Чому агресію не називають агресією
Міжнародний злочин, який вчинено військово-політичним керівництвом російської федерації проти України, з усією очевидністю - агресія.
Протиправні діяння щодо знищення ракетними обстрілами та у спосіб застосування безпілотних систем, керованих авіаційних бомб об’єктів критичної інфраструктури, житлових будинків, вбивство, поранення під час таких атак мирного населення – спрямовані на залякування громадян України, на поширення страху у суспільстві, подавлення волі до спротиву. Такі діяння мають очевидні ознаки терористичної діяльності.
Проголошена на початку широкомасштабного вторгнення в Україну мета денацифікації та подальші діяння, що спрямовані на реалізацію цієї ідеї, а саме: знищення української ідентичності, мають ознаки злочину геноциду.
Ось так насправді характеризуються дії військово-політичного керівництва нинішньої росії у розв’язаній агресивній війні проти України.
Якщо усього цього не бачити, якщо уникати правових оцінок міжнародної протиправної діяльності військово-політичного керівництва рф у його війні проти України, то можливими стають інші оцінки, далекі від права, але наближені до виправдання тих, хто вчиняє міжнародні злочини.
Якщо не бачити знекровленої агресором України, знищених міст, сіл, багаточисленних жертв цієї війни, не бачити сотень тисяч біженців, то можна вдатися до будь-яких оцінок діяльності військово-політичного керівництва рф. За цих обставин можна вести мову у парадигмі «конфлікту», «кризи». Можна дійти до тверджень на кшталт відомого «війна – це мир», або ж «насильство – це допомога», «жертва - це гвалтівник».
Агресію не називають агресією через існування однієї причини, примітивної та зрозумілої, – агресор так не називає свої дії, агресор вигадав алібі для своєї протиправної поведінки – захист національних інтересів.
Постає закономірно питання, а чи існує та існував привід для захисту та у чому полягають ті самі національні інтереси, про які йдеться у вигаданому алібі, де все скріплено білими нитками, що дали чіткий кривавий слід?
Виявиться очевидно навіть за упередженого підходу, обумовленого зацікавленістю агресора у підтвердженні свого алібі, що підстав для захисту не було та немає, адже ніхто та ніколи не мав наміру вчиняти будь-які дії, спрямовані проти держави, яка розв’язала агресивну війну. А справжній сенс національних інтересів – в окупації України, у знищенні держави, народ якої не бажає жити за політичними лекалами та правилами, які настійно упроваджує агресор, та у задоволенні імперських амбіцій, адже Україна має бути чи не перлиною в короні імперської росії.
Якщо слідувати брехливим шляхом, що російське керівництво торує у міжнародних відносинах, то агресія перестає бути агресією в головах та у висловлюваннях тих, хто є агресором, а також у думках і висловлюваннях тих, хто визнає поведінку міжнародного насильства, як прийнятну у міжнародних відносинах.
Сила, глупа сила, без правди та права, які цією силою знищуються, – ось коли агресія перестає бути агресією.
Чи цього прагне людство? Чи таким і має бути новий світовий порядок, утверджений великими державами, що претендують на лідерство у світі?
Питання важкі за змістом, але зрозумілою є відповідь – ні, адже вбивство – це завжди вбивство, окупація – це завжди окупація, знищення однієї нації іншою – це завжди геноцид, порушення законів і звичаїв війни – це завжди міжнародний злочин.
Кримінальне законодавство України передбачає кримінальну відповідальність за виправдання агресивної війни проти України та за глорифікацію її учасників.
Чи не варто такий склад кримінального правопорушення внести до кримінального закону кожної держави, яка віддана міжнародному праву та відстоює справедливість у відносинах, що існують у світовому порядку? Можливо національні правові системи у такий спосіб дозволять забезпечити реальну правову оцінку агресивної війни, підтримають утвердження права в Україні сьогодні та сприятимуть попередженню агресивних війн на планеті у майбутньому! Історія знає про важку боротьбу з нацизмом в Європі, але ж історія знає і ціну перемоги над нацизмом. Невже знову – так, попри запевнення – ніколи знову?!
Як заклик до світу може звучати – не називайте агресію іншим словом, якою б не була потреба сказати інакше! Не прагніть виправдання тому, хто вчиняє міжнародний злочин заради вирішення своїх політичних забаганок та прагнень, які несумісні з людським сприйняттям світу!
Петро Ясен Світлина -Ukrpres
