Кому належить світ - чи є відповідь у міжнародному праві?
Україна упродовж останніх трьох років багатотисячною втратою своїх захисників, знищеними домівками, стертими з лиця землі містами та селами, на довгі роки знівеченими землями захищає світ від нового світопорядку, заснованого на силі, жорстокості, на торжестві неправди та зла.
Багато хто скаже – не потрібно гіпербол і метафор – це для літератури, а в реальному житті не так, бо реальне життя засновується на реальній політиці.
Але реальна політика відповідно до загальноприйнятого розуміння сучасного цивілізованого світу у 21 столітті засновується на міжнародному праві. Чи все ж – не так? Кажуть, що зневіра є шляхом до самознищення. Не варто ставати на шлях самознищення.
Варто боротися за правду і за право, за міжнародне право.
Президент США продемонстрував своє бачення міжнародних відносин – тих, що будуються відповідно до можливостей сили, яка визнає також силу, а також тих, хто може дати великий прибуток переважно у короткій перспективі.
Виявляється той, хто вчинив міжнародний злочин агресії проти сусідньої держави, продовжує залишатися «добрим хлопцем». Що там чергові ракетні обстріли та шахедні атаки по цивільній інфраструктурі, що там геноцидні дії стосовно українців, що там демонстрація сили у спосіб убивства мирних громадян та дітей – це все публічно визнається, про це заявляється із жалем, але з тим хлопцем, який вчиняє такі дії, хто є офіційно визнаним міжнародним злочинцем, варто дружити. На того, хто прийняв рішення про визнання міжнародного злочину злочином, накладено санкції. Чому ж ні, адже з «добрим хлопцем» потрібно дружити.
Про Україну, про українців не йдеться. Адже у «добрих хлопців» немає такого розуміння. Коли говорять про велику власну державу, то бачать себе у цій великій державі, коли говорять про інші держави, то вони також мають бути великими, в іншому випадку – то не держави, це може бути ще один штат, це може бути територія, яку варто придбати.
Україна може бути росією, а може і не бути – яка, власне, різниця для великих держав. Щось не так, щось не те, щось далеко від того, до чого прагнуло людство! Але такий порядок відносин у світі – це результат його розвитку, це вибір тих народів, які утворюють значну частину людства сьогодні на планеті.
Але розмова про це є надміру серйозною, має далеко на жартівливу форму і стосується не того, що ми пережили, не запитання-відповіді з екрану: «Славко, ти йдеш у президенти, бо я йду…».
За серйозний вибір завжди відповідає той, хто зробив такий вибір. Видається, що штучний інтелект, про який нещодавно у телефонній розмові говорили очільники двох держав, вирішуючи можливе завершення агресії проти України, буде за виборців з їх непрогнозованістю у власному рішенні робити черговий вибір чергового очільника невеликої, а можливо й великої держави.
Як виявилося, штучний інтелект, запрограмований людським розумом, діє у демократичній державі під час виборів проти розуму, як інструмент гібридної агресії проти людини. Штучний інтелект не знає, якщо у програмі відсутній відповідний файл, що існує та має діяти право. А чи знає про це людина, коли робить свій вибір, який визначає її майбутнє?
Кому ж належить світ сьогодні? The Telegraph стверджує, що Трампу і Путіну. Видається, що перебільшує. Проте точно сьогодні ми не знайдемо відповіді на поставлене запитання у міжнародному праві. Хоча така перспектива – знайти відповідь саме у міжнародному праві – це перспектива людського життя на планеті.Зрештою, останній з тих, хто мав сатанинське бажання володіти світом, закінчив своє існування на згарищі. Про це потрібно пам’ятати, коли нові претенденти на розподіл світу забувають про світ і його правопорядок, про те, кому дійсно цей світ належить.
Світлина - Главком.
Петро Ясен
