Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Чи вдасться Україні звільнити українських моряків 25 травня 2019 року?

18.05.2019 / 10:27
1314
+A
-a

Чи вдасться Україні звільнити українських моряків 25 травня 2019 року?

Агресія Росії в Керченській протоці та Азовському морі проти України, наслідком якої було затримання кораблів та військовослужбовців Збройних сил України 25 листопада 2018 року, стала завершальним актом та квінтесенцією дій Росії щодо морських суден під прапором України. Як позиція нашої держави, так і обговорення громадськістю цього питання в основному обертається навколо кваліфікації дій Росії як агресії і порушення норм міжнародного гуманітарного права. Безпосередньо це так, проте варто пам’ятати, що ці події актуалізували не лише питання юридичної кваліфікації дій Росії, але й наявності ефективних засобів вирішення спорів між Україною та Росією. В минулій статті мною було розглянуто юридичне підґрунтя ситуації, що склалась в Азовському морі та наявність дієвих засобів врегулювання суперечки з цього приводу в правовій площині. Висновок невтішний – засоби існують, проте їх застосування стикається з величезною кількість перепон, подолання яких багато в чому залежить від майстерності представлення Україною своєї позиції та розсуду судів та/або арбітражних трибуналів.

З іншого боку, для усвідомлення фактичного підґрунтя ситуації в Азовському морі варто пригадати, що 25 березня 2018 року Україна затримала риболовецьке судно "Норд" та членів його екіпажу. Дії України були цілком правомірними як з точки зору міжнародного права, так і з позиції національного законодавства, оскільки судно було зареєстровано в Автономній Республіці Крим, що юридично є територією України, вийшло в море без відповідних документів, передбачених законодавством України, члени екіпажу (громадяни України) мали паспорти громадян Російської Федерації, які не визнаються Україною. Залишаючи осторонь питання про спланований чи спонтанний характер цього затримання, зазначимо, що цими діями Україна поставила Росію в складну юридичну пастку. Адже вжиття будь-яких юридичних (правомірних) дій на захист цього судна та членів екіпажу з боку Росії автоматично означало б визнання нею вищезазначених міркувань, іншими словами - що судно та екіпаж належать Україні, а це, в свою чергу означає опосередковане визнання Росією того, що Крим залишається складовою частиною України. Саме тому ситуація зайшла в глухий кут, адже Росія фактично відмовилась вживати будь-які дії в правовій площині задля звільнення судна та членів його екіпажу.

Не маючи правових засобів врегулювання ситуації, Росія, за своїм звичним modus operandi, вдалася до ескалації з тим, щоб у всіх чи у будь-якій із сфер (політичній, юридичній, економічній тощо) змусити опонента до поступок і врешті-решт вирішити її на свою користь. Іншими словами, Росія почала затримувати, грубо і демонстративно довго оглядати всі судна, що слідували Керченською протокою та Азовським морем в порти України, арештовувати (фактично - викрадати) риболовецькі судна України та членів їх екіпажів. Апогеєм цього став таран, переслідування, обстріл і затримання військових кораблів України та членів їх екіпажів 25 листопада 2018 року. І тут вже Україна опинилась в пастці: оскільки виявилось, що жодних дій Україна не може або не наважується зробити.

І нарешті у квітні 2019 року Україна звернулась до Міжнародного трибуналу з морського права із заявою про застосування тимчасових заходів, а саме: звільнення кораблів та членів їх екіпажів в порядку статті 290 Конвенції ООН з морського права. Відповідно до заяви Міністерства закордонних справ Україна також розпочала арбітражне провадження з метою вирішити спір з Росією по суті. Росія, в свою чергу, подала заяву та меморандум про неучасть у справі, пославшись на своє застереження про нерозповсюдження обов’язкових процедур вирішення спорів, передбачених Конвенцією ООН з морського права, на спори пов’язані з військовою діяльністю. Після усних слухань, які проходили 10 та 11 травня, очікується, що рішення по тимчасовим заходам буде винесене Міжнародним трибуналом з морського права 25 травня 2019 року.

Однією з головних перепон для успішного розгляду цієї справи на користь України є застереження, зроблені як Україною так і Росією, щодо застосування засобів вирішення міжнародних спорів, передбачених Конвенцією ООН з морського права. Зокрема Україна заявила, що згода на обов’язкові процедури вирішення спорів, передбачені цією конвенцією, не поширюється на спори щодо розмежування морських кордонів; спори, пов'язані з історичними затоками, та спори стосовно військової діяльності. Росія в свою чергу заявила, що обов’язкові процедури, передбачені Розділом 2 Частини 15 зазначеної конвенції (іншими словами – всі обов’язкові процедури), не можуть бути застосовані щодо "… делімітації морських кордонів; спорів, пов'язаних з історичними затоками або правовими підставами; спорів стосовно військової діяльності, включаючи військову діяльність державних суден та літальних апаратів, або спорів щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції, а також спорів, стосовно яких Рада Безпеки ООН здійснює функції відповідно до Статуту ООН".

Очевидно, що у справі щодо звільнення кораблів та членів їх екіпажів, захоплених 25 листопада 2018 року, Росія може використати застереження щодо виключення "спорів стосовно військової діяльності, включаючи військову діяльність державних суден та літальних апаратів, або спорів щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції".

Зазначене положення фактично складається з двох застережень: (і) спори стосовно військової діяльності, включаючи військову діяльність державних суден та літальних апаратів, та (іі) спори щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції.

У справі, що наразі розглядається Міжнародним трибуналом з морського права, Росія може використати обидва застереження і цим значно ускладнити позицію України. Росія вже має негативний досвід спроби застосування другої частини застереження, а саме застереження про виключення спорів щодо діяльності по забезпеченню дотримання законів із здійснення суверенних прав та юрисдикції (у справі щодо звільнення судна Грінпіс "Арктик Санрайз" Міжнародний трибунал з морського права відкинув це застереження та зобов’язав Росію звільнити судно та членів його екіпажу). Крім того, необхідно пам’ятати, що обставини затримання судна "Арктик Санрайз" були набагато більше на користь Росії, ніж під час подій 25 листопада 2018 року. Але, і що набагато гірше для Росії, у випадку застосування цього застереження у України виникне можливість заперечити його на підставі того, що Росія не має суверенних прав та юрисдикції в Азовському морі та Керченській протоці, оскільки: (і) двосторонні договори між Росією та Україною не надають їй таких прав (див. попередню статтю); та (іі) Росія протиправно анексувала Крим, а загальним принципом права є те, що порушення права не може стати підставою отримання прав. Це означатиме ревізію усього пакету домовленостей між Росією та Україною щодо делімітації Азовського моря та Керченської протоки та безпосередній розгляд правового статусу Криму. Шанси України отримати прийнятне для себе рішення в цій ситуації дуже високі, а це могло б призвести до фактичного визнання міжнародною ад'юдикаційною установою того, що Росія, в порушення міжнародного права, контролює Крим та закріплення чітких принципів делімітації акваторії Азовського моря та Керченської протоки (Росія, на відміну від України, дуже не бажає ясності в цьому питанні).

Саме можливо з огляду на ці міркування Росія в своєму меморандумі, представленому Міжнародному трибуналу з морського права, заявила що вона не визнає його юрисдикції через першу частину застереження, а саме: спори стосовно військової діяльності, включаючи військову діяльність державних суден та літальних апаратів. Тому наразі саме в світлі цього застереження варто оцінювати вірогідність позитивного для України рішення у справі щодо звільнення кораблів та членів їх екіпажів, які були захоплені 25 листопада 2018 року.

Застосування Росією зазначеного застереження варто розглядати в двох площинах: суто юридичній та політико-правовій. З суто юридичної точки зору позиція Росії зводиться до того, що зазначені події мали характер військової діяльності і, відповідно, підпадають під дію зазначеного застереження. Аргументація Росії з цього приводу є дуже суперечливою. По-перше, Росія протирічить сама собі оскільки заявляє, що військова діяльність мала місце, проте не було агресії та збройного конфлікту. По-друге, Росія намагається довести військовий характер подій 25 листопада 2018 року не через пояснення своїх дій, а через характеристику дій України як військових. В цій частині Росія використовує велику кількість аргументів, які характеризують дії України до інциденту (нарощування військових сил в акваторії Азовського моря, проходи військових кораблів України через Керченську протоку, тощо) та після інциденту (введення військового стану на частині території України, заяви України в міжнародних організаціях, що характеризують ці події як військові, тощо), проте в частині самих подій 25 листопада 2018 року все зводиться лише до статусу кораблів та членів їх екіпажу як військових.

Така позиція Росії є слабкою у юридичній площині, але зрозумілою у політико-правовій. Адже будь-яка інша аргументація Росією заявленого застереження означатиме, що вона прямо та безповоротно визнає факт нападу на військові кораблі іншої держави, а це, мовою міжнародного права – визнання факту агресії проти України.

Використовуючи цю слабкість Україна представила свої аргументи з приводу того, чому заявлене застереження не розповсюджується на події 25 листопада 2018 року. Позиція України зводиться до того, що: (і) зазначені дії були вчинені Росією в межах правоохоронної діяльності; та (іі) предметом справи є забезпечення імунітету військових кораблів, як одного з основних принципів сучасного міжнародного морського права, а не зміст подій, які мали місце 25 листопада 2018 року (були вони військовими чи не військовими).

Розглядаючи позицію України варто зазначити, що Конвенція ООН з морського права проводить істотну різницю між військовою та правоохоронною діяльністю. Відповідно визнання факту, що Росія 25 листопада 2018 року вчинила правоохоронні дій означатиме не застосування заявленого нею застереження. Аргументи України можна підсумувати в наступному вигляді: (і) дії Росії мали правоохоронний характер, оскільки здійснювались в межах прикордонної діяльності; (іі) дії Росії вчинялись правоохоронними органами (а не збройними силами); та (ііі) утримання Росією кораблів і членів їх екіпажів здійснюється в межах проваджень судів загальної юрисдикції, а не в якості морського призу та як військовополонених, що було б логічним у випадку характеристики подій 25 листопада 2018 року як військових дій. Через ці аргументи може скластись враження, що Україна відмовляється від своєї загальної міжнародно-правової позиції про кваліфікацію дій Росії як факту агресії проти України. Для того щоб усунути будь-які сумніви в цій частині і, відповідно, не дати можливість Росії використати це у справі, Україна заявила свій наступний аргумент, а саме, що предметом провадження є не розгляд змісту подій 25 листопада 2018 року в частині їх кваліфікація як військових або не військових, а забезпечення імунітету військових кораблів, як одного з основних принципів сучасного міжнародного морського права, передбаченого Конвенцією ООН з морського права. Крім того, дзеркально аргументам Росії, Україна заявила, що на міжнародній арені Росія до цього активно спростовувала військовий характер своїх дій 25 листопада 2018 року.

Підсумовуючи позиції України та Росії щодо заявленого застереження, видається, що аргументація України виглядає більш переконливою. Крім того Росія, застосувавши зазначене застереження, фактично визнала, що події 25 листопада 2018 року мали характер військових дій. Іншими словами, і не звертаючи уваги на словесну еквілібристику російського меморандуму, Росія опосередковано визнала що таран, переслідування, обстріл і затримання військових кораблів України та членів їх екіпажів були агресією Росії проти України. З огляду на те, що саме в цій частині (посилання на військову діяльність, але при цьому заперечення військових дії чи агресії проти України) меморандум Росії є найбільш слабким в своїй аргументації, у випадку застосування Міжнародним трибуналом з морського права заявленого Росією застереження, він буде вимушений бути більш детальним з цього питання і розставити всі крапки над і. З міжнародно-правової позиції це означатиме повний крах всієї зовнішньої політики Росії щодо України за останні п’ять років з відповідними негативними наслідками для Росії (щонайменше, у вигляді: підвищення шансів ухвалення Радою Безпеки ООН прийнятних для України резолюцій з низки питань) та появи додаткового аргументу (визнання факту агресії Росії проти України) в інших провадженнях, що ведуться Україною проти Росії в міжнародних судових та арбітражних інституціях. З точки зору національного права у Росії теж виникне проблема, адже досі вона намагалась не визнавати членів екіпажів, затриманих 25 листопада 2018 року, військовополоненими і утримує їх у себе в межах кримінальних проваджень щодо порушення державного кордону. Але при такому розвитку подій Росія буде вимушена визнати за ними статус військовополонених та припинити ці кримінальні провадження. Якщо ні, то як мінімум таке рішення Міжнародного трибуналу з морського права може бути використано адвокатами наших моряків в якості додаткового аргументу у зазначених кримінальних справах.

На яку позицію пристане Міжнародний трибунал з морського права важко сказати адже фактично він вимушений витлумачити обсяг поняття "військова діяльність", зазначений в застереженні Росії. З іншого боку Трибунал поставлений перед вибором: застосувати застереження, що означатиме визнання факту агресії Росії проти України та руйнацію загальновизнаного принципу імунітету військових кораблів, або відкинути заявлене застереження, чим визнати, що діяльність державних прикордонних служб по затриманню кораблів не є військовою діяльністю.

Водночас відмова Міжнародного трибуналу з морського права застосовувати вищезазначене застереження не означатиме автоматичне звільнення наших кораблів та членів їх екіпажів, адже Трибунал може повністю змінити вимоги України або задовольнити їх лише в певній частині. До того ж Росія може просто відмовитись виконувати рішення, як це фактично вже було у справі судна Грінпіс "Арктик Санрайз".

Крім того необхідно усвідомлювати, що у Трибуналу є і третя опція – використати процедурні моменти пов’язані із застосуванням тимчасових заходів та відмовити Україні, чим фактично перекласти вищезазначені складні питання на плечі арбітражного трибуналу, який і буде розглядати спір по суті.

Якщо Трибунал піде цим шляхом то у нього є декілька варіантів, оскільки Росія заявила низку процедурних аргументів. По-перше, Росія зазначила, що у цій справі відсутній фактор невідкладності та необхідності. Дійсно Україна почала провадження через доволі значний проміжок часу після самого інциденту і не навела вичерпних аргументів необхідності задоволення заявлених тимчасових заходів. Щодо останнього Росія окремо зазначила в своєму меморандумі, що Україна вже отримала тимчасові заходи в межах провадження в Європейському суді з прав людини по аналогічній справі. Позиція Росії зводиться до того, що вже наданих тимчасових заходів достатньо і немає необхідності надавати їх ще і в цій справі. По-друге, Росія заявила, що суть заявлених Україною тимчасових заходів майже дослівно збігається із заявленими вимогами по основній справі і, відповідно, їх задоволення означатиме фактичне вирішення спору по суті. І хоча заява до Європейського суду з прав людини юридично абсолютно не зв’язана з претензіями України в Міжнародному трибуналі з морського права, а сутністю цієї справи все ж таки є порушення імунітету військових кораблів, а не захоплення їх та членів їх екіпажів, з огляду на вищезазначені політико-правові міркування заперечення Росії в цій частині можуть стати вирішальними при прийнятті Трибуналом свого рішення не на користь України.

Окремо слід зазначити, що справа про звільнення кораблів та членів їх екіпажів, захоплених 25 листопада 2018 року є цікавою в розрізі реалізації загальних інтересів України та розвитку міжнародного права в цілому. Незважаючи на заяви обох сторін, що ця справа не стосується статусу Криму та вод навколо нього, повністю його оминути не вийде, оскільки фактично Росія заявила, що під час зазначених подій вона здійснювала свої суверенні права над акваторією Керченської протоки. А це, в тому чи іншому вигляді, означає розгляд Міжнародним трибуналом з морського права та/або арбітражем питання правомірності здійснення Росією цих прав. Іншими словами в цій справі фактично буде розглянутий факт окупації Криму Росією.

Якщо ж говорити про загальний розвиток міжнародного права, то Трибунал буде вимушений відповісти на питання перехресного розгляду однієї справи двома різними міжнародними судовими установами – Міжнародним трибуналом з морського права та Європейським судом з прав людини. А це ще один, хоч і не великий, крок до створення цілісної системи міжнародних ад'юдикаційних установ.

В будь-якому випадку, навіть не беручи до уваги рішення яке буде винесене 25 травня 2019 року, Україна вже здобула проміжну перемогу – примусила Росію опосередковано визнати факт агресії проти України у зв’язку з атакою та захопленням кораблів та моряків Збройних сил України.

Захар Тропін, доцент, к.ю.н., доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Прискорення у праві: нові виклики donum auctoris Прискорення у праві: нові виклики
Одна з невиліковних сучасних хвороб в українському праві – ігнорування процедури. Але… Історія, від якої є бажання ...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика