Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Міжнародний день загального охоплення послугами охорони здоров'я

Міжнародний день загального охоплення послугами охорони здоров'я

12 грудня 2012 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій вона настійно закликала держави прискорити прогрес у справі досягнення загального охоплення послугами охорони здоров'я  - принципу, згідно з яким кожна людина, де б вона не перебувала, має мати доступ до якісних, недорогих медико-санітарних послуг, оскільки це є найважливішим пріоритетом міжнародного розвитку. 12 грудня 2017 року Організація Об'єднаних Націй в резолюції 72/138 проголосила 12 грудня Міжнародним днем ​​загального охоплення послугами охорони здоров'я.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш зазначає, що "Загальне охоплення послугами охорони здоров'я є невід'ємною частиною зусиль по досягненню цілей в області сталого розвитку - нашого плану щодо забезпечення кращого майбутнього для людей і планети. В цей Міжнародний день я закликаю всіх нас підтвердити свою прихильність забезпеченню охороною здоров'я для всіх як інвестиції в гуманізм, добробут і процвітання для кожного.".

Міжнародний день загального охоплення послугами охорони здоров'я покликаний підвищувати обізнаність про необхідність у надійних і стійких системах охорони здоров'я та загальне охоплення послугами охорони здоров'я. Щороку 12 грудня прихильники загального охоплення послугами охорони здоров'я розповідають про життя мільйонів людей, які все ще чекають медичної допомоги, святкують вже досягнуті міжнародним співтовариством успіхи, закликають лідерів підвищувати обсяг і якість інвестицій в охорону здоров'я і рекомендують різним групам брати на себе зобов'язання, що допомагають наблизити світ до досягнення загального охоплення послугами охорони здоров'я до 2030 року.

Так, у Декларації про право на розвиток 1986 р. визнається, що рівний доступ до послуг у сфері охорони здоров'я є необхідною умовою здійснення права на розвиток. Якщо в державі є істотні прогалини в системі охорони здоров'я, коли в людини немає можливості реалізувати своє право на здоров’я, відповідно, не може йтися про розвиток усієї держави, бо народ є основним елементом держави.

Право на найвищий досяжний рівень здоров’я було закріплено у Статуті (Конституції) Всесвітньої організації охорони здоров'я 1946 р., де зазначається, що «здоров’я є станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб чи фізичних дефектів». Також у преамбулі зазначено, що «володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини незалежно від раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального становища». Головне значення визначення права на здоров’я у Статуті ВООЗ полягає в тому, що воно стало предметом захисту та регулювання міжнародного права, ставши, тим самим, відправною точкою для подальшої розробки і конкретизації даного права в інших міжнародних і національних документах.

У Загальній декларації прав людини 1948 р. йдеться про здоров’я як складову частину права на задовільний рівень життя: кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримки здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї (ст. 25). Отже, право на здоров’я в Загальній декларації прав людини 1948 р. було поставлено в один ряд з іншими соціальними правами людини як елемент широкого права на задовільний рівень життя, необхідний для підтримання здоров’я і добробуту людини та її сім’ї. Але при розробці проекту Декларації розглядалася й інша редакція, яка передбачала закріплення права на здоров’я в окремій ст. 33: «Доступність найвищих досяжних стандартів охорони здоров'я є невід’ємним правом кожної людини незалежно від її матеріального чи соціального стану в суспільстві. Відповідальність держави і суспільства за здоров’я громадян має забезпечуватися шляхом вжиття відповідних заходів у медичній і соціальній сферах», що позволило більш детально відобразити місто права на здоров’я в каталозі прав людини як категорії природних прав людини.

Загальна декларація прав людини 1948 р., будучи резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, не має обов’язкової юридичної сили, але її положення вже давно діють як норми звичаєвого міжнародного права, які мають загальнообов’язковий характер, що не раз знаходило підтвердження в рішеннях Міжнародного Суду ООН. З вище сказаного можна зробити висновок про те, що право на здоров’я має звичаєвий характер та належить до категорії природних прав людини.

Найбільш точна інтерпретація права на здоров’я міститься в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. Саме положення ст. 12 припинили дебати щодо причин та наслідків відсутності в тексті Загальної декларації прав людини 1948 р. прямого закріплення права на здоров’я. У ст. 12 зазначається, що держави, які беруть участь у даному Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. У цій статті також зазначено перелік заходів, які повинні вжити держави для реалізації даного права: забезпечити скорочення мертвонароджуваності й дитячої смертності та здоровий розвиток дитини; забезпечити поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; забезпечити попередження і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьбу з ними; створити умови, за яких усім забезпечувалася би медична допомога і медичний догляд у разі хвороби. Положення статті про право на здоров’я має розумітися як право користування за необхідності різними службами, благами, послугами та умовами, потрібними для реалізації найвищого досяжного рівня здоров’я.

Також ст. 12 Пакту демонструє розуміння права на здоров’я як і інших соціально-економічних прав, насамперед, як комплексного права, та вдало корелює з визначенням у Статуті Всесвітньої організації охорони здоров'я. Зі змісту даної статті вбачається спроба виявити індикатори здоров’я в суспільстві (рівень мертвонароджуваності, дитячої смертності), визначити групи підвищеного ризику (немовлята, діти). Формулювання Пакту включає як традиційні підходи до концепції громадської охорони здоров'я (підпункти b і с), так і особливо наголошується про необхідність медичної допомоги та догляду. Таким чином, перелік заходів, про які йдеться в другій частині ст. 12 Пакту, відображає прагнення тлумачити термін «здоров’я» в широкому сенсі, що включає в себе гігієну навколишнього середовища, охорону здоров'я та проблеми профзахворювань та ін. Такий підхід відображає комплексність змісту  права на здоров’я.

 

Матеріал підготувала к.ю.н. Н. В. Хендель

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Судова реформа в Україні: ціна незалежності donum auctoris Судова реформа в Україні: ціна незалежності
Звертатися до мемуарів, до спогадів учасників подій або ж тих, хто мав дотичність до певних подій, та переніс у нас...
Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи Феміда Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи
Венеціанська комісія опублікувала повний текст висновків щодо останнього етапу судової реформи, про це повідомляє Є...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Опитування
  • Чи підтримуєте Закон 1008 про нову судову реформу?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика