Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Права ув’язнених на належну медичну допомогу: міф чи реальність?

Права ув’язнених на належну медичну допомогу: міф чи реальність?

З-поміж гарантованих прав людини та основних свобод ключове місце займає право на охорону здоров’я. Це право потребує чи не найбільшого захисту. На сучасному етапі надзвичайної актуальності набуває проблема правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я. Дається взнаки недостатність ґрунтовних наукових досліджень, які б охопили весь спектр правового регулювання прав людини у сфері охорони здоров’я, а також розробили б нові підходи до визначення, зокрема, прав ув’язнених, їх нормативного закріплення і шляхів вирішення проблеми реалізації та захисту цих прав. Адже, коли особа опиняється під вартою, вона фактично стає ізольованою не тільки від суспільства, а й від можливості реалізувати свої конституційні права. Опинившись у таких складних життєвих умовах виникає особлива потреба своєчасного отримання медичної допомоги.

Право на медичну допомогу займає особливе місце в системі конституційних прав громадян. Сама ж система медичного обслуговування потребує радикальних змін, зокрема, що стосується надання медичної допомоги особам позбавленим волі. Нагальні питання, на які варто звернути увагу вже сьогодні: украй низький рівень медичних послуг, які надаються ув’язненим; медичні працівники є певною мірою залежними від керівництва місць позбавлення волі та нерідко нехтують своїми професійними обов’язками та сумлінністю. До того ж, не можна оминути увагою низку неврегульованих проблем щодо використання медпрепаратів медичними структурами відомства.

Наразі актуальним для України залишається питання щодо приведення законодавства про охорону здоров’я у відповідність із світовими стандартами. На сьогоднішній день Європа вимагає врахування інтересів пацієнтів у всьому, що стосується медичного обслуговування. Окрім цього, медичний персонал зобов’язаний надавати високоякісні послуги, що відповідають міжнародним стандартам.

Право на соціальну та медичну допомогу закріплено у ст. 13 Європейської соціальної хартії . Дотримуючись цієї норми, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити, щоб будь-якій особі, яка не може власними зусиллями отримати достатніх коштів або з інших джерел, зокрема за рахунок допомоги із соціального забезпечення, надавалась належна допомога, а у разі захворювання забезпечувалися догляд та увага, яких вимагає стан її здоров’я. Така міжнародна норма має значний вплив на формування національних гарантій, що покликані забезпечити кожній людині в Україні отримання медичної допомоги належної якості, вона відтворена у ст. 49 Основного Закону, яка розкриває право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Крім Конституції України, право на медичну допомогу закріплено в Цивільному кодексі України (ст. 284 «Право на медичну допомогу»), Основах законодавства України про охорону здоров’я (п. (д) ст. 6), Законі України «Про попереднє ув’язнення») тощо. Що стосується підзаконних нормативно-правових актів, то слід назвати Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації на 2002–2011 роки»», «Про схвалення Концепції Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір»», а також «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги» та ін. Кожен представлений нормативно-правовий акт має вичерпний перелік відповідних прав, які гарантуються пацієнтам державою та реалізуються залежно від виникнення певної правової ситуації.

Додатковою правовою гарантією доступу до медичної допомоги особам, взятим під варту, стало прийняття спільного Наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» від 10 лютого 2012 р.

Розглядаючи проблематику доступу до медичної допомоги в умовах, коли особа перебуває під вартою, необхідно звернути увагу на попереднє зауваження Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, під час візиту комітету до України. Важливо зауважити, що порушення права на медичну допомогу осіб, взятих під варту, необхідно розцінювати не як просте порушення прав людини, а як катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. При цьому для того, щоб поводження було визнано «нелюдським» або «таким, що принижує гідність», страждання або приниження, пов’язані з ними, повинні так чи інакше являти собою щось більше, ніж неминучий елемент страждань або принижень, пов’язаний з тією або іншою формою законного покарання.

Подібний висновок ґрунтується на третій Загальній Доповіді (CPT/Inf (93)12) Комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, де вказується, що критерієм при визнанні застосування до людини катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є: а. доступ до лікаря; b. непреференційне медичне обслуговування; c. згода пацієнта і конфіденційність; d. профілактика захворювань; e. гуманітарна допомога; f. професійна незалежність; g. професійна компетентність. Прикладом успішного подолання подібних проблем є рішення Європейського суду з прав людини, а саме: Dankevich v. Ukraine (judgment of 29 April 2003), Naumenko v. Ukraine, Kucheruk v. Ukraine (judgment of 6 September 2007), Melnik v. Ukraine (judgment of 26 March 2006), Yakovenko v. Ukraine (judgment of 25 October 2007) . Основні вимоги щодо медичного забезпечення ув’язнених та засуджених регламентовані Європейськими в’язничними правилами і національним законодавством України. Відповідно до вимог Європейських в’язничних правил організація медичного обслуговування у пенітенціарних закладах повинна здійснюватися з урахуванням ряду приписів, зокрема: медичні служби у пенітенціарних установах повинні тісно співпрацювати з загальною адміністрацією охорони здоров’я національного або місцевого рівня; хворі в’язні, які потребують допомоги спеціаліста, госпіталізуються у спеціалізовані установи або звичайні лікарні. Якщо установа має власне лікувальне відділення, його приладдя, обладнання та ліки мають бути достатніми для забезпечення медичного обслуговування та лікування хворих в’язнів; в’язні не повинні використовуватись для експериментів, що можуть призвести до фізичної або моральної шкоди; коли це практично можливо слід вживати заходів для того, щоб пологи приймалися не у в’язниці, а у звичайній лікарні. В іншому випадку пенітенціарна установа повинна мати персонал і обладнання, необхідні для прийняття пологів та післяпологового догляду.

На сьогодні рівень забезпечення права на медичну допомогу особам позбавленим волі в нашій державі є вкрай низьким. Даються взнаки проблеми щодо недостатнього фінансування з боку держави, відсутність необхідної кількості кваліфікованих медичних працівників та невідповідність медичних препаратів встановленим нормам і стандартам. Не варто забувати у даній ситуації і про людський фактор. Адже самі ж медичні працівники та інші особи, які працюють в установах виконання покарань, дуже часто порушують права засуджених, нехтують нормами права та моралі. Подібні випадки є неприпустимими і потребують постійного посиленого контролю з боку держави.

Необхідно зосередити більше уваги на вдосконаленні правової системи та фактичному використанні законодавчих положень, які стосуються розслідування скарг стосовно жорстокого поводження та приниження гідності, ненадання або неналежного надання медичної допомоги, неналежних умов тримання під вартою осіб позбавлених волі. Залишилися актуальними питання забезпечення системою медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги для осіб, які відбувають покарання. Для України на сучасному етапі важливо досягти максимального вдосконалення законодавчої бази та збільшення рівня державного контролю за пенітенціарними установами.

А.Ю. Замула, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Судова реформа в Україні: ціна незалежності donum auctoris Судова реформа в Україні: ціна незалежності
Звертатися до мемуарів, до спогадів учасників подій або ж тих, хто мав дотичність до певних подій, та переніс у нас...
Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи Феміда Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи
Венеціанська комісія опублікувала повний текст висновків щодо останнього етапу судової реформи, про це повідомляє Є...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика