Рішення ЄСПЛ у справі «Гандзюк проти України»: відповідальність держави та порушення прав

Європейський суд з прав людини оприлюднив рішення у справі «Гандзюк та інші проти України» (заява № 52380/21), яка стосується нападу на громадську активістку та борчиню з корупцією Катерину Гандзюк у 2018 році, внаслідок якого вона померла.

Міністерство юстиції України, інформуючи про зазначене рішення ЄСПЛ, нагадує обставини справи.

Катерина Гандзюк була радницею міського голови Херсона та в.о. керуючої справами виконкому міської ради, раніше — депутаткою обласної та міської рад. Вона співзаснувала інтернет-видання «МОСТ» і була однією з найпомітніших антикорупційних активісток півдня України.

Вона публічно звинувачувала керівника обласного управління захисту економіки Нацполіції у вимаганні «відкатів». Критикувала поліцію за нерозслідування нападів на журналістів і активістів. На початку липня 2018 року заявила, що під прикриттям навмисних підпалів в Олешківському лісі ведуться масштабні незаконні рубки, і звинуватила керівників облдержадміністрації та голову обласної ради в покриванні цієї схеми. Видання «МОСТ» раніше випустило документальний фільм-розслідування про голову обласної ради; він судився з журналістом через цей фільм і програв у Верховному Суді.

31 липня 2018 року близько 08:45, коли Катерина сідала в автомобіль біля свого будинку, нападник вилив на неї приблизно літр концентрованої сірчаної кислоти. Хімічні опіки вкрили до 40% тіла. Її перевезли до Києва, де вона три місяці провела в лікарні. 4 листопада 2018 року Катерина померла.

Під час розслідування:

- у день нападу провадження зареєстрували як хуліганство, згодом перекваліфікували на тяжке тілесне ушкодження, а потім — на замах на вбивство;

- 3 серпня 2018 року затримали людину, яка мала підтверджене алібі. Сама Катерина підтвердила, що це не він, і провадження щодо нього закрили лише 22 серпня;

- у серпні 2018 року затримали п’ятьох безпосередніх виконавців. За напад вони отримали 4 500 доларів. У червні 2019 року їх засудили за угодами про визнання винуватості до строків від 3 до 6,5 років;

- у квітні 2019 року обвинувачення перекваліфікувало дії організаторів з умисного вбивства на умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть;

- посередника, який допомагав виконавцям переховуватися, у 2020 році засудили за приховування злочину до умовного строку;

- у червні 2023 року суд першої інстанції засудив до 10 років позбавлення волі організатора і голову обласної ради як замовника. Вирок досі переглядається в апеляції й не набрав законної сили;

- з квітня 2019 року існує окреме фактове кримінальне провадження. Станом на 2024 рік у його межах нової інформації щодо нападу отримано не було.

Дві тимчасові слідчі комісії Верховної Ради зафіксували серйозні недоліки розслідування. Серед них: затримки, відсутність належної співпраці між Нацполіцією та СБУ, неповна передача матеріалів і невідпрацювання версії щодо інших замовників.

ЄСПЛ за наслідками розгляду заяви батьків та партнера Катерини Гандзюк встановив три порушення:

•статті 2 в матеріальному аспекті — державу визнано безпосередньо відповідальною за сам напад;

•статті 2 в процесуальному аспекті — версію про інших можливих замовників не відпрацювали належним чином;

•статті 10 — напад визнано крайньою формою втручання у свободу вираження поглядів.

Порушення статті 2 - Суд вперше застосував двоступеневу логіку, спираючись на статті 4, 7 і 8 Проєкту статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння:

— чи можна присвоїти державі поведінку посадовця, який діяв поза службовими повноваженнями, але «під прикриттям» посади, зловживаючи становищем і впливом;

— якщо так, то державі присвоюється й поведінка виконавців, які були приватними особами, бо вони діяли за його вказівками. Ланцюг посередників цього зв’язку не розриває.

Ключовий критерій — «функціональний зв’язок» нападу з публічною владою. ЄСПЛ оцінював питання, чи здійснювалася стверджувана поведінка посадової особи, з огляду на всю сукупність обставин, взятих разом, у якості особи, яка обіймає публічну посаду, або під прикриттям повноважень, пов’язаних з цією посадою, чи вона була настільки віддаленою від його службового статусу, що становила суто приватну поведінку. Відповідаючи на це питання, ЄСПЛ наголосив, що необхідний функціональний зв’язок не може оцінюватися лише з огляду на формальні засоби, використані для здійснення відповідної поведінки. Щоб пов’язати напад із державою, Суд дивиться не лише на те, якими засобами його вчинили. Недоведення, що використовувалися державні повноваження, бюджетні кошти чи державні службовці - це важливо, але саме по собі не вирішує питання. Так само важать характер і мета дій, тобто яку роль вони мали відіграти щодо здійснення влади.

Посадовець міг не застосовувати жодних своїх повноважень за законом. Державі його дії все одно можна поставити в провину, якщо він фактично діяв як посадова особа або зловживав становищем, повноваженнями чи впливом, які дає посада. Діє й зворотне правило. Якщо дії посадовця за своєю суттю приватні, вони не стають діями держави лише тому, що їхній мотив пов’язаний із публічними справами.

ЄСПЛ встановив тісний зв’язок між нападом і сферою регіональної публічної влади:

- Катерину атакували через її діяльність як громадської контролерки та її публічну критику осіб, які здійснювали політичні та правоохоронні повноваження;

- мета нападу — залякати її та усунути від громадської діяльності;

- особа, яка замовила напад, за версією слідства та вироку, обіймала одну з найвищих виборних посад у регіоні та сама була об’єктом її критики.

Суд сформулював: насильство не просто випливало з конфлікту в публічному житті, а саме було інструментом придушення демократичного контролю за владою.

ЄСПЛ також наголосив: якщо необхідний функціональний зв’язок з публічною владою випливає з усієї сукупності обставин, використання приватних посередників саме по собі не може розірвати цей зв’язок. Тому використання приватних посередників саме по собі не може виключати присвоєння за умови, що щодо конкретної відповідної поведінки встановлено наявність вказівок, керівництва чи контролю, які присвоюються державі.

Суд встановив такі процесуальні порушення:

Окреме провадження щодо інших замовників відкрите з квітня 2019 року. Нікому в ньому не повідомлено про підозру, нової інформації у ньому не було. За даними ТСК, розслідування фактично зупинилося в квітні 2020 року, після ліквідації спеціалізованого підрозділу ГПУ з нагляду за справами про напади на активістів.

Розслідування розпорошене між різними державними органами. Матеріали розслідувалися в кількох провадженнях і різними органами — Нацполіцією, СБУ, прокуратурою. Справи неодноразово виділяли, об’єднували та передавали. Сам по собі поділ проваджень Суд не вважає порушенням. Але в складному замовному злочині він вимагає особливо чіткої координації.

ЄСПЛ визнав, що провадження в цілому дали суттєві результати: безпосередніх виконавців було засуджено у 2019 році, організатора і замовника – у першій інстанції у 2023 році. Він також зазначає, що розшук та екстрадиція одного з обвинувачених вплинули на хід провадження щодо нього. Проте окреме розслідування «за фактом» щодо можливої причетності інших організаторів триває впродовж тривалого періоду, жодній особі не було повідомлено про підозру. З плином часу шансів з’ясувати обставини стає менше, а довіра до того, що держава справді розслідує насильство проти активістів, підривається.

Питання щодо порушення виникло не в тому, що нікому не було оголошено підозру, а щодо ефективності, з якою органи влади перевіряли можливу причетність інших замовників.

Суд не погодився з доводами заявників про те, що перекваліфікація з умисного вбивства на тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, була необґрунтованою. Суд вказав, що стаття 2 не вимагає засудження за конкретною статтею КК, і не побачив явної неадекватності кваліфікації. Для її оскарження заявники мали скористатися національними засобами захисту. Але на основний недолік — невідпрацьовану версію щодо інших замовників — це не впливає.

Розслідування в цілому не відповідало вимогам ретельності та розумної швидкості. Для держави це означає конкретне завдання на етапі виконання рішення: відпрацювати версію щодо всіх можливих замовників до кінця.

Попри рішення, зокрема, у справі «Гусейнова проти Азербайджану», де Суд вважав, що після висновків за статтею 2 окремо розглядати статтю 10 немає потреби, у цій справі Суд встановив окреме порушення, а саме: придушення висловлювань було самою метою нападу, а не лише його тлом. До того ж такий напад має стримувальний ефект для всіх, хто критикує владу.

Читайте також