Управління правосуддям: причини та наслідки для України

На перший погляд дивним є винесення у заголовок думки про управління правосуддям. Адже відомо, що правосуддя не піддається управлінню, а засновується на праві та підпорядковується виключно праву і закону, який має бути нормативним прочитанням права. Однак – це в теорії, заснованій на вченні про правову державу, де усі інститути, але особливо – судова влада організовані та діють винятково як такі, що відповідають ідеї права – справедливості, свободі, рівенства. Зрештою, у багатьох країнах некоректність і навіть – абсурдність постановки питання про управління правосуддям буде очевидною – як можна мислити про управління суддею, який виносить рішення у справі? У наших українських реаліях не лише можна, на жаль, так мислити, але й діяти, що демонструють десятки років усі, хто має певний вплив на судову владу, на прокуратуру – очільники влади, олігархи, усі, хто формує істинний образ владної піраміди та визначає реальну політику. В українських реаліях міфологема незалежності судової влади стала очевидною для суспільства і продовжує залишатися саме міфологемою, а – не принципом правосуддя.

Старше покоління сучасних українців, ознайомившись з одним із записаних на плівку висловлювань Президента держави, що стосувалося судового рішення, з рекомендаціями очільнику місцевої влади взяти суддю, який виніс рішення проти Президента, за причинне місце, були здивовані таким ставленням до судді. Однак здивування не стало обуренням, адже більшість українців поділяли подібне ставлення до багатьох суддів, які у їхніх справах виносили ті чи інші рішення.

Без згаданого Президента Україна живе близько двадцяти років, але у ментальності кожного наступного очільника держави, напевно, існувала саме така формула взаємодії із судовою владою, яку, на їхнє помилкове переконання, потрібно тримати за одне місце.

По суті подібні взаємовідносини - навіть не середньовіччя, але українське суспільство перебуває саме у таких координатах правової культури. Ось чому питання про управління правосуддям – це питання відсутності правової культури, насамперед, у представників влади, а потім у кожного з нас. Це – питання відсутності відповідної професійної правової культури у суддівського корпусу, який формується з безлічі юристів, що виховуються в умовах корупційних відносин, які продовжують залишатися вигідним середовищем для багатьох, якщо – не для більшості українців, у тому числі для суддів.

Наслідки управління правосуддям є катастрофічними для держави. Саме цим шляхом українське суспільство спрямовується тими, хто має вплив на державну політику і далеко не факт, що серед подібних політичних суб’єктів є лише ті, хто отримує корупційний зиск від влади. Більша небезпека, якщо управління правосуддям здійснюється під зовнішнім впливом, як один із елементів руйнації української державності.

Нинішній стан судової реформи вирізняється зверненням за допомогою до партнерів з інших країн у формуванні органу, що має конституційні повноваження впливати на стан правосуддя через формування суддівського корпусу, здійснення контролю за станом дотримання законодавства про судоустрій, - Вищої ради правосуддя. Але чи буде ефективною така допомога і чи не стане вона черговим троянським конем, на якому умілі вершники від влади продовжать реалізовувати чергові плани управління правосуддям і суддівським корпусом – складно відповісти. Тим більше, що існує питання конституційності переважного впливу представників інших держав на формування ВРП.

Проте сьогодні ми вже відкрито говоримо про існуючу проблему, пропонуються шляхи виходу з глухого кута, де українське правосуддя буде знаходитися постійно, якщо не розірвати управлінські пута, хитро та міцно сплетені упродовж усього періоду української незалежності.

Петро Ясен