Білий прапор перемовин у контексті агресії рф проти України
Будь-яка війна закінчується за столом перемовин – аксіома дипломатії. Перемовини в умовах відсічі агресії – процедура легітимації агресії, а тому такі перемовини можуть бути лише у двох випадках: 1) капітуляція держави, яка зазнала агресії; 2) припинення агресії державою, яка її вчинила. У першому випадку перемовини ініціює держава, яка зазнала агресії, у другому випадку – держава-агресор. Залишається ще один шлях – перемир’я, як спосіб тимчасового припинення бойових дій без білого прапора перемовин і як шлях до подальшої ескалації агресії.
Білий прапор перемовин – прапор капітуляції відповідно до положень міжнародного права. Капітуляція звучить жорстко та цілком зрозуміло – визнати правомірність претензій держави-агресора, визнати втрату окупованих агресором територій, піти на інші поступки, які висуває держава-агресор.
Агресія рф проти України наразі не досягла тієї мети, яку агресор ставив на початку широкомасштабного вторгнення в Україну. Але чи була мета одна та чи не мала прихованого змісту, який сьогодні ми прочитуємо на усій протяжності лінії бойового зіткнення? Відповідь на це питання може дати історія. Проте коли саме ми зможемо отримати правдиву відповідь на це питання прогнозувати сьогодні складно. Можливо, що не отримаємо відповіді взагалі, оскільки мета агресії проти України формувалася не у штабах російської армії, а в інших закритих для досяжності кремлівських кабінетах. Зрозумілим є неприкрите бажання кремлівської кліки знищити Україну та українську ідентичність, поширити свій імперський вплив на європейський простір.
Чи можлива капітуляція України у війні з імперською росією? Ні – це наша відповідь. Проте нашу відповідь на питання, що стосується кожного українця та водночас турбує світ, чують не усі. Як не чули раніше голосу України, приглушеного зовнішньою політикою росії. У зовнішній політиці росії Україні належало та й наразі на думку кремлівських політиків належить, місце слухняної дівчинки, яка стоїть біля патрона з єдиним питанням у напіввідкритих очах: «Чого бажаєте, пане?».
Так було, але чи так буде – про це може заявити білий прапор перемовин, який або залишиться лише у певних текстах, висловлених у тому числі нинішнім Понтифіком, або ж, дійсно, буде піднятий для реалізації справжнього замислу того, що відчула Україна у лютому 2014 року, а більш явно – 24 лютого 2022 року та відчуває нині.
Проте залишається без жодної відповіді прихильників білого прапора перемовин питання – чи довго такий прапор буде бажаним для агресора і де закінчується для нього сам стіл, за яким розглядається капітуляція? Порушення міжнародного права без наслідків для міжнародного правопорушника породжує ще більші порушення – таким є правило, підтверджене історією.
Чи цього очікує світ, коли окремі потужні голоси заявляють про білий прапор перемовин України у війні за власний суверенітет з державою-агресором ? Держави Європи, окрім декількох відвертих агентів кремля, у тому числі у Євросоюзі, свідомі небезпеці, яку несе континенту капітуляція України перед російською ордою. Демократична підтримка України є багаточисленною у світі. Залишаються прихильники реальної політики, де за визначенням держава, що є більш потужною має переважне право стосовно застосування сили за своїм уподобанням. Але таке ставлення і така оцінка лише до того часу, коли прихильники імперської політики не відчують на собі усю небезпеку, яка виходить від панування сили у міжнародних відносинах.
Право загалом і міжнародне право зокрема не розраховані на легітимацію насильства у відносинах. Навіть, якщо насильство виходить від такої держави, що має найбільший ядерний потенціал та майже нескінченні запаси для реалізації агресивної воєнної політики. Проте ядерний потенціал – для залякування і знищення світу, оскільки його застосування призведе до знищення самої ж держави- агресора, а нескінченні здавалось запаси для війни мають тенденцію до закінчення, що є питанням часу.
Висновок для України стосовно білого прапора перемовин потрібно знаходити у її справжній, а не міфологізованій кремлем історії. Перемовини з імперською росією у ситуації, коли її агресія не подолана, ведуть до зникнення української державності.
Саме тому закінчення агресивної війни, яку росія розв’язала проти України, полягає не у білому прапорі перемовин, а у здатності вистояти та нанести такий удар у відповідь, який змусить агресора відмовитися від своїх імперських амбіцій, відмовитися від збройної агресії проти України. Для подібного удару у відповідь, для ефективної самооборони необхідно докласти чимало неймовірних зусиль, необхідною є постійна підтримка держав світу, але іншого шляху немає та не буде. З цим потрібно погодитися не лише усім в Україні, але й більшості держав світу, що визначають нинішній світовий правопорядок.
Фото: Суспільне культура. Берлін, 27.02.2022.
Петро Ясен
