Правовий поглядАналітика

Судді та адвокати обговорили проблемні аспекти судового розгляду кримінальних проваджень

03.12.2018 / 15:01
1992
+A
-a

Судді та адвокати обговорили проблемні аспекти судового розгляду кримінальних проваджень

Нещодавно в межах серії заходів під назвою «Кримінальні вечори», організованих Асоціацією правників України, відбулось обговорення за участі суддів, прокурорів, адвокатів з окремих колізійних питань кримінального процесу, які хвилювали присутніх.

Спікерами заходу виступили суддя Київського апеляційного суду Олег Присяжнюк та суддя Дніпровського районного суду м. Києва Віра Левко, які відверто, чесно та професійно відповідали на запитання учасників лекції.

Деякі з обговорених моментів «Українське право» вирішило висвітлити в даній публікації, оскільки з практичної точки зору матеріал є корисним для правників, враховує реальні особливості розгляду окремих категорій питань слідчими суддями чи під час оскарження прийнятих рішень в апеляційному порядку.

В матеріалі використовуються озвучені думки та позиції спікерів, які можуть не співпадати з офіційною позицією представлених ними судів.

САМОВІДВОДИ, СТРОКИ РОЗГЛЯДУ СПРАВ, НЕЯВКА ПРОКУРОРІВ – ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Перше питання, яке неочікувано застало спікерів заходу, стосувалось затримок проведення судових засідань у апеляційних судах. «Чому адвокати в апеляції так довго вимушені чекати початку судового засідання?» - запитав один із учасників обговорення. З даним питанням неодноразово стикаються усі учасники процесу, які змушені годинами чекати «своєї черги» в суді.

Олег Присяжнюк, як представник Київського апеляційного суду, відповідаючи на дане питання, пояснив це виною самих адвокатів, які дуже часто (особливо в кримінальних справах), намагаючись показати клієнту, як вони добре розуміються у справі, довго, але, водночас, непродуктивно виступають з промовами в судових засіданнях.

Так, самі судді відстоюють позицію, щоб представники під час виступу лише тезисно звертали увагу на найосновніші та найважливіші моменти скарги, визначні та особливі питання, які впливають на вирішення справи, адже на розгляд кожної із них, зважаючи на завантаженість судів, розраховано орієнтовно по 15 хвилин, при цьому склад суду, який розглядає справу, попередньо вже мав змогу вивчити її та зробити відповідні висновки.

З іншого боку, суддя не може вказувати сторонам, як їм представляти свою позицію, чи обмежувати їх в часі, однак залишається сподіватись, щоб з боку сторін, їх представників, адвокатів з’явиться розуміння розгляду справи в судовому засіданні в межах розумних строків без зайвих обговорень та перечитування апеляційних скарг. Загалом дане питання є актуальним не лише для апеляційного провадження, а й в ході слухання справи в суді першої інстанції.

Поміж іншим, Олег Присяжнюк звернув увагу на ще один недостатньо досліджений та рідко використовуваний з боку суддів інститут самовідводу. Так, на думку спікера, дане питання є дуже важливим і, з метою забезпечення незалежного та справедливого судового розгляду, а також реалізації принципу процесуальної економії, йому повинна приділятись особлива увага.

Серйозність цього питання суддя спробував показати на прикладі, коли в суді апеляційної інстанції навіть знімають з розгляду справи за апеляційними скаргами, за якими до суду ще не надійшли матеріали кримінальної справи. Це пояснюється тим, що не маючи перед собою справи, суддя не може перевірити, чи дійсно немає підстав для самовідводу, і, відповідно, суддя не має можливості прийняти рішення про відкриття апеляційного провадження. 

Інше цікаве питання, яке було об’єктом тривалих обговорень, стосувалось порушення процесуальних строків під час проведення досудового розслідування, розгляду різних процесуальних питань слідчими суддями чи перегляду цих рішень в апеляційній інстанції.

Так, на думку Олега Присяжнюка, якщо неявка прокурора для розгляду апеляційної скарги може вплинути на порушення процесуальних строків, суд може розглянути справу за його відсутності, незважаючи на те, що явка прокурора за законом є обов‘язковою.

Це може, зокрема, стосуватись питання обрання запобіжного заходу, коли дія ухвали вже закінчується, однак через неявку прокурора неможливо дотриматись процесуальних строків, що в кінцевому підсумку може порушити права осіб.

Так, за словами спікера, є відповідна практика ЄСПЛ, в якій проглядається думка, що у разі, коли мала місце неявка прокурора і при цьому були порушені процесуальні строки, оскільки розгляд справи в суді не відбувся, відповідальність несе суд, який повинен був розглянути справу. На практиці ж, хоча деякі судді і розглядають справи за відсутністю прокурора, але більшість все ж таки прислуховується до клопотань прокурорів про відкладення розгляду, незважаючи на реальну поважність чи неповажність зазначених причин (особливо це питання є актуальним, коли процесуальне керівництво здійснює більше одного прокурора).

Взагалі, за словами Олега Присяжнюка дуже велика проблема існує саме у зв‘язку з неявкою осіб в судові засідання, і це стосується не лише представників правоохоронних органів. Так, суддя наголошує, що учасникам судового процесу слід безумовно відповідальніше ставитись до виконання процесуальних обов‘язків, адже результатом може бути порушення прав та інтересів людини. 

Зовсім інше питання полягає у порушенні процесуальних строків, передбачених для здійснення досудового розслідування. Так, якщо проаналізувати положення статтей 283, 284 та 219 КПК, то можна дійти висновку, що у разі закінчення встановлених законом строків на досудове розслідування, прокурор або слідчий повинен закрити кримінальне провадження. 

Однак, як повідомив один із присутніх на заході правників, як показує судова практика,у 99% випадків слідчі судді міста Києва, зокрема, судді Печерського та Солом‘янського районних судів, навіть не відкривають провадження за скаргами захисників на бездіяльність слідчих або прокурорів, мотивуючи свої рішення тим, що такий обов‘язок (у встановлений законом строк закрити провадження) прямо не встановлений процесуальним законодавством. Водночас, при підготовці скарг, Олег Присяжнюк радить використовувати останню практику ЄСПЛ з приводу затягування розгляду справ, що може вплинути на результати її розгляду. Безумовно, є і позитивна практика з цього питання, на користь сторони захисту, однак це скоріше винятки, ніж правила. 

АРЕШТ ТА ТИМЧАСОВЕ ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА: КОЛІЗІЇ ТА ПРОБЛЕМИ

Особливу увагу на заході було приділено питанням накладення арешту на майно, оскарження арешту тощо.

Одне з таким питань полягало у тому, чи можна продовжити строки на апеляційне оскарження арешту майна на тій підставі, що сторона захисту скористалась правом, наданим ст. 174 КПК України, і подала до суду першої інстанції клопотання про скасування арешту. 

На думку Олега Присяжнюка, суд апеляційної інстанції повинен в такому випадку розглядати скаргу, звертаючи увагу на те, чи були у суду першої інстанції достатні підстави для прийняття того чи іншого рішення. Водночас, керуючись ст. 174 КПК України, сторона має можливість подати до суду ще додаткові матеріали, більш розширені доводи, які суд, можливо, не врахував при розгляді арешту. Таким чином, суддя вважає, що для сторони захисту оскарження арешту за вказаною статтею є більш перспективним і дає більше можливостей, аніж апеляційне оскарження.

Водночас, при цьому адвокат не обмежується правом, одночасно з поданням клопотання на підставі ст. 174 КПК України, подати апеляційну скаргу, щоб не пропустити встановлені законом строки. 

Також судді повідомили, що непоодинокими є випадки подання особами апеляційних скарг про скасування арешту, накладеного, зокрема, на транспортний засіб, в якій вони обгрунтовують необхідність скасування арешту тим, що в них є потреба безперешкодно користуватись транспортним засобом, який знаходиться на даний час на штрафмайданчику.

У подібних ухвалах суду першої інстанції, які оскаржуються в апеляції, майно лише арештовується, відповідно відсутнє рішення про його вилучення чи заборону користування. Тобто, в таких випадках має місце саме перевищення слідчим службових повноважень, за що законодавством передбачена відповідальність, а в поданні апеляційної скарги по суті немає потреби, у зв’язку з чим вони відхиляються.

Окрему увагу під час заходу звернули на проблематику повернення власнику тимчасового вилученого під час обшуку майна у випадку, якщо слідчим пропущено строк на подання клопотання про арешт цього майна.

Згідно із ст. 235 КПК України ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи має містити в собі зокрема перелік документів та речей, для виявлення яких проводиться обшук. Водночас, вже ст. 236 КПК України надає право особі, яка здійснює процесуальну дію тимчасово вилучати майно та документи. При цьому, зрозуміло, що під час обшуку можуть вилучатись речі та документи, які були передбачені в ухвалі слідчого судді, а також ті, що ухвалою не передбачались.

Згідно з положеннями ст. 171 КПК України клопотання про арешт майна, вилученого на підставі ст. 235 КПК України, повинно бути подано слідчим або прокурором протягом 48 годин з моменту вилучення, а щодо майна вилученого в ході обшуку, яке не передбачалось ухвалою, клопотання повинно бути подано протягом 24 годин. Інакше, майно повинно бути повернуто особі, у якої його було вилучено. 

Водночас одним із учасників заходу була висловлена думка, що на практиці спроби повернути тимчасово вилучене майно у зв‘язку з пропуском строків на подання клопотання про його арешт, часто не є вдалими, адже судді посилаються на те, що в ухвалі слідчого суді був передбачений перелік речей та майна, які необхідно вилучити, незважаючи при цьому на норму щодо обов‘язковості подання клопотання про його арешт. 

Існують також і такі випадки, коли прокурори або слідчі звертаються до слідчого судді з клопотанням про арешт після проведення обшуків, але суддя, наприклад, повертає таке клопотання назад через допущені порушення, проте не зазначає строк, упродовж якого такі порушення можуть бути виправлені. І якщо врахувати те, що суддя на практиці може повертати подібні клопотання декілька разів, то можна констатувати порушення прав власників майна, яким воно повинно бути повернуто.

Звідси виникає логічне запитання, чи може бути відмовлено слідчому або прокурору у задоволенні його клопотання через порушення процесуальних норм, що регулюють строки звернення з таким клопотанням? На думку запрошених спікерів, ст. 171 КПК України є імперативною і встановлює максимальні строки подання клопотання про арешт; таким чином, у разі, якщо воно було повернуто суддею, то відповідно за логікою закону таке клопотання все одно повинно бути подано у встановлені законом строки.

Суддя Віра Левко, в свою чергу, поділилась досвідом щодо розгляду клопотань слідчих про накладення арешту на майно і зазначила, що клопотання про арешт обов’язково повинно бути обгрунтованим - не достатньо лише вказати, що є припущення продажу чи перереєстрації майна найближчим часом. Також суддя зазначила, що на практиці відмовляє у задоволенні клопотання у разі неявки слідчого як ініціатора клопотання для його розгляду до суду. 

«Чи доцільно при накладенні арешту встановлювати його строк?» - прозвучало одне із останніх запитань учасників заходу. Присутнім правозахисником була висловлена позиція ВССУ, викладена в узагальненні, що стосується розумних строків для накладення арешту на майно.

Суддею Олегом Присяжнюком з цього приводу була висловлена думка, що на практиці так склалось, що прокурор не буде себе обмежувати та передбачати в клопотанні певні строки для накладення арешту, бо це певним чином його обмежує та не приносить жодної користі.

Але в той же час захист може звернутись з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, в якій обгрунтувати, що для накладення арешту на певну річ обов‘язково повинен бути встановлений строк арешту. Адже, наприклад, немає сенсу безстроково арештовувати автомобіль для проведення експертизи, якщо її реально провести за декілька місяців. В такому та інших подібних випадках, керуючись нормами національного та міжнародного законодавства апеляційна інстанція може прислухатись до доводів апелянта. 

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Практика не може усунути прогалин кримінально-процесуального законодавства стосовно обмеження прав учасників процесу, такі процесуальні норми є імперативними.

Водночас, у будь-якому випадку правозахисники та судді в майбутньому будуть у той чи інший спосіб намагатись виправляти прогалини, які наразі існують в законодавстві та зупиняти відверте невиконання учасниками процесу обов’язків, визначених законодавством.

Завдання усіх, громадянського суспільства бути активними і, якщо кримінальне процесуальне законодавство потребує вдосконалення, сприяти у цьому з метою виправлення ситуації.

Зозуля Наталія, «Українське право»

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Прискорення у праві: нові виклики donum auctoris Прискорення у праві: нові виклики
Одна з невиліковних сучасних хвороб в українському праві – ігнорування процедури. Але… Історія, від якої є бажання ...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Опитування
  • Чи підтримуєте Закон 1008 про нову судову реформу?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика