Державне управління в умовах сучасних війн
Сучасна війна суттєво відрізняється від тих, що людство пережило у своїй історії. Відмінність навіть не у жорстокості, не у знищенні цілих агломерацій на шляху до окупації чужих територій агресором, що ми спостерігаємо у діях російської армії у Донецькій, Луганській, Запорізькій областях. Відмінність в організації та проведенні наступальних та оборонних дій, у технологічному та розвідувальному, інформаційному оснащенні військ, що беруть участь у збройному конфлікті.
Власне з цього приводу Головнокомандувач Збройних Сил України дав достатньо ґрунтовний та доступний аналіз у матеріалі для CNN, який по суті доповнює та інноваційно наповнює сучасне бачення планування та проведення бойових операцій, що стало раніше предметом розлогого інтерв’ю колишнього начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Можемо бути горді тій обставині, що в Україні попри нищівну атаку на Збройні Сили, на командування, попри гібридні дії щодо дискредитації військового командування, вдалося зберегти та навіть розкрити цілу плеяду воєначальників, які володіють передовими методиками управління військами як на стратегічному, так і на оперативному, тактичному рівнях. Звичайно не в усіх випадках і не усіх представників військового командування стосується така оцінка, однак у загальному вона є саме такою.
Інша річ – державне управління в нинішню епоху війн, стратегія і тактика яких проходять випробування на території України в умовах відсічі збройній агресії рф.
Державне управління для реалізації державою чи не найважливішої функції – оборони держави у сучасних умовах потребує інновацій, заснованих на стратегічній культурі безпеки, на рефлексії організаційно-правових основ національної безпеки загалом та воєнної безпеки зокрема, усіх особливих вимог та ознак, що характеризують підготовку держави до захисту від збройної агресії та безпосередньо відсіч збройній агресії.
Високотехнологічне оснащення Збройних Сил передбачає відповідне економічне, матеріальне, фінансове, кадрове забезпечення, що є предметом відання Уряду, центральних органів виконавчої влади і не лише Міністерства оборони України, що власне впливає на формування оборонної політики та її реалізацію.
Пригадується як на початку агресії рф проти України у 2014 році в умовах проведення офіційно упровадженої на той час антитерористичної операції один із перших провідників застосування БПЛ, начальник одного з провідних військових інститутів, марно, майже марно, доказував про майбутнє планування та проведення бойових операцій із застосуванням відповідного програмного забезпечення, використання цифрових ресурсів для цілей розвідки, управління військами і, звичайно, про наймасштабніше використання БПЛ, дронів різної потужності та різних технічних можливостей. Як не прикро, але тоді більшість (невідомо з яких причин) вважали такий підхід рішенням для далекого майбутнього.
Виявилося, що ідеї, концепції упровадження сучасних технологій у стратегію і тактику війни не мали далекої перспективи, а стали практично уже тоді сьогоденням.
Нескладний аналіз державної політики розвитку Збройних Сил України у період з 2015 року свідчить про фактичну байдужість державного управління до потреб сучасної війни. Особливих ознак така байдужість набула напередодні широкомасштабної збройної агресії рф проти України. Можна стверджувати про помилкове розуміння ситуації, про переконання у здійсненність нездійсненного – того, що мало та має своє однозначне пояснення – росія з її сучасною агресивною зовнішньою політикою не може змиритися з існуванням суверенної України, держави, яка стрімко наближається до європейської та євроатлантичної інтеграції. І, що стратегічно важливо, без зміни основ такої зовнішньої політики росія ніколи з цим не змириться, а звідси – продовження та розвиток агресії проти України до завершення досягнення поставлених цілей – демілітаризації, а значить знищення українських Збройних Сил, денацифікації, що означає у перекладі з «путінської» мови – знищення української ідентичності. Україна вимушена цьому організовано протистояти, реалізуючи передбачене Статутом ООН право на самооборону.
Державне управління має передбачати необхідність подолання саме таких загроз – загроз існуванню України та українців, звідси – пріоритети розвитку, у тому числі – розвитку економіки, сучасних технологій, підготовка і збереження відповідних фахівців, формування підготовлених, високооснащених Збройних Сил, розвиток оборонної промисловості, оборонних індустрій до рівня, який буде мати можливість забезпечити потреби війни, кооперування у цьому з тими державами, які насправді визначають стратегічну перспективу існування України як суверенної держави.
Такий рівень державного управління безумовно передбачає наявність в органах влади відповідних професіоналів, спроможних відрефлексувати потреби для сучасної війни, забезпечити прийняття актуальних для оборони держави рішень та їхню реалізацію на практиці.
Державне управління в сучасну епоху війн стає управлінням прогнозування, програмування, бюджетування, забезпечення реального виконання національних програм, вивірених планів, що дозволить ефективно діяти сектору безпеки і оборони, відстояти державу, забезпечити її розвиток в умовах перманентного протистояння загрозам самому існуванню української державності. Фото - Голос України
Петро Ясен
