Захист інформації особистого характеру у практиці ЄСПЛ
Відповідно до Конвенції Ради Європи 1981 року про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, «дані особистого характеру» визначаються як будь-яка інформація, що стосується певної або такої, що піддається ідентифікації особи.
Захист і збереження даних особистого характеру, очевидно, потрапляє у сферу дії приватного життя, захищеної статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 8 включає широке коло питань - а саме, приватне та сімейне життя, житло і кореспонденцію.
Стаття 8 встановлює:
1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Дійсно, Європейський суд з прав людини вказав, що захист даних особистого характеру має найважливіше значення для можливості особи здійснювати право на недоторканність приватного і сімейного життя (справа С. і Марпер проти Сполученого Королівства [S. And Marper v. The United Kindgom] [Велика Палата], скарги №№ 30562/04 і 30566/04, § 41, Постанова від 4 грудня 2008 р.) Приватне життя включає таємницю передачі інформації, що охоплює безпеку і секретність поштового, телефонного, електронного та інших форм передачі інформації; і інформаційну таємницю, яка може бути, може включати таємницю доступу до Інтернету.
Концепція приватного життя, крім того, включає елементи, що стосуються права особи на своє зображення (справа Шачча проти Італії [Sciacca v. Italy], скарга № 50774/99, § 29, ЄСПЛ 2005-I). Іншими словами, фотографії або відеокліпи, які містять зображення особи, мають підпадати під сферу дії статті 8. Це має значення при розміщенні фотографій на громадських чи соціальних сайтах в Інтернеті. Запис голосу особи для проведення подальшого аналізу є втручанням у здійснення ним права на недоторканність приватного життя.
(Див. Рішення у справі П. Г. і Дж. Х. проти Сполученого Королівства [P. G. and J. H. v. The United Kingdom], скарга № 44787/98, §§ 59-60, ЄСПЛ 2001-IX). Публікація матеріалу, отриманого в громадських місцях способом або за допомогою заходів, що виходять за рамки тих, які можна зазвичай передбачити, може також поширити сферу дії статті 8 § 1 на відповідну записану інформацію або матеріал (див. рішення у справі Пек проти Сполученого Королівства [Peck v. The United Kingdom], скарга № 44647/98, §§ 60-63, ЄСПЛ 2003-I, що стосується розкриття засобам масової інформації для цілей трансляції відеозйомки заявника, зроблену в громадському місці).
У справі Узун проти Німеччини [Uzun v. Germany] (скарга № 35623/05, Постанова від 2 вересня 2010 року) ЄСПЛ встановив, що спостереження за заявником за допомогою глобальної системи позиціонування і обробки та використання добутої таким чином інформації було втручанням у здійснення ним свого права на недоторканність приватного життя, захищеного статтею 8 § 1.
У той час як основною метою статті 8 є, головним чином, захист особи від свавільного втручання державних органів, невід’ємною частиною ефективного забезпечення недоторканості приватного і сімейного життя можуть бути позитивні зобов’язання (див. Рішення у справі Ейрі проти Ірландії [Airey v. Ireland], Постанова від 9 жовтня 1979 р § 32, Серія А, № 32). Ці зобов’язання можуть мати на увазі прийняття Державою заходів, призначених для забезпечення недоторканості приватного життя, навіть в області взаємин приватних осіб, наприклад, користувача Інтернету і тих, хто надає доступ до конкретного сайту в Інтернеті. Іншими словами, Держава несе позитивний обов’язок щодо встановлення ефективного стримуючого засобу проти серйозних посягань на особисті дані особи іноді за допомогою застосування ефективних кримінально-правових положень (див. Рішення у справі X та Y проти Нідерландів [X and Y v. The Netherlands], Постанова від 26 березня 1985 року §§ 23-24 і 27, Серія А, № 91; Огаст проти Сполученого Королівства [August v. The United Kingdom], № 36505/02, Рішення від 21 січня 2003 р.; і М.С. проти Болгарії [MC v. Bulgaria], скарга № 39272/98, § 150, ЄСПЛ 2003-XII). Справа К.Ю. проти Фінляндії [K.U. v. Finland] (скарга № 2872/02, § 43, Постанова від 2 грудня 2008 року) підкреслює це позитивне зобов’язання в контексті скарги, пов'язаної з Інтернетом.
Щодо Інтернету Держава, можливо, могла б нести відповідальність за поведінку третіх сторін, що здійснюють зберігання інформації для приватних осіб.
Збір, зберігання і розкриття інформації особистого характеру Державою, наприклад, щодо поліцейського реєстру, є втручанням у здійснення права особи на недоторканність приватного життя, гарантоване статтею 8 § 1 Конвенції (справа Леандер проти Швеції [Leander v. Sweden], Постанова від 26 березня 1987 р. § 48, Серія А, № 116). Подальше використання інформації, щознаходиться на зберіганні не має значення для такого висновку (справа Аманн проти Швейцарії [Amann v. Switzerland] [Велика Палата], скарга № 27798/95, § 69, ЄСПЛ 2000-II). Таке втручання порушує статтю 8, якщо воно не «передбачено законом» не ставить одну або більше законних цілей, зазначених в пункті 2 і, на додаток, не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей. У справі П.Г. і Дж.Х. проти Сполученого Королівства [P.G. and J.H. v. The United Kingdom], скарга
№ 44787/98, § 77, ЄСПЛ прийшов до висновку про те, що спостереження за заявником за допомогою глобальної системи позиціонування, яке проводилося за наказом Федерального генерального прокурора з метою проведення розслідування декількох епізодів замаху на вбивство, за які взяла на себе відповідальність терористична організація, і для запобігання подальших нападів з використанням вибухових пристроїв служило інтересам національної безпеки та громадського порядку, запобігання злочинам та захисту прав жертв. Зрештою, втручання було пропорційно переслідуваним законним цілям і «необхідним у демократичному суспільстві» за змістом статті 8 § 2.
У разі зберігання інформації особистого характеру в інтересах національної безпеки повинні існувати належні та ефективні гарантії від зловживань з боку Держави. Коли такі гарантії існують, ЄСПЛ може і не встановити порушення статті 8. Інформація про користування засобами телекомунікацій широко використовується владою Держави для цілей здійснення спостереження, оскільки для доступу до неї і її зберігання потрібні найменші витрати.
Випадки, коли Держава зберігає особисті записи, що стосуються дитинства особи, безсумнівно підпадають під сферу дії статті 8 (справа Гаскін проти Сполученого Королівства [Gaskin v. The United Kingdom], Постанова від 7 липня 1989 року, § 37, Серія А, № 160). ЄСПЛ підкреслює, що конфіденційність громадських архівів має важливе значення для отримання об’єктивної і достовірної інформації, і що така конфіденційність може бути також необхідна для захисту третіх осіб.
Аналогічно, інформація, що зберігається в картотеці за результатами проведення таємного спостереження, також підпадає під сферу дії статті 8 (справа Аманн [Amann]). Відповідний закон, що дозволяє зберігання такої інформації, повинен досить ясно вказувати сферу дії і умови здійснення дискреційних повноважень влади. Професійна або ділова активність не виключається з поняття «приватного життя» (див. Рішення у справі Німіц проти Німеччини [Niemietz v. Germany], Постанова від 16 грудня 1992 р., § 29, Серія А, № 251-B, і Халфорд проти Сполученого Королівства [Halford v. theUnitedKingdom], Постанова від 25 червня 1997 року, § 42, Збірник постанов і рішень, 1997-III). У разі, коли комерційна або професійна діяльність здійснюється з приватного будинку особи, на неї поширюється поняття «житла» (див., наприклад, справу Халфорд [Halford]). Отже, телефонні дзвінки з приміщень, де здійснюється комерційна діяльність, імовірно, підпадають під поняття «приватного життя» і «кореспонденції» для цілей статті 8. Логічно було б зробити висновок, що електронні повідомлення, відправлені з роботи, повинні бути також захищені за статтею 8, як і інформація, отримана при спостереженні за використанням особою Інтернету (справа Копланд проти Сполученого Королівства [Copland v. The United Kingdom], скарга № 62617/00, § 30, ЄСПЛ 2007-IV).
