Ціна миру – чи існує у міжнародному праві справжній вимір агресії?
Коли у міжнародній політиці окремі особи заявляють про «українську кризу» чи про «український конфлікт», варто поглянути на мапу тих територій, які сплюндрував російський окупант і залишив свої «цивілізаційні» сліди.
Якщо руїни українських міст і сіл – це результат російської цивілізації, то виникає питання, а чим тоді є китайська цивілізація у її світовому значенні? І чи має здатність китайська цивілізація сприйняти дії російського агресора як такі, що відповідають цивілізаційному сприйняттю світового порядку? Питання поставлені невипадково, адже Китай нині у своїй зовнішній політиці повторює мантру про урахування інтересів сторін конфлікту, тобто росії та України, у разі його завершення.
Міжнародне право, як право загалом, не терпить невизначеності. Формальна визначеність правових норм завжди є шляхом до правової поведінки.
Мир, мирне співіснування у глобалізованому світі не мають ціни, як немає ціни людське життя та, власне, ціна існування людства.
Ціну завжди мають спричинені протиправними діями збитки, матеріальні збитки. NYT опублікувала результати незалежного дослідження щодо наслідків російської агресії в Україні. Вони не можуть не шокувати у своїй трагічності тих, хто проживав до російської окупації в українських містах і селах, знищених російським солдатом, хто продовжує проживати у великих і малих населених пунктах, що зазнають щоденних атак російськими снарядами, бомбами, ракетами.
"Масштаби важко зрозуміти, - зазначається NYT. В Україні зруйновано більше будівель, ніж якби кожну будівлю на Мангеттені зруйнували в чотири рази. Частини України, віддалені за сотні миль одна від одної, виглядають як Дрезден чи Лондон після Другої світової війни, чи Газа після півроку бомбардувань".
210 000 знищених будівель, сотні об’єктів соціального призначення – шкіл, дитячих закладів, лікарень, об’єктів культурної спадщини та релігії, про яку так завзято повторюють російські пропагандисти разом з очільниками ворожої для людства через її ненависть до усього українського церкви.
Трагедія однієї сім’ї, що знайшла прихисток у не такому далекому від рідної Мар’їнки Павлограді, а подібних трагедій – мільйони за час розв’язаної російським імперіалізмом агресії проти України. Чи мають ціну сльози дитини, яка згадує втрачену внаслідок російської агресії рідну домівку? Чи має ціну зруйноване життя цілих поколінь?
Справжній вимір агресії існує у міжнародному праві – жорстке покарання міжнародних злочинців, які вчиняють геноцид, тяжкі злочини проти людяності, які організували та вчиняють ось цей міжнародний злочин – агресію проти мирного населення мирної, обеззброєної держави, що з такою удаваною чи справжньою наївністю сподівалася на мирне розв’язання будь-яких міждержавних суперечок чи навіть конфліктів. Але «російська цивілізація» має власний підхід як до прочитання історії, так і до прочитання міжнародно-правових норм, зміст яких є зрозумілим кожному, хто має навички прочитання, але – не «цивілізованим» політикам в росії.
Нещодавно у контексті ефективності міжнародного правосуддя один з експертів звернувся до результатів діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС) – за увесь час розглянуті з прийняттям відповідних рішень декілька справ, бюджет яких (на утримання суду) складає понад 2 млрд. доларів США. Не критика, а – розпач у цій статистиці. Розпач має ще більші ознаки через фактичну відсутність діяльності МКС щодо злочину агресії. Чи не є це іще однією обставиною, що надає впевненості та зухвалості російському агресору під час численних злодіянь на території України?
Звернемося до цивілізаційного розуміння злочину і покарання – якщо російська агресія має наслідком знищення та руйнування українських міст, сіл, вбивство мирного населення, дітей, то якою має бути правова оцінка таким діянням і хто має нести відповідальність за вчинене?
Відповідь є очевидною, однак залишається питання для міжнародної спільноти на глобальному Півдні, Близькому Сході, у великих Індії та Китаї – чому їхня оцінка межує з правовим цинізмом? Тому що злочини вчиняються сьогодні на іншій території, далекій від власних домівок? Тому що ціна російських енергоресурсів є більш важливою для власного споживання? Тому що бомби, снаряди, тисячі ракет падають сьогодні на українські міста і села, такі далекі у глобальному розташуванні? Але за такої позиції війна в Україні ( не криза, не конфлікт сторін, а саме – війна, міжнародний збройний конфлікт, агресія, неспровокована її жертвою) поки що є регіональним явищем відповідно до території, однак не за наслідками та значенням.
Чи готове людство здійснювати плату своїм існуванням за агресію та інші міжнародні російські злочини, що вчиняють окупанти нині на українській землі? Ніколи людство не було готовим до цього і не може бути готовим. Саме тому такими важливими є консолідація, рішучість та правова визначеність у міжнародній оцінці подібних діянь, адже це і є запорукою подальшого існування цивілізацій, серед яких самозвана «російська цивілізація» втрачає сенс для дискурсу разом з втратою можливості майбутніх злодіянь проти людства. (Фото знищеної Мар'їнки - NYT)
Павло Богуцький
