Правовий поглядПраво в мистецтві

«Ми є маленькі люди, які просто виконують свою роботу» (х/ф «Шпигунський міст, 2015)

15.07.2019 / 16:23
763
+A
-a

«Ми є маленькі люди, які просто виконують свою роботу» (х/ф «Шпигунський міст, 2015)

Шпигунські бойовики із бекграундом подій часів «холодної війни» завжди користувались у глядачів підвищеним попитом. Чого варті лише численні частини «бондіани», які свого часу збирали аншлаги в кінотеатрах по всьому світові та користуються шаленою популярністю й тепер! До цієї когорти можна справедливо віднести й фільм «Шпигунський міст», що правда із двома ключовими особливостями. По-перше, основна частина стрічки присвячена процесу закулісної організації обміну «шпигунами» двох країн, що є доволі нетиповим та оригінальним навіть для Голівуду. І, по-друге, фільм майже із хірургічною точністю відтворює реальні події минулого…

У центрі сюжету фільму «Шпигунський міст» лежать реальні історичні події, які мали місце в 1960-х рр. минулого століття, як раз в той час, коли світ був як ніколи близьким до катастрофи ядерної війни. Стрічка містить у собі перетин чотирьох життєвих історій: бруклінського адвоката Джеймса Донована (Том Хенкс), радянського розвідника Рудольфа Абеля (Марк Райленс), американського льотчика-розвідника Френсіса Гері Пауерса (Остін Стоуел) та Фредеріка Прайора, студента-американця, звинуваченого у шпіонажі проти НДР (Вілл Роджерс). На початку фільму перед головним героєм Донованом стоїть непросте завдання як для юриста-страховика: він має стати адвокатом людини, яку вся його країна прагне відправити на електричний стілець, а згодом влаштувати чи не найскладніший шпіонський обмін, який знала світова історія…

Цю кінорецензію ми вирішили побудувати трохи незвичним чином, приділивши на її початку значну увагу саме цікавим фактам з біографій реальних прототипів персонажів кінострічки. Адже, на жаль, більшість з перелічених нижче цікавинок, особливо з раннього етапу біографій, майже повністю залишились за кадром. Цілком ймовірно, що ця інформація змусить Вас подивитись на вже знайомих героїв кінофільму дещо в іншому світлі. Також одразу зазначимо, що тих наших читачів, які ще не бачили стрічки, ми заздалегідь убезпечили від спойлерів. Якщо ж Вам кортить одразу перейти до тексту самої кінорецензії, то в такому випадку впевнено гортайте сторінку вниз.

Джеймс Брітт Донован народився у 1916 році у Бронксі, Нью-Йорк. У 1933 році він розпочав навчання у Фордемському університеті, де отримав ступінь бакалавра мистецтв. Він прагнув стати журналістом, але батько переконав його вивчати право на юридичному факультеті Гарварду, починаючи з восени 1937 року. У 1940 році Донован отримав ступінь бакалавра права і розпочав юридичну практику. Серед його найбільших досягнень вже на ранньому етапі кар’єри можна виділити роботу помічником Роберта Джексона (головний обвинувачувач від США) на Нюрнберзькому трибуналі у 1945 році. У 1957 році він став адвокатом радянського розвідника Рудольфа Абеля після того, як чимало юристів відмовились представляти його інтереси. У 1962 році Донован брав участь у перемовинах про обмін радянського розвідника Абеля на американців Пауерса і Прайора. У тому ж році він вже домовлявся із кубинським лідером Фіделем Кастро про звільнення 1113 полонених після невдалої висадки у затоці Свиней в обмін на $53млн, їжу та медичні препарати. Цікавим є той факт, що в той час через Донована ЦРУ намагалось здійснити свій черговий замах на Кастро за допомогою акваланга, який Донован мав віддати кубинському лідерові в якості подарунка. Тоді американці занесли в кисневі балони подарованого Фіделю акваланга туберкульозну паличку. Не будучи обізнаним про план американської спецслужби, Донован напередодні зустрічі із Кастро замінив отруєний акваланг від ЦРУ на коштовніший, який прийшовся йому більш до вподоби як подарунок лідерові країни.

Рудольф Іванович Абель (справжнє ім’я – Вільям Генріхович Фішер) народився у місті Ньюкасл-апон-Тайн (Великобританія) у 1903 році в сім’ї російських німців, яких двома роками раніше було вислано з Росії за революційну діяльність. У 1920 році сім’я Фішерів повернулась на батьківщину й прийняла радянське громадянство. Прибувши до Радянської Росії, Вільям спершу працював перекладачем у Виконкомі Комінтерну, потім вступив до лав ВХУТЕМАС і опанував там професію художника, яка йому пізніше вельми знадобилась для прикриття під час нелегальної роботи у розвідці в Штатах. У 1927 році він вступив до іноземного відділу ОГПУ. Спочатку на посаді перекладача, потім радиста. Трьома роками пізніше Фішер звернувся до британського посольства за дозволом повернутись, який й було отримано. Отримавши британський паспорт, він працював на лінії нелегальної розвідки радистом радянських резидентур в Норвегії та Великобританії. З 1941 року Вільям Фішер є членом підрозділу, який спеціалізувався на підготовці партизанських загонів і розвідувальних груп для ведення війни у німецькому тилу. В цей період він познайомився і працював разом із розвідником Рудольфом Абелем, ім'ям і біографією якого він пізніше скористався.Після завершення Другої Світової війни радянською розвідкою було прийнято рішення направити Фішера на нелегальну роботу в США, зокрема, для збирання інформації з джерел, які працювали на ядерних об'єктах. Він переїхав в США в листопаді 1948 й оселився в Нью-Йорку під ім'ям художника Еміля Роберта Гольдфуса, де керував радянською агентурною мережею, а для прикриття володів фотостудією в Брукліні. До кінця травня 1949 року Вільям Фішер, працюючи під оперативним псевдонімом «Марк», вирішив всі організаційні питання і активно включився в роботу. Вона була настільки успішною, що вже в серпні 1949 року за конкретні результати він був нагороджений орденом Червоного Прапора. Щоб розвантажити «Марка» від поточних справ, в 1952 році йому на допомогу був направлений радист нелегальної розвідки Рейно Хейханен (псевдонім «Вік»). «Вік» виявився морально та психологічно нестійким, і через чотири роки було ухвалено рішення про його повернення до Москви. Однак «Вік», запідозривши недобре, здався американській владі, розповів їм про свою роботу в нелегальній розвідці і видав «Марка». У 1957 році «Марк» був заарештований в нью-йоркському готелі «Латам» агентами ФБР. В ході слідства Фішер категорично заперечував свою приналежність до розвідки СРСР, відмовився свідчити на суді і відхилив спроби співпраці із американськими спецслужбами. Більш того, аби дати зрозуміти Москві, що він не є зрадником, Вільям Фішер під час арешту назвався ім'ям свого покійного друга Рудольфа Абеля.

Френсіс Гері Пауерс народився у 1929 році в місті Дженкінс, штат Кентуккі. З травня 1950 року він добровільно вступив до лав американської армії, ставши пілотом. Пауерс мав брати участь в Корейській війні, але напередодні відправлення на театр бойових дій в нього було виявлено апендицит. Після лікування Пауерс вже був завербований ЦРУ і не потрапив до Кореї. В 1956 році Пауерс у званні капітана залишає військово-повітряні сили і повністю переходить на роботу до ЦРУ, де його було залучено до програми літаків-розвідників U-2. Завершивши курси спеціальної підготовки, Пауерса було направлено на американо-турецьку військову базу Інджирлик, де він здійснював періодичні вильоти уздовж кордонів Радянського Союзу із Туреччиною, Іраном і Афганістаном. 1 травня 1960 року Пауерс виконував черговий політ над СРСР. Ймовірний маршрут розпочинався на військово-повітряній базі в Пешаварі (Пакистан), перетинав територію Афганістана, проходив над територією СРСР з півдня на північ на висоті 20 000 метрів за маршрутом: Сталінабад – Аральське море – Челябінськ – Свердловськ – Кіров – Архангельськ – Кандалакша – Мурманськ. Завершитись політ мав на військовій базі Будьо у Норвегії. Однак пілотований Пауерсом літак U-2 було виявлено і збито ракетами класу «земля-повітря» ЗРК С-75, й він впав недалеко від м. Свердловськ. Одразу після того, як світу стало відомо про знищення літака, президент Ейзенхауер офіційно заявив, що пілот заблукав, виконуючи завдання метеорологів, проте радянська сторона швидко спростувала ці твердження, представивши уламки спеціальної апаратури, а також свідчення самого пілота. 19 серпня 1960 року Френсіс Пауерс був засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР за статтею 2 КК (Про кримінальну відповідальність за державні злочини) до 10 років позбавлення волі і з відбуванням перших трьох років покарання у в'язниці. Своє покарання Пауерс відбував у відомій російській тюрмі для особливо небезпечних злочинців «Владимирский централ»
у м. Володимир.

Серед усіх прототипів головних героїв кінострічки «Шпигунський міст» лише Фредерік Прайор є ще досі живим (народ. у 1933 р.). За професією Прайор є економістом, який досяг чималого успіху у цій сфері. Цікавим фактом є те, що він, серед іншого, певний час працював економічним радником в Україні та Латвії, консультантом Світового Банку в Африці. Також він викладав або здійснював дослідження в багатьох університетах світу, зокрема, в Йельському, Каліфорнійському, Мічиганському, Парижському, Женевському університетах та в багатьох інших. Готуючись до своєї докторської дисертації, Фредерік почав слухати курси у Вільному університеті Західного Берліну в 1959 році. В серпні 1961 року, коли Берлінський Мур вже було збудовано, Прайор здійснив візит до східної частини міста, аби доставити копію своєї дисертації професору, який там жив. Також він хотів відвідати сестру свого друга, яка напередодні незаконно залишила Східний Берлін, про що американцеві ще не було відомо. У зв’язку із цим східнонімецька поліція розцінила візит Прайора на територію НДР як «підозрілий» та заарештувала його без пред’явлення обвинувачень, проте здійснюючи щоденні допити.

Структура сюжету.Тепер після короткого історичного екскурсу перейдімо до аналізу, власне, кінострічки. Умовно весь фільм «Шпигунський міст» можна розділити на дві частини. Спочатку ми бачимо персонажа Тома Хенкса в ролі адвоката, який за проханням керівництва своєї юрфірми погодився захищати клієнта, від якого всі інші юристи відмовились. Саме ця частина може бути особливо цікава юристам, а також тим, кого просто цікавлять тонкощі юридичної науки. Тут відбувається знайомство Абеля і Донована, де перший спершу не вірить в те, що його, радянського шпигуна, будуть насправді захищати у ворожій країні, але останній поступово переконує його у зворотному, здобуваючи таким чином той необхідний кредит довіри клієнта до свого адвоката. Вельми цікавими з юридичної точки зору є сцени підготовки Донованом свого клієнта до допиту, його реалізація стратегії захисту, навіть у такій важкій справі. Так, Доновану навіть вдалось знайти переконливі докази щодо незаконності обшуку приміщення, де перебував Абель підчас його затримання. Але налаштований проти «шпигуна» суддя, відхиляє аргументи адвоката. Окрім вищезазначених моментів, особливо радимо звернути увагу на промову Джеймса Донована у Верховному Суді США. Як відзначав Том Хенкс на своїй прес-конференції, ця промова точнісінько повторює слова, насправді сказані на захист Абеля його адвокатом багато років тому у приміщенні найвищої судової інстанції Америки. На протязі ж другої частини стрічки, яку можна назвати «перемовницькою», головний герой вже бере участь у переговорах із представниками СРСР та Східної Німеччини щодо обміну Абеля на двох американців.

Розбіжності реальності із сюжетом фільму. Як відомо, будь-якому художньому фільму, заснованому на реальних подіях, тією чи іншою мірою властива наявність певних неточностей, деякі з яких ми пропонуємо розглянути нижче. Першою неточністю, яку можна помітити «неозброєним оком» є надмірна демонізація Радянського Союзу і в той же час навпаки - ідеалізація Заходу. Приміром, одразу після сцени непереривного допиту Прайора, якому не дають навіть можливості заснути, на контрасті йде сцена із бранцем Абелем, до якого в американській в’язниці продемонстровано підкреслено ввічливе ставлення. Звичайно, ми не намагаємось заперечити факти катувань радянськими або східнонімецькими спецслужбами, але правда не має бути однобокою. Одразу слід зазначити, що такий підхід є доволі поширеним у майже всіх голлівудських фільмах, де піднімається тематика «холодної війни».Наступні ж розбіжності стосуються або біографії персонажів, або є історичними анахронізмами. Так, фільм зображує Френсіса Гері Пауерса чинним військовослужбовцям ВПС США в званні лейтенанта. Насправді, як ми вже зазначали вище, Пауерс у 1956 році звільнився з армії у капітанському званні. Після цього він вже в ролі цивільної особи став учасником програми ЦРУ «U-2» і продовжував працювати на відомство до 1 травня 1960 року, до моменту, коли його літак було збито над територією Радянського Союзу.Також коли Донован дзвонить своїй дружині з телефонної будки у Західному Берліні, він опускає в монетоприймач кілька монет, й відразу встановлюється з'єднання. І те, і інше в 1960-ті роки було практично неможливе. Встановлення зв'язку займало кілька годин, а вартість дзвінка із США до Європи сягала десяти доларів за 3 хвилини. Окрім цього, коли Донован їде на метро, на дахах найближчих будинків можна побачити супутникові антени.

Правнича тематика. Творці фільму «Шпигунський міст» зачепили декілька важливих і актуальних на сьогодні юридичних тем, на яких ми би хотіли зробити певний акцент. Порушення права на справедливий суд для «ворогів держави». Коли Абеля було заарештовано, він одразу стикнувся із сплеском негативу та упередженого ставлення щодо себе. Але якщо звичайного пересічного американця зразка 60х рр., що мав тоді неабиякий острах перед «червоною чумою», зрозуміти можна, то таке цькування є абсолютно неприпустимим з боку членів органів правосуддя. Адже судді, який вже напередодні судового розгляду знав, яке він ухвалить рішення, й про що він навіть не приховуючи повідомив адвокату, слід було, щонайменше, зробити відвід із направленням скарги до дисциплінарного органу. Тому в цих та аналогічних ситуаціях, коли, здавалось би, насправді винуватість підсудного є очевидною, проти нього спрямована думка суспільства, нам слід завжди пам’ятати, що, незважаючи ким є особа підсудного, Феміда є сліпою, й, відповідно, неупередженою. Цькування суспільством юристів через негативне ставлення до їх клієнтів. Як і слід було очікувати, ця проблема не оминула й адвоката-американця радянського розвідника. Найкраще цей момент в фільмі розкривається у сцені в метро, де від Донована демонстративно відвертаються люди, які побачили його фото в газеті. Якщо звернутись до реалій 21 століття, то яскравим прикладом згадуваної ситуації є виключення російського адвоката Іллі Новікова з телевізійного клубу «Що? Де? Коли?», що стало наслідком представлення ним інтересів українки Надії Савченко в суді. На жаль, ця проблема буде існувати, допоки люди не почнуть розглядати юристів, певною мірою, як…лікарів. При чому, не з тієї точки зору, що до представників обох цих професій ми приходимо жалітись із своїми проблемами, коли «припече», а з тієї, що юридична допомога має розглядатись як така ж необхідність, що й медична.

Замість висновків. Коли йдеться про стрічки авторства таких «стовпів» кінематографу як Стівен Спілберг, в голові глядача підсвідомо спрацьовує друга частина вислову: «Спочатку ти працюєш на ім’я, а потім ім’я працює на тебе». Тому зазвичай, коли ми починаємо дивитись фільми пана Спілберга, то одразу налаштовуємо себе на справжній шедевр кіномистецтва. І в цей раз, як, власне, в багатьох інших, відомий режисер не розчарував своїх шанувальників. Спочатку він знайшов напівзабутий, але надзвичайно цікавий, заснований на реальних подіях сценарій часів «холодної війни». Потім він його передав братам Коен, аби вони його «відшліфували», зробили більш яскравим та адаптували до вимог сучасного кіно. І нарешті він запросив незрівняного Тома Хенкса на головну роль, який ідеально вписався в типаж «борця за справедливість» Донована. Приємно вражає також гра й інших акторів, зокрема Марка Райленса (Рудольф Абель) та Михайла Горєвого (Іван Шишкін). Приємну атмосферу фільму доповнюють музика композитора Томаса Ньюмана («Втеча з Шоушенка», «Зелена Миля», «Запах жінки»), професійна рука оператора Януша Камінскі, який вправно грає із кольорокорекцією і світлом в залежності від ситуації, локації та часу. Загалом, «Шпигунський міст» належить до тієї рідкісної когорти фільмів, які прийшлись в цілому до вподоби, як кінокритикам, так і глядачам. В 2015 році стрічка потрапила в список кращих фільмів року за версією Національної ради кінокритиків США, водночас здобувши відносно високі 7.6 балів з 10 на найпопулярнішому кіносайті світу IMDb. У зв’язку із цим, якщо ви ще не бачили цієї стрічки, у вас вже є плюс один фільм для приємного вечірнього перегляду

Наостанок традиційно пропонуємо до вашої уваги добірку цікавих фактів до стрічки.

1) За інформацією Стівена Спілберга, екранізація подій, покладених в основу сюжету «Шпигунського мосту» мала бути знята ще в далекому 1965 році. Роль Абеля повинен був грати Алек Гіннесс, Грегорі Пек мав зіграти Донована, а автором сценарію був обраний Стірлінг Сіліфант. Однак компанія «Metro-Goldwyn-Mayer» цю ідею фільму тоді геть відкинула. Йшов 1965 рік. «Холодна війна» у самому розпалі. Світ тільки но оговтався від збройного конфлікту в затоці Свиней, від кубинської ядерної кризи, і в MGM порахували, що зараз не той час, аби лізти в політику.

2) Якщо дивитись фільм в оригіналі, можна помітити, що Абель говорить із акцентом, який здається не цілком доречним для розвідника в англомовній країні. Як ми зазначали вище, насправді Вільям Фішер народився в сім’ї російських німців у Великобританії, і навіть відвідував там кілька років школу. Юнаком Абель повернувся із сім’єю в Москву, але до кінця життя все одно говорив англійською із помітним акцентом.

3) Кадри фільму, де відбувається обмін Рудольфа Абеля на Френсіса Гері Пауерса, знімали на Гліникському мосту в Берліні. Саме там в 1962 році і стався обмін Абеля на Пауерса. Обмін багатьох інших радянських і американських розвідників в роки «холодної війни» відбувався якраз на цьому мосту, за що преса його справедливо охрестила «шпигунським».

4) За роль Рудольфа Абеля Марк Райленс отримав премію «Оскар» в номінації «Найкраща чоловічу роль другого плану».

5) Під час сцени вечері із родиною Джеймс Донован промовляє фразу: «Кожен заслуховує на захист». Ці слова сказав також інший персонаж Тома Хенкса у фільмі «Зелена миля».

Оригінальна назва: «Bridge of Spies»; країна виробництва: США, Німеччина, Індія; жанр: трилер, історична драма; рейтинг IMDb: 7.6; режисер: Стівен Спілберг; у ролях: Том Хенкс, Марк Райленс, Емі Райан, Михайло Горєвой, Скотт Шеперд та ін.

Даниїл Шаров, «Українське право»

 

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Вересень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6
ЗАХОДИ
20.09.2019 08:30:00 - VIII Податковий форум
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика