Чи може бути терористична держава жертвою терору?

Терор як спосіб вирішення політичних проблем у росії є практикою, яка виходить з 19-го століття. Свого часу існувала концепція романтики тероризму, що засновувалась на жертвоприношенні у революційній боротьбі.

Відома історія судового процесу над Вірою Засулич, де підсудна була виправдана присяжними через співчуття та емоційне ставлення до акту помсти, що полягав в умислі на вбивство градоначальника через несправедливе покарання одного з революціонерів. Засулич з часом змінила погляди, виступила у лавах меншовиків проти, за її визначенням, нової монархії більшовицького типу. Однак навіть така позиція не стала на заваді її оцінки більшовиками як видатної революціонерки. Засулич не дожила до сталінського терору, померла задовго до цього від хвороби.

Російський революційний тероризм виправдовувався більшовицькою, а пізніше-радянською ідеологією, як одна із форм боротьби за «світле» майбутнє, боротьби з «ворогами пролетаріату», у тому числі під час відомого «червоного терору».

Політичний контекст революційного тероризму не викликає жодних сумнівів. Не викликає сумнівів нинішня ідеологія терористичних організацій, заснованих на упровадженні актів терору, страху та насильства.

Визнання політичних організацій терористичними – справа політичних дій та рішень, які приймаються на основі положень міжнародного права.

Проблемою, що наразі має значення для міжнародного правопорядку, є, зокрема, діяльність ІДІЛ, методи і способи реалізації політичних програм якої мають відверто терористичний характер.

Іншою проблемою упродовж останнього десятиліття стало питання визнання терористичною державою російської федерації, політичний режим якої засновується на упровадженні терористичних практик всередині російського суспільства, а також у зовнішніх відносинах, насамперед, під час розв’язаної агресії проти України.

Звернення України до Міжнародного суду ООН щодо визнання рф державою, яка порушила Міжнародну Конвенцію щодо боротьби з фінансуванням тероризму упродовж агресії з 2014 року на Сході України, не отримало належної судової оцінки через відсутність, на думку суду, необхідних доказів. Проте сам факт терору, дії терористів проти України суд не спростував.

Водночас ніхто не дав відповіді на питання – чи йдеться про фінансування рф тероризму на території України, чи все ж дії рф свідчать про організацію та вчинення актів тероризму на території України, як складових розв’язаної гібридної війни та наразі відкритої агресії?

Вказане питання набуло нового, більш змістовного наповнення, з початком широкомасштабної агресії проти України у 2022 році. Зміст питання про сутність діяльності рф для досягнення визначеної керівництвом держави мети продовжує залишатися без юридично оформленої відповіді. Цьому є свої пояснення, серед яких – відсутність цілеспрямованої роботи українських правоохоронних органів, несприйняття з незрозумілих до кінця причин юридичної конструкції протидії російському тероризму правовими засобами, у тому числі щодо відповідної кваліфікації терористичної діяльності під час агресії.

Тероризм є міжнародним кримінальним правопорушенням, протидія якому є справою міжнародних організацій та кожної держави. Участь у боротьбі з тероризмом об’єднує держави. Але чи може рф бути у числі тих держав, які протидіють тероризму ХАМАС, Талібан, Хезболли, з якими у кремлівської кліки налагоджені або тісні контакти, або взагалі дружні відносини? Чи може рф бути серед держав, що протидіють тероризму за умови, коли під час агресії проти України, а до цього у Сирії використовує широко практику знищення мирного населення для залякування та досягнення політичних цілей, що власне є метою агресії проти України?

Відповідь є зрозумілою навіть не для аналітиків та політологів, а усім, хто бажає зрозуміти сутність кремлівського режиму.

Теракт у Красногорську, знищення значної кількості людей, попри трагічність події, має певну закономірність, адже зайвий раз підтверджує правило – терористична держава, яка використовує у своїй політиці акти терору, може стати жертвою власної політики терору.

Потерпілі від жахливого терористичного акту мають відповідний статус, з цим необхідно рахуватися, визнавати та не влаштовувати загального осуду потерпілим, що неприйнятно з декількох причин. З позицій права такий осуд – це помилка, з позицій моралі – це оцінка того, що відбувається с населенням держави-агресора. Насамперед – діям владного кремлівського режиму у ставленні до власного населення.

Публічне ігнорування офіційних попереджень спецслужб, зовнішньополітичних відомств інших держав про можливі терористичні акти, визнання оцінки діяльності власної спецслужби такою, що є більш високою у цьому контексті – все це свідчення продуманої, цілком свідомої програми на загострення не лише зовнішньополітичної ситуації, але й ситуації всередині своєї держави.

Свідоме ставлення до подій, які є терором, як до таких, що можуть бути використаними в інтересах подальшої агресії, в інтересах формування власного образу жертви, та водночас намагання сфабрикувати образ фактичної жертви, якою є Україна, як такої, що причетна до підмосковних подій – все це характерна ознака того, що відбувається у рф упродовж останніх двадцяти п'яти років.

Світ ще не осліп, світ ще бачить правду – терористична держава не може одягнути трагічний костюм жертви, оскільки сама є проповідником тероризму у світі.

Чи можуть це зрозуміти ті, хто є населенням держави-терориста, - питання, яке на жаль залишається без стверджувальної відповіді.

Петро Ясен