше робити для того, щоб люди відносилися до права як до тієї системи, яка дає можливість людині реалізувати себе в рамках свободи і справедливості. Тобто знову ми повертаємося до цієї ідеї, про яку я говорив спочатку, тобто нам потрібно щоб існувало право, щоб сфера не права скорочувалася. І чим більше буде можливості людині вирішувати свої питання, а це, рухатися у напрямі ціннісного підходу до права, тим більшою мірою право наше буде ефективне.

Ведучий: Так здесь, очевидно, с Вами спорить можно, конечно, поскольку Вы в практике своей всегда заинтересованы в том, чтобы услышать другую точку зрения, это я знаю. Но в данной ситуации спорить можно, но опровергнуть очень сложно Вашу позицию и важно что? Вот здесь, наверное, уже в контексте того, что было сказано во время этой передачи – чтобы  и государство понимало право как ценность, это очень важно, хотя проблема государства, проблема государственности и украинской государственности - очень сложная проблема. По моему видению это так на сегодняшний день. Вы много уделяли внимания в своей научной деятельности проблеме государства, есть у Вас много научных работ, публикаций достаточно интересных и, кстати, таких, которые отсутствуют в украинской юриспруденции. Ну вот проблема украинской государственности - идея  существует давно, но 25 лет назад эта идея стала практическим результатом. Мы начали создавать украинское государство. От идеи – к  практике, и вот нынешняя практика формирования устойчивого государства, тем более, что как раз понимание устойчивости государства и является темой Вашей научной работы.

 

Ведучий: Так тут, очевидно, з Вами дискутувати можна, звичайно, оскільки Ви в практиці своєю завжди зацікавлені в тому, щоб почути іншу точку зору, це я знаю. Але в даній ситуації дискутувати можна, але спростувати дуже складно Вашу позицію і важливо що? Ось тут, напевно, вже в контексті того, що було сказано під час цієї передачі – щоб  і держава розуміла право як цінність, це дуже важливо, хоча проблема держави, проблема державності і української державності - дуже складна проблема. За моїм баченням це так на сьогоднішній день. Ви багато приділяли уваги в своїй науковій діяльності проблемі держави, у Вас с багато наукових робіт, публікацій досить цікавих і, до речі, таких, які відсутні в українській юриспруденції. Ну ось проблема української державності - ідея  існує давно, але 25 років тому ця ідея стала практичним результатом. Ми почали створювати українську державу. Від ідеї – до  практики, і ось нинішня практика формування стійкої держави, тим паче, що якраз розуміння стійкості держави і є темою Вашої наукової праці.

Гість: Да, это очень серьезная проблема,  потому что  современные государства переживают серьезный кризис и этот кризис определяется очень многими моментами нынешнего времени. Это в первую очередь, конечно, проблема глобализации общества, то есть как бы разрушение границ, которое сегодня происходит на самых разных уровнях, особенно в информационной сфере. Это же страшная угроза существования  государства, потом - это разрушение границ, вот оно связано еще и с другими моментами. Если раньше человек был привязан к государству многими моментами своего существования, то сегодня, если ему не нравится это государство, он поднимается и выезжает за его  пределы это, кстати, очень серьезная проблема. И с точки зрения существования нашего государства, если мы вспомним о том, какое количество наших соотечественников находится сегодня зарубежом, то есть в этом смысле проблема современного государства,  уже совершенно другая, она другая и потому, что нынешнее государство постоянно должно ограничивать то, что носит название суверенитет. Меня постоянно удивляет это продолжающееся утверждение о том, что основополагающей характеристикой государства является суверенитет. К сожалению, суверенитет в его прежнем понимании, по сути, государством утрачено, то есть государство постоянно себя вынуждено ограничивать в тех или иных позициях, государство вынуждено как бы менять свое отношение к самым разным элементам человеческого существования, как к отдельному человеку, так и, обратите внимание, к бизнесу. Государство и его институты, они привязаны к территории, бизнес не привязан к территории. Он сегодня может существовать здесь, завтра за пределами государства и в этом плане у государства возникают серьезнейшие проблемы взаимодействия в новых условиях. Каким образом должно действовать это государство, на чем должно выстраиваться его существование? Вот не случайно современные исследования государства они во многом связаны с тем, чтобы попытаться сохранить так называемое национальное государство. Вот мы с Вами знаем существует Организация Объединенных Наций - это по сути организация, которая определила сосуществование различных национальных государств, так вот национальное государства или государство наций носит специфический характер, оно привязано к территории жестко. Оно, национальное государство, исходит из идеи суверенитета, национальное государство жестко исходит из идеи территориальной целостности, то есть есть целый ряд идей национального государства, которое сегодня в новое время переживает серьезный кризис. И вот эта попытка определиться каким же должно быть государство в этих новых условиях, еще раз, с одной стороны глобализации, о которых я сказал, а с другой стороны индивидуализации общества, когда субъекты уже не воспринимают традиционные подходы власти. То есть нынешний субъект стремится к тому, чтобы к нему относились индивидуально, не обще-социально, а индивидуально. Как быть в этих условиях? И вот здесь для власти возникают очень серьезные проблемы и эти очень серьезные проблемы власть с трудом решает, потому что система отношения выстраивалась по принципу центр и периферия, когда центру отдавалось все. И вот один из важнейших моментов современного развития в государственной жизни заключается в том, что движение идет теперь от центра к периферии. Передача периферии все больше больших полномочий, больше самостоятельности, идут поиски новых вариантов существования так называемой территориальной государственной организации и в этом смысле не случайно мы с Вами обращаем внимание на появление и существование, так называемых регионалистских государств. Обратите внимание, что это не унитарные государства и не федеративные государства, это регионалистские государства, специфической формой организации управленческой жизни в этом государстве. Это не самое худшее, кстати, государство. Это, например: Испания, Италия, то есть здесь специфическим образом выстраиваются отношения центра и периферии. Я думаю, что в Украине как раз нужно было бы присмотреться к тому, как складывается государственная жизнь вот в этих государствах, потому что у нас регионалистские различия тоже достаточно существенны и без учета этих особенностей организовать эффективную государственную деятельность очень сложно. Есть и другая еще проблема, это проблема того, что в современных государствах все в большей степени возникает проблема так называемого местного самоуправления, то есть той системы, которая все время претендует на самостоятельное существование и государство вынуждено с этим считаться. Существуют разные системы местного самоуправления, более того, я считаю, что здесь еще и есть одна проблема, эта проблема формирования большей самостоятельности городов и в новых условиях, вот у нас выполнена докторская диссертация на эту тему "Городская правовая система" и есть целый ряд разработок, который показывает, что дальнейшее развитие помогает усилению роли городов, формирование на новом уровне, так называемого городского права с правом местного самоуправления. Городское право, которое отображает городское правосознание, городскую правовую культуру, урбанистический характер существования этой системы. Вот это все, конечно же, создает новые условия для понимания того, как должна функционировать государственная власть. И с другой стороны, конечно, нынешнее государство должно быть обязательно сильным государством Фрэнсис Фукуяма написал небольшую книжечку, которая называется "Сильное государство". Нужно посмотреть, почитать что там написано в этой книжке. Он говорит о том, что важнейшая идея нового времени  - идея формирования государства, которое будет способным решать возникающие проблемы, а таким может быть только сильное государство. В данном случая сильное государство не имеется ввиду что у него огромные Вооруженные Силы или что у него большие природные ресурсы, как раз наоборот – речь  идет здесь о таком государстве, которое обладает высокоэффективной управленческой системой, вот о чем идет речь. Вот это выход нашего государства на то, чтобы наша система управленческая была высокоэффективная - это одна из важнейших задач, а не разборки по поводу того, у кого должно быть больше власти - у президента, у правительства или в парламенте. Это проблема вечная, она никогда не может быть решена, то есть она всегда будет решена в чью-то пользу. И всегда в этом плане я вспоминаю политологические исследования, в которых говориться, что есть центр принятия решения, он всегда существует. Она из проблем, кстати говоря, нашего развития, что решения принимаются в одном месте, а ответственность несут совсем другие лица, то есть с этой точки зрения мы должны четко понимать где центр принятия решения и кто должен отвечать за эти решения? Это очень серьезный момент, который опять тоже возвышает существующую власть, дает ей возможности быть эффективной. Короче говоря, устойчивость государства - это важнейший момент, важнейший компонент его бытия. К сожалению, в рамках нашего развития мы совершенно забыли о том, что нас окружают не только друзья и враги, но и друзья в кавычках, которые и создали нам сегодня колоссальные проблемы в развитии нашего государства, то есть устойчивость государства должна постоянно поддерживаться вне зависимости от тех приятельских отношениях, которые мы имеем, а для этого нужно обеспечить то, кстати, чем Вы занимаетесь. Это вопрос о национальной безопасности государства.

 

Гість: Так, це дуже серйозна проблема,  тому що  сучасні держави переживають серйозну кризу і ця криза визначається дуже багатьма моментами сьогодення. Це в першу чергу, звичайно, проблема глобалізації суспільства, тобто як би руйнування кордонів, яке сьогодні відбувається на самих різних рівнях, особливо в інформаційній сфері. Це ж страшна загроза існування  держави, потім - це руйнування кордонів, ось воно пов'язане ще і з іншими моментами. Якщо раніше людина була прив'язана до держави багатьма моментами свого існування, то сьогодні, якщо йому не подобається ця держава, вона піднімається і виїжджає за його  межі це, до речі, дуже серйозна проблема. І з точки зору існування нашої держави, якщо ми пригадаємо про те, яка кількість наших співвітчизників знаходиться сьогодні за кордоном, тобто в цьому сенсі проблема сучасної держави,  вже абсолютно інша, вона інша і тому, що нинішня держава постійно повинна обмежувати те, що носить назву суверенітет. Мене постійно дивує це твердження, що є незмінним, про те, що основоположною характеристикою держави є суверенітет. На жаль, суверенітет в його колишньому розумінні, по суті, державою втрачено, тобто держава постійно себе вимушено обмежувати в тих або інших позиціях, держава вимушена як би міняти своє відношення до самих різних елементів людського існування, як до окремої людини, так і, зверніть увагу, до бізнесу. Держава і його інститути, вони прив'язані до території, бізнес не прив'язаний до території. Він сьогодні може існувати тут, завтра за межами держави і в цьому плані в державі виникають серйозні проблеми взаємодії в нових умовах. Яким чином повинна діяти держава, на чому повинно будуватись його існування? Ось не випадково сучасні дослідження держави вони багато в чому зв'язані з тим, щоб спробувати зберегти так звану національну державу. Ось ми з Вами знаємо існує Організація Об'єднаних Націй - це по суті організація, яка визначила співіснування різних національних держав, так от національне держави або державу націй носить специфічний характер, воно прив'язане до території жорстко. Вона, національна держава, виходить з ідеї суверенітету, національна держава жорстко виходить з ідеї територіальної цілісності, тобто є цілий ряд ідей національної держави, яка сьогодні в новий час переживає серйозну кризу. І ось ця спроба визначитися яким же має бути держава в цих нових умовах, ще раз, з одного боку глобалізації, про які я сказав, а з другого боку індивідуалізації суспільства, коли суб'єкти вже не сприймають традиційні підходи влади.

Тобто нинішній суб'єкт прагне до того, щоб до нього відносилися індивідуально, не загально-соціально, а індивідуально. Як бути в цих умовах? І ось тут для влади виникають дуже серйозні проблеми і ці дуже серйозні проблеми влада насилу вирішує, тому що система відношення будувалась за принципом центр і периферія, коли центру віддавалося все. Один з найважливіших моментів сучасного розвитку в державному житті полягає в тому, що рух здійснюється тепер від центру до периферії. Передача периферії все більше повноважень, більше самостійності, йдуть пошуки нових варіантів існування так званої територіальної державної організації і в цьому сенсі не випадково ми з Вами звертаємо увагу на появу і існування, так званих регіоналістських держав. Зверніть увагу, що це не унітарні держави і не федеральні держави, це регіоналістські держави, специфічною формою організації управлінського життя в цій державі. Це не найгірші, до речі, держави. Це, наприклад: Іспанія, Італія, тобто тут специфічним чином будуються стосунки центру і периферії. Я думаю, що в Україні якраз потрібно було б придивитися до того, як складається державне життя ось в цих державах, тому що у нас регіоналістські відмінності теж досить істотні і без врахування цих особливостей організувати ефективну державну діяльність дуже складно. Є й інша ще проблема, це проблема того, що в сучасних державах все більшою мірою виникає проблема так званого місцевого самоуправління, тобто тієї системи, яка весь час претендує на самостійне існування і держава вимушена з цим вважатися. Існують різні системи місцевого самоуправління, більш того, я вважаю, що тут ще  одна проблема, ця проблема формування більшої самостійності міст і в нових умовах. У нас виконана докторська дисертація на цю тему "Міська правова система" і є цілий ряд розробок, який показує, що подальший розвиток допомагає посиленню ролі міст, формування на новому рівні, так званого міського права з правом місцевого самоуправління. Міське право, яке відображує міську правосвідомість, міську правову культуру, урбаністичний характер існування цієї системи. Ось це все, звичайно ж, створює нові умови для розуміння того, як повинна функціонувати державна влада. І з іншого боку, звичайно, нинішня  держава має бути обов'язково сильною державою Френсіс Фукуяма написав невелику книжечку, яка називається "Сильна держава". Потрібно подивитись, почитати що там написано в цій книжці. Він говорить про те, що найважливіша ідея нового часу  - ідея формування держави, яка буде здатною вирішувати виникаючі проблеми, а такою може бути лише сильна держава. У даному випадку сильна держава, мається на увазі, не та держава де потужніЗбройні Сили або великі природні ресурси, якраз навпаки –  йдеться тут про таку державу, яка володіє високоефективною управлінською системою, ось про що йде мова. Ось це вихід нашої держави на те, щоб наша система управлінська була високоефективною - це одне з найважливіших завдань, а не «розбори» з приводу того, у кого має бути більше влади - у президента, в уряду або в парламенті. Це проблема вічна, вона ніколи не може бути вирішена, тобто вона завжди буде вирішена на чиюсь користь. І завжди в цьому плані я згадую політологічні дослідження, в яких говоритися, що є центр ухвалення рішення, він завжди існує. Одна з проблем, до речі, нашого розвитку, що рішення приймаються в одному місці, а відповідальність несуть зовсім інші особи, тобто з цієї точки зору ми повинні чітко розуміти де центр ухвалення рішення і хто повинен відповідати за ці рішення? Це дуже серйозний момент, який знову теж піднімає існуючу владу, дає їй можливості бути ефективною. Якщо коротко, стійкість держави - це найважливіший момент, найважливіший компонент його буття. На жаль, в рамках нашого розвитку ми абсолютно забули про те, що нас оточують не лише друзі і вороги, але і друзі в лапках, які і створили нам сьогодні колосальні проблеми в розвитку нашої держави, тобто стійкість держави повинна постійно підтримуватися незалежно від тих приятельських стосунків, які ми маємо, а для цього потрібно забезпечити те, до речі, чим Ви займаєтеся. Це питання національної безпеки держави.



Джерело:  YouTube канал - Українське право
Юридична еліта України: проблема формування donum auctoris Юридична еліта України: проблема формування
Останнім часом активно опрацьовується питання формування і діяльності юридичної або ж правової еліти суспіль...
Трагедія однієї сім'ї Справа Трагедія однієї сім'ї
Кожна судова справа – це історія, історія окремих людей або й цілих сімей, історія про кохання та зраду, історія ...
Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
22 23 24 25 26
27 28 29 30 1 2 3
ЗАХОДИ
10.11.2017 10:00:00 - Ukrainian Software Development Forum
21.11.2017 10:00:00 - Медіаправо 2017
Опитування
  • Що найбільш негативно впливає на рівень довіри до суду в Україні?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитованну статтю або новину.
Яндекс.Метрика