Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом: актуальний аналіз статті 209 КК України

Норми статті 209 Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом є чи одні з найбільш складних для слідчої, прокурорської та судової практики.

Чинна редакція статті 209 КК України містить три частини та примітку. У першій частині розкривається склад злочину, його об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Друга частина містить кваліфікуючі ознаки, а третя - особливі кваліфікуючі ознаки, які суттєво впливають на тяжкість злочину та визначене санкцією покарання.

Отже, диспозиція статті 209 КК України у першій частині полягає у тому, що легалізація (відмивання) майна, здобутого злочинним шляхом є набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.

Не станемо розкривати особливості об'єкта злочинного посягання, адже для правильної кваліфікації та для вірного розуміння складу цього злочину важливими є предмет, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона, зрештою - особа, якою визначено суб'єкта цього злочину.

Предметом легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, є майно у розумінні цивільного законодавства (валютні цінності, речі, банківські метали, віртуальні активи тощо), джерело походження якого - вчинення кримінальних правопорушень відповідно до національного кримінального законодавства або ж - законодавства інших держав.

Важливе значення має вчинення так званого предикатного злочину - попереднє вчинення заволодіння, отримання майна злочинним шляхом. Проте закон не вимагає винесення обвинувального вироку за вчинення предикатного злочину - заволодіння, отримання майна злочинним шляхом. Важливим є сам факт вчинення злочину та як наслідок заволодіння, отримання майна, що у подальшому стає предметом легалізації.

Об'єктивна сторона складу цього злочину полягає у вчиненні дій: 1) набуття майна; 2) володіння майном; 3) використання майна;
4) розпорядження майном; 5) переміщення майна; 6) зміна форми (перетворення) майна. Зокрема, вчинення будь-яких фінансових операцій з валютними цінностями (національною, іноземною валютою) належать до об'єктивної сторони легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.

Іншими діями, що належать до об'єктивної сторони цього складу злочину є дії, що вчиняються з певною метою та переслідують приховування, маскування: 1) походження такого майна; 2) володіння майном; 3) права на таке майно; 4) джерела походження майна;
5) місцезнаходження майна.

Суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого у статті 209 КК України, полягає у вчиненні дій з прямим умислом, мета має значення для приховування, маскування майна.

Особа має усвідомлювати, що майно, стосовно якого вчиняються зазначені протиправні дії, одержано злочинним шляхом. Усвідомлення особи щодо походження майна злочинним шляхом ґрунтується не лише на інформації про винесений обвинувальний вирок щодо предикатного злочину, але й на фактичних обставинах, які свідчать про фактичне походження майна.

Суб'єктом легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, є будь-яка особа 16-річного віку. Водночас важливо, що таким суб'єктом може бути особа, яка вчинила предикатний злочин, а в подальшому - легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом, а також особа, яка лише вчинила легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом. У першому випадку йдеться про множинність злочинів, у другому - вчинення виключно легалізації майна, одержаного злочинним шляхом.

Необхідно зазначити, що особи, які сприяли своїми діями або ж бездіяльністю щодо вчинення легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, несуть відповідальність за частиною 5 статті 27 та відповідною частиною статті 209 КК України.

Кваліфікуючі ознаки складу зазначеного злочину містяться у частинах 2,3 статті 209 КК України: вчинення злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі - частина друга; вчинення злочину організованою групою або в особливо великому розмірі, - частина третя.

Примітка до статті 209 КК України розкриває зміст легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом у: великому розмірі - якщо предметом злочину було майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо предметом злочину було майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян у 2026 році становить 1664 гривень, у 2025 році було 1514 гривень.

Санкція статті 209 КК України передбачає покарання - позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з конфіскацією майна.

На проблематику автономного розслідування та автономного засудження за легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом звернули увагу фахівці Державної служби фінансового моніторингу України.

Так, зазначається, що за результатами виїзної місії у 2017 році Комітетом експертів Ради Європи з оцінки заходів протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму – MONEYVAL був підготовлений звіт за результатами п’ятого раунду взаємної оцінки та Україні були надані рекомендації.

Зокрема експерти рекомендували включити у ст. 209 КК України норму, яка чітко зазначає, що особа може бути засуджена за відмивання коштів за відсутності судового визнання вини відносно здійснення основної злочинної діяльності та за умови, що існування предикатного злочину може бути встановлено на підставі непрямих чи інших доказів без покладення обов’язку на сторону обвинувачення довести засудження за вчинення основної злочинної діяльності.

Також експерти MONEYVAL рекомендували українським правоохоронцям (на виконання положень Варшавської конвенції) направляти справи з автономного відмивання майна до суду без засудження за предикатний злочин, коли є доказ, з якого суд може належним чином прийти до висновку про існування основного(их) предикатного(их) злочину(ів).

Україна ратифікувавши у 2010 році Варшавську конвенцію (Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму» від 17.11.2010 р. № 2698-VI) погодилась з нормою, що для засудження за відмивання майна як передумова не потрібне попереднє або одночасне засудження за предикатний злочин (автономне засудження). Але до приїзду виїзної місії MONEYVAL та надання рекомендацій, українська правоохоронна система не використовувала на практиці можливості автономного розслідування та засудження за легалізацію (відмивання) майна, здобутого злочинним шляхом.

Після надання рекомендацій експертами MONEYVAL Україною вжито заходи по запровадженню автономного розслідуванню і засудженню за відмивання майна, було внесено зміни до статті 209 КК України, яка набула чинної редакції.

Судова практика свідчить про винесення обвинувальних вироків, затвердження судом угод про визнання винуватості за наслідками розгляду кримінальних проваджень, де здійснювалось автономне розслідування злочинів - легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.