Правовий поглядНаукова думка

Правові аспекти справи «Спір щодо затримання трьох українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів»

28.11.2019 / 21:12
175
+A
-a

Правові аспекти справи «Спір щодо затримання трьох українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів»

У процесі так званого «Керченського інциденту» РФ порушила значну кількість норм міжнародного права, включаючи такі універсальні принципи, як заборона застосування сили, мирного вирішення міжнародних спорів, свобода судноплавства, імунітет військових кораблів. РФ порушено також двосторонні норми, серед яких право українських військових кораблів на вільний прохід через Керченську протоку. Це далеко не повний перелік порушених РФ норм та принципів у процесі нападу та захвату українських військових кораблів та членів їхніх екіпажів.

Безперечно, ці порушення стали продовженням інших грубих порушень РФ імперативних норм міжнародного права щодо України, що виразились у військовій агресії, анексії та окупації Криму.

Після захоплення українських військових кораблів та членів екіпажів РФ продемонструвала нехтування міжнародно-правовими зобов’язаннями, серед яких визнання юрисдикції та рішень Міжнародного трибуналу з морського права з тимчасових заходів, своєчасне та повне виконання рішень Міжнародного трибуналу з морського права, визнання статусу захоплених військових моряків як військовополонених, та деяких інших.

Україна ініціювала декілька міжнародних судових процесів проти РФ щодо порушень міжнародного права з боку останньої. Щодо Керченського інциденту, нажаль, органи з розгляду міжнародних спорів у даній ситуації мають юрисдикцію лише з питань міжнародного морського права. Щодо затриманих військових моряків Україна звернулась до Європейського суду з прав людини за процедурою міждержавного вирішення спорів щодо порушення РФ Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., але це дещо інша справа.

Незважаючи на численні порушення РФ норм міжнародного права у процесі Керченського інциденту, юрисдикція органу з вирішення спорів є тільки у Арбітражу, створеного відповідно до розділу VІІ Конвенції ООН з морського права 1982 р., і тільки щодо порушень, передбачених цією Конвенцією. Тому, Україна використовує саме ці процедури у Арбітражному трибуналі, який має юрисдикцію щодо вирішення спорів між Україною та РФ відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Отже, спір вирішується лише у рамках згаданої Конвенції, в інституціях, створених відповідно до цієї Конвенції. Це звужує можливості України з доведення у міжнародних судових органах міжнародної протиправної поведінки держави РФ у процесі нападу та захвату українських військових кораблів та моряків у більш широкому контексті. Проте, такий інструмент є важливим для притягнення РФ до відповідальності за міжнародно-протиправну поведінку, який разом з кейсами в інших міжнародних судових органах (Міжнародному суді ООН, Європейському суді з прав людини, Міжнародному кримінальному суді, іншому Арбітражному трибуналі та інших) створює єдиний міжнародно-правовий механізм реагування на агресію РФ проти України, яка має довгострокові та багаторівневі наслідки.

Україна звернулась до Арбітражного трибуналу щодо порушення РФ положень Конвенції ООН з морського права 1982 р. щодо імунітету українських військових кораблів. Це універсальна, загальновизнана норма міжнародного морського права, яка відноситься до звичаєвого міжнародного права.

Сутність порушеної РФ норми міжнародного морського права полягає у тому, що військові кораблі володіють імунітетом від юрисдикції будь-якої третьої держави. Щодо проходу наших військових кораблів Чорним морем через Керченську протоку в Азовське море – це безумовно правомірний прохід, заснований на Конвенції ООН з морського права 1982 р. та на Договорі між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р. Тобто напад та захоплення українських військових кораблів та їхніх екіпажів – це явне та грубе порушення РФ імунітету військових кораблів та моряків, за яке РФ має понести міжнародно-правову відповідальність.

Оскільки Арбітражний трибунал формується для розгляду конкретної справи та не є постійно діючим органом, Конвенцією ООН з морського права 1982 р. передбачена можливість юрисдикції Міжнародного трибуналу з морського права щодо розгляду тимчасових заходів у справах, які розглядаються у Арбітражних трибуналах.

Арбітражний трибунал та Міжнародний трибунал з морського права – це різні міжнародні інституції з розгляду спорів відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. Вказані міжнародні судові органи створені відповідно до Конвенції, мають юрисдикцію щодо розгляду спорів тільки за Конвенцію та в рамках даної справи вони вирішують різні питання. Міжнародний трибунал з морського права, як більш оперативний орган, – питання щодо тимчасових заходів; Арбітражний трибунал, як інституція, яка має юрисдикцію розгляду спорів між Україною та РФ за Конвенції ООН з морського права 1982 р., – спір по суті, тобто щодо порушення РФ імунітету українських військових кораблів та їхніх екіпажів.

Саме тому Міжнародний трибунал з морського права розглядав кейс щодо нападу та захвату тільки в контексті тимчасових заходів. Але цей розгляд, тобто визнання Міжнародним трибуналом з морського права юрисдикції по справі, правова позиція, зміст Наказу дають можливість прогнозувати просування та результат розгляду справи у Арбітражному трибуналі, а рівень виконання РФ Наказу Міжнародного трибуналу з морського права щодо тимчасових заходів – на об’єм міжнародно-правової відповідальності РФ у відповідному рішенні Арбітражного трибуналу.

Відповідно до визначених Конвенцією положень, тобто юридично, Наказ Міжнародного трибуналу з морського права про тимчасові заходи щодо «безумовного і невідкладного» повернення українських військових кораблів і моряків залишився невиконаним. Незважаючи на те, що фактично РФ повернула кораблі, це повернення мало місце з порушенням строків та умов Наказу Міжнародного трибуналу з морського права. Тобто, у формально-юридичному сенсі повернення українських військових кораблів не є виконанням Наказу Міжнародного трибуналу з морського права, бо РФ не визнала його юрисдикції по справі, не визнала Наказу Трибуналу щодо тимчасових заходів, та обґрунтувала повернення кораблів іншими обставинами. Цей факт, крім первинного порушення, – захоплення українських військових кораблів і моряків, є самостійним порушенням, і швидше за все, вплине на рішення Арбітражного трибуналу.

Аналогічними є наслідки фактичного повернення військових моряків, несвоєчасного, умовного, у результаті «обміну», з відкриттям та продовженням кримінальної справи, без визнання Наказу Трибуналу.

Перелік міжнародно-правових обов’язків, які порушила РФ щодо Наказу Міжнародного трибуналу з морського права, включає: 1) не виконання Наказу Трибуналу щодо повернення українських військових кораблів та їхніх екіпажів «безумовно та невідкладно» (окремо, як щодо моряків, окремо – щодо кораблів, як «безумовно, так й невідкладно»); 2) не припинення кримінального переслідування українських військових моряків; 3) розукомплектування захоплених українських військових кораблів. Це самостійні порушення РФ міжнародного права, які є умовно вторинними щодо основного порушення – нападу та затримання українських військових кораблів та їхніх екіпажів, але які також будуть впливати на міжнародно-правову відповідальність РФ.

Сам факт повернення військових моряків та кораблів до початку розгляду справи щодо затримання трьох українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів у Арбітражному трибуналі свідчить про те, що РФ хоче зменшити наслідки рішення цього арбітражу щодо відповідальності РФ за грубе порушення Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Ймовірність вирішення спору по суті в Арбітражному трибуналі дуже висока як щодо юрисдикції, так і щодо визнання порушення РФ положень Конвенції ООН з морського права 1982 р. про імунітет військових кораблів. При винесенні рішення Арбітражний трибунал також має врахувати усі обставини, пов'язані з «безумовним і невідкладним» поверненням РФ українських військових кораблів і моряків, і очевидно, що цьому буде надано оцінку у частині рішення, яке стосується відповідальності РФ, у тому числі, стосовно відшкодування шкоди.

Питання забезпечення виконання рішення Арбітражного трибуналу буде знаходитися в області санкцій, безпосереднє та добровільне виконання РФ його є малоймовірним. Але, враховуючи потенційні політичні наслідки повного ігнорування рішення міжнародної арбітражної установи та можливість посилення санкційних механізмів, є усі підстави вважати, що рішення Арбітражного трибуналу все ж буде виконано РФ, хоча можливо 
і у непрямій формі.

 

Тимур Короткий, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Національного авіаційного університету

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Прокуратура України: камо грядеши? donum auctoris Прокуратура України: камо грядеши?
Історія прокуратури України віддзеркалює історію держави. Від перших паростків незалежності до конституційного офор...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика